Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №620/4417/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/4417/25 Суддя (судді) першої інстанції: Баргаміна Н.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Компанієць І.Д.,

суддів: Аліменка В.О., Епель О.В.,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року (головуючий суддя в 1-й інстанції - Баргаміна Н.М.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не проведення ОСОБА_1 з 24 лютого 2022 року перерахунку, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 з 24 лютого 2022 року до 30 червня 2022 року, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення ОСОБА_1 з 01 липня 2022 року перерахунку на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 з 01 липня 2022 року до 31 грудня 2022 року включно, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від ЗО серпня 2017 року;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення ОСОБА_1 з 01 січня 2023 року перерахунку, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 з 01 січня 2023 року до 20 травня 2023 року включно, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 , у відповідності до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 24 лютого 2022 року до 30 червня 2022 року за весь час затримки виплати, а саме за період з 24 лютого 2022 року до дня фактичної виплати грошового забезпечення;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 , у відповідності до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 1 липня 2022 року до 20 травня 2023 року за весь час затримки виплати, а саме за період з 1 липня 2022 року до дня фактичної виплати грошового забезпечення.

В обґрунтування позову зазначив, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 в справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" від 21.02.2018 за №103 (надалі по тексту також - Постанова №103), яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 за №704 (надалі по тексту також - Постанова №704), що визначала розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року. Оскільки ці зміни визнані судом протиправними і скасовані, а Кабінет Міністрів України після їх скасування не прийняв іншого нормативного акту щодо визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців, застосуванню підлягає пункту 4 Постанови №704, в редакції до внесення змін пунктом 6 Постанови №103, а саме: розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються із урахуванням прожиткового мінімуму встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не проведення ОСОБА_1 з 24.02.2022 по 30.06.2022 грошового забезпечення, визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) за період з 24.02.2022 по 30.06.2022, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення ОСОБА_1 з 01.07.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення, визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) за період з 01.07.2022 по 19.05.2023, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого розміру грошового забезпечення за період з 24.02.2022 по 30.06.2022 за весь час затримки виплати.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого розміру грошового забезпечення за період з 01.07.2022 по 19.05.2023 за весь час затримки виплати.

В решті позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням, відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити постанову, якою відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Обґрунтування апеляційної скарги.

Приміткою 1 додатку 1 до Постанови №704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. Постановою №103 внесено зміни до Постанови №704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції, якою установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 (пункт 6 Постанови №103). Отже, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.

Таким чином, підстави для перерахунку та виплати грошового забезпечення, а також виплати спірної компенсації відсутні.

Позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

З огляду на наведене суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 13 серпня 2025 року.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження, строк розгляду справи продовжено.

Рішенням зборів суддів Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2026 року вирішено здійснити повторний автоматизований розподіл судових справ, які перебувають у провадженні судді Кучми А.Ю., через тривалу відсутність судді у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2026 року справу №620/4417/25 прийнято до провадження судді-доповідача Компанієць І.Д.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.

Фактичні обставини справи.

ОСОБА_1 в спірний період проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка до 31.07.2022 перебувала на фінансовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.08.2022 - у військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно листа військової частини НОМЕР_2 від 03.03.2025 № 281 позивачу в спірний період було встановлено посадовий оклад в розмірі 4 тарифу, що становить 2730,00 грн, оклад за військове звання в розмірі 530,00 грн (а.с. 13-15).

Згідно довідки військової частини НОМЕР_1 від 01.05.2025 № 18/1640 про нараховане та виплачене грошове забезпечення, позивачу за липень 2022 року (виплата здійснювалась в серпні 2022 року) - травень 2023 року було виплачено грошове забезпечення, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року - 1762,00 грн (зворот а.с. 139).

Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, то положення Постанови №704 підлягають застосуванню в частині, які не суперечать Законам про Державний бюджет.

Оцінка суду.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 (далі - Постанова № 704), якою затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), якою внесено зміни до Постанови № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» (пункт 6 Постанови № 103).

Постанова № 103 набула чинності 24 лютого 2018 року.

На момент набрання чинності Постановою № 704 (01 березня 2018 року) пункт 4 вже був викладений в редакції змін, викладених згідно з пунктом 6 Постанови № 103, відповідно передбачав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

Водночас текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови № 704 - у зв`язку з прийняттям Постанови № 103 - не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови № 704 в редакції, викладеній згідно з пунктом 6 Постанови № 103.

Кабінет Міністрів України постановою від 28 жовтня 2020 року № 1038 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. №1644 і від 30 серпня 2017 р. № 704» виправив цю неузгодженість, виклавши, зокрема, примітку до додатку 1 до Постанови № 704 в новій редакції: « 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень.». В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови № 704.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704.

Наведене свідчить, що з дати прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, тобто та, яка була до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови № 103. Текст примітки до додатку 1 до Постанови № 704 в цьому контексті суттєвого значення вже немає, адже акцентується головним чином на тексті пункту 4 Постанови № 704, а надто на розмірі розрахункової величини - прожитковому мінімумі для працездатних осіб.

Верховний Суд у постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 у подібних правовідносинах дійшов наступного висновку:

(1) з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням».

Такий правовий підхід Верховний Суд застосував також у постановах від 31 серпня 2022 року у справі № 120/8603/21-а, від 16 листопада 2022 року у справі № 120/648/22-а, від 04 січня 2023 року у справі № 640/17686/21, від 10 січня 2023 року у справі № 440/1185/21.

Враховуючи вимоги позивача, а саме період, за який він просить перерахувати і виплатити його грошове забезпечення та одноразові грошові виплати з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням (виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704), суд вважає, що правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21, від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21, має бути врахований при застосуванні положень пункту 4 Постанови № 704 при вирішенні також і цієї справи.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2024 року у справі № 240/16735/21, в якій сформовано висновок щодо застосування пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 704 у редакції від 29 січня 2020 року у правовідносинах, які, зокрема, стосувались нарахування і виплати грошового забезпечення військовослужбовцю за період з 29 січня 2020 року по 07 квітня 2021 року.

Враховуючи викладене слід зазначити, що саме з дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін, внаслідок чого була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018 року.

Отже, з дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 виникли підстави для визначення, на підставі первинної редакції Постанови № 704, розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

За такого правового врегулювання та обставин справи суд погоджується з висновком суду першої інстанції у частині того, що грошове забезпечення позивача, його посадовий оклад та оклад за військовим званням з 24 лютого 2022 року по 30 червня 2022 року та з 01 липня 2022 року по 19 травня 2023 року слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (а не «на 1 січня 2018 року»).

Натомість, доводи апелянта про те, що до спірних правовідносин не може бути застосована норма, за якою обчислення грошового забезпечення позивача здійснюється із використанням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, свого підтвердження не знайшли.

Відтак, рішення суду у цій частині задоволених позовних вимог є правильним.

Щодо позовних вимог про виплату компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ).

Статтею 2 Закону №2050-ІІІ визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсія, заробітна плата (грошове забезпечення), тощо.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Водночас використане в зазначеній статті формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення (постанови Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №460/4188/20, від 27.07.2022 у справі №460/783/20, від 11.05.2023 у справі №460/786/20, від 22.05.2025 у справі №160/19149/23 та ін.).

За приписами статті 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159), положення якого фактично відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.

Відтак, норми Закону №2050-ІІІ і Порядку №159 встановлюють обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання, у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі грошового забезпечення) громадянам, провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості, та не покладають на особу, якій не виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися до роботодавця за її виплатою.

Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 13 січня 2020 року в справі №803/203/17, від 14 травня 2020 року у справі № 816/379/16, від 30 вересня 2020 року у справі № 280/676/19, від 15 жовтня 2020 року в справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року в справі №240/6583/20, від 05 липня 2022 року в справі №420/7633/20, від 29 березня 2023 року в справі №120/9475/21-а, від 12 вересня 2024 року в справах №400/5837/23, №240/18489/23, від 10 жовтня 2024 року в справі №280/5397/19, від 18 грудня 2024 року в справі №755/15005/23 та багатьох інших досліджував питання правової природи компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та умов її здійснення.

В указаних постановах Верховний Суд зазначав, що основною умовою для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Тобто компенсація за порушення строків виплати доходу виникає тоді, коли грошовий дохід (пенсія, заробітна плата (грошове забезпечення), індексація тощо) особи з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.

Виплата компенсації втрати частини доходів проводиться незалежно від порядку і підстав їх (доходів) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 29.05.2025 у справі №640/12053/21.

При цьому, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) в постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20 вирішував питання щодо початку обчислення строку звернення до суду з позовом про зобов`язання нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку виплати пенсії відповідно до Закону №2050-ІІІ.

Так, Судова палата відступила від висновків, викладених Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09.06.2021 у справі №240/186/20, від 17.11.2021 у справі №460/4188/20, від 27.07.2022 у справі №460/783/20, від 11.05.2023 у справі №460/786/20, відповідно до яких перебіг строку для звернення до суду з позовними вимогами про виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати починається з моменту отримання листа-відповіді, яким відмовлено позивачу у виплаті такої компенсації, та сформувала висновки, зокрема, про те, що:

- з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості з виплати пенсії за попередні періоди особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів, і з цього дня починається перебіг шестимісячного строку звернення з позовом до суду;

- отримання листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на заяву не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку, відповідно, з указаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.

У контексті вирішення питання щодо початку обчислення строку звернення до суду Судова палата також зробила висновок щодо відсутності в особи, якій не виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку звернення до роботодавця з окремою заявою про таку виплату.

Такого висновку Судова палата дійшла з огляду на те, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом №2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.

Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

Таким чином, Судова палата у справі №560/8194/20 сформувала новий підхід щодо початку перебігу строку звернення до суду з вимогами про компенсацію втрати частини доходів, який полягає в тому, що цей строк починає обчислюватися з першого дня місяця, наступного за місяцем виплати заборгованості, а не з моменту отримання відмови у виплаті компенсації.

З огляду на сформовану Судовою палатою у справі №560/8194/20 правову позицію, суд вважає, що право позивача на звернення до суду з відповідними вимогами виникло незалежно від факту звернення до відповідача із заявою про виплату компенсації та отримання офіційної відмови.

Таким чином, оскільки позивачу не було нараховано та виплачене грошове забезпечення у встановленому розмірі, правильним є рішення суду першої інстанції про зобов`язання відповідачів виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого розміру грошового забезпечення за весь час затримки виплати.

За таких обставин суд погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення адміністративного позову.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки судове рішення в межах доводів апеляційної скарги є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Як визначено пунктом 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Отже зазначена справа відноситься до справ незначної складності, тому судове рішення за наслідками апеляційного розгляду в цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року у справі № 620/4417/25 залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року у справі № 620/4417/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення 22 липня 2026 року є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених ст. 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 22 липня 2026 року.

Головуючий суддя І.Д. Компанієць

Судді В.О. Аліменко

О.В. Епель