Постанова від 22 липня 2025 р. у справі №752/7887/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________

Справа № 752/7887/24

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/5429/2025

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.

при секретарі Кононовій Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 листопада 2024 року (суддя Кравченко М.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення боргу,

установив:

у квітні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 суму заборгованості за борговою розпискою у розмірі 5 388 600грн, суму інфляційних втрат за увесь час прострочення у розмірі 63 904,32грн та три проценти річних від простроченої суми - 108 419,41грн, а також стягнути у рівних частинах витрати на правову допомогу у розмірі 7 000грн та суму сплаченого судового збору у розмірі 15 140грн.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 25 березня 2007 року між ним та ОСОБА_3 був укладений договір позики грошових коштів у розмірі 140 000 доларів США. Цей договір був укладений у письмовій формі, підтвердженням чого є боргова розписка, відповідно до змісту якої ОСОБА_3 позичає грошові кошти на купівлю житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Також, борговою розпискою визначено момент повернення коштів - за вимогою позикодавця.

Позивач посилався на те, що позичені кошти ОСОБА_3 дійсно використав на придбання зазначеного будинку, який визнаний спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та його колишньої дружини ОСОБА_1 , з якою вони спільно проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу до 14 липня 2007 року, що встановлено рішенням Обухівського районного суду Київської області від 24 квітня 2017 року у справі № 372/1817/16-ц. Також, ухвалою Апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2017 року за наданими доказами встановлено факт того, що 25 березня 2017 року ОСОБА_3 отримав від нього в борг за розпискою грошові кошти у розмірі 140 000 доларів США з метою придбання зазначеного будинку. За таких обставин, він вважає, що сума надана під боргову розписку ОСОБА_3 є спільним боргом подружжя відповідачів, адже будинок було придбано в інтересах їх сім`ї, в період фактичних шлюбних відносин, а факт звернення за позикою свідчить про нестачу джерел отримання коштів для купівлі спільного будинку.

Позивач зазначав, що 14 червня 2023 року надіслав ОСОБА_3 вимогу про

повернення позики, однак розрахунок за борговим зобов`язанням проведено не було.

Позивач вважав, що має право стягнути суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 11 листопада 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 25 березня 2007 року в розмірі 5 388 600грн, суму інфляційних втрат за період з 15 липня 2023 року по 15 березня 2024 року у розмірі 63 904,32грн, три відсотки річних за період з 15 липня 2023 року по 15 березня 2024 року у розмірі 108 419,41грн, а всього - 5 560 923,70грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 11 372,80грн з кожного.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду в частині задоволених позовних вимог до неї скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовити, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідачка зазначає, що всупереч вимогам цивільного та процесуального законодавства суд першої інстанції не досліджував оригінал боргової розписки, ухвалюючи рішення виключно на основі її копії, відтак суд першої інстанції належним чином не перевірив наявність у відповідачів обов`язку щодо повернення боргу.

Також відповідачка зазначає, що матеріали справи містять лише копію вимоги позивача про повернення боргу, адресовану відповідачу ОСОБА_3 , при цьому суд першої інстанції не звернув увагу на відсутність в матеріалах справи доказів направлення їй аналогічної вимоги позивача.

Відповідачка вважає, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_3 витратив отримані в борг кошти в інтересах їх сім`ї, при цьому ухвалою Апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2007 року, на яку посилається позивач, встановлено лише факт отримання ОСОБА_3 у борг грошових коштів на покупку будинку, тоді як сам факт такої покупки за позичені кошти у даному судовому рішенні не встановлений, не підтверджується даний факт й іншими матеріалами справи. Також матеріали справи не містять доказів того, що вона надавала ОСОБА_3 свою згоду на укладення такого договору позики чи взагалі була обізнана про факт його укладення. Крім цього, рішенням Обухівського районного суду Київської області у справі №372/1817/16-ц був встановлений факт її проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю лише з 28 березня 2007 року, тобто вже після укладення останнім договору позики з позивачем.

Відповідачка посилається на те, що зазначений будинок був придбаний 28 березня 2007 року за 707 000грн. У той же час, суд першої інстанції, роблячи висновок про відсутність доказів можливості придбання відповідачами будинку за кошти, отримані з інших джерел, не врахував, що цього ж дня, 28 березня 2007 року між нею та ВАТ КБ «Хрещатик» був укладений кредитний договір №679, відповідно до якого вона отримала кредит на суму 707 000грн строком на 20 років, тобто до 27 березня 2027 року. При цьому, цей кредитний договір у п. 1.3 містить застереження, що кредит надається на придбання будинку.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 - адвокат Слободянюк В.В. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на те, що на час отримання позики відповідачі проживали разом, вели спільне господарство та планували покупку зазначеного будинку. При цьому, обставини, встановлені у судових рішеннях у справі у справі № 372/1817/16-ц, зокрема щодо набуття

за спільні кошти житлового будинку АДРЕСА_1 , мають преюдиційне значення для вирішення даної справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення відповідачки ОСОБА_1 та її представника - адвоката Крупського В.В., які апеляційну скаргу підтримали, пояснення відповідача ОСОБА_3 , його представника - адвоката Слободянюка В.В. та представників позивача ОСОБА_2 - адвокатів Горбача І.В., Терпило О.І., які проти задоволення апеляційної скарги заперечували, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 25 березня 2007 року ОСОБА_3 у присутності двох свідків одержав від ОСОБА_2 в борг грошові кошти в розмірі 140 000 доларів США, які зобов`язався повернути ОСОБА_2 за його вимогою, про що склав розписку (с.с.9-10 т.1).

Також у розписці зазначено, що грошові кошти беруться на купівлю будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

28 березня 2007 року між ВАТ КБ «Хрещатик» (банк) та ОСОБА_1 (позичальник) був укладений кредитний договір № 679, відповідно до умов якого банк надає позичальнику в порядку, передбаченому цим договором, кредит в сумі 707 000грн строком на 20 років з терміном повернення до 27 березня 2027 року; позичальник зобов`язується використати кредит на цілі, передбачені цим договором, сплатити банку відсотки за користування кредитом і комісії у розмірі та порядку, передбачених цим договором, та повернути банку суму кредиту в порядку і строки, передбачені цим договором; кредит надається позичальнику на придбання будинку (с.с.90-95 т.1).

Цього ж дня, 28 березня 2007 року, між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу будинку з надвірними побудовами, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щуром О.І., зареєстрований в реєстрі за номером 2810, відповідно до умов якого продавець ОСОБА_4 передає у власність, а покупець ОСОБА_1 приймає у власність цілий житловий будинок з надвірними побудовами, який розташований в АДРЕСА_1 . Згідно пункту 4 цього договору, продаж зазначеного будинку, за домовленістю сторін, вчинено за 707 000грн, які продавець одержала від покупця до підписання договору (с.с.88-89 т.1).

За обставинами даної справи відповідачі перебували у зареєстрованому шлюбі з 14 липня 2007 року, який був розірваний рішенням Обухівського районного суду Київської області від 12 жовтня 2016 року.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 24 квітня 2017 року у справі № 372/1817/16-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2017 року, встановлено факт проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з 28 березня 2007 року по 14 липня 2007 року; визнано житловий будинок, земельну ділянку, площею 0,1 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3223110100:01:054:0106, які розташовані по АДРЕСА_1 та автомобіль Volkswagen Caddy, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ; визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 право власності за кожним на частину житлового будинку, земельної ділянки, площею 0,1 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 3223110100:01:054:0106, які розташовані по АДРЕСА_1 та автомобіль Volkswagen Caddy, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 (с.с.11-16, 32-35 т.1).

14 червня 2023 року ОСОБА_2 направив на адресу ОСОБА_3 вимогу про

повернення позики, в якій просив повернути йому в 30 денний строк борг в сумі 140 000 доларів США, які були отримані останнім 25 березня 2007 року згідно боргової розписки (с.с.20 т.1).

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що грошові кошти, які ОСОБА_3 отримав за розпискою від 25 березня 2007 року, є спільним боргом подружжя відповідачів, так як були використані на придбання будинку, який рішенням суду визнаний спільним майном відповідачів.

Суд першої інстанції зазначив, що відповідачі порушили свій обов`язок по поверненню грошових коштів позивачу, тому борг підлягає стягненню у солідарному порядку з врахуванням положень статті 625 ЦК України.

Рішення суду в частині часткового задоволення позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_3 , не оскаржується, тому відповідно до положень частини 1 статті 367 ЦПК України не є предметом апеляційного перегляду.

Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, зазначає про наступне.

Згідно з частинами першою, другою статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Таким чином, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Під час судового розгляду відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги визнав, підтвердивши укладення з позивачем договору позики, отримання грошових коштів та не повернення боргу на вимогу позикодавця.

Отже, позивач має право на повернення боргу у судовому порядку від ОСОБА_3 .

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які

були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Правовий аналіз частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Для встановлення солідарного боргового обов`язку подружжя слід враховувати, щоб позикодавець довів у суді, що другий з подружжя був обізнаний про розписку та не заперечував проти такої позики, а також суду необхідно встановити на підставі доказів, що позичені кошти були витрачені в інтересах сім`ї.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц).

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що відповідачка ОСОБА_1 не є стороною договору позики від 25 березня 2007 року. Також матеріали справи не містять доказів, що відповідачка ОСОБА_1 не заперечувала проти отримання ОСОБА_3 грошових коштів у борг для придбання будинку, а розписка не містить підпису відповідачки ОСОБА_1 про обізнаність з договором та погодження його умов.

Заперечуючи проти доводів позивача, відповідачка ОСОБА_1 посилалася на те, що про існування розписки вона дізналася вже під час розгляду в суді позову про поділ майна.

У постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі №675/347/18-ц зазначено, що «тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред`явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред`явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.»

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач не стверджував, що відповідачка ОСОБА_1 була присутня при написані розписки ОСОБА_3 та при передачі грошових коштів, а висновок про її обізнаність про борг він зробив на підставі зазначення у розписці, що грошові кошти беруться для придбання будинку, придбання відповідачами цього будинку, який був визнаний судом їх спільним сумісним майном.

Однак, ні рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 квітня 2017 року, ні ухвала апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2017 року, ні постанова Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 372/1817/16-ц не містять висновку про те, що будинок відповідачами був придбаний саме за грошові кошти, які отримав у борг ОСОБА_3 від ОСОБА_2 .

Судами було встановлено, що відповідно до нотаріально посвідченої заяви від 28 березня 2007 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 підтвердили, що проживають однією сім`єю, ведуть спільне господарство і набули за спільні кошти житловий будинок з надвірними побудовами, який розташований в АДРЕСА_1 .

Інші докази у підтвердження позовних вимог надано суду не було.

Звертає увагу колегія суддів і на ту обставину, що розписка була написана ОСОБА_3 25 березня 2007 року, коли відповідачі спільно не проживали та не мали спільного бюджету, а вимогу про повернення боргу позивач направив тільки на адресу ОСОБА_3 .

У постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі №675/347/18-ц зазначено, «що сам по собі факт зазначення у розписці про ціль позики, безумовно, не свідчить про те, що позика була витрачена на придбання транспортного засобу та про обізнаність дружини позичальника про існування такої позики.»

За таких обставин, саме по собі зазначення у розписці, що кошти беруться для придбання будинку за конкретною адресою, не свідчить про витрату цих грошей на купівлю цього будинку.

Висновок суду першої інстанції про те, що відповідачкою ОСОБА_1 не було надано належних доказів у спростування доводів позивача, а також не було надано переконливих, належних і допустимих доказів, які б підтверджували придбання житлового будинку за рахунок інших джерел, окрім отриманої від позивача позики, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки суд першої інстанції не врахував, що відповідачка ОСОБА_1 надала докази, що у день укладення договору купівлі-продажу будинку, вона уклала з банком кредитний договір, за умовами якого кредит був наданий на придбання будинку і його розмір відповідав ціні договору купівлі-продажу будинку.

Таким чином, відповідачі мали інше джерело доходу для придбання спільного будинку, що ні позивачем, ні відповідачем ОСОБА_3 спростовано не було.

Крім того, суд першої інстанції не звернув увагу на ту обставину, що позовні вимоги, пред`явлені до ОСОБА_1 , ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами, що звільнило відповідачку від обов`язку надавати докази у спростування посилань позивача.

Отже, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що відповідачка ОСОБА_1 була обізнана про розписку ОСОБА_3 та не заперечувала проти такої позики, а також те, що кошти, отримані ОСОБА_3 за договором позики, останнім були використанні в інтересах сім`ї, а саме на придбання будинку.

Таким чином, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про доведеність факту використання відповідачем ОСОБА_3 отриманих у позику від ОСОБА_2 грошових коштів в інтересах сім`ї, а саме для придбання житлового будинку у місті Обухові, оскільки такий висновок ґрунтується виключно на припущеннях.

Та обставина, що відповідач ОСОБА_3 визнав позовні вимоги, не може бути єдиною підставою для задоволення позовних вимог, враховуючи, що шлюб відповідачів був розірваний і відповідач ОСОБА_3 має зацікавленість у покладенні обов`язку по поверненню його боргу також і на відповідачку ОСОБА_1 .

Вказане підтверджується тією обставиною, що відповідач ОСОБА_3 погодився з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат у розмірі 63 904грн 32коп., хоча позика отримувалася у доларах США, а позивач пред`явив позовні вимоги про стягнення суми боргу, виходячи із курсу долара США, що встановлений Національний банком України на день подання позовної заяви, а відтак правових підстав для нарахування інфляційних втрат за період з 15 липня 2023 року по 15 березня 2024 року позивач не мав.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не повно встановив обставини справи, не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, неправильно застосував норми матеріального права та допустив порушення норм процесуального права в частині вирішення позовних вимог про солідарне стягнення боргу з двох відповідачів, тому рішення суду в частині задоволення позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_1 , підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову у цій частині.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_1 , з ухваленням нового судового рішення про відмову у позові в цій частині, з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача не підлягають стягненню понесені ним судові витрати, а з позивача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги у розмірі 22 710грн.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 листопада 2024 року в частині задоволення позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_1 , скасувати, ухваливши в цій частині нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , який проживає у АДРЕСА_2 , на користь

ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , яка проживає у АДРЕСА_1 , сплачений судовий збір у розмірі 22 710грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 22 липня 2026 року.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук