Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №420/31553/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/31553/25

Перша інстанція: суддя Бездрабко О.І.,

повний текст судового рішення

складено 04.05.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- Кравченка К.В.

при секретарі - Філімович І.М.

за участю:

представника апелянта - Половенка В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, про визнання протиправними та скасування рішень, -

ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА

НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДМС в Одеські області про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 01.08.2023 року №51014500000362 громадянину Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 ;

- скасувати рішення ГУ ДМС в Одеській області від 01.08.2023 року №51012500076055 про скасування посвідки на постійне проживання громадянину Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідно до рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 01.08.2023 року №51014500000362 позивачу на підставі п.3 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію» скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 24.10.2019 року. Видана на підставі цього рішення посвідка на постійне проживання № НОМЕР_1 від 06.11.2019 року також скасована рішенням відповідача від 01.08.2023 року №51012500076055 на підставі вимог підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою КМУ від 25.04.2018 року №321. У Висновку за результатами розгляду подання про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_1 лише процитовано подання ГУ СБУ у м.Києві та Київській області та нормативно-правові акти, жодних дій, в т.ч. направлення запитів з метою деталізації інформації, зазначеної у поданні ГУ СБУ у м.Києві та Київській області, відповідачем вчинено не було. В матеріалах справи відсутні докази належного сповіщення відповідачем позивача щодо подання ГУ СБУ у м.Києві та Київській області, також відповідачем не вжито жодних заходів щодо запрошення позивача для надання пояснень з цього приводу. Відповідачем жодним чином не ініційовано перевірки інформації, яка ним ставиться під сумнів, зокрема щодо звернень до компетентних органів відносно ОСОБА_1 . Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність оскаржуваних рішень, висновки відповідача ґрунтуються на абстрактній інформації, без зазначення конкретних протиправних дій з боку позивача. Позивач вважає свої права порушеними, а рішення відповідача протиправним, тому звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою від 22.09.2025 року позовну заяву позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк на усунення недоліків.

Ухвалою від 29.09.2025 року відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачу п`ятнадцятиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву.

10.10.2025 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що позивача на підставі дозволу на імміграцію 06.11.2019 року ГУ ДМС в Одеській області документовано посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_1 . Відповідно до вмотивованого подання, яке надійшло 17.07.2023 року до ГУ ДМС в Одеські області від Головного управління Служби безпеки України у м.Києві та Київській області від 11.07.2023 року №51/1/3-4936, громадянин Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , становить загрозу національній безпеці України у зв`язку з чим висловлено вимогу щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання. Зазначене подання обґрунтовано тим, що за наявними даними позивач причетний до організації та функціонування каналу нелегальної імміграції співвітчизників, вихідців з країн так званого міграційного ризику та їх подальшої легалізації за фіктивними підставами на території України. Отже, за умови встановленої загрози національній безпеці, громадському порядку з боку позивача, про що зазначено в поданні Головного управління Служби безпеки України у м.Києві та Київській області від 11.07.2023 року №51/1/3-4936, а також з урахуванням відсутності обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин, у ГУ ДМС України в Одеській області були наявні підстави до прийняття рішення про скасування позивачу дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні. Беручи до уваги вищенаведене, з метою унеможливлення та припинення зловживань правовим статусом іноземцями, які прибули на постійне проживання а також враховуючи, що діяльність позивача є однією з потенційних загроз національним інтересам і державній безпеці, відповідно до вимог Закону України «Про імміграцію», Порядку №1983, Постанови №321, ГУ ДМС в Одеській області 01.08.2023 року прийняті рішення №51014500000362 про скасування дозволу на імміграцію в Україну та №51012500076055 про скасування посвідки на постійне проживання. З огляду на вищезазначене ГУ ДМС України в Одеській області вважає, що скасовуючи дозвіл на імміграцію та посвідку на постійне проживання в Україні позивача, діяло у межах діючого законодавства України, та вказане рішення є правомірним.

17.10.2025 року представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якому заперечив проти наведених в ньому доводів та аргументів. Вказує на те, що згідно інформації із сайту Судової влади в період з 1 січня 2019 року по 1 січня 2024 року відсутні будь-які справи відносно ОСОБА_1 , в тому числі і інформація про притягнення його до адміністративної чи кримінальної відповідальності на території України. У Висновку за результатами розгляду подання про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_1 лише процитовано подання ГУ СБУ у м.Києві та Київській області та нормативно-правові акти, жодних дій, в т.ч. направлення запитів з метою деталізації інформації, зазначеної у поданні ГУ СБУ у м.Києві та Київській області, відповідачем вчинено не було. В матеріалах справи відсутні докази належного сповіщення відповідачем позивача щодо подання ГУ СБУ у м.Києві та Київській області, також відповідачем не вжито жодних заходів щодо запрошення позивача для надання пояснень з цього приводу. Відповідачем жодним чином не ініційовано перевірки інформації, щодо звернень до компетентних органів відносно ОСОБА_1 . Отже, у поданні відсутні будь-які відомості чи фактичні дані, що свідчили б про неправомірну поведінку позивача або наявність у його діях ознак правопорушення. Також матеріали подання не містять жодних доказів порушення кримінального провадження ОСОБА_1 , відсутні вироки суду чи будь-які інші процесуальні рішення, які б підтверджували його причетність до вчинення протиправних дій. Позивач не допускав порушень правових норм, не вчиняв дій, що могли б бути кваліфіковані як протиправні, а його поведінка не становила жодної загрози державній, громадській чи національній безпеці України.

Ухвалою від 04.05.2026 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Відповідно до вимог ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки від сторін не надходило заяв про розгляд справи в судовому засіданні, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (65014, м.Одеса, вул.Преображенська, буд.44, код ЄДРПОУ 37811384) про визнання протиправними та скасування рішень задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (65014, м. Одеса, вул. Преображенська, буд. 44, код ЄДРПОУ 37811384) від 01.08.2023 року №51014500000362 про скасування громадянину Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) дозволу на імміграцію в Україну.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (65014, м. Одеса, вул. Преображенська, буд. 44, код ЄДРПОУ 37811384) від 01.08.2023 року №51012500076055 про скасування громадянину Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) посвідки на постійне проживання.

Стягнуто з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (65014, м. Одеса, вул. Преображенська, буд. 44, код ЄДРПОУ 37811384) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 1937 (одна тисяча дев`ятсот тридцять сім) грн. 92 коп.

На вказане рішення суду Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області подало апеляційну скаргу. Апелянт просить залучити до участі в справі №420/31553/25 Головне управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області (Аскольдів провулок, 3-А, м. Київ, 01010, код ЄДРПОУ 20001792) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача; рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.05.2026 року по справі №420/31553/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апелянт вважає, що судом першої інстанції прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, без врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, а тому, на думку апелянта, підлягає скасуванню.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2026 року залучено Головне управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області (Аскольдів провулок, 3-А, м. Київ, 01010, код ЄДРПОУ 20001792) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

13.06.2026 року (вхід.№34698/26 від 15.06.2026 року) на адресу суду апеляційної інстанції від представника Головного управління Служби безпеки України у місті Києві та Київської області - Стельмаша Романа Миколайовича надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник просить скасувати оскаржуване рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.05.2026 року.

16.06.2026 року (вхід.№35114/26 від 16.06.2026 року) на адресу суду апеляційної інстанції від представника ОСОБА_1 - адвоката Смирнова Андрія Ігоровича надійшов відзив. Заявник просить суд апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року у справі №420/31553/25 залишити без змін; справу розглядати за відсутності сторони позивача.

За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Ісламської Республіки Афганістан.

24.10.2019 року позивачу на підставі п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію» видано дозвіл на імміграцію в Україну.

На підставі дозволу на імміграцію 06.11.2019 року ГУ ДМС в Одеській області позивача документовано посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_1 , дійсною до 05.11.2029 року.

Згідно довідки про реєстрацію місця проживання позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 20.08.2020 року.

17.07.2023 року на адресу відповідача надійшло подання від Головного управління Служби безпеки України у м.Києві та Київській області від 11.07.2023 року №51/1/3-4936 з вимогою щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання громадянину Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з тим, що дії вказаної особи становлять загрозу національній безпеці України. Зазначене подання обґрунтовано тим, що за наявними даними позивач причетний до організації та функціонування каналу нелегальної імміграції співвітчизників, вихідців з країн так званого «міграційного ризику» та їх подальшої легалізації за фіктивними підставами на території України. Наявні дані свідчать, що діяльність ОСОБА_1 становить загрозу національній безпеці України в міграційній сфері, що в своєму розвитку може завдати шкоди інтересам держави, а також правам і законним інтересам громадян.

Листом від 31.07.2023 року №8.1/2912-23 директор Державної міграційної служби України підтримав проект висновку про скасування дозволу на імміграцію громадянину Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 в цілому та рекомендував його до затвердження.

01.08.2023 року начальником ГУ ДМС в Одеській області затверджено висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 . Згідно останнього, з подання Головного управління Служби безпеки України у м.Києві та Київській області від 11.07.2023 року №51/1/3-4936 вбачається, що наявні у Головного управління СБУ у м. Києві та Київської області дані свідчать, що діяльність ОСОБА_1 становить загрозу національній безпеці України в міграційній сфері, що в своєму розвитку може завдати шкоди інтересам держави, а також правам і законним інтересам громадян, у зв`язку із чим Головним управлінням СБУ планується прийняти рішення про заборону в`їзду на територію України вказаному іноземному громадянину. У ході розгляду зазначеного подання установлено, що відсутня необхідність запрошувати іммігранта для надання пояснень. За результатами вивчення матеріалів особової справи громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено, що 17.09.2019 року заявник звернувся до ГУ ДМС в Одеській області із заявою про надання дозволу йому на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію» як особі, що перебуває у шлюбі з іммігранткою. Дружина заявника громадянка Узбекистану ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 документована посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_3 . Факт перебування у шлюбі підтверджено свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 , виданим 09.08.2019 року Приморським районним у м.Одесі відділом реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області. 24.10.2019 року ГУДМС України в Одеській області громадянину Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 на підставі пункту 6 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію» надано дозвіл на імміграцію № НОМЕР_5 та 06.11.2019 року документований посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_1 . Інформація, викладена у поданні Головного управління Служби безпеки України у м.Києві та Київській області, є підставою для скасування іноземцю дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 3 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію». На підставі наведеного рекомендовано скасувати рішення ГУ ДМС України в Одеській області від 24.10.2019 року №51034200010931 про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; скасувати, визнати недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню, видану на підставі цього дозволу посвідку на постійне проживання № НОМЕР_1 .

01.08.2023 року відповідачем прийнято рішення №51014500000362 про скасування повивачу дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 3 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Також 01.08.2023 року відповідачем прийнято рішення №51012500076055 про скасування повивачу посвідки на постійне проживання на підставі підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року №321.

Згідно листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 14.08.2025 року №19/66010-25-Вих, за наявною у базі даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України, в`їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території» позивач у період з липня 2023 року по 14.08.2025 року тричі перетинав державний кордон України, а саме: 01.12.2024 року, 12.02.2025 року та 19.07.2025 року.

Не погоджуючись з рішеннями Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду зі зазначеним позовом.

ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст.26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який регламентує правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, повноваження органів державної влади, що беруть участь у визначенні такого статусу та діють в інтересах забезпечення прав і свобод осіб та національної безпеки України, а також встановлює порядок в`їзду в Україну та виїзду з України таких осіб є Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року №3773-VI (далі - Закон №3773-VI).

Згідно з вимогамич.1 ст.4 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.

За приписами п.17 ч.1 ст.1 Закон №3773-VI посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Статтею 1 Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 року №2491-III (далі - Закон №2491-III) імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Згідно з частиною третьою статті 3 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

За змістом ст.4 Закону №2491-III дозвіл на імміграцію надається іммігрантам, категорії яких визначені в частинах другій і третій цієї статті. У разі масового прибуття іммігрантів в Україну для державного регулювання процесу імміграції за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Кабінетом Міністрів України встановлюється квота імміграції у визначеному ним порядку.

Квота імміграції може бути встановлена для таких категорій іммігрантів: діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України; висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України, подружжя таких осіб, їхні діти, які не досягли 18 років, - у разі їх спільного в`їзду та перебування на території України; особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США; особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України; особи, які раніше перебували в громадянстві України; чоловік (дружина) іммігранта, якщо вони перебувають у шлюбі понад два роки, його діти, які не досягли 18 років, та його непрацездатні батьки, які вважаються членами сім`ї іммігранта відповідно до права іноземної держави - країни походження; особи, які безперервно проживали на території України протягом трьох років з дня встановлення їм статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми; особи, які проходили військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту, Національній гвардії України три і більше років або не менше одного року в період введення в Україні воєнного стану; особи, які служили у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України (незалежно від строку військової служби) і були визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби за станом здоров`я за наслідками захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час виконання обов`язків військової служби; особи, зазначені в частинах четвертій - шостій, восьмій - дванадцятій, п`ятнадцятій статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», за умови безперервного проживання на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання протягом останніх п`яти років.

Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається: одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України; одному з подружжя, якщо другий з подружжя є загиблим (померлим) громадянином України - військовослужбовцем Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної спеціальної служби транспорту, правоохоронних органів спеціального призначення або розвідувальних органів України (незалежно від строку перебування у шлюбі, дійсному на момент загибелі (смерті), - у разі звернення із заявою про надання дозволу на імміграцію у період дії воєнного стану та протягом шести місяців з дня його припинення чи скасування, а також дітям, які не досягли 18 років, загиблого (померлого) військовослужбовця та батькам подружжя; одному з подружжя, якщо другий з подружжя є загиблим (померлим) іноземцем або особою без громадянства, які проходили військову службу за контрактом у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України (незалежно від строку військової служби), а також дітям, які не досягли 18 років, загиблого (померлого) військовослужбовця та батькам подружжя; одному з подружжя, якщо другий з подружжя є загиблим (померлим) іноземцем або особою без громадянства, який/яка в період дії воєнного стану в Україні надавав/надавала стрілецьку, тактичну, радіотехнічну, вибухотехнічну, медичну та іншу допомогу Збройним Силам України, Національній гвардії України, у тому числі підрозділам територіальної оборони, добровольчих формувань територіальних громад, перебуваючи безпосередньо в районах ведення бойових дій, та спільно з такими підрозділами брав/брала участь у виконанні бойових або службових завдань, а також дітям, які не досягли 18 років, та батькам подружжя загиблого (померлого) іноземця або особи без громадянства; особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України; особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням (крім осіб, які раніше перебували в громадянстві України); особам, імміграція яких становить державний інтерес для України; закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в`їзду та перебування на території України; особам без громадянства, які проживали на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання протягом двох років з дня визнання їх особами без громадянства.

Згідно з вимогами ст.11 Закону №2491-III особі, яка постійно проживає за межами України і отримала дозвіл на імміграцію, дипломатичне представництво чи консульська установа України за кордоном за її зверненням здійснює оформлення довгострокової візи, якщо інше не передбачено законом чи міжнародним договором України. Зазначена особа в`їжджає на територію України в порядку, встановленому законодавством України.

Після прибуття іммігранта в Україну він повинен не пізніше ніж за 15 робочих днів до закінчення строку дії довгострокової візи (до закінчення встановленого строку тимчасового перебування/проживання) особисто або через законного представника звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, із заявою-анкетою про оформлення йому посвідки на постійне проживання. До заяви-анкети додаються оригінал (після пред`явлення повертається) та копія паспортного документа заявника із проставленою в ньому довгостроковою візою (за необхідності), копія рішення про надання дозволу на імміграцію.

Особа, яка перебуває на законних підставах в Україні та отримала дозвіл на імміграцію, повинна не пізніше ніж за 15 робочих днів до закінчення встановленого строку тимчасового перебування/проживання особисто або через законного представника звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, із заявою-анкетою про оформлення їй посвідки на постійне проживання. До заяви-анкети додаються оригінал (після пред`явлення повертається) та копія паспортного документа заявника, копія документа, що підтверджує строк тимчасового перебування/проживання, копія рішення про надання дозволу на імміграцію.

Посвідки на постійне проживання оформлюються із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру.

Посвідка на постійне проживання оформлюється протягом 15 робочих днів з дня прийняття необхідних документів, передбачених законодавством.

Заява-анкета про оформлення посвідки на постійне проживання може бути подана іммігрантом протягом одного року з дня видачі йому дозволу на імміграцію.

За приписами п.1-4 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року №321 (далі - Порядок №321) посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні. Посвідка виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які мають дозвіл на імміграцію в Україну або до прийняття рішення про припинення громадянства України постійно проживали на території України і після прийняття такого рішення залишилися постійно проживати на її території.

Посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України та які: досягли 16-річного віку, - на підставі заяв-анкет, поданих ними особисто; не досягли 16-річного віку або визнані обмежено дієздатними чи недієздатними, - на підставі заяв-анкет одного з батьків (усиновлювачів), з ким проживають особи на підставі дозволу на імміграцію, опікунів, піклувальників. Посвідка видається строком на 10 років.

З матеріалів справи вбачається, що 17.09.2019 року позивач звернувся до ГУ ДМС в Одеській області із заявою про надання дозволу йому на імміграцію в Україну на підставі п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію» як особі, що перебуває у шлюбі з іммігранткою. Дружина позивача громадянка Узбекистану ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 документована посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_3 . Факт перебування у шлюбі підтверджено свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 , виданим 09.08.2019 Приморським районним у м.Одесі відділом реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області. 24.10.2019 р. ГУДМС України в Одеській області громадянину Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 на підставі п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію» надано дозвіл на імміграцію № НОМЕР_5 та 06.11.2019 року документовано посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_1 .

Відповідно до приписів статті 12 Закону, дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:

1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;

2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;

3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;

4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

Також, як передбачено ст.12-1 Закону №2491-III дозвіл на імміграцію визнається недійсним органом, що його надав, якщо:

1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів, документів, що втратили чинність, або документів, які не підтверджують наявність підстави для отримання дозволу на імміграцію, передбаченої статтею 4 цього Закону, або на підставі документів, що підтверджують факт перебування у шлюбі, який за рішенням суду визнано недійсним у разі його фіктивності;

2) з`ясується, що його надано на підставі документів, що не підтверджують законність перебування/тимчасового проживання на території України на дату подання документів на отримання дозволу на імміграцію або наявність підстави для отримання дозволу на імміграцію, передбаченої статтею 4 цього Закону, або документів, що підтверджують підстави, які припинилися.

У разі визнання недійсним дозволу на імміграцію визнається недійсною посвідка на постійне проживання, видана на підставі цього дозволу, у тому числі в порядку обміну.

Відповідно до вимог ст.13, 14 Закону №2491-III особа може повторно подати заяву про надання дозволу на імміграцію не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію чи його скасування.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), відкликання дозволу на імміграцію, визнання недійсними таких рішень, їх оскарження та виконання (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію, визначає Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про відкликання дозволу на імміграцію, визнання недійсними таких рішень, їх оскарження та виконання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі по тексту також - Порядок №1983).

Пунктом 21 Порядку №1983 передбачено, що дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, територіальні органи ДМС та територіальні підрозділи ДМС, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, функціональні підрозділи Центрального управління СБУ, органи військової контррозвідки СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо було встановлено обставини, за яких дозвіл на імміграцію підлягає скасуванню відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Згідно з пунктом 22 Порядку №1983 для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, територіальні органи ДМС або територіальні підрозділи ДМС, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», яке з матеріалами, що підтверджують такі підстави (за відсутності визначених законом заборон для їх передачі або розголошення), надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

За приписами пункту 23 Порядку №1983 ДМС, територіальні органи ДМС і територіальні підрозділи ДМС у місячний строк з дня надходження подання щодо відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб. На підставі результатів аналізу зазначеної інформації приймається відповідне рішення.

У разі коли ініціатором відкликання дозволу на імміграцію є іммігрант, проводяться перевірки відсутності підстав, за яких відповідно до частин другої і третьої статті 22 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» виїзд з України не дозволяється.

Про прийняте рішення протягом п`яти календарних днів письмово повідомляється ініціаторам скасування дозволу на імміграцію.

Копії рішень про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання і примірник рішення про примусове повернення протягом п`яти календарних днів з дня прийняття надсилаються рекомендованим листом особі, стосовно якої вони прийняті, або вручаються їй.

Згідно з підпунктом 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року №321 (далі по тексту також - Порядок №321) посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Відповідно до пункту 68 Порядку №321 іноземець або особа без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про скасування посвідки, у випадку, зазначеному в підпункті 1 пункту 64 цього Порядку, повинні зняти з реєстрації місце проживання, здати посвідку та виїхати за межі України в місячний строк з дня отримання рішення про скасування дозволу на імміграцію.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про наявність у відповідача повноважень на відкликання дозволу на імміграцію в Україну та, відповідно, відкликання посвідки на постійне проживання в Україні, а також прийняття рішення про примусове видворення такої особи у випадку, якщо дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні та якщо це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України. При цьому, винесенню означених рішень передують законодавчо закріплений обов`язок ДМС або її територіальних підрозділів всебічного вивчити подання щодо скасування дозволу на імміграцію, у разі потреби, запитувати додаткову інформацію в ініціатора скасування дозволу на імміграцію, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі потреби запрошення для надання пояснень іммігранта, стосовно якого розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Суд першої інстанції вірно визначився з характером спірних правовідносин, які виникли у зв`язку із скасуванням громадянину Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання на підставі пункту 2 частини першої статті 12 Закону №2491-III (дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України в міграційній сфері, що в своєму розвитку може завдати шкоди інтересам держави, а також правам і законним інтересам громадян).

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, 17.07.2023 року на адресу відповідача надійшло подання від Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 11.07.2023 року №51/1/3-4936 з вимогою щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання громадянину Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з тим, що дії вказаної особи становлять загрозу національній безпеці України. Зазначене подання обґрунтовано тим, що за наявними даними позивач причетний до організації та функціонування каналу нелегальної імміграції співвітчизників, вихідців з країн так званого «міграційного ризику» та їх подальшої легалізації за фіктивними підставами на території України. Наявні дані свідчать, що діяльність ОСОБА_1 становить загрозу національній безпеці України в міграційній сфері, що в своєму розвитку може завдати шкоди інтересам держави, а також правам і законним інтересам громадян.

Для прийняття рішення щодо скасування дозволу на імміграцію, відповідачем складено відповідний висновок, яким листом від 31.07.2023 року №8.1/2912-23 рекомендовано до затвердження директором Державної міграційної служби України, й відповідно 01.08.2025 року затверджено начальником ГУ ДМС в Одеській області. Зі змісту вказаного висновку, вбачається, що підставою для скасування дозволу на імміграцію є те, що дії позивача-іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні. Зокрема, вказано, що позивач причетний до організації та функціонування каналу нелегальної імміграції співвітчизників, вихідців з країн так званого міграційного ризику та їх подальшої легалізації за фіктивними підставами на території України.

За приписами п.9 ст.1 Закону України «Про національну безпеку України», національна безпека України - це захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз.

Відповідно до вимог п.6 ст.1 Закону України «Про національну безпеку» загрози національній безпеці - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України.

Загрози національній безпеці України визначаються у Стратегії національної безпеки України, Стратегії воєнної безпеки України, Стратегії кібербезпеки України, інших документах з питань національної безпеки і оборони, які схвалюються Радою національної безпеки і оборони України і затверджуються указами Президента України (п.19 ст.1, п.5 ст.3 Закону України «Про національну безпеку України»).

Указом Президента України від 14.09.2020 року №392/2020 введено в дію Стратегію національної безпеки України, якою визначено, що однією із загроз національній безпеці є нелегальна міграція, яка включена до поточних та прогнозованих загроз національної безпеки та національних інтересів України з урахуванням зовнішніх та внутрішніх умов. Також, боротьба з нелегальною міграцією включена до пріоритетних завдань державних органів в контексті зміцнення заснованого на демократичних нормах і принципах міжнародного порядку.

Верховний Суд в постанові від 29.05.2023 року по справі №522/5683/22 зазначив, що з огляду на те, що на території України з 24.02.2022 року триває військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, здійснення міграційним органом посиленого контролю у сфері дотримання іноземцями та особами без громадянства міграційного законодавства України є необхідним, виправданим, таким, у якому існує нагальна потреба та, що відповідає легітимній меті його здійснення - ефективного реагування держави на загрози її безпеці.

Згідно з вимогами ст.2 Закону України «Про Службу безпеки України» на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

За приписами п.п.4-5 ст.24 Закону України «Про Службу безпеки України» Служба безпеки зобов`язана: здійснювати контррозвідувальні заходи з метою попередження, виявлення, припинення і розкриття будь-яких форм розвідувально-підривної діяльності проти України; забезпечувати захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності України від протиправних посягань з боку окремих осіб та їх об`єднань; здійснювати контррозвідувальне забезпечення оборонного комплексу, Збройних Сил України, інших військових формувань, дислокованих на території України, енергетики, транспорту, зв`язку, а також важливих об`єктів інших галузей господарства.

Згідно з вимогами п.2 ч.1 ст.25 Закону України «Про Службу безпеки України» Службі безпеки України, її органам і співробітникам для виконання покладених на них обов`язків надається право подавати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності обов`язкові для розгляду пропозиції з питань.

Колегія суддів зазначає, що в умовах повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України, характер та рівень загроз національній безпеці зазнали суттєвої трансформації. В даному контексті загрози національній безпеці, зокрема через канали нелегальної міграції, значно підвищуються. Організація та функціонування каналів незаконного переміщення осіб через державний кордон, а також легалізація іноземців за фіктивними підставами, за об`єктивних обставин воєнного часу, створюють додаткові ризики проникнення на територію держави осіб, чия діяльність може бути спрямована на дестабілізацію суспільно-політичної обстановки, здійснення диверсійної чи розвідувально-підривної діяльності.

Саме тому, реалізація превентивних заходів міграційного контролю у взаємодії з органами безпеки є критично важливою складовою захисту державного суверенітету. Подання органу СБУ, в такому випадку, є вагомим джерелом інформації про наявність потенційних або реальних загроз, які вимагають оперативного реагування з боку органів Державної міграційної служби України.

Отже, означені обставини, викладені у поданні, слугували фактичною підставою для скасування позивачеві дозволу на імміграцію в Україну. Отже інформація, викладена у поданні Управління, була розцінена відповідачем в якості підтверджених фактів без здійснення додаткової перевірки.

При цьому колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що позивач в розшуку в Україні і за кордоном не перебуває, не засуджений в Україні, а отже, жодних доказів на підтвердження викладеному в поданні не існує.

Жодних доказів на підтвердження обставин, викладених у поданні Управління до суду першої інстанції не надано, також не надано таких доказів і до суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що аналіз матеріалів адміністративної та міграційної справи свідчить про відсутність будь-яких доказів того, що діяльність позивача об`єктивно становить загрозу національній безпеці України.

Колегія суддів вважає, що посилання відповідача у висновку від 01.08.2023 року на «наявні дані» без зазначення конкретних фактів протиправної поведінки - як-от відомостей про наявність кримінальних проваджень, обвинувальних вироків суду чи протоколів про адміністративні правопорушення - робить оскаржуване рішення таким, що базується виключно на припущеннях.

Разом з цим, згідно з інформацією Державної прикордонної служби України (лист від 14.08.2025 року №19/66010-25-Вих), позивач у період після прийняття спірних рішень декілька разів перетинав державний кордон та безперешкодно повертався на територію України. Вказана обставина у поєднанні з відсутністю заборони в`їзду свідчить про непослідовність суб`єкта владних повноважень та ставить під обґрунтований сумнів висновок про те, що присутність ОСОБА_1 в Україні створює реальну загрозу громадському порядку чи безпеці держави.

На думку суду першої інстанції, з якою погоджується суд апеляційної інстанції, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, на якого покладено обов`язок доказування, не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що позивач займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку в Україні.

Таким чином, з урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що скасування позивачеві дозволу на імміграцію в Україну здійснено за відсутності підстав, визначених ст.12 Закону №2491-III, що є правовою підставою для визнання протиправним та скасування рішення від 16.11.2020 року №369.

Відтак, рішення ГУ ДМС в Одеські області про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 01.08.2023 року №51014500000362 громадянину Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно пунктів 64-67 Порядку №321 посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі: скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до ст.12 Закону України «Про імміграцію»; отримання даних з баз даних Реєстру, відповідних автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та баз інших державних органів або інформації від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів; в інших випадках, передбачених законом.

Рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування.

Копія рішення про скасування посвідки видається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства під розписку або надсилається їм рекомендованим листом не пізніше ніж через п`ять робочих днів з дня його прийняття.

Територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС протягом п`яти робочих днів з дня прийняття рішення про скасування посвідки інформує про це ДМС та Адміністрацію Держприкордонслужби.

З огляду на скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до вимог ст.12 Закону України «Про імміграцію», відповідачем рішенням від 01.08.2023 року №51012500076055 скасовано посвідку на постійне проживання.

Разом з тим, враховуючи те, що рішення про скасування дозволу на імміграцію визнано судом протиправним та скасовано, правова підстава для скасування посвідки на постійне проживання фактично відпала. Оскільки право на володіння посвідкою на постійне проживання безпосередньо залежить від наявності чинного дозволу на імміграцію, скасування останнього за відсутності законних підстав автоматично нівелює правомірність скасування документа, що посвідчує особу іммігранта.

Отже, рішення ГУ ДМС в Одеській області від 01.08.2023 року №51012500076055 про скасування посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 , виданої громадянину Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 , є протиправним як похідне від незаконного рішення про скасування дозволу на імміграцію, а тому також підлягає скасуванню.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку стосовно спірних правовідносин.

Доводи апеляційної скарги щодо правомірності оскаржуваних рішень не знайшли свого підтвердження, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача та скасування рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року, колегія суддів не вбачає.

Згідно з вимогами ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до вимог ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст.308; 310; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлений 22.07.2026 року.

Суддя-доповідач О.В. Джабурія

Судді Н.В. Вербицька К.В. Кравченко