Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №620/10707/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/10707/25 Суддя (судді) першої інстанції: Олена ЛУКАШОВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ганечко О.М.,

суддів Кузьменка В.В.,

Василенка Я.М.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), в якому просив:

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) щодо не здійснення нарахування та не виплати ОСОБА_1 його середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні за весь період затримки (але не більш як за 6 місяців), а також - щодо відмови у нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за несвоєчасний розрахунок при звільненні - нарахувати та виплатити ОСОБА_1 його середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за 6 місяців;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 21 січня 2020 року по день фактичної виплати.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем несвоєчасно проведено остаточний розрахунок при звільненні позивача, в наслідок чого він має право на компенсацію втрати частини доходів та виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) щодо невчасного проведення остаточного розрахунку при звільнені з ОСОБА_1 .

Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 16.05.2024 по 02.12.2025 у сумі 63658,53 грн.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) щодо відмови ОСОБА_1 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 21 січня 2020 року по день фактичної виплати.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, при цьому, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2025 та від 02.02.2026 відкрито апеляційне провадження, призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.

19.01.2026, під № 1773 до суду від сторони позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно норм ст. 309 КАС України.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 до 15 травня 2024 року проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) .

Наказом від 10.05.2024 №662-ОС, звільнено позивача з військової служби за підпунктом «г» (через сімейні обставини) пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», та наказом відповідача від 15.05.2024 № 686-ОС, ОСОБА_1 з 15.05.2024 виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року у справі №620/11238/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково. Зокрема, зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військову частину НОМЕР_1 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок з 29.01.2020 по 19.05.2023 сум грошового забезпечення, підйомної допомоги, грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2022 та 2023 роки обчисливши їх із розмірів посадового окладу, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (в редакції чинній з 29.01.2020) шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 01.01.2020 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01.01.2021, Законом України "Про державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022 та Законом України "Про державний бюджет України на 2023 рік" на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

01.09.2025 представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом №77/25, в якому просив надати розрахунки належних позивачу коштів, здійснених на виконання наведеного рішення суду, а також - одночасно з виплатою нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у відповідності до вимог законодавства.

У відповідь, відповідач листом від 03.09.2025 №09.2/12181- 25-Вих, повідомив, що розрахунки будуть надані після надходження фінансування до відповідача; щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів, то відповідач відмовив у здійсненні виплати компенсації, так як доплати грошового забезпечення оскаржувалось в суді, а компенсація втрати частини доходів передбачена лише у випадку не виплати нарахованих доходів щодо розміру яких відсутній спір.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що:

- частина перша статті 117 КЗпП України, в редакції Закону № 2352-IX передбачає, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців;

- з наведених у позовній заяві підстав, позов підлягає частковому задоволенню в цій частині, шляхом визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо невчасного проведення остаточного розрахунку при звільнені з позивачем та стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 16.05.2024 по 02.12.2025 у сумі 63658,53 грн;

- ураховуючи, що відповідач листом відмовив у здійсненні виплати компенсації, так як доплати грошового забезпечення оскаржувалось в суді, а компенсація втрати частини доходів передбачена лише у випадку не виплати нарахованих доходів щодо розміру яких відсутній спір, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову в цій частині.

Натомість, відповідач вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими та необґрунтованими, оскільки положення КЗпП не поширюються на військовослужбовців та на спірні правовідносини. У відповідності до ст. 116 КЗпП України, строки виплати відповідачем не порушувались, відповідач вважає, що не повинен виплачувати позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону № 2232-XII, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

За змістом статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України (у цій же редакції), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

При цьому, Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.».

Суд завертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

Переглядаючи справу №489/6074/23, Велика Палата, зокрема, нагадала, що в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

При цьому, Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Слід врахувати, що Законом №2352-IX статтю 117 КЗпП України, викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».

Отже, законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Водночас, колегія суддів вважає, що установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку, не слід тлумачити, як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Водночас, встановлене строкове обмеження, на думку колегії суддів, не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Судом під час розгляду спору по суті було встановлено, що з 15.05.2024 позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби.

З наданого відповідачем розрахункового листа за вересень 2025 року позивачу на виконання рішення суду від 25.03.2025 у справі №620/11238/24 нараховано 285636,39 грн, станом на день розгляду справи вказана сума позивачу не виплачена, отже остаточний розрахунок не здійснено.

Таким чином, суд першої інстанції мав підстави для висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню в цій частині, шляхом визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо невчасного проведення остаточного розрахунку при звільнені з позивачем та стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 16.05.2024 по 02.12.2025 у сумі 63658,53 грн. Відповідачем в апеляційній скарзі не наведено заперечення щодо неправильного чи неспівмірного розрахунку судом першої інсатнції компенсації.

Також, колегія суддів підтримує висновок суду першої інсатнції щодо того, що ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», визначає, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, з огляду на що та беручи до уваги лист від 03.09.2025 №09.2/12181-25-Вих, в якому відповідач відмовив у здійсненні виплати компенсації, так як доплати грошового забезпечення оскаржувалось в суді, а компенсація втрати частини доходів передбачена лише у випадку не виплати нарахованих доходів щодо розміру яких відсутній спір, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Разом з тим, у контексті доводів апеляційної скарги, колегія суддів зауважує, що апелянт помилково тлумачить положення норм законодавства про оплату праці, зокрема ст. ст. 116 та 117 Кодексу законів про працю України. Проте, у вказаному питанні вже сформована правова позиція Верховного Суду. Зокрема, позиція Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду викладена постановою від 10 лютого 2022 року у справі № 420/13606/21. Так само, є помилковими заперечення відповідачем обов`язку нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів, адже питання застосування законодавства в подібних правовідносинах також знайшли своє відображення у висновках Верховного Суду (правова позиція Верховного Суду в постановах від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20, та від 28.10.2024 у справі № 420/2598/24).

Тож, висновки суду першої інстанції по суті спору є цілком обґрунтованими та правильними.

З урахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 243, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Ганечко

Судді В.В. Кузьменко

Я.М. Василенко