Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №154/1450/26 — Володимирський міський суд Волинської області

154/1450/26

3/154/588/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року м. Володимир

Суддя Володимирського міського суду Волинської області Лященко О.В., при секретарі судових засідань Баранюк О.В., за участю особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , захисника Полячука С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали, які надійшли від заступника начальника СПД №2 (смт.Іваничі) Володимирського РВП ГУНП у Волинській області Вадима Мельничука про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , особи з інвалідністю 1-ї групи, за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,-

ВСТАНОВИВ:

З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №615052, складеного 14 березня 2026 інспектором сектору поліцейської діяльності №2 (смт.Іваничі) Володимирського РВП ГУНП у Волинській області Кошелюком Р.В. вбачається, що 14 березня 2026 року в 21 год 52 хв в с.Ізов по вул.. Прибузька водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом автомобілем Опель Віваро д.н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме різкий запах алкоголю з порожнини рота, поведінка що не відповідає обстановці, почервоніння шкіряного покриву обличчя. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння в передбаченому законом порядку відмовився на місці зупинки та в медичному закладі. Від керування транспортним засобом відсторонений, чим порушив п.2.5 ПДР, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.

В судовому засіданні ОСОБА_1 винним себе не визнав, суду пояснив що є особою з інвалідністю 1-ї групи, має ряд важких серцево-судинних захворювань, проблеми з тиском, у зв`язку з чим 14 березня 2026 року випив рюмку червоного вина. Його дружина ОСОБА_2 теж є особою з інвалідністю 2-ї групи, перенесла складне лікування, вона часто має приступи та потребує невідкладної медичної допомоги. В той день ввечері дружина перебувала на роботі на станції ОСОБА_3 і подзвонила що з нею стався приступ і вона помирає, а швидку викликати не може і дуже плакала. Він миттєво сів за кермо автомобіля і поїхав до дружини. По дорозі його зупинили працівники поліції якраз коли вкотре дзвонила дружина і питала де він є і коли приїде, і він їм пояснював причину вимушеної поїздки та надавав телефон під час розмови з дружиною, однак вони не стали слухати його доводи і він відмовився від обстежень оскільки спішив і дуже переживав за стан дружини. Після складання протоколу він продовжив рух своїм авто та мерщій поїхав до дружини, доставив її в Устилуг, де ОСОБА_2 надали невідкладну медичну допомогу. А через деякий час будучи вдома, вже викликав швидку яка доставила дружину в ТМО м.Володимир де її обстежили та надали невідкладну допомогу. Пояснив, що діяв в стані крайньої необхідності і не має наміру уникнути адміністративного стягнення, а суму штрафу за цією статтею перерахував як благодійний внесок на потреби ЗСУ.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , допитавши свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , дослідивши матеріали справи, приходжу до наступного висновку.

Відповідно до ст.245 КУпАП, завданням провадження у справі про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин справи, вирішення її у точній відповідності із законом.

Згідно ст. 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення, окрім іншого, підлягає встановленню чи було вчинено адміністративне правопорушення і чи винна дана особа в його вчиненні.

Згідно з вимогами ст.ст.252, 254, 255, 256 КУпАП, протокол про адміністративне правопорушення - це офіційний документ, відповідним чином оформлений уповноваженою особою про вчинення діянь, які містять ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого цим кодексом, є найважливішим джерелом доказів у справах про адміністративні правопорушення. У ньому, крім іншого, зазначаються відомості про особу, яка притягується до адміністративної відповідальності, місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення, прізвища, адреси свідків і потерпілих якщо вони є, пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності та інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Судовий розгляд справи повинен проводитись у межах визначених у протоколі обставин про адміністративне правопорушення, який є фактичним обвинуваченням у вчиненні адміністративного правопорушення.

Положеннями ч. 1 ст. 130 КУпАП встановлено відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Згідно з п.2.5 ПДР України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Як зазначила в суді свідок ОСОБА_4 , вона перенесла важке захворювання, є особою з інвалідністю 2-ї групи, часто має приступи та потребує невідкладної медичної допомоги. В той день ввечері вона перебувала на роботі на станції ОСОБА_3 і з нею стався приступ, були нестерпні болі в області живота і вона попросила колегу викликати швидку. Оскільки додзвонитись і викликати швидку не змогли, то вона біля 21 год 30 хв подзвонила до свого чоловіка і попросила приїхати і доставити її в лікарню. За трохи передзвонила де він є, на що чоловік пояснив що його зупинила поліція. Вона плакала та просила відпустити його. Коли невдовзі чоловік приїхав, то доставив її на відділення лікарні в м.Устилуг, де їй фельдшер ОСОБА_7 надала невідкладну допомогу, а згодом вже бригадою швидкої допомоги з дому її було доставлено в ТМО м. Володимир.

Свідок ОСОБА_5 суду повідомила, що 14 березня 2026 року ввечері вона перебувала на роботі на станції Ізов в одній зміні з ОСОБА_8 . Ввечері з нею стався приступ, були нестерпні болі в області живота і вона попросила викликати швидку. Оскільки додзвонитись і викликати швидку вона не змогла, то ОСОБА_2 подзвонила до свого чоловіка і попросила приїхати і доставити її в лікарню. Вона плакала та скаржилась на сильні болі.

Свідок ОСОБА_6 ствердила, що працює на станції екстреної допомоги в м.Устилуг. 14 березня 2026 року ввечері біля 23 год приїхали подружжя ОСОБА_9 , ОСОБА_2 скаржилась на нестерпний біль живота, плакала і потребувала невідкладної медичної допомоги. Вона їй зробила знеболюючу ін`єкцію, однак за годину був повторний виклик до ОСОБА_2 за місцем її проживання і бригадою швидкої її було доставлено в ТМО м.Володимир.

З дослідженого судом відеозапису вбачається, що в момент зупинки автомобіля під керуванням ОСОБА_1 , до останнього дзвонила дружина і плакала і він їй пояснив що його затримала поліція та просив його відпустити оскільки він їде по дружину щоб її терміново доставити в лікарню, а швидка не може приїхати. При цьому телефон був ввімкнений в режим гучномовця.

Копією свідоцтва про шлюб та довідкою про склад сім`ї стверджується, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є подружжям та проживають разом в м.Устилуг.

Виписним епікризом, довідкою МСЕК, медичною документацією на ім`я ОСОБА_4 стверджується, що вона є особою з інвалідністю 2-ї групи, перенесла важке захворювання та потребує постійного лікування та догляду.

Копією медичної документації на ім`я ОСОБА_1 стверджується, що останній є особою з інвалідністю 1-ї групи, переніс важке захворювання та потребує постійного лікування та догляду.

Випискою з амбулаторної картки хворого та результатами обстежень на ім`я ОСОБА_4 стверджується, що в ніч з 14 на 15 березня 2026 року їй надавалась невідкладна медична допомога в ТМО м.Володимир.

З письмових пояснень свідка ОСОБА_10 , допитати якого в суді не представилось можливим у зв`язку з мобілізацією останнього до лав ЗСУ, вбачається, що вони повністю узгоджуються з показаннями як самого ОСОБА_1 , так і решти свідків, а також з іншими матеріалами справи.

З письмових пояснень свідка ОСОБА_6 вбачається, що вони є тотожними за своїм змістом її показанням в суді.

З рапорта-характеристики, з характеристики за місцем проживання ОСОБА_1 вбачається, що останній характеризується виключно позитивно. Окремо суд звертає увагу на доводи ОСОБА_1 про відсутність наміру уникнути адміністративного стягнення, і суму штрафу, передбаченого за цією статтею, він перерахував як благодійний внесок на потреби ЗСУ, про що надав суду квитанцію.

Аналізуючи доводи ОСОБА_1 стосовно наявності в нього крайньої необхідності доставити дружину в лікувальний заклад, суд приходить до наступних висновків.

Поняття "Крайня необхідність" розкрито у ст. 18 КУпАП, згідно якої не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Додатково вказане поняття визначено й у сталій судовій практиці.

У постанові від 21 грудня 2018 року в справі № 686/5225/17, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважив, що у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.

Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.

Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам.

Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто, засобами не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте, визначальним має бути об`єктивний критерій.

В рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі - Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Так, доводи ОСОБА_1 в судовому засіданні, ідентичні до його пояснень працівникам поліції під час його зупинки та складання протоколу про адміністративне правопорушення та повністю узгоджуються з дослідженими судом доказами. При цьому суд приходить до висновку, що затягування процедури обстеження водія на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки та в разі незгоди з ним у лікувальному закладі могло призвести до негативних наслідків для життя та здоров`я як дружини водія ОСОБА_1 , яка є особою з інвалідністю 2-ї групи, має важкі захворювання та потребує постійного лікування та догляду, так і для нього особисто, оскільки останній є особою з інвалідністю 1-ї групи, має важкі захворювання серцево-судинної системи, внаслідок чого також повинен приймати лікарські засоби невідкладно, у випадку настання гіперкризового стану.

Окремо суд звертає увагу на ту обставину, що іншого способу як доставити дружину в лікарню у ОСОБА_1 з огляду на сільську місцевість, пізню пору доби, за відсутності можливості забезпечити прибуття бригади екстреної медицини для надання невідкладної медичної допомоги, просто не було.

Зазначене свідчить про те, що ОСОБА_1 діяв у стані крайньої необхідності, оскільки станом на момент відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння останній відвертав більш серйозну потенційну небезпеку як життю та здоров`ю дружини, так і свого здоров`я, що пропорційно є більш важкою, ніж факт відмови від такого огляду.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, якщо дії особи вчинені в стані крайньої необхідності або необхідної оборони.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 вчинив дії, відповідальність за які передбачена ч.1 ст. 130 КУпАП в стані крайньої необхідності, у зв`язку з чим провадження у справі підлягає закриттю.

Керуючись ст.ст. 130, 245, 247, 251, 252, 268, 279, 280, 283, 284, 287, 289, 294 КУпАП, -

ПОСТАНОВИВ :

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП - закрити на підставі п.4 ч.1 ст.247 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Постанова може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Волинського апеляційного суду через місцевий суд, який виніс постанову, протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя: Олександр ЛЯЩЕНКО