Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №320/43093/23 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/43093/23 Суддя (судді) першої інстанції: Горобцова Я.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ганечко О.М.,

суддів Василенка Я.М.,

Кузьменка В.В.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального Штабу Збройних Сил України про зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В :

До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального Штабу Збройних Сил України про нарахування і виплату середнього заробітку за шість місяців у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, а саме за період з 01.10.2022 по 28.09.2023, та компенсацію частини втрати доходів у зв`язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення за період з 08.10.2022 по 28.09.2023.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю бездіяльністю відповідача щодо здійснення на користь позивача нарахування і здійснення виплат грошового забезпечення.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 липня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування всіх обставин справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено скаргу до розгляду у порядку письмового провадження.

Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно норм ст. 309 КАС України.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач проходив військову службу у Збройних Силах з 1988 року по 2018 рік. Остання посада перед звільненням - заступник начальника управління проведення службових розслідувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ).

Наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 14.08.2018 № 440, позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок військову службу" і виключено зі списків особового складу з 31.08.2018 наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 31.08.2018 № 193.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.07.2021 у справі № 640/10374/20, відповідача зобов`язано нарахувати та виплатити позивачеві індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.08.2018.

На виконання вищезазначеного рішення суду, відповідач нарахував позивачеві індексацію грошового забезпечення і 08.10.2021 на картковий рахунок останнього надійшли кошти (компенсація за невикористані календарні дні відпустки та індексація). Також, на адресу позивача надійшов розрахунок індексації грошового забезпечення проведений відповідачем.

Відповідно до наданого розрахунку сума нарахованої та виплаченої позивачеві індексації грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі № 640/10374/20 склала 4503,21 грн, при цьому, відповідач для її нарахування застосував базовим місяцем (місяцем підвищення посадових окладів) січень 2016 року.

Після отримання виплати на підставі судового рішення у справі № 640/10374/20, позивач звернувся із позовною заявою щодо визнання протиправною бездіяльність відповідача з огляду на не проведення повного розрахунку з ним при звільненні і просив суд зобов`язати відповідача нарахувати середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме, за період з 01 вересня 2018 року (наступний день після виключення зі списків особового складу) по 07 жовтня 2021 року (день, що передував остаточному розрахунку при звільненні), з урахуванням середньоденного грошового забезпечення станом на дату звільнення - 31 серпня 2018 року, обчисленого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2022 у справі № 640/31953/21 позовні вимоги позивача задоволені і відповідач здійснив виплату позивачеві середнього заробітку за період з 01.09.2018 (наступний день після виключення зі списків особового складу) по 07.10.2021 (день, що передував розрахунку при звільненні), з урахуванням середньоденного грошового забезпечення станом на дату звільнення - 31.08.2018,

Разом з тим, позивач не погодився із розрахунком індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі № 640/10374/20, який провів відповідач, оскільки останній повинен був застосовувати для нарахування індексації грошового забезпечення базовим місяцем (місяцем підвищення посадових окладів) січень 2008 року, а застосував січень 2016 року.

З огляду на зазначене вище, позивач звернувся із новим судовим позовом до відповідача, а саме щодо невірно проведеного нарахування індексації.

Так, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.05.2022 у справі № 640/31955/21, яке набрало законної сили, відповідача зобов`язано нарахувати та виплатити позивачеві індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця - січня 2008 року, та за період з 01.03.2018 по 31.08.2018 із застосуванням базового місяця - березня 2018 року, з урахуванням абзацу четвертого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 віх 17.07.2003.

На виконання вищезазначеного рішення суду, відповідач нарахував позивачу індексацію грошового забезпечення і 29.09.2023 на картковий рахунок останнього надійшли кошти у сумі 77935,19 грн.

Позивач вважає бездіяльність відповідача протиправною, що зумовлює нарахування середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, та нарахування компенсації втрати частини доходів. Наведене зумовило на звернення до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що:

- на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, норми Кодексу законів про працю України не поширюється;

- КЗпП України не регулює питання проходження військової служби;

- положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації;

- здійснений відповідачем розрахунок і виплачені позивачу при звільненні суми не були спірними на момент звільнення і протягом подальших двох років позивач не здійснював жодних дій, спрямованих на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.08.2018;

- на час звільнення позивача з військової служби спірна сума йому ще не належала, що виключає відповідальність відповідача, передбачену статтею 117 КЗпП України.

Натомість, апелянт вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими та необґрунтованими, оскільки:

- апелянт на момент звільнення з військової служби 31 серпня 2018 року не отримав усі належні йому за час проходження військової служби суми, а саме йому не було проведено виплату індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби;

- висновки суду першої інстанції в частині нібито безпідставності застосування до спірних правовідносин вимог КЗпП України, не відповідають вимогам чинних нормативно-правових актів та висновкам Верховного Суду у справах із аналогічним предметом спору;

- саме після проведення 29 вересня 2023 року із ним остаточного розрахунку, 09 жовтня 2023 року, тобто в межах місячного строку після остаточного розрахунку, апелянт звернувся до суду до відповідача з вимогами про зобов`язання останнього нарахувати та виплатити середній заробіток за шість місяців у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення;

- з огляду на зміни, внесені Законом № 2352-ІХ у КЗпП України, апелянтом формувались позовні вимоги щодо розміру середнього заробітку;

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону № 2232-XII, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

За змістом статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України (у цій же редакції), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

При цьому, Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.».

Висновки суду першої інстанції про непоширення на військовослужбовців норм КЗпП України, є помилковими. Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду чітко вказує: за наявності прогалин у спеціальному законодавстві (Законі України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»), норми трудового права (ст. 116, 117 КЗпП України) застосовуються до правовідносин щодо звільнення військовослужбовців субсидіарно.

Оскільки відповідач виплатив індексацію грошового забезпечення (яка є обов`язковою складовою доходу) лише 29.09.2023, факт затримки розрахунку при звільненні є доведеним. Право на індексацію виникло під час служби, а тому, твердження суду першої інстанції, що на момент звільнення ця сума позивачу ще не належала, є помилковими. Судове рішення лише підтверджує факт порушення права, яке існувало на момент звільнення позивача з військової служби.

Те, що позивач два роки не вимагав в судовому порядку індексації, не звільняє військову частину від обов`язку нарахувати її самостійно при звільненні. Індексація є складовою грошового забезпечення. Обов`язок повного розрахунку лежить виключно на роботодавці (установі).

Колегія суддів завертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

Переглядаючи справу №489/6074/23, Велика Палата, зокрема, нагадала, що в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

При цьому, Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови): розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Слід врахувати, що Законом № 2352-IX статтю 117 КЗпП України, викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».

Отже, законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Водночас, колегія суддів вважає, що установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку, не слід тлумачити, як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Водночас, встановлене строкове обмеження, на думку колегії суддів, не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Слід звернути увагу на те, що апелянт на момент звільнення з військової служби 31 серпня 2018 року не отримав усі належні йому за час проходження військової служби суми, а саме йому не було проведено виплату індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби. Тому, саме після проведення 29 вересня 2023 року із ним остаточного розрахунку, 09 жовтня 2023 року, тобто в межах місячного строку після остаточного розрахунку, апелянт звернувся до суду до відповідача з вимогами про зобов`язання останнього нарахувати та виплатити середній заробіток за шість місяців у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення. Також, з огляду на зміни, внесені Законом № 2352-ІХ у КЗпП України, апелянтом формувались позовні вимоги щодо розміру середнього заробітку.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню, та з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів застосовує критерії співмірності та розумності. Оскільки сума несвоєчасного розрахунку є значною (77935,19 грн), а затримка тривала понад 5 років, стягнення середнього заробітку в межах шестимісячного обмеження в розмірі 10000 грн є повністю пропорційним та справедливим заходом відповідальності роботодавця, водночас, не становитиме в умовах воєнного стану надмірного навантаження на відповідача. Також, у контексті наведених висновків суду, слушно врахувати, що просточення виникло не з усієї суми грошового забезпечення, а лише її складової - індексації.

Вирішуючи позовні вимоги в частині нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, колегія суддів виходить з такого. Правовою основою для компенсації є Закон № 2050-III та Порядок № 159, які передбачають компенсацію при затримці виплат на місяць і більше. Грошове забезпечення та індексація підпадають під цей захист. У даній справі затримка виплати індексації, є підставою для компенсації. Верховний Суд неодноразово підтверджував право на компенсацію таких сум, а строк звернення до суду починається з дати фактичної виплати заборгованості. Розрахунок здійснюється відповідно до пункту 4 Порядку № 159, базуючись на індексі споживчих цін. Оскільки виплата не була здійснена добровільно, вимоги позивача підлягають задоволенню.

Щодо доводів позивача про неврахування критеріїв співмірності, колегія суддів врахувала правову позицію Великої Палати Верховного Суду. У постанові від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23, Велика Палата роз`яснила застосування статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції, що діє з 19 липня 2022 року. При цьому, вона відступила від попереднього висновку касаційного суду, згідно з яким обмеження строку нарахування компенсації шістьма місяцями нібито усувало проблему співмірності. Велика Палата наголосила, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП має компенсаційний характер. Вона спрямована на відшкодування майнових втрат працівника через несвоєчасний розрахунок при звільненні, а не на покарання роботодавця. Водночас суд підкреслив, що зміни, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цієї виплати - вона і надалі залишається компенсаційним механізмом, до якого застосовуються принципи пропорційності та співмірності. Тобто, встановлене законом обмеження періоду нарахування шістьма місяцями не є абсолютним. Навіть у межах цього строку суд може зменшити розмір компенсації, якщо вона є неспівмірною, з урахуванням принципів розумності та пропорційності.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в цій частині також є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги враховуються колегією суддів, як такі, що знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду.

Нормами ч. 2 ст. 315 КАС України, визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення правильно встановив фактичні обставини справи, проте допустив порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги позивача спростовують висновки суду першої інстанції та є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови про задоволення позовних вимог.

Судові витрати не підлягають розподілу.

Керуючись ст. ст. 243, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 липня 2025 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального Штабу Збройних Сил України про зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних сил України щодо не проведення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні.

Стягнути з Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, а саме за період з 08.10.2022 по 28.09.2023 у розмірі 10000 грн (десять тисяч гривень).

Зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення за період з 08.10.2022 (наступний день після періоду охопленого судовим рішенням у справі № 640/31953/21) по 28.09.2023 (день, що передував остаточному розрахунку при звільненні).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Ганечко

Судді Я.М. Василенко

В.В. Кузьменко