Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №380/45/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/45/25 пров. № А/857/8288/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Кузьмича С.М., Курильця А.Р.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

суддя (судді) в суді першої інстанції – Мартинюк В.Я.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Львів,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення від 20 грудня 2024 року про відмову у призначенні та виплаті щомісячних страхових виплат у зв`язку зі смертю годувальника; зобов`язати призначити та виплатити щомісячні страхові виплати у зв`язку зі смертю годувальника в розмірі 10 887 грн. 94 коп. щомісячно, починаючи з дня смерті його сина, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з подальшою індексацією.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскаржуване рішення відповідача в частині подання документу, який би підтверджував факт його перебування на утриманні померлого сина є необгрунтоване та не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки жодним нормативним актом не передбачено подачу такого документа. Більше того, відповідач у письмовій відмові покликається на те, що при призначенні страхових виплат потерпілим (членам їх сімей) Пенсійний фонд України керується Законом України «Про загальнообов`язкове державне страхування» від 23.09.1999 року № 1105-XIV (далі – Закон № 1105-XIV) та Порядком призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженим постановою правління Фонду соціального страхування України від 19.07.2018 року № 11 (далі – Порядок № 11). Зауважує, що жоден з цих нормативних актів не передбачає подання такого документу, який вимагає відповідач, і який би підтверджував факт перебування на утриманні померлого сина. Вважає, що має право на щомісячні страхові виплати у зв`язку зі смертю годувальника, як непрацездатна особа, яка навіть могла не перебувати на утриманні свого померлого сина – батько померлого, незалежно від того, проживали вони разом чи окремо і доводити такий факт для батьків померлого (в даному випадку сина) про перебування на утриманні не має жодного обов`язку в силу пункту 5.2.5 Порядку № 11, на який сам відповідач покликається, однак ігнорує та свідомо порушує.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не має права на отримання щомісячних страхових виплат, оскільки на день смерті сина був працюючим пенсіонером, а отже, не належав до кола непрацездатних осіб, визначених статтею 41 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які мають право на такі виплати.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про відсутність у нього права на щомісячні страхові виплати, оскільки неправильно витлумачив положення статті 41 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Порядку № 11, які, на його переконання, надають непрацездатним батькам померлого право на такі виплати незалежно від перебування на його утриманні. Крім того, зазначає, що Пенсійний фонд безпідставно вимагав документ, який підтверджує факт перебування на утриманні, хоча законодавством подання такого документа не передбачено, а рішення про відмову не містить належного обґрунтування.

Представником відповідача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог.

Представником позивача подано відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому вказано, що відповідно до підпункту 5.2.5 пункту 5.2 розділу 5 Порядку №11 непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право (батьки померлого, незалежно від того, разом вони проживали чи окремо) мають право на призначення щомісячних страхових виплат.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апедяційну скаргу, відповіді на відзив на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 працював на ВП «Шахта «Червоноградська» з 08.04.2002 року по 29.07.2020 року. Робота припинена у зв`язку із смертю ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_1 є батьком померлого ОСОБА_2 (свідоцтво про народження, яке наявне в матеріалах справи).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04.07.2024 у справі № 380/7973/24 адміністративний позов задоволено повністю; визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті страхової виплати відповідно до частини 6 статті 42 Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у вигляді одноразової допомоги сім`ї потерпілого у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 страхову виплату відповідно до частини 6 статті 42 Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у вигляді одноразової допомоги сім`ї потерпілого у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату у зв`язку зі смертю сина ОСОБА_2 .

Позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив призначити щомісячні страхові виплати у зв`язку з смертю годувальника ОСОБА_2 .

Листом від 20.12.2024 у відповідь на заяву позивача відповідач повідомив його, що питання призначення йому щомісячної страхової виплати у зв`язку зі смертю годувальника може бути розглянуте Головним управлінням після надання документів, які б підтверджували факт перебування на утриманні. Також вказано, рішенням суду у справі №380/7973/24 зобов`язань щодо здійснення щомісячної страхової виплати як особі, яка має на неї право у зв`язку із смертю годувальника, не покладено. Вказано, що на момент смерті потерпілого ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ВАТ «Червоноградський деревооборобний комбінат» та отримував пенсію за віком (а.с.26-28).

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.

Однак, колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Законом, що регулює основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, в тому числі, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я, є Закон України від 23.09.1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі – Закон № 1105).

Відповідно до ч.1 ст.41 Закону № 1105 (тут і надалі в редакції, яка діяла на час настання нещасного випадку з ОСОБА_2 , а саме 28.07.2020), у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті.

Такими непрацездатними особами є:

1) діти, які не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання, - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ними 23 років;

2) особи, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», якщо вони не працюють;

3) особи з інвалідністю – члени сім`ї потерпілого на час інвалідності;

4) неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або був зобов`язаний виплачувати аліменти;

5) непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право (ч.2 ст.41 Закону № 1105).

Відповідно до ч.3 ст.41 Закону № 1105 право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або один з батьків померлого чи інший член сім`ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли восьмирічного віку.

Постановою Правління фонду соціального страхування України № 11 від 19.07.2018 року затверджено Порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат (був чинним на момент виникнення спірних правовідносин; далі – Порядок № 11, тут і надалі в редакції, яка діяла на час настання нещасного випадку з ОСОБА_2 , а саме 28.07.2020), ).

Управління (відділення) Фонду розглядає справи про призначення одноразової допомоги та щомісячної страхової виплати в разі смерті потерпілого сім`ї та особам, які мають на це право (абзац перший п.5.1 розділу V Порядку № 11).

Відповідно до підп.5.2.1 п.5.2 розділу V Порядку № 11 право на страхові виплати в разі смерті потерпілого мають особи, визначені статтею 41 Закону.

Згідно із підп. 5.2.2 п.5.2 розділу V Порядку № 11 право на отримання страхових виплат у осіб, які мають право на страхові виплати, настає з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на їх виплату.

Відповідно до підп. 5.2.5 розділу V Порядку № 11 непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право (батьки померлого, незалежно від того, разом вони проживали чи окремо), - мають право тільки для призначення щомісячних страхових виплат, одноразова виплата їм, як утриманцям, не призначається.

З долученої відповідачем до матеріалів справи відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб судом першої інстанції встановлено, що позивач у період з 04.10.2018 по 10.12.2020 працював у Товаристві з обмеженою відповідальність «Червоноградський деревообробний комбінат».

З огляду на вказане, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позивач у відповідності до ст.41 Закону № 1105 не є особою, яка має право на одержання щомісячних страхових виплат, оскільки на момент смерті потерпілого був працюючим пенсіонером.

Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вказує наступне.

Закон № 1105 не містить визначення поняття «непрацездатні громадяни». Натомість, Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» містить наступне визначення: непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що Закон № 1105 виділяє дві різні категорії непрацездатних громадян, які мають право на отримання щомісячних страхових виплати у разі смерті потерпілого: пункт 2 та пункт 5 частини 2 статті 41 Закону №1105 в редакції на час виникнення спірних правовідносин.

Пункт 2 частини 2 статті 41 Закону №1105 регламентує право непрацездатних осіб на отримання щомісячних страхових виплат у разі втрати годувальника, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", якщо вони не працюють.

При цьому, пункт 5 частини 2 статті 41 цього Закону визначає, що право на щомісячні страхові виплати мають непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право.

В позовній заяві позивач обгрунтовував своє право на отримання щомісячних страхових виплати у зв`язку з втратою годувальника саме на підставі пункту 5 частини 2 статті 41 Закону №1105, як непрацездатна особа (на день настання нещасного випадку та смерті сина позивача він був пенсійного віку, тобто був непрацездатним в силу Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»), мав таке право на підставі відсилочної норми, а саме підпункту 5.2.5 пункту 5.2 розділу 5 Порядку №11.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 розділу 5 Порядку №11 право на страхові виплати в разі смерті потерпілого мають особи, визначені статтею 41 Закону.

Колегія суддів повторно наголошує, що згідно підпункту 5.2.5 пункту 5.2 розділу 5 Порядку №11 непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право (батьки померлого, незалежно від того, разом вони проживали чи окремо) - мають право тільки для призначення щомісячних страхових виплат, одноразова виплата їм, як утриманцям, не призначається.

Тобто, із цієї норми слідує, що непрацездатні батьки померлого мають беззаперечне право на щомісячні страхові виплати незалежно від перебування на утриманні померлого та незалежно від перебування у трудових відносинах.

Отже, на день смерті сина позивач був непрацездатним (пенсійного віку) та мав право на отримання щомісячних страхових виплат, оскільки є батьком померлого внаслідок нещасного випадку на шахті.

Доводи наведені відповідачем у листі від 20.12.2024 про те, що на день настання нещасного випадку з ОСОБА_2 , а саме 28.07.2020, позивач перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю “Червоноградський деревообробний комбінат” (код ЄДРПОУ 01267656) з 04.10.2018 по 10.12.2020 не мають жодного правового значення, оскільки пункт 5 частини 2 статті 41 Закону №1105 та підпункт 5.2.2 пункту 5.2 розділу 5 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженим постановою правління Фонду соціального страхування України від 19.07.2018 року № 11 чітко регламентують право на отримання щомісячних страхових виплат непрацездатним батькам, які не перебували на утриманні, померлого внаслідок нещасного випадку на виробництві. Відтак, у спірних відносинах відсутня необхідність доводити факт перебування позивача на утриманні чи факт перебування у трудових відносинах, вказане не може бути підставою для відмови у призначенні та виплаті щомісячних страхових виплат позивачу.

При цьому, колегія суддів наголошує, що відповідь на звернення позивача надано відповідачем листом від 20.12.2024, а не рішенням, тому порушене право позивача підлягає захисту шляхом визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо про відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат у зв`язку зі смертю годувальника.

З огляду на вказане, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність пілстав для зобов`язання Головногоуправління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 щомісячні страхові виплати у зв`язку зі смертю годувальника, починаючи з дня смерті його сина, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

При цьому, суд позбавлений можливості визначенння розміру вказаних щомісячних страхових виплат, оскільки вказане належить до дисреційних повноважень відповідача. Натомість, в межах цієї справи відсутній спір про індексацію вказаних виплат, тому в цій частині позовні вимоги є передчасними.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, та ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Поряд з тим, частиною 1 статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи слідує, що позивачем згідно з платіжною інструкцією № 9366-5842-8742-6487 від 13 січня 2025 року сплачено судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1211 грн 20 коп.

Також, із матеріалів справи слідує, що позивачем згідно з платіжною інструкцією № 0.0.4230182439.1 від 06 березня 2025 року сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1453 грн 44 коп.

Отже, колегія суддів вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області 2664,64 грн судового збору.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та допущено порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року у справі № 380/45/25 скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо про відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат у зв`язку зі смертю годувальника.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 щомісячні страхові виплати у зв`язку зі смертю годувальника, починаючи з дня смерті його сина, ОСОБА_2 , з 29 липня 2020 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016, ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги в розмірі 2664 гривні 64 коп. (дві тисячі шістсот шістдесят чотири гривні 64 коп.).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха

судді С. М. Кузьмич

А. Р. Курилець