Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №140/12763/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/12763/24 пров. № А/857/34796/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

судді-доповідача Калмикової Ю.О.,

суддів Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу в електронній формі ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 17 червня 2026 року про повернення позовної заяви у справі №140/12763/24 (головуючий суддя І інстанції - Дмитрук В.В.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2024 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 недоодержаної пенсії мати ОСОБА_2 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21.12.2021 по справі №140/12972/21 після її смерті.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області виплатити ОСОБА_1 недоодержану пенсію матері ОСОБА_2 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21.12.2021 по справі №140/12972/21 після її смерті.

Вказане рішення суду набрало законної сили 09 січня 2025 року.

На виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2024 року у справі №140/12763/24 за заявою позивача судом оформлено та надіслано на поштову адресу позивача виконавчі листи.

15 червня 2026 року на адресу суду від позивача надійшла заява про встановлення судового контролю, яка обґрунтована тим, що станом на день подання цієї заяви рішення суду не виконано, кошти ОСОБА_1 не виплачені. З матеріалів виконавчого провадження вбачається, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області визнано наявність заборгованості у сумі 153 845,27 грн. та повідомлено про включення відповідних нарахувань до Реєстру судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою. Водночас фактичної виплати на користь позивача не здійснено, незважаючи на те, що після набрання рішенням законної сили минуло понад 17 місяців, а з моменту відкриття виконавчого провадження понад рік.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 17 червня 2026 року у задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, - відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржена ухвала винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповністю досліджені обставини справи, просить зазначену ухвалу скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити заяву про встановлення судового контролю.

Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що докази виконання рішення суду відсутні і фактично відповідач ухиляється від його виконання, а отже відмова у встановленні судового контролю, є прямим порушенням вимог статті 378 КАС України.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи оскаржену ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з виконавчим листом №1205/2025 від 18.02.2025, що був виданий Волинським окружним адміністративним судом у справі №140/12763/24, було зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області виплатити ОСОБА_1 недоодержану пенсію матері ОСОБА_2 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року по справі №140/12972/21 після її смерті. Постановою старшого державного виконавця Новосада О.Ю. було відкрито виконавче провадження №77363149.

Разом з тим, відповідач у листі від 18 березня 2026 року повідомив, що здійснив розрахунки на виконання рішення суду у вищезгаданій справі. Натомість, заборгованість з виплат за рішеннями судів існує з об`єктивних причин (відсутність в достатній кількості асигнувань з Державного бюджету України) та її погашення не залежить від управлінських рішень керівника чи інших посадових осіб Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області.

З наведеного вбачається, що ГУ ПФУ у Волинській області вчиняються заходи щодо отримання коштів для виконання судового рішення від 09 грудня 2024 року у справі №140/12763/24.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

В статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Частиною 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення ст.6 Конвенції, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу.

Тобто, правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з положеннями ст. 129-1 Конституції України.

Статтею 370 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Так, Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovaki), №2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення «Ліпісвіцька проти України» №11944/05 від 12.05.2011 року).

Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Ромашов проти України» від 27.07.2004 року, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 року зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне зобов`язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26.04.2005 року, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), № 1811/06, від 19.02.2009 року).

Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.

Положеннями ст. 382 КАС України передбачено, що суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 382-2 КАС України суд розглядає звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду питання, не перешкоджає судовому розгляду.

За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 382-1 КАС України встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами ч.5 ст. 382-1 цього Кодексу (ч.1 ст. 382-3 КАС України).

Враховуючи наведене вище, можна дійти висновку, що Кодексом адміністративного судочинства України встановлено право суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Проте правовою підставою для зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.

У постанові Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 802/357/17-а зазначено, що звертаючись до суду із заявою про встановлення судового контролю, позивач зобов`язаний навести аргументи на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і надати докази в підтвердження наміру відповідача ухилитися від виконання судового рішення.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 11.06.2020 у справі № 640/13988/19 висловлено позицію, відповідно до якої адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження. Встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду.

Отже, необхідно встановити наявність підстав для покладення на відповідача як суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, обов`язку подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення у цій справі.

Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.

Наведеними вище правовими нормами передбачено, що такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду першої інстанції, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу. При цьому, зазначені процесуальні дії є повноваженнями суду, які використовуються в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Разом з тим, правовою підставою для зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.

Звертаючись до суду із заявою про встановлення судового контролю, позивач зобов`язаний навести аргументи на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і надати докази в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з виконавчим листом №1205/2025 від 18.02.2025, що був виданий Волинським окружним адміністративним судом у справі №140/12763/24, було зобов`язано боржника виплатити ОСОБА_1 недоодержану пенсію матері ОСОБА_2 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21.12.2021 у справі №140/12972/21 після її смерті.

Постановою старшого державного виконавця Новосада О.Ю. було відкрито виконавче провадження №77363149.

Крім того, боржник повідомив, що здійснив розрахунки на виконання рішення суду у вищезгаданій справі, згідно з якиим, загальна сума, яку боржник боргує стягувачу складає 153845,27 грн. Натомість, через відсутність своєчасного фінансування кошти на рахунки військової частини не надійшли.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (ст.1 Закону України Закону України «Про виконавче провадження»). При цьому, рішення суду може виконуватись як у добровільному, так і у примусовому порядку; разом з тим, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.

Відтак, враховуючи наведене вище, суд першої інстанції правильно констатував, що відповідач не відмовляв позивачу у виконанні рішення суду та ним вживаються всі необхідні дії щодо належного його виконання.

А тому враховуючи наведені вище норми законодавства та встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що подана заява про встановлення судового контролю за виконанням рішенням суду задоволенню не підлягає, оскільки судом не встановлено той факт, що відповідач, маючи можливість виконати рішення, створює перешкоди для його виконання.

Таким чином, суд вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення з додержанням норм права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. 243, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 382 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 17 червня 2026 року у справі №140/12763/24 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач Ю. О. Калмикова

Судді В. С. Затолочний

Н. М. Судова-Хомюк

Повне судове рішення складено 22.07.26