Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №761/32339/23 — Київський апеляційний суд

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2026 року місто Київ

справа № 761/32339/23

апеляційне провадження № 22-ц/824/8236/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Саліхова В.В.,

суддів: Євграфової Є.П., Поливач Л.Д.,

за участю секретаря судового засідання: Зеленчука М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 26 січня 2026 року, постановлену під головуванням судді Савицького О.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Страхова компанія «ББС Іншуранс», ОСОБА_2 про стягнення страхового відшкодування та відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-

в с т а н о в и в :

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «СК «ББС Іншуранс», ОСОБА_2 про стягнення страхового відшкодування та відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 26 січня 2026 року позов залишено без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, у зв'язку з повторною неявкою позивача в судове засідання без поважних причин та від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності.

Не погоджуючись з такою ухвалою суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу та передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права. Зазначає, що неявка в судове засідання була зумовлена об'єктивними та поважними причинами, оскільки позивач 25 грудня 2025 року виїхав за межі України з метою проходження лікування. Стан здоров'я позивача та перебування на стаціонарному лікуванні за межами України об'єктивно унеможливлювали як особисту участь у судовому засіданні, так і своєчасне повідомлення суду про причини неявки.

Вказує, що адвокат Цуперяк В.П. прибув до Шевченківського районного суду міста Києва у день призначеного судового засідання, однак помічником судді було усно повідомлено, що судове засідання не відбулося, у зв'язку з відсутністю електропостачання у приміщенні суду, що унеможливлювало проведення судового розгляду.

За таких обставин, твердження суду про повторну неявку сторони без поважних причин є необгрунтованим, формальним та таким, що спростовується наявними доказами.

Зауважував, що на день призначення судового засідання строк дії договору про надання правничої допомоги № 27/06-23 від 27 червня 2023 року закінчився. У зв'язку з перебуванням позивача за межами України з метою лікування, він був позбавлений можливості своєчасно продовжити дію зазначеного договору або укласти новий договір про правничу допомогу.

Вважає, що надмірний формалізм суду першої інстанції призвів до порушення права позивача на доступ до правосуддя, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник Цуперяк В.П. підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Представник АТ «СК «ББС Іншуранс» в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений належно, тому з урахуванням ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважала можливим провести розгляд справи за відсутності його представника.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Капля А.С. надіслала клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивовано неможливістю прибуття в судове засідання, оскільки у цей же день вона залучена до участі у іншому в іншому судовому засіданні, а саме у кримінальній справі № 756/10548/26, розгляд якої призначений на 16 липня 2026 року о 11 год. 00 хв. у приміщенні Оболонського районного суду міста Києва. Разом з тим, просила врахувати, що розгляд кримінальної справи, з огляду на її категорію та процесуальні особливості, може тривати значний проміжок часу, а його тривалість не може бути визначена заздалегідь. У зв'язку з цим, враховуючи незначний проміжок часу між призначеними судовими засіданнями, а також відстань між судовими установами, виникає об'єктивна неможливість її своєчасного прибуття до приміщення Київського апеляційного суду для участі у судовому засіданні.

Відповідно до положень частини 1 статті 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи лише у разі неявки учасника, щодо якого відсутні відомості про вручення повістки, або за його клопотанням, якщо повідомлені причини неявки будуть визнані судом поважними. У даному випадку судове засідання в апеляційній інстанції було призначено 11 червня 2026 року, про що ОСОБА_2 був повідомлений належним чином засобами поштового зв'язку, однак конверт повернувся на адресу суду із відміткою «адресат відсутній». Обґрунтовуючи неможливість прибуття участю у засіданні Оболонського районного суду міста Києва 16 липня 2026 року, адвокат надав роздруківку з веб-порталу судової влади, яка підтверджує сам факт призначення справ, проте не надав жодних доказів (ухвал про призначення, судових повісток), які б засвідчували, що вказані засідання у судах першої інстанції було призначено раніше, ніж 11 червня 2026 року, відтак суду не доведено пріоритетність розгляду інших справ у графіку захисника. Окрім того, подання клопотання про відкладення безпосередньо напередодні засідання, 15 липня 2026 року, за наявності інформації про дату розгляду протягом тривалого часу, свідчить про недотримання адвокатом вимог статті 44 Правил адвокатської етики, яка прямо забороняє вчиняти дії, спрямовані на невиправдане затягування судового розгляду справи, а також статті 11 Правил щодо обов`язку діяти компетентно і добросовісно при виконанні доручення клієнта, що включає належне планування робочого часу. Крім того, адвокат не скорилася правом на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів. За таких обставин, враховуючи приписи частини 2 статті 372 ЦПК України, згідно з якими неявка належним чином повідомленого представника не перешкоджає розгляду справи, та з огляду на відсутність доказів пріоритетності інших засідань, колегія суддів не знаходить підстав для визнання причин неявки адвоката поважними та відмовляє у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., пояснення позивача та його представника дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що неявка позивача в судове засідання без поважних причин є повторною, а також від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, суд вважав за необхідне залишити без розгляду позов ОСОБА_1 до АТ «СК «ББС Іншуранс», ОСОБА_2 про стягнення страхового відшкодування та відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Колегія суддів не погодилася з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки (пункт 2 частини третьої статті 223 ЦПК України).

Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи (пункт 3 частини першої статті 257 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Умовою для залишення позовної заяви без розгляду з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України, є саме повторна неявка належним чином повідомленого про час і місце розгляду справи позивача. При цьому повторною є друга поспіль неявка позивача, якщо він обидва рази був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи та від нього не надходило заяви про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 759/6512/17, від 20 травня 2021 року у справі № 522/13928/15, від 18 серпня 2021 року у справі № 495/9414/15-ц, від 10 лютого 2022 року в справі № 756/16448/18, від 30 червня 2022 року у справі № 461/1190/21).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 756/6049/19 (провадження № 61-4177св21) вказано, що:

«залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення, у зв`язку із виникненням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому. Однією з підстав для залишення позову без розгляду є повторна, тобто двічі поспіль, неявка в судове засідання позивача, якщо від нього не надходило заяви про розгляд справи без його участі та існують перешкоди для такого розгляду. При цьому позивач має бути належним чином і в установленому порядку повідомлений про дату, час і місце як першого, так і другого судового засідання, в яке він не з`явився. Процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, у відповідності до змісту якого учасник справи самостійно розпоряджається наданими йому законом процесуальними правами. Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними.

Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо нез`явлення позивача є перешкодою для розгляду справи. Зазначена норма дисциплінує позивача, як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він має право подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи. З матеріалів справи вбачається, що заява про розгляд справи за відсутності позивача ані позивачем, ані його представником подана не була. Правове значення в даному випадку має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача. Аналогічні правові позиції викладені Верховним Судом, зокрема у постановах від 07 серпня 2020 року у справі № 405/8125/15-ц, від 21 вересня 2020 року у справі № 658/1141/18, від 19 квітня 2021 року у справі № 675/1714/19, від 26 квітня 2021 року у справі № 675/1561/19 тощо».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2021 року у справі № 465/205/17 (провадження № 61-9536св21) зазначено, що:

«саме позивач має бути у першу чергу зацікавлений у розгляді його позовних вимог у розумний строк. Установивши, що позивач, будучи належним чином повідомленою про день, час та місце розгляду справи, двічі поспіль не з`явилася в судове засідання (02 липня 2020 року, 29 жовтня 2020 року), не скористалася правом подати заяву про розгляд справи за її відсутності, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статі 257 ЦПК України, для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду. Доводи касаційної скарги про те, що залишаючи її позов без розгляду, суд порушив її право на судовий захист, є безпідставними, оскільки особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення позову без розгляду, має право звернутися до суду повторно (частина друга статті 257 ЦПК України).

Крім того, прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватись, зокрема для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі «Станков проти Болгарії» від 12 липня 2007 року). Посилання у касаційній скарзі на те, що відповідно до частин першої та другої статті 223 ЦПК України суд повинен був розглянути та вирішити справу на підставі наявних у ній доказів, є безпідставними, оскільки наслідки повторної неявки позивача передбачено частиною п`ятою наведеної норми та пунктом третім частини першої статті 257 ЦПК України, заяву про розгляд справи за її відсутності ОСОБА_1 до суду не подала».

Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі (частина п`ята статті 130 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при залишенні позову без розгляду суд вважав, що позивач ОСОБА_1 у судові засідання, призначені на 02 жовтня 2025 року та 26 січня 2026 року, не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджено матеріалами справи;

суд першої інстанції вказав, що про судове засідання на 02 жовтня 2025 року згідно розписки був повідомлений представник позивача - Абрамчук М.С., та представник позивача Цуперяка В.П. шляхом доставлення до електронного кабінету судової повістки; про судове засідання на 26 січня 2026 року був повідомлений представник позивача Цуперяка В.П. шляхом доставлення судової повістки до електронного кабінету;

як підтверджує аналіз матеріалів справи відсутні належні докази повідомлення позивача про судове засідання на 26 січня 2026 року, оскільки повідомлення про виклик у судове засідання ОСОБА_1 у вказане судове засідання в порушення вимог ЦПК України, оскільки суду було відомо про місце реєстрації позивача, здійснювалося шляхом смс-повідомлення, хоча матеріали справи не містять заяви позивача про надсилання судової кореспонденції смс-повідомленням;

при цьому факт повідомлення адвоката Цуперяка В.П. не має правового значення, оскільки у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження повноважень адвоката Цуперяка В.П. на представлення інтересів позивача станом на дату надсилання судової повістки. Тому неявка позивача у судове засідання26 січня 2026 року не може вважтися повторною. За таких обставин у суду першої інстанції не було підстав залишати позов без розгляду.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Таке право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Суд відзначає, що у пункті 1 статті 6 Конвенції гарантується «процесуальна» справедливість, тобто змагальні провадження, у процесі яких у суді на рівних засадах заслуховуються аргументи сторін (рішення ЄСПЛ «Star Cate Epilekta Gevmata and Others v. Greece» від 06.07.2010 № 54111/07).

Суд враховує, що одним із елементів права на суд (окрім права на доступ) є принцип процесуальної рівноправності сторін, або так званий принцип «рівної зброї» («equality of arms») згідно з яким кожній стороні має бути надано розумну можливість подати обґрунтування своєї позиції за умов, які б не ставили цю сторону у становище істотно невигідне по відношенню до опонента.

Цей принцип вимагає насамперед рівності сторін спору в їхніх процесуальних можливостях щодо подання доказів і пояснень у судовому провадженні (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands» від 27.10.1993 та «Ankerl v. Switzerland» від 23.10.1996).

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Дюлоранс проти Франції», «Донадзе проти Грузії»).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду - скасуванню, а справу слід направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 26 січня 2026 року - скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 22 липня 2026 року.

Головуючий:

Судді: