Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №500/7217/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

головуючий суддя у першій інстанції: Баб`юк П.М.

21 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/7217/25 пров. № А/857/25333/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого судді: Бруновської Н.В.

суддів: Запотічного І.І., Хобор Р.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року у справі № 500/7217/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

22.12.2025р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області, у якому просив суд:

-визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016р.- 31.12.2018р.;

-зобов`язати нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. - 28.02.2018р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року;

-зобов`язати нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018р. - 31.12.2018р., з розрахунку 3256,90 грн. щомісячно, як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу, у загальній сумі 32569,00 грн. відповідно до норм абз.4, 5, 6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. № 1078.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 31.03.2026р. позов задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, апелянт Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Просить суд, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 31.03.2026р. скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні відмовити у повному обсязі.

ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 до 28.01.2025р. проходив службу цивільного захисту в системі МВС, МНС, ДСНС України.

Із витягу з наказу Головного управління (по особовому складу) від 28.01.2025р. №41-НК/64 видно, що ОСОБА_1 звільнено зі служби цивільного захисту, виключено зі списків особового складу.

Позивач направив до Головного управління заяву щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. - 31.12.2018р.

За результатом розгляду вказаної заяви, відповідач листом від 17.09.2025р. повідомив, що виплата індексації в кошторисні призначення з 01.01.2016р. - 31.12.2018р. не передбачалась та, відповідно, не була здійснена.

ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі - особи рядового і начальницького складу), а також порядок виплат одноразової грошової допомоги при звільненні осіб рядового і начальницького складу визначаються Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20.07.2018р. № 623, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.08.2018р. № 936/32388 (далі - Інструкція).

п.1 Інструкції визначено, що цю Інструкцію розроблено відповідно до Кодексу цивільного захисту України, Законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про запобігання корупції», «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», «Про Дисциплінарний статут служби цивільного захисту», Указу Президента України від 01.12.2009р. №987 «Про Перелік посадових осіб, на яких покладається виконання функцій державного експерта з питань таємниць», постанов Кабінету Міністрів України від 17.07.1992р. № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей», від 15.06.1994р. № 414 «Про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці», від 22.12.1995 № 1037 «Про надбавки до посадових окладів працівників, зайнятих на шифрувальній роботі», від 03.01.2013р. № 2 «Про встановлення надбавок до посадових окладів державних експертів з питань таємниць та фахівців, які залучаються до підготовки рішень та висновків державних експертів з питань таємниць», від 12.06.2013р. № 413 «Про затвердження Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу», від 11.07.2013р. № 593 «Про затвердження Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» та від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осі».

При цьому, з наказу Міністерства внутрішніх справ України від 20.07.2018р. № 623 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту вбачається, що умови та розміри виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту» визначено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.201р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб.»

Відповідно до п.4 Інструкції індексація грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу здійснюється в порядку та розмірах, установлених чинним законодавством України.

З наведеного слідує, що питання індексації осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту не врегульовано зазначеною Інструкцією.

Отже, при вирішенні цього питання необхідно застосовувати положення Закону України Про індексацію грошових доходів населення від 03.07.1991р.р. №1282-XII (далі - Закон № 1282-XII) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабміну України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078), якими визначено механізм проведення індексації, її мету та правову природу.

Відповідно при визначенні розміру і складу грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, зокрема індексації, в залежності від займаної посади підлягає застосуванню в тому числі законодавство, яке стосується грошового забезпечення військовослужбовців.

Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991р. № 2011-XII Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі - Закон № 2011-XII).

В ст.1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991р. №2011-XII визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

У ч.2, ч.3 ст.9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” передбачено, що до складу грошового забезпечення входять:

-посадовий оклад, оклад за військовим званням;

-щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

-одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Вказані положення ч.3 ст.9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” кореспондуються із приписами ч.1 ст.2 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” від 03.07.1991р. №1282-ХІІ, згідно яких індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

ст.4 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

ч.2 ст.5 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” встановлено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

За правилами ч.6 вказаної статті Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” індексація виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, інших видів соціальної допомоги проводиться відповідно за рахунок фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також за рахунок коштів Державного бюджету України..

ч.1 ст.9 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” передбачено, що індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Положення вказаного Закону кореспондуються із приписами Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078.

В ст.18 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 05.10.2000р. №2017-III видно, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Слід враховувати, що відповідно до положень п.п. 2, 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078, для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, у якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових ( далі Постанова – 1078).

Отже, підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи.

Початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця.

При цьому, нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.

В п.10-2 Порядку від 17.07.2003р. №1078 видно, що для працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, яких переведено на іншу роботу (місце проходження служби) на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці (умов проходження служби) у разі продовження такими особами роботи (проходження служби), для новоприйнятих працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, а також для тих, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати (грошового забезпечення), передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу), за посадою, яку займає працівник, військовослужбовець, поліцейський, особа рядового і начальницького складу.

Аналіз наведених норм законодавства України, дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.

Постановою Кабінету Міністрів України “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 07.11.2007р. №1294 затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців.

Відповідно до п.13 вказана постанова набрала чинності з 01 січня 2008 року.

З січня 2008 року - 28 лютого 2018 року посадовий оклад за посадою позивача не змінювався.

Вищевказана постанова діяла до дати набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017р. №704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме: до 01 березня 2018 року.

Тобто, відповідно до положень Порядку №1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення за період: 01.01.2016р. - 28.02.2018р.

Отже, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі №400/1118/21 та з огляду на типовість спірних правовідносин в цій частині, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає застосуванню у цій справі.

Стосовно виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018р. -31.12.2018р., розрахованої як різниця між сумою індексації і розміром підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року, колегія суддів вказує, що Порядок №1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, поточної та індексації-різниці. Суми цих індексацій можуть нараховуватися і одночасно, і окремо одна від одної.

Право на отримання поточної індексації виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 01.01.2016р. встановлений у розмірі 103 відсотка (абз.2 п.1-1, абз.6 п.5 Порядку №1078).

Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абз.2, абз.5 п.4 Порядку №1078).

Як видно зі змісту позовних вимог, правовідносини щодо нарахування й виплати поточної індексації з 01.03.2018р. -31.12.2018р. не є спірними.

Спірним у цій справі є виплата визначеної суми індексації до чергового підвищення тарифних ставок (окладів). У наведених положеннях йде мова про індексацію, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.

Питання виплати суми індексації у місяці підвищення грошових доходів, а також виплати визначеної суми індексації до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) врегульовано абз.абз.3-4,6 п.5 Порядку №1078.

Так відповідно до абз.абз.3,4,6 п.5 Порядку №1078 у редакції, чинній станом на березень 2018 року, сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у п.1-1 цього Порядку.

За загальним правилом індексація в місяці підвищення заробітної плати/грошового забезпечення проводиться шляхом порівняння суми підвищення та суми поточної індексації, зокрема, якщо в результаті такого порівняння сума підвищення зарплати/грошового забезпечення: більше суми індексації, то зарплату/грошове забезпечення в цьому місяці не індексують; менше суми індексації, то в цьому місяці необхідно розрахувати індексацію, як різницю між сумою можливої індексації (яка могла бути нарахована в місяці підвищення доходу) та сумою підвищення.

Отже, для вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу необхідно: визначити розмір підвищення грошового доходу особи у місяці підвищення; визначити суму індексації, що склалася у місяці підвищення грошового доходу; порівняти розмір підвищення грошового доходу з сумою індексації у місяці його підвищення.

При визначенні суми підвищення грошового доходу порівняно з попереднім місяцем, а також при визначенні розміру індексації, розрахованої як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу (фіксованої суми індексації) враховуються всі складові заробітної плати, передбачені п.2 Порядку №1078.

Системний аналіз пункту 1, абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає суду підстави зробити висновок, що нарахування й виплата суми індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Тлумачення абз.абз.3,4,6 п.5 Порядку №1078 вказують на те, що у зв`язку із підвищенням у березні 2018 року доходу позивача (з 01.03.2018р.набрала чинності Постанова №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців) відповідачу належало вирішити питання, чи має позивач право на отримання індексації-різниці з 01.03.2018р., а якщо так, то у якому розмірі.

Однак відповідач відповідні дії не вчинив, що свідчить про протиправну бездіяльність.

Для правильного застосування абз.4,6, п.5 Порядку №1078 необхідно встановити: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).

Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року. В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення друге абз.5 п.5 Порядку №1078).

Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абз.5 п.4 Порядку №1078).

Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

Як уже зазначено, у такому випадку відповідно до абз.4 п.5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).

Указані висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 25.02.2026р. у справі № 240/34240/23, а тому враховуються при вирішенні цієї справи.

Відповідно до інформації про всі види грошового забезпечення, щоинараховані та виплачені ОСОБА_1 за період з 01.01.2018р. - 31.12.2018р. розмір грошового забезпечення (грошовий дохід) становив: у лютому 2018 року 13368,00 грн. (без урахування роботи в АСП в розмірі 36,56 грн. та надбавки за підвищений ризик в розмірі 148,00 грн.), у березні 2018 року 14574,25 грн. (без урахування роботи в АСП в розмірі 8,44 грн.), підвищення доходу становить 1206,25 грн.

У березні 2018 року прожитковий мінімум становив 1762,00 грн., величина приросту індексу споживчих цін - 253,30% (з урахуванням підвищення посадового окладу з січня 2008 року).

В абз.5 п.4 Порядку №1078 видно, що сума індексації за березень 2018 року розраховується: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.03.2018р. помножений на величину приросту індексу споживчих цін і поділений на 100 (1762 грн. х 253,30%:100), що дорівнює 4463,15 грн.

Наведене відповідає висновкам Верховного Суду у постанові від 22.06.2023р. у справі №520/6243/22.

Таким чином, у спірний період з 01.03.2018р. - 31.12.2018р. сума індексації з урахуванням абз.4-абз.6 п.5 Порядку №1078 мала виплачуватися позивачеві у розмірі 3256,90 грн. (4463,15 грн - 1206,25 грн.), оскільки тарифні ставки (оклади) у цей період не зазнали змін. Невиплата відповідачем індексації грошового забезпечення у відповідному розмірі є протиправним обмеженням конституційних прав позивача та порушенням вимог Закону №1282-XII і Порядку №1078.

Верховний Суд у цій категорії спорів зауважував, що такий спонукаючий спосіб захисту (зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення в конкретних, розрахованих сумах), враховуючи характер спірних правовідносин, є належним та ефективним, адже здатний забезпечити реальне поновлення прав особи у випадку задоволення позову (постанови від 23.03.2023р. у справі № 400/3826/21, від 06.04.2023р. у справі № 420/11424/21, від 06.07.2023р. у справі № 560/6684/22, від 15.08.2023р. у справі № 400/3784/22, від 07.12.2023р. у справі №360/381/23, від 07.05.2025р. у справі №560/15993/24).

У цих постановах Верховний Суд підкреслював, що для належного та ефективного захисту прав та інтересів позивача судам необхідно перевірити обґрунтованість нарахованих ним сум індексації, розрахувати їх і, відповідно, у судовому рішенні вказати конкретні суми (індексації грошового забезпечення), на які позивач має право та які відповідач зобов`язаний нарахувати й виплатити.

Враховуючи наведене правове регулювання спірних правовідносин, висновки Верховного Суду у такій категорії справ та встановлені обставини, суд першої інстанції правомірно вказав, що позовні вимоги у цій частині належить задовольнити у спосіб визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018р. - 31.12.2018р. та зобов`язання відповідача здійснити позивачу нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за цей період у розмірі 3256,90 грн. в місяць, що розраховується як різниця між сумою індексації та розміром підвищення доходу, у загальній сумі 32569,00 грн. (3256,90 грн. х 10 місяців = 32569,00 грн.) відповідно до абз.абз.4,6, п.5 Порядку №1078.

Стосовно доводів апелянта про пропуск позивачем строків звернення до суду із даним позовом, колегія суддів звертає увагу на таке.

ч.1, ч.3, ч.5 ст. 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Разом з тим, Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) встановлює інші строки звернення до суду щодо вирішення трудових спорів.

ст.233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч.5 ст.122 КАС України.

Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022р.) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Однак, 19.07.2022р. набув чинності Закон України від 01.07.2022р. №2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю. Зокрема, змін зазнали норми законодавства щодо порядку звернення громадян до суду у разі виникнення трудових спорів в частині строків таких звернень.

Так, вищезазначеним Законом України від 01.07.2022р. №2352-IX ч.2 ст.233 КЗпП України викладено у наступній редакції:

"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст.116).»

Таким чином, до 19.07.2022р. КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Верховний Суд 06.04.2023р. ухвалив рішення за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22, залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023р., предметом спору якої також є недотримання законодавства про оплату праці. У вказаному рішенні сформовано наступні висновки: "До 19.07.2022р. Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022р. № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності".

Отже, у рішенні від 06.04.2023р. у зразковій справі №260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Також питання щодо застосування ст.233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати вирішувалося Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного (далі - Судова палата) у постанові від 21.03.2025р. у справі №460/21394/23.

Предметом спору у цій справі є нарахування та виплата позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. - 31.12.2018р. У вказаний період приписи ст.233 КЗпП України діяли у редакції до внесення змін Законом України від 01.07.2022р. №2352-IX, та визначали право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.

ч.1 ст.308 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З роз`яснень, які наведені в п.13.1 Постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», видно, що у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»(RuizTorijav. Spain) № 303-A, п.29).

Також згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

ч.1 ст.308 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З роз`яснень, які наведені в п.13.1 Постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», видно, що у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

В ст.242 КАС України видно, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. В іншій частині судове рішення не оскаржується.

Керуючись ст.ст.229,308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області – залишити без задоволення, а Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року у справі № 500/7217/25 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська

судді І. І. Запотічний

Р. Б. Хобор