Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №420/36494/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/36494/25

Перша інстанція: суддя Танцюра К.О.,

повний текст судового рішення

складено 16.07.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді –Кравченка К.В.,

судді –Вербицької Н.В.,

судді –Джабурія О.В.,

при секретарі –Марченко І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури Мерімеріна Костянтина Геннадійовича на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2026 року у справі за позовом заступника керівника Одеської обласної прокуратури Мерімеріна Костянтина Геннадійовича в інтересах Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної (військової) адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю “ОДЕСАБУД”, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійний вимог на предмет спору Департамент міжнародного співробітництва, культури та маркетингу Одеської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2025 року заступник керівника Одеської обласної прокуратури Мерімерін Костянтин Геннадійович (надалі-Прокурор) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом в інтересах держави в особі Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної (військової) адміністрації (надалі-Департамент), до Товариства з обмеженою відповідальністю “ОДЕСАБУД” (надалі-відповідач, Товариство), третя особа – Департамент міжнародного співробітництва, культури та маркетингу Одеської міської ради, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність ТОВ “ОДЕСАБУД”, яка полягає у незабезпеченні утримання в належному санітарному, технічному стані будівлі-пам`ятки місцевого значення по вул. Князівській (колишня вул. Баранова), 1-а ріг вул. Новосельського у м. Одесі – Будівля Одеського відділення російського технічного товариства (охоронний №345/1-Од), через непроведення відповідних ремонтних та реставраційних робіт;

- зобов`язати ТОВ “ОДЕСАБУД” привести до належного санітарного і технічного стану будівлю-пам`ятку місцевого значення по вул. Князівській (колишня вул. Баранова), 1-а ріг вул. Новосельського у м. Одесі (будівля Одеського відділення російського технічного товариства (охоронний №345/1 Од)), шляхом проведення відповідних ремонтних та реставраційних робіт.

На обґрунтування позовних вимог Прокурор зазначав, що між Управлінням обласної ради з майнових відносин та ТОВ “ОДЕСАБУД” 07.02.2018 укладено договір купівлі-продажу майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ та міст області, на підставі якого на користь ТОВ “ОДЕСАБУД” відчужено домоволодіння, загальною площею 1133,9 кв. м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Князівська (вул. Баранова), будинок №1а. В пункті 1.2. вказаного договору купівлі-продажу зазначено, що домоволодіння (предмет договору) є пам`яткою, що є об`єктом культурної спадщини. Прокурор вказав, що вказана будівля прийнята під охорону держави рішеннями Одеського обласного виконавчого комітету від 15.08.1985 №480, як пам`ятка архітектури місцевого значення, та від 25.12.1984 №652, як пам`ятка історії місцевого значення, а також занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури і туризму від 20.06.2008 №728/0/16-08, охоронний №345/1-Од. На виконання умов договору купівлі-продажу та вимог ст. 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» між управлінням культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації (тепер – Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної (військової) адміністрації – надалі Департамент культури) та ТОВ «ОДЕСАБУД» 06.03.2018 укладено охоронний договір на пам`ятку культурної спадщини №04-02/619сп, який встановлює режим використання зазначеної будівлі-пам`ятки та конкретні зобов`язання для її власника, а саме: утримувати пам`ятку в належному санітарному, протипожежному і технічному стані;- своєчасно проводити поточний та капітальний ремонт пам`ятки і роботи з упорядження території пам`ятка; виконувати реставраційні, ремонтні та інші роботи в терміни, передбачені пунктом 12 цього договору, а у разі потреби – в терміни, визначені окремим розпорядженням органу охорони. Прокурор наголосив, що власником зазначеної будівлі-пам`ятки (ТОВ “ОДЕСАБУД”) вже понад 7 років не виконуються умови зазначеного охоронного договору, зокрема, не вживаються відповідні заходи щодо: збереження, належного утримання, проведення поточного та капітального ремонту, виконання реставраційних робіт нерухомої пам`ятки місцевого значення, що призводить до її подальшого руйнування, в тому числі під впливом природних чинників. Водночас, невиконання ТОВ “ОДЕСАБУД” як власником будівлі-пам`ятки взятих на себе зобов`язань покладає на уповноважені органи не тільки право, а й обов`язок щодо захисту порушеного інтересу держави, суспільства в сфері охорони культурної спадщини. Так, звернення до суду з відповідним позовом обумовлено необхідністю приведення будівлі-пам`ятки у належний стан задля недопущення її знищення та забезпечення її збереження для наступних поколінь. Також прокурор вказав, що приймаючи до уваги, що звернення до суду з позовом про викуп пам`ятки не призведе до одержання державою бажаного результату, такий спосіб захисту державних інтересів у виниклих спірних правовідносинах не є ефективним. Натомість, реальним, належним та ефективним способом захисту інтересів держави у виниклих спірних правовідносинах є зобов`язання ТОВ “ОДЕСАБУД” у судовому порядку привести вказану будівлю-пам`ятку у належний стан шляхом проведення відповідних ремонтних та реставраційних робіт.

В письмових поясненнях позивача вказується про обґрунтованість позовних вимог та зазначено, що незадовільний стан вищезазначеної пам`ятки архітектури місцевого значення зафіксований актами технічного стану пам`ятки від 21.04.2009, 13.10.2011, 08.05.2012, 18.05.2012, 22.09.2014, 29.09.2014, 24.04.2017, 27.06.2019, 20.02.2020, 03.06.2020, 14.03.2024, внаслідок чого відповідно до статті 46 Закону України “Про охорону культурної спадщини” спеціалістами Департаменту було складено протокол про адміністративне правопорушення стосовно директора ТОВ“ОДЕСАБУД” Діденко К.В., серія ОД№00002 від 16.01.2020, а постановою №7/20 у справі про адміністративне правопорушення Виконавчого комітету Южненської міської ради на директора ТОВ “ОДЕСАБУД” накладено штраф у розмірі 1700 грн за порушення ст.92 КУпАП.

В поясненнях 3-ї особи також наголошується на незадовільному стані вищезазначеної пам`ятки архітектури та на невиконанні відповідачем зобов`язань за охоронним договором на пам`ятку культурної спадщини №04-02/619сп.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на доводи, які узагальнено полягають в наступному:

- прокурор намагається позбавити підприємство права власності на вказаний об`єкт і з цією метою прокурор з аналогічних підстав звертався до господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави про розірвання вищевказаного договору купівлі-продажу даного об?єкту від 07.02.2018, однак рішенням Господарського суду Одеської області від 04.09.24 у справі №916/1721/24, яке було залишено без змін постановою Південно – західного апеляційного господарського суду від 04.02.25 та постановою Верховного Суду від 08.04.25, було відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі;

- всі доводи прокурора щодо невиконання ТОВ “ОДЕСАБУД” вимог укладеного 06.03.18 ним з позивачем охоронного договору на пам`ятку культурної спадщини ґрунтуються на актах, складених Департаментом культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, які були створені працівниками такого органу без залучення будь – яких інших незацікавлених осіб та у відсутності представників відповідача, що вже само по собі, на думку представника відповідача, ставить під сумнів достовірність таких доказів;

- на спростування вказаних доводів представниками ТОВ “ОДЕСАБУД” із залученням представника КП “ЖКС “ПОРТО – ФРАНКІВСЬКИЙ” було здійснено обстеження спірного об`єкту, за результатами якого було складено акт від 13.08.24, який також спростовує все наведене вище;

- позовна вимога про зобов`язання приведення спірного об`єкту до належного санітарного і технічного стану шляхом проведення відповідних ремонтних та реставраційних робіт, є незрозумілою та неконкретною;

- оскільки ремонт, пристосування пам`яток місцевого значення здійснюються за наявності відповідного письмового дозволу від уповноваженого органу виконавчої влади на підставі погодженої з ними науково-проектної документації, то заявлена Прокурором вимога щодо зобов`язання привести до належного санітарного і технічного стану спірну будівлю-пам`ятку місцевого значення шляхом проведення відповідних ремонтних та реставраційних робіт, без їх конкретизації і отримання відповідних дозволів, не може бути задоволена, оскільки вона суперечить встановленій Законом процедурі.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2026 року відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскільки ТОВ «ОДЕСАБУД» у добровільному порядку не виконує покладені на нього чинним законодавством в сфері охорони культурної спадщини та охоронним договором зобов`язання щодо належного утримання, збереження будівлі-пам`ятки, що призводить до її поступового руйнування та знищення під впливом природніх чинників, то наявні законні підстави для зобов`язання відповідача здійснити відповідні заходи у судовому порядку. Але суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову прокурора, не навів жодного обґрунтування свого рішення в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності ТОВ «ОДЕСАБУД», яка полягає у незабезпеченні утримання в належному санітарному, технічному стані будівлі-пам`ятки місцевого значення по вул. Князівській (колишня вул. Баранова), 1-а ріг вул. Новосельського у м. Одесі через непроведення відповідних ремонтних та реставраційних робіт. Апелянт вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на результати розгляду господарської справи №916/1721/24 про розірвання договору купівлі-продажу та зобов`язання повернути у власність територіальної громади вищевказана пам`ятку архітектури адже, під час розгляду вищевказаної справи не встановлювались суттєві обставини, що мають вирішальне значення для даної справи (№420/36494/25).

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ОДЕСАБУД», крім доводів, які викладені у відзиві на позов, додатково зазначає, з посиланням на правові висновки Верховного Суду у постановах від 24.02.25 у справі №420/28679/23 та від 08.04.26 у справі №400/8333/24, що заявлені позовні вимоги не належать до розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки ані спеціальний Закон України «Про охорону культурної спадщини», ані будь – який інший Закон чи ратифікований Україною міжнародний договір не наділяють органи охорони культурної спадщини, зокрема і Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної військової адміністрації правом на подання таких позовів до адміністративного суду, а тому і Прокурор не має права на звернення з таким позовом в інтересах Департаменту. При цьому, той же спеціальний закон чітко встановлює спосіб захисту інтересів держави в суді уповноваженим на це органом охорони культурної спадщини у разі, якщо пам`ятці загрожує пошкодження, руйнування чи знищення внаслідок недобросовісних дій або бездіяльності власника пам`ятки, що мало місце й у спірних в цій справі правовідносинах, а саме – шляхом пред`явлення позову про викуп пам`ятки. Іншого правового регулювання цей закон не містить.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, зазначає наступне.

Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається, що 07.02.2018 між Управлінням обласної ради з майнових відносин та ТОВ“ОДЕСАБУД” укладено договір купівлі-продажу майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ та міст області, на підставі якого на користь ТОВ“ОДЕСАБУД” відчужено домоволодіння, загальною площею 1133,9 кв. м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Князівська (вул. Баранова), будинок №1а (п.1.1.).

Також, 06.03.2018 між Управлінням культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації та ТОВ“ОДЕСАБУД” укладено охоронний договір на пам`ятку культурної спадщини №04-02/619сп, згідно з пунктом 1 якого власник бере на себе зобов`язання щодо охорони будівлі-пам`ятки, загальною площею 1133,9 кв. м, по вул. Князівській, 1-а ріг вул.Новосельського в м. Одесі.

Згідно з п.12 охоронного договору, з метою збереження пам`ятки та створення належних умов для її використання, власник зобов`язаний був здійснити наступне:

- розробити науково-проєктну документацію на реставрацію будівлі-пам`ятки протягом шести місяців з моменту підписання охоронного договору;

- провести роботи згідно з науково-проєктною документацією протягом двох років з моменту підписання охоронного договору.

28.09.2018 укладено додаткову угоду, якою внесені зміни до п.12 охоронного договору, якими продовжено строк розробки науково-проєктної документації до 30.12.2019 та строк проведення робіт згідно з науково-проєктною документацією до 30.12.2021.

Посилаючись на тривале невиконання власником зазначеної будівлі-пам`ятки (ТОВ “ОДЕСАБУД”) умов зазначеного охоронного договору стосовно збереження, належного утримання, проведення поточного та капітального ремонту, виконання реставраційних робіт пам`ятки архітектури, що призводить до її подальшого руйнування, в тому числі під впливом природніх чинників, Прокурор звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з наступних узагальнених доводів та висновків:

- рішенням Господарського суду Одеської області від 04.09.2024 по справі №916/1721/24 відмовлено у задоволені позову прокурора про розірвання вищевказаного договору купівлі-продажу від 07.02.2018 та про зобов`язання ТОВ “ОДЕСАБУД” повернути у спільну власність територіальної громади вищевказану будівлю, і цим судовим рішенням встановлено відсутність доказів на підтвердження неналежного санітарного цієї будівлі;

- заявлені Прокурором позовні вимоги про зобов`язання ТОВ “ОДЕСАБУД” привести до належного санітарного і технічного стану спірну будівлю-пам`ятку місцевого значення шляхом проведення відповідних ремонтних та реставраційних робіт, є абстрактними, без визначення конкретних робіт, які мають бути виконані, із відповідним обґрунтуванням цього;

- суд не наділений правом зобов`язувати власника пам`ятки місцевого значення обирати конкретний вид робіт, визначений у ч. 1 ст. 26 Закону №1805-III, в обхід визначеного порядку, і в цій справі, де позивачем є суб`єкт владних повноважень, суд не має повноважень на вихід за межі позовних вимог, оскільки це суперечитиме як нормі частини 2 статті 9 КАС України, так і завданню адміністративного судочинства, визначеному частиною 1 статті 2 цього Кодексу.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Оскільки у заявах відповідача по суті справи наголошувалось про непідсудність адміністративному суду заявлених Прокурором у цій справі позовних вимог в інтересах Департаменту, що згідно ч.3 ст.317 та ст.319 КАС України може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та закриття провадження у справі, то перш за все колегія суддів вважає за необхідне відповісти на питання:

- чи підлягає розгляду даний позов адміністративним судом?

- якщо так, то чи має чи має Прокурор право на звернення з цим позовом в інтересах Департаменту?

Відповідаючи на ці процесуальні питання, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо цих процесуальних питань кожна з сторін в обґрунтування своїх позицій посилаються на різні постанови Верховного Суду, в яких касаційна інстанція у справах за схожими правовідносинами по-різному вирішує ці питання.

З урахуванням конкретних обставин даної справи, складу учасників процесу та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин слід застосовувати правові висновки, які викладені в постанові КАС ВС від 27.01.2026 у справі №400/1773/25, мотивувальна частина якої містить наступні узагальнені доводи та висновки.

Конституція України у статті 54 проголошує, що культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

У преамбулі Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 року (далі – Конвенція 1972 року), ратифікована Указом Президії Верховної Ради УРСР від 04 жовтня 1988 року №6673-XI, звернуто увагу на те, що пошкодження або зникнення будь-яких зразків культурної цінності чи природного середовища є згубним збідненням надбання всіх народів світу.

Кожна держава – сторона цієї Конвенції визнає, що зобов`язання забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію й передачу майбутнім поколінням культурної і природної спадщини, що зазначена у статтях 1 і 2, яка перебуває на її території, покладається насамперед на неї. З цією метою вона прагне діяти як власними зусиллями, максимально використовуючи наявні ресурси, так і, за необхідності, використовувати міжнародну допомогу і співробітництво, якими вона може користуватися, зокрема, у фінансовому, художньому, науковому й технічному відношеннях.

У преамбулі Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи від 03 жовтня 1985 року (далі – Конвенція 1985 року), ратифікованої Законом України від 20 вересня 2006 року №165-V «Про ратифікацію Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи», визначено, що архітектурна спадщина найяскравіше віддзеркалює багатство та розмаїття культурної спадщини Європи, є безцінним свідком нашого минулого і спільним надбанням всіх європейців.

Архітектурна спадщина включає, зокрема, усі будівлі та споруди, що мають непересічне історичне, археологічне, мистецьке, наукове, соціальне або технічне значення, включаючи усі особливості їхнього технічного виконання та оздоблення (стаття 1 Конвенції 1985 року).

Для підтримки культурної спадщини, відповідно до статті 9 Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства, ратифікованої Законом від 19 вересня 2013 року №581-VII, Україна зобов`язується:

a) заохочувати повагу до цілісності культурної спадщини шляхом забезпечення того, щоб у рішеннях про зміни враховувалося розуміння пов`язаних із цим культурних цінностей;

b) розробляти й просувати принципи сталого управління, а також заохочувати утримання;

c) забезпечувати, щоб у всіх загальних технічних регламентах ураховувалися особливі вимоги до збереження культурної спадщини;

d) сприяти використанню матеріалів, методів і навичок, які ґрунтуються на традиціях, а також досліджувати можливості їхнього застосування в сучасних умовах;

e) сприяти високій якості роботи через системи професійної кваліфікації та акредитації окремих осіб, підприємств та установ.

Стаття 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (надалі – Закон №1805-III) визначає культурну спадщину як сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об`єктів культурної спадщини.

Охорона культурної спадщини – система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини (абзац сьомий частини першої статті 1 Закону №1805-III).

Державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України та спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини, до яких належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради (частина перша статті 3 Закону №1805-III).

Щодо пам`яток національного значення, відповідальність за їх збереження покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (стаття 5 Закону №1805-III).

Для пам`яток місцевого значення відповідальність і контроль за збереженням здійснюють органи охорони культурної спадщини Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також виконавчі органи сільських, селищних, міських рад (стаття 6 Закону №1805-III).

Усі власники пам`яток, відповідно до частини першої статті 23 Закону №1805-III, зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

Власник або уповноважений ним орган, користувач зобов`язані утримувати пам`ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору відповідно до частини першої статті 24 Закону №1805-III.

Охоронні договори укладаються на пам`ятки культурної спадщини національного, місцевого значення, а також на щойно виявлені об`єкти культурної спадщини чи їх частини з урахуванням особливостей, передбачених Порядком укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, щойно виявлені об`єкти культурної спадщини чи їх частини, затвердженим постановою КМУ від 28.12.2001 №1768 (надалі – Порядок №1768).

В охоронному договорі зазначаються особливості режиму використання пам`ятки, види і терміни виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження її території, інших пам`яткоохоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини (пункт 5 Порядку №1768 у редакції, чинній до 06 червня 2024 року).

Відповідно до пункту 16 частини першої статті 4 КАС України адміністративний договір – спільний правовий акт суб`єктів владних повноважень або правовий акт за участю суб`єкта владних повноважень та іншої особи, що ґрунтується на їх волеузгодженні, має форму договору, угоди, протоколу, меморандуму тощо, визначає взаємні права та обов`язки його учасників у публічно-правовій сфері і укладається на підставі закону.

Частина перша статті 19 КАС України встановлює перелік категорій адміністративних справ, які підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Зокрема, пункт 4 цієї норми передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, у тому числі спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів.

Охоронний договір є адміністративним договором у розумінні пункту 4 частини першої статті 19 КАС України, оскільки регулює відносини між суб`єктом владних повноважень (органом охорони) та іншою особою (власником або користувачем), має форму договору, визначає взаємні права та обов`язки його учасників у публічно-правовій сфері (реалізація державного управління охороною культурної спадщини), укладається на підставі статті 23 Закону №1805-III.

Укладання такого договору відбувається замість видання індивідуального акта органу охорони культурної спадщини, яким покладається на власника зобов`язання щодо забезпечення збереження пам`ятки культурної спадщини чи її (його) частини.

До охоронних договорів застосовуються насамперед спеціальні норми Закону №1805-III та підзаконних нормативно-правових актів у сфері охорони культурної спадщини.

Спори, що виникають з приводу укладення, зміни, виконання, припинення або розірвання охоронних договорів, а також спори про визнання їх нечинними, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства відповідно до пункту 4 частини першої статті 19 КАС України, оскільки такі правовідносини мають публічно-правовий характер і стосуються захисту суспільних інтересів у сфері охорони культурної спадщини, що відповідає завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.

Таку позицію підтвердив Верховний Суд у постановах від 23 грудня 2019 року у справі №806/1536/18, від 02 вересня 2021 року у справі №280/3319/20, від 06 грудня 2023 року у справі №380/4498/20, від 06 серпня 2024 року у справі №160/17086/23, від 08 травня 2024 року у справі №240/17530/23, від 20 січня 2025 року у справі №120/10793/22, від 24 січня 2025 року у справі №560/5184/24, від 14 лютого 2025 року у справі №380/9422/21, від 26 лютого 2025 року у справі №120/2126/24, від 16 вересня 2025 року у справі №420/8947/24 тощо.

Спір про виконання охоронного договору за своєю суттю передбачає можливість застосування заходів судового примусу до сторони такого договору щодо дотримання взятих на себе зобов`язань.

Отже, відсутність у Законі №1805-III окремої спеціальної норми не виключає права органу охорони культурної спадщини на звернення до суду з позовом про виконання охоронного договору, оскільки таке право безпосередньо випливає із загальних норм КАС України про юрисдикцію адміністративних судів щодо спорів, пов`язаних з виконанням адміністративних договорів.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону №1805-III власник або уповноважений ним орган, користувач зобов`язані утримувати пам`ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору.

Стаття 27 Закону №1805-III регулює забезпечення заходів щодо охорони пам`яток та встановлює (частина перша), що власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління пам`яткою, зобов`язані привести цю пам`ятку до належного стану (змінити вид або спосіб її використання, провести роботи з її консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування).

Тобто власник зобов`язаний вживати заходи для збереження пам`яток, запобігання їх пошкодженню, руйнуванню або знищенню.

Частина друга статті 27 Закону №1805-III передбачає, що якщо власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, самостійно не здійснюють заходів, передбачених у частині першій цієї статті, то відповідний орган охорони культурної спадщини може зобов`язати їх здійснити ці заходи, видавши відповідне розпорядження.

Частина друга статті 6 Закону №1805-III встановлює повноваження органів охорони культурної спадщини районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини щодо пам`яток місцевого значення, зокрема:

- забезпечення захисту об`єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження (пункт 5);

- організація відповідних охоронних заходів щодо пам`яток місцевого значення та їх територій у разі виникнення загрози їх пошкодження або руйнування внаслідок дії природних факторів чи проведення будь-яких робіт (пункт 8);

- видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток місцевого значення, припинення робіт на цих пам`ятках, їх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом дозволів або з відхиленням від них (пункт 9);

- організація досліджень об`єктів культурної спадщини, які потребують рятівних робіт (пункт 20);

- застосування фінансових санкцій за порушення цього Закону (пункт 21).

Стаття 30 Закону №1805-III надає органам охорони культурної спадщини право видавати приписи про заборону будь-якої діяльності юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам`ятці або порушує законодавство, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини.

Системне тлумачення зазначених норм свідчить, що органи охорони культурної спадщини наділені не лише контрольно-наглядовими, а й розпорядчими повноваженнями щодо забезпечення збереження пам`яток. Проте видання приписів є ефективним лише за умови їх добровільного виконання власником. У разі ухилення власника об`єкта культурної спадщини від виконання приписів виникає необхідність у судовому захисті публічного інтересу.

Тобто наявність у органу охорони культурної спадщини повноважень щодо видання приписів та розпоряджень не виключає можливості звернення до суду з позовом про зобов`язання власника пам`ятки виконати обов`язки, передбачені охоронним договором, особливо у випадку, коли припис не виконується або ігнорується власником пам`ятки.

Відповідно до статті 28 Закону України від 17 березня 2011 року №3166-VI «Про центральні органи виконавчої влади» (далі – Закон №3166-VI) міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Орган охорони культурної спадщини має особливі повноваження у договірних відносинах: визначає обов`язковий зміст договору, здійснює контроль за його виконанням, може застосовувати заходи примусу до порушників.

Контроль за виконанням охоронних договорів здійснюють органи охорони культурної спадщини відповідно до їх компетенції:

- для пам`яток національного значення – центральний орган, що реалізує політику у сфері охорони культурної спадщини – Міністерство культури та інформаційної політики України (пункт 1 частини другої статті 5 Закону №1805-III);

- для пам`яток місцевого значення контроль покладається на органи охорони Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації, виконавчі органи місцевих рад (пункт 1 частини першої статті 6 Закону №1805-III).

Право органів охорони культурної спадщини на звернення до суду з позовом про зобов`язання власника пам`ятки культурної спадщини виконати зобов`язання за охоронним договором щодо утримання пам`ятки у належному стані слідує з пункту 4 частини першої статті 19 КАС України (юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема що виникають з приводу виконання адміністративних договорів), статті 28 Закону №3166-VI, статей 5, 6, 24, 27 та 30 Закону №1805-III (постанова КАС ВС від 27.01.2026 у справі №400/1773/25).

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ОДЕСАБУД», стверджуючи, що заявлені позовні вимоги не належать до розгляду в порядку адміністративного судочинства, помилково посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 24 лютого 2025 року у справі №400/8333/24, оскільки фактичні обставини та предмет позову у цій справі суттєво відрізняються від обставин справи, що розглядається.

У справі №420/28679/23 Верховний Суд сформував висновок щодо застосування частини 3 статті 47 Закону №1805-III, який зводиться до того, що в органу охорони культурної спадщини або прокурора немає права на звернення до суду з позовом до власника пам`ятки архітектури про зобов`язання відновити пам`ятку у разі її руйнування. Верховний Суд аналізував межі повноважень органів охорони культурної спадщини через призму статті 47 Закону №1805-III (відновлення пам`ятки або відшкодування шкоди) та статті 21 Закону №1805-III (викуп пам`ятки).

У справі, що розглядається, спір виник щодо невиконання ТОВ «ОДЕСАБУД» умов охоронного договору щодо ремонтно-реставраційних робіт на пам`ятці архітектури місцевого значення загальною площею 1133,9 кв. м, по вул. Князівській, 1-а ріг вул.Новосельського в м. Одесі, що регулюється статтями 24 та 27 Закону №1805-III.

Зокрема, у постанові від 06 серпня 2024 року у справі №160/17086/23 Верховний Суд підтвердив, що орган охорони культурної спадщини має право звернутися до суду з позовом про зобов`язання власника пам`ятки провести ремонтно-реставраційні роботи, якщо власник не виконує свої обов`язки за охоронним договором, а пам`ятка перебуває у незадовільному стані та потребує невідкладного втручання для запобігання її руйнуванню.

Щодо посилання відповідача на те, що згідно статті 21 Закону №1805-III орган охорони культурної спадщини може звернутися лише з позовом до власника про викуп пам`ятки архітектури, то колегія суддів звертає увагу, що оцінка аналогічним доводам також дана в постанові КАС ВС від 27.01.2026 у справі №400/1773/25, і яка полягає в наступному.

Дійсно, у частині другій статті 21 Закону №1805-III передбачено, що суд може постановити рішення про її викуп за позовом відповідного органу охорони культурної спадщини, якщо власник пам`ятки не вживе заходів щодо її збереження, зокрема у зв`язку з неможливістю створення необхідних для цього умов.

Проте застосування статті 21 Закону №1805-III не виключає можливості застосування інших способів захисту, зокрема судового контролю за виконанням охоронного договору як адміністративного договору та зобов`язання власника привести пам`ятку до належного стану, оскільки примусовий викуп пам`ятки є крайнім заходом і застосовується лише у разі систематичного грубого порушення законодавства про охорону культурної спадщини, коли інші способи захисту виявилися неефективними.

Таким чином, статті 21, 24 та 27 Закону №1805-III встановлюють різні способи захисту публічного інтересу у збереженні культурної спадщини, які не виключають, а доповнюють один одного. Вибір конкретного способу захисту залежить від фактичних обставин справи та ступеня порушення законодавства про охорону культурної спадщини.

Слід також враховувати, що викуп пам`ятки (стаття 21 Закону №1805-III) є винятковим заходом втручання у право власності, що призводить до повного позбавлення особи майна, тоді як зобов`язання провести ремонтні роботи є менш обтяжливим заходом, спрямованим на збереження об`єкта у власності особи за умови дотримання нею охоронного режиму.

Суб`єкт владних повноважень, ураховуючи принцип пропорційності, зобов`язаний насамперед застосувати до осіб найменш обтяжливі заходи, перш ніж ініціювати процедуру примусового відчуження майна.

У такому разі пред`явлення позову про зобов`язання власника пам`ятки виконати обов`язки за охоронним договором є необхідною складовою механізму захисту публічного інтересу у збереженні культурної спадщини, що передує застосуванню крайніх заходів реагування, зокрема примусовому викупу пам`ятки на підставі статті 21 Закону №1805-III. Такий спосіб захисту відповідає вимогам статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо ефективного засобу юридичного захисту та принципу пропорційності втручання у право власності, закріпленому у статті 1 Першого протоколу до цієї Конвенції.

У цьому контексті позов про зобов`язання власника привести пам`ятку до належного стану є необхідним елементом механізму «належного урядування». Такий підхід забезпечує власнику реальну можливість реалізувати своє конституційне право власності на майно шляхом виконання вимог законодавства та умов охоронного договору, водночас створюючи правову основу для оцінки ступеня добросовісності поведінки власника та правомірності подальшого застосування процедури примусового викупу.

Таким чином, пред`явлення позову про зобов`язання вчинити дії є необхідним етапом захисту інтересів держави, що передує застосуванню крайніх заходів реагування. Такий спосіб захисту відповідає вимогам статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо ефективного засобу юридичного захисту та принципу пропорційності втручання у право власності.

Також в постанові КАС ВС від 27.01.2026 у справі №400/1773/25 наведені такі узагальнені висновки, які підлягають врахуванню судом при вирішенні даного спору:

- викуп пам`ятки у власника, який не виконує умови охоронного договору, фактично нівелював би правове значення охоронного договору як адміністративного договору, що встановлює взаємні права та обов`язки сторін.

- охоронний договір, укладений на підставі статті 23 Закону №1805-III, є юридично обов`язковим актом, у якому конкретизуються обов`язки власника щодо утримання пам`ятки, види і терміни виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт. Якщо будь-яке порушення цих обов`язків автоматично призводитиме до примусового викупу пам`ятки, це означатиме, що договірні зобов`язання власника позбавлені практичного змісту та можливості їх примусового виконання;

- згідно з частиною першою статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Водночас частина сьома цієї статті передбачає, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі;

- стаття 21 Закону №1805-III є механізмом крайнього втручання у право власності, який застосовується у випадках, коли власник систематично і грубо порушує режим використання пам`ятки, що загрожує повною втратою нею культурного значення, і коли інші засоби (зокрема, судове зобов`язання виконати охоронний договір) виявилися неефективними або неможливими;

- натомість статті 24 та 27 Закону №1805-III встановлюють первинний механізм забезпечення збереження пам`яток – через покладення на власника обов`язку утримувати пам`ятку у належному стані та можливість органу охорони культурної спадщини зобов`язати власника здійснити відповідні заходи.

- системне тлумачення цих норм свідчить, що законодавець передбачив ряд заходів реагування на порушення власником обов`язків щодо утримання пам`ятки: видання органом охорони культурної спадщини припису про усунення порушень (стаття 30 Закону №1805-III); звернення до суду з позовом про зобов`язання власника виконати обов`язки за охоронним договором (статті 24, 27 Закону №1805-III у поєднанні з пунктом 4 частини першої статті 19 КАС України); примусовий викуп пам`ятки як крайній захід у разі систематичного грубого порушення режиму використання або неналежного утримання, що загрожує втратою культурного значення (стаття 21 Закону №1805-III);

- обов`язок власника утримувати пам`ятку у належному стані є безумовним і не залежить від того, чи має власник конкретні плани щодо реконструкції або іншого використання об`єкта. Навіть якщо власник має намір у майбутньому здійснити капітальну реконструкцію з елементами реставрації, він зобов`язаний до початку таких робіт запобігати подальшому руйнуванню пам`ятки, вживати консерваційних та протиаварійних заходів.

- за таких обставин органи охорони культурної спадщини відповідного рівня можуть зобов`язати власника у судовому порядку привести пам`ятку архітектурної спадщини до належного стану і це є обґрунтованим та пропорційним способом захисту публічного інтересу.

- положення статті 54 Конституції України щодо обов`язку держави забезпечувати збереження історичних пам`яток та інших об`єктів культурної цінності набули б декларативного характеру за відсутності реального механізму їх реалізації, зокрема можливості застосування судового примусу до недобросовісного власника об`єкта культурної спадщини. У цій категорії спорів звернення до суду є не лише процесуальним правом позивача, а й гарантією виконання державою свого конституційного обов`язку перед нинішнім і майбутніми поколіннями.

Враховуючи наведені правові позиції Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної (військової) адміністрації має контролювати належне виконання ТОВ “ОДЕСАБУД” зобов`язань за охоронним договором від 06.03.2018 №04-02/619сп та, за наявності підстав, може звернутися до суду з позовом до власника будівлі по вул. Князівській, 1-а ріг вул. Новосельського в м. Одесі про зобов`язання привести її в належний стан згідно з вимогами цього охоронюваного договору.

Вирішуючи питання про те, чи має Прокурор право на звернення з даним позовом в інтересах в інтересах Департаменту, то колегія суддів також враховує правові висновки з цього питання, які наведені в постанові КАС ВС від 27.01.2026 у справі №400/1773/25, і полягають в наступному.

Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках (пункт третій частини першої статті 131-1 Конституції України).

Частина третя статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (далі – Закон №1697-VII) визначає виключні випадки такого представництва прокурором інтересів держави в суді:

- у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Прокурор, відповідно до частин третьої та четвертої статті 53 КАС України, звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

Тобто, прокурор може представляти інтереси держави в адміністративній справі, якщо компетентний орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист цих інтересів, а також у разі відсутності такого органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №826/13768/16).

Таке звернення прокурора до суду узгоджується з принципами верховенства права, викладеними у Рекомендації CM/Rec (2012) 11 Ради Європи «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції» (The role of public prosecutors outside the criminal justice system Recommendation CM/Rec(2012)11 adopted by the Committee of Ministers of the Council of Europe on 19 September 2012 and explanatory memorandum), які допускають участь прокурора у судових провадженнях поза межами кримінального процесу, якщо це необхідно для захисту суспільних інтересів і не порушує права сторін.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. При цьому бездіяльність не обмежується лише незверненням до суду – вона включає також невжиття будь-яких інших належних заходів для усунення порушення, відновлення порушених прав чи запобігання настанню негативних наслідків.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону №1697-VII та частини четвертої статті 53 КАС України, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

У такому разі прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Подібну правову позицію сформулювала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 та Верховний Суд, зокрема, у постановах від 09 жовтня 2023 року у справі №640/4637/21, від 06 серпня 2024 року у справі №160/17086/23 щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави.

Конституційний Суд України Рішенням від 03 грудня 2025 року №6-р(ІІ)/2025 визнав неконституційними окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону №1697-VII в тому, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

У пунктах 3 та 4 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України також зазначено, що окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону №1697-VII, які визнано неконституційними, втрачають чинність із 01 січня 2027 року, та що це Рішення не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів частини третьої статті 23 Закону №1697-VII, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

У мотивувальній частині цього Рішення Суд також наголосив, що представництво інтересів держави в суді, передбачене пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, має винятковий та субсидіарний характер. Прокурор може здійснювати таке представництво лише у випадках, коли цього вимагає захист конституційно значущих інтересів держави та коли компетентний орган не забезпечує такого захисту належним чином. Законодавче регулювання цієї функції повинно відповідати принципам, закріпленим у Конституції України, зокрема принципам верховенства права, рівності сторін у судовому процесі та заборони надмірного втручання держави у сферу прав і свобод людини.

Конституційний Суд України також зазначив, що в умовах правового режиму воєнного стану особливої ваги набуває всебічне забезпечення захисту інтересів держави Україна, а неперервність виконання прокуратурою визначених Конституцією України функцій є важливою передумовою належного функціонування держави в цей період (пункт 9 мотивувальної частини). Такий конституційний підхід підтверджує правомірність здійснення прокурором представництва інтересів держави у спірних правовідносинах до моменту втрати чинності відповідними нормами або до їх законодавчого врегулювання, за умови наявності визначених законом підстав для такого представництва.

Повертаючись до обставин даної справи, то у позовній заяві Прокурор вказав орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах – Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної (військової) адміністрації; обґрунтував порушення інтересів держави тим, що зазначений органи тривалий час (більше 7 років) не вживав належних заходів для захисту інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини для виконання ТОВ «ОДЕСАБУД» своїх зобов`язань за охоронним договором, зокрема, щодо проведення ремонтно-реставраційних робіт.

Як вбачається з матеріалів справи, листом Приморської окружної прокуратури від 27.08.2025 №52-12145вих-25 запитувалась у Департаменту інформація щодо вжитих заходів, направлених на захист інтересів держави у виниклих спірних правовідносинах, у відповідь на який Департамент листом від 19.09.2025 повідомив, що ним не вживались дієві заходи, зокрема, направлені на приведення вищевказаної будівлі-пам`ятки у належний стан, який забезпечить її збереження для наступних поколінь. У вказаному листі Департаментом зазначено, що інформація надається для вжиття заходів прокурорського реагування.

Враховуючи наведені законодавчі положення та встановлені обставини, з урахуванням висновків Конституційного Суду України у Рішенні від 03.12.2025 №6-р(ІІ)/2025, колегія суддів вважає, що Прокурор мав підстави для звернення до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Департаменту відповідно до частини третьої статті 23 Закону №1697-VII, оскільки бездіяльність компетентних органів у розумний строк після виявлення порушень (з моменту складання актів огляду вказаної споруди від 20.02.2020, 03.06.2020, 14.03.2024 до жовтня 2025 року, коли Прокурор звернувся до суду) створювала загрозу подальшого руйнування пам`ятки та втрати нею культурної цінності.

Вирішуючи питання про те, чи є обґрунтованими позовні вимоги Прокурора, колегія суддів зазначає наступне.

Як вже зазначено вище, відповідно до статті 24 Закону №1805-III власник або уповноважений ним орган, користувач зобов`язані утримувати пам`ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору відповідно до частини першої.

З метою забезпечення такого обов`язку усі власники пам`яток, відповідно до частини першої статті 23 Закону №1805-III, зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір, яким встановлюються особливості режиму використання пам`ятки, види і терміни виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження її території, інших пам`яткоохоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини.

Згідно з умовами пункту 12 укладеного Управлінням культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації з ТОВ “ОДЕСАБУД” охоронного договору на пам`ятку культурної спадщини №04-02/619сп від 06.03.2018 зі змінами, внесеними додатковою угодою від 28.09.2018, ТОВ“ОДЕСАБУД” було зобов`язано до 30.12.2019 розробити науково-проєктну документацію на реставрацію будівлі-пам`ятки, а до 30.12.2021 провести роботи згідно з науково-проєктною документацією.

Саме фактом невиконання ТОВ“ОДЕСАБУД” умов пункту 12 охоронного договору на пам`ятку культурної спадщини №04-02/619сп від 06.03.2018 Прокурор обґрунтовує підстави для задоволення заявлених позовних вимог.

В той же час, в позовній заяві Прокурор посилається на лист Департаменту від 18.02.2022, згідно якого Департаментом була погоджена науково-проєктна документація «Ремонтно-реставраційні роботи з пристосуванням під сучасні потреби за адресою: м. Одеса, Приморський район, вул. Князівська, 1А на розі вул. Новосельського. Том 2. Проектна документація на протиаварійні роботи», розроблена 2021 році.

Ця обставина не заперечується іншими учасниками процесу, та підтверджує те, що ТОВ“ОДЕСАБУД” виконало одну двох з умов пункту 12 охоронного договору на пам`ятку культурної спадщини №04-02/619сп від 06.03.2018, а саме – розробило науково-проєктну документацію на реставрацію будівлі-пам`ятки.

Колегія суддів зазначає, що процедура розробки науково-проєктної документації на реставрацію пам`ятки архітектури місцевого значення це нормативно врегульований процес, який згідно Закону України «Про охорону культурної спадщини» та ДБН А.2.2-14:2016 «Склад та зміст науково-проєктної документації на реставрацію пам`яток архітектури та містобудування» передбачає необхідність, зокрема, проведення обов`язкової державної експертизи такого проєкту (в частині міцності, надійності, довговічності будівлі, пожежної безпеки, а також дотримання реставраційних вимог), а також отримання погоджень від органів охорони культурної спадщини обласного рівня та місцевого органом містобудування та архітектури.

Відповідно, приступити до виконання робіт згідно з такою науково-проєктною документацією можливо лише після отримання позитивних висновків державної експертизи такого проєкту та відповідних погоджень цього проєкту від органу охорони культурної спадщини обласного рівня та від місцевого органу містобудування та архітектури, а також лише після отримання дозволу на початок виконання будівельних робіт від уповноваженого органу державного архітектурно-будівельного контролю.

Таким чином, можливість виконання відповідачем свого обов`язку по проведення відповідних ремонтних та реставраційних робіт згідно вимог пункту 12 охоронного договору на пам`ятку культурної спадщини №04-02/619сп від 06.03.2018 залежить від того, чи отримала розроблена відповідачем науково-проєктна документація на реставрацію будівлі-пам`ятки позитивний висновок державної експертизи, та відповідні погодження від органу охорони культурної спадщини обласного рівня та місцевого органу містобудування та архітектури, а також чи отримало ТОВ “ОДЕСАБУД” дозвіл на початок виконання будівельних робіт від уповноваженого органу державного архітектурно-будівельного контролю.

Виходячи з цього, правильне вирішення судом даного спору напряму залежить від з`ясування зазначених вище обставин.

В позовній заяві Прокурор, заявляючи позовну вимогу про зобов`язання ТОВ “ОДЕСАБУД” привести до належного санітарного і технічного стану будівлю-пам`ятку місцевого значення шляхом проведення відповідних ремонтних та реставраційних робіт, не зазначає про факти отримання розробленою відповідачем науково-проєктною документацією позитивного висновку державної експертизи, відповідного погодження від органу містобудування та архітектури, а також про отримання ТОВ “ОДЕСАБУД” дозволу на початок виконання будівельних робіт від уповноваженого органу державного архітектурно-будівельного контролю.

Суд першої інстанції також не з`ясував цих обставин.

З метою з`ясування таких обставин, колегія суддів під час апеляційного розгляду запропонувала сторонам надати відповідні документальні підтвердження стосовно проведення державної експертизи розробленої відповідачем науково-проєктної документації на реставрацію будівлі-пам`ятки, її погодження відповідними контролюючими органами, а також отримання відповідачем відповідних дозвільних документів на початок виконання реставраційних та будівельно-ремонтних робіт за такою проектною документацією.

Сторони не надали колегії суддів будь-яких документальних підтверджень щодо цих питань, а в судовому засіданні представник відповідача пояснив, що ця документація на час розгляду даної справи перебуває на державній експертизі, однак не підтвердив це документально.

Представник прокуратури заперечував проти таких пояснень представника з підстав їх недоведеності.

При цьому, жодна зі сторін не заперечувала того фату, що на час розгляду судом даної справи ТОВ «ОДЕСАБУД» не отримало дозвільних документів на початок виконання реставраційних та будівельно-ремонтних робіт за вказаною проектною документацією

За результатами апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено наявність визначених законодавством умов, які б надавали ТОВ «ОДЕСАБУД» право розпочати проведення реставраційних та будівельно-ремонтних робіт згідно із розробленою науково-проєктною документацією на реставрацію вищевказаної будівлі-пам`ятки, а саме:

- не встановлено факту отримання такою документаціє позитивного висновку державної експертизи;

- не встановлено факту погоджень такої науково-проєктної документації органами охорони культурної спадщини обласного рівня та місцевим органом містобудування та архітектури;

- не встановлено факту отримання відповідачем дозволу на початок виконання реставраційних та будівельно-ремонтних робіт за такою проектною документаціє від уповноваженого органу державного архітектурно-будівельного контролю.

Сам факт відсутності наведених вище законодавчих умов для початку проведення ТОВ «ОДЕСАБУД» реставраційних та будівельно-ремонтних робіт згідно із розробленою науково-проєктною документацією на реставрацію вищевказаної будівлі-пам`ятки унеможливлює задоволення судом заявлених Прокурором позовних вимог в рамках даної справи, безвідносно до тих причин, які зумовили відсутність таких умов.

Як вже зазначено вище, позовні вимоги Прокурора полягають у визнанні протиправною бездіяльності ТОВ «ОДЕСАБУД» у незабезпеченні утримання в належному санітарному, технічному стані будівлі-пам`ятки місцевого значення через непроведення відповідних ремонтних та реставраційних робіт, та в зобов`язанні цього Товариства провести такі роботи.

Отже, факт неотримання ТОВ «ОДЕСАБУД» дозволу на початок виконання будівельних робіт згідно із розробленою науково-проєктною документацією на реставрацію вищевказаної будівлі-пам`ятки від уповноваженого органу державного архітектурно-будівельного контролю робить неможливим проведення таких робіт і, відповідно, не дає суду правових підстав для зобов`язання відповідача виконати ці роботи, незалежно від того, чи є вина самого відповідача у відсутності такого дозволу.

За таких обставин заявлені Прокурором позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що в рамках даного спору адміністративний суд не може виходити за межі заявлених Прокурором позовних вимог, оскільки відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, лише якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Даний же спір хоча і виник з приводу виконання адміністративного договору, яким є охоронний договір на пам`ятку культурної спадщини №04-02/619сп від 06.03.2018, проте ініційований саме суб`єктом владних повноважень, що виключає можливість застосувати при його вирішенні неведені вище положення частини 2 статті 9 КАС України.

Підсумовуючи все вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції по суті вірно вирішив даний адміністративний спір, відмовивши у задоволенні заявлених Прокурором позовних вимог.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Прокурора без задоволення.

Керуючись ст.311, ст.315, ст.316, ст.321, ст.322. ст.325, ст.328 КАС України апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури Мерімеріна Костянтина Геннадійовича – залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.

Повний текст судового рішення складений 22.07.2026

Суддя-доповідач К.В. Кравченко

Судді О.В. Джабурія Н.В. Вербицька