Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №420/7071/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/7071/26

Перша інстанція: суддя Стефанов С.О.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Терлецького Д.С., суддів Вербицької Н.В., Димерлія О.О., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Рух справи

13.03.2026 р. ОСОБА_1 (надалі – ОСОБА_1 або позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, у якому просив:

визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України щодо невиплати середнього заробітку за несвоєчасний остаточний розрахунок по виплаті індексації грошового забезпечення на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням з військової служби ОСОБА_1 ;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України сплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний остаточний розрахунок по виплаті індексації грошового забезпечення на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням з військової служби за період з 25.12.2024р. по 25.06.2025р. включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100.

На обґрунтування позову зазначено, що у період з 24.11.2000р. по 12.12.2024р. ОСОБА_1 проходив військову службу, зокрема у військовій частині НОМЕР_1 .

На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.05.2025р. у справі №420/2572/25 НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби (військова частина НОМЕР_1 ) 06.02.2026р. перерахував позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 51 573,59 грн.

Вважаючи, що при виплаті вищевказаної суми у відповідача виник обов`язок виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 25.12.2024р. по 25.06.2025р., позивач звернувся до суду з даним позовом.

НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби (військова частина НОМЕР_1 ) заперечував проти задоволення позовних вимог. На обґрунтування зазначив про помилковість і безпідставність застосування до спірних правовідносин, пов`язаних з проходженням військової служби, трудового законодавства, зокрема статей 116 та 117 КЗпП України.

Одеський окружний адміністративний суд позов задовольнив частково рішенням від 07.05.2026 р.

Визнав протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.12.2024 року по 25.06.2025 року.

Зобов`язав НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 25.12.2024р. по 25.06.2025р. у розмірі 51573 грн 59 коп.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовив.

НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби (військова частина НОМЕР_1 ) (далі – скаржник, військова частина НОМЕР_1 ) не погодився з рішенням суду першої інстанції й звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати це рішення та ухвалити нове судове рішення, яким залишити позов без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

П`ятий апеляційний адміністративний суд відкрив апеляційне провадження та призначив справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження ухвалами від 04.06.2026 р.

Обставини справи

ОСОБА_1 проходив військову службу у період з 04.06.1998р. по 01.10.1999р. - строкову військову службу, з 24.11.2000р. по 12.12.2024 р. - військову службу за контрактом, зокрема в період з 24.11.2000р. по 14.03.2004р. в НОМЕР_3 окремій механізованій бригаді 1 аеромобільної дивізії ІНФОРМАЦІЯ_1 ; з 08.07.2004 р. по 12.12.2024р. - у військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно з наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 12.12.2024р. № 800-ос ОСОБА_1 , майстер-сержанта, остання штатна посада – інспектора прикордонної служби 3 категорії (фахівець зв`язку) групи зв`язку та автоматичних систем управління відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) звільнено з військової служби за підпунктом «б» (за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців) пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Станом на день звільнення відповідно до наказу від 12.12.2024р. № 800-ос вислуга років становить: календарна військова 25 років 00 місяців 21 день, пільгова військова – 10 років 02 місяця 26 днів; загальна - 35 років 03 місяця 17 днів.

Відповідно до наказу від 12.12.2024р. № 800-ос позивач на момент звільнення повинен був отримати: грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022р. тривалістю 45 календарних днів, тривалістю 15 днів за 2023р. та 30 днів за 2024р.; грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015-2024рр. тривалістю 14 календарних днів за кожний рік; одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 20 повних календарних років.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.05.2025р. у справі №420/2572/25 позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону (Військової частини НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_2 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 28.02.2018р. із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 р. Зобов`язано відповідача здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р., із застосуванням місяцем, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 р.

П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 29.12.2025р. залишив без задоволення апеляційну скаргу НОМЕР_2 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.05.2025 р. у справі №420/2572/25 залишив без змін.

06.02.2026р. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.05.2025р. у справі №420/2572/25 позивачу виплачена індексація грошового забезпечення у сумі 51 573,59 грн.

09.02.2026р. позивач звернувся до відповідача із зверненням щодо виплати йому середньомісячного заробітку. Станом на день подачі позову відповідь отримано не було.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Оцінка суду першої інстанції

Суд першої інстанції, частково задовольнивши позовні вимоги, дійшов таких висновків.

Позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України. При визначені розміру середнього заробітку суд застосував критерій співмірності, відповідно до якого розмір середнього заробітку не може перевищувати розмір недоплаченого грошового забезпечення.

Доводи апеляційної скарги

На обґрунтування вимог апеляційної скарги військова частина НОМЕР_1 вказує, що суд першої інстанції неправильно застосував критерій співмірності при обрахунку середнього заробітку, оскільки не визначив істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком та іншими обставинами справи.

Відповідно до розрахунків скаржника загальний розмір належних позивачеві сум при звільненні виплат складав 861112,54 грн, з яких: грошове забезпечення 646324,56 грн (75%) та перерахунок грошового забезпечення 214787,98 грн (25%). Отже, сума (з урахуванням принципу співмірності) становить: 815,03 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 25% х 182 (максимальна кількість днів затримки розрахунку, за якими робиться виплата, відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України) = 37 083,86 грн.

Також скаржник наголошує, що позивачу вже нараховувався середній заробіток за час затримки розрахунки при звільненні. Зокрема, відповідно до рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.04.2026р. у справі №420/31516/26 стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені у сумі 148 335,46 грн за період з 13.12.2024 р. по 13.06.2025р.

Скаржник твердить, що позивач звернувся до суду з порушенням встановленого строку звернення.

Позиція позивача у справі на заявлену апеляційну скаргу

Позивач, належно повідомлений про апеляційний розгляд справи, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Джерела права та оцінка суду апеляційної інстанції

За результатами апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи, правильність застосування норм матеріального і процесуального права, суд у складі колегії суддів дійшов таких висновків.

Передусім суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівникові всіх належних сум, слід застосовувати норми статей 116, 117 КЗпП України, оскільки вони є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Збіжний правовий висновок викладено у численних постановах Верховного Суду, зокрема, від 29.05.2025 р. у справі № 320/974/23, від 22.02.2023 р. у справі № 380/152/20, від 16.07.2020 р. у справі №400/2884/18, від 01.03.2018 р. у справі № 806/1899/17, від 31.05.2018 р. у справі № 823/1023/16, і суд у складі колегії суддів не вбачає підстав для відступу від нього.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно з частиною другою статті 116 КЗпП України у разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Суд у складі колегії суддів вважає за необхідне вказати, що статті 116 та 117 наведені в редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19 липня 2022р.

Отже, період затримки розрахунку при звільненні – це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат до дня фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Як встановив суд першої інстанції і підтверджується матеріалами справи, позивач звільнений з військової служби з 12.12.2024р. (а.с. 19), а розрахунок із позивачем проведений 06.02.2026р. (а.с.26), тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.

З цієї причини наявні підстави для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме для виплати працівнику середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Зважаючи на те, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.05.2025р. у справі №420/2572/25 виконано 06.02.2026 р., розмір відшкодування обмежений часовим періодом у шість місяців – з 13.12.2024р. по 12.06.2025р. – і становить 182 календарних дні.

Визначення середньої заробітної плати здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100 (надалі – Порядок №100).

Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суд у складі колегії суддів враховує, що відповідно до пункту 5 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 р. №558, який зареєстровано Міністерством юстиції України 23.07.2018р. за №854/32306, розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний місяць, а за декілька днів, визначається, ураховуючи кількість календарних днів у цьому місяці.

Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 про види грошового забезпечення, що нараховані ОСОБА_1 за жовтень та листопад 2024р., від 23.05.2026р. №330, грошове забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням становить: жовтень 2024р. – 24 801,00 грн; листопад 2024 р. – 24 915,80 грн.

Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 815,03 грн ((24801,00+24915,80)/61).

Отже, розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку складає 148 335,46 грн (815,03 грн * 182).

Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України від 02.06.2016 р. № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд у складі колегії суддів вважає за необхідне урахувати правовий висновок, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019р. у справі №761/9584/15-ц.

Згідно з цим висновком, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків (пункт 78).

Велика Палата Верховного Суду з огляду на наведені та інші мотиви дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Суд у складі колегії суддів також вважає за необхідне урахувати правовий висновок, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 р. у справі №489/6074/23.

Згідно з цим висновком шестимісячне обмеження, запроваджене Законом № 2352-IX, не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу. Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 р. у справі №489/6074/23, також вказала, що при розгляді спорів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022 р., необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 р. у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Отже, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України (у редакції, що діяла як до 19.07.2022 р., так і після цього).

Суд у складі колегії суддів також вважає доцільним вказати на правовий висновок, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 р. у справі №821/1083/17, за яким «…виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)».

Для цілей обчислення розміру належної до відшкодування суми, суд у складі колегії суддів вважає за підставне урахувати правовий висновок, який викладено у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 р. у справі № 480/3105/19.

Згідно з цим висновком статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку (пункти 58-61).

Ураховуючи наведені правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду, суд у складі колегії суддів зазначає, що при звільненні у грудні 2024р. позивачу нараховано грошове забезпечення у розмірі 590 646,67 грн, перераховано на рахунок позивача 580 679,31 грн, що підтверджується довідкою від 23.05.2026р. №329 (а.с.69 зв. бік).

Відповідно до інформації щодо виплат по рішенням суду від 23.05.2026р. №328 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.05.2025р. у справі №420/2572/25 позивачу нараховано 54 340,62 грн, а на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.03.2025р. у справі №420/447/25 226 092,61 грн (а.с.70).

Відповідно до постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.06.2026р. у справі №420/31516/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправної бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії 13.08.2025р. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.03.2025р. у справі №420/447/25 на банківський рахунок позивача нараховано 214 787, 98 грн.

06.02.2026р. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.05.2025р. у справі №420/2572/25 позивачу виплачена індексації грошового забезпечення у сумі 51 573,59 грн (а.с.26).

Отже, загальна сума, яка належала позивачу при звільненні становить 847 040,88 грн (580 679,31 + 214 787,98 + 51 573,59).

Відповідно, істотність частки несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення у розмірі 51 573,59 грн до загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат становить 6,08% (51 573,59/ 847 040,88 * 100).

За результатами застосування принципу пропорційності, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 9 018,79 грн або 6,08% від 148 335,46 грн.

Суд у складі колегії суддів вважає, що наведене застосування принципу пропорційності належно враховує також правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 06.04.2026 р. у справі № 560/17619/24, за яким «… для цілей обчислення середнього заробітку … з урахуванням наведених позицій Верховного Суду, підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні порівняно із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат» (пункт 67).

Отже, суд першої інстанції дійшов неправильних висновків при застосуванні статті 117 КЗпП України та принципу пропорційності, що не узгоджуються із правовими висновками Верховного Суду, зокрема, правовим висновком, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 р. у справі №489/6074/23.

Враховуючи, що позивач звільнений з 12.12.2024 р., це підтверджується матеріалами справи і не заперечується сторонами, часове обмеження у шість місяців повинно обраховуватися з дня наступного за днем звільнення, тобто з 13 грудня 2024 р. Натомість суд першої інстанції помилково і без наведення належних доводів визначив інший строк.

Щодо доводів скаржника про повторне стягнення з нього середнього заробітку, суд у складі колегії суддів зазначає таке.

Оцінюючи доводи відповідача стосовно того, що з нього вже стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені у сумі 148 335,46 грн за період з 13.12.2024р. до 13.06.2025р. відповідно до рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.04.2026р у справі №420/31516/25, суд у складі колегії суддів вважає за необхідне вказати таке

П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 16.06.2026р. у справі №420/31516/25 частково задовольнив апеляційну скаргу НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.04.2026р. змінив та виклав мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови та абзац третій резолютивної частини рішення викласти в наступної редакції:

«Стягнути з НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по виплаті грошового забезпечення за період з 13.12.2024 року по 13.06.2025 року включно в сумі 37 283,87 грн.».

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.04.2026р. залишено без змін.

Отже, постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.06.2026р. у справі №420/31516/25 з відповідача стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по виплаті грошового забезпечення за період з 13.12.2024р. по 13.06.2025р. включно з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення.

За таких обставин стягнення середнього заробітку у цій справі, зумовлене несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення, яке ураховує істотність частки несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення, не може вважатись повторним.

Суд у складі колегії суддів вважає за потрібне вказати, що різні порушення є самостійними порушеннями трудових прав працівника, які мають різний предмет, підставу та наслідки, що унеможливлює зменшення відповідальності за одним із цих порушень шляхом врахування відповідальності за інше.

Кожне з таких порушень породжує окрему відповідальність відповідно до статті 117 КЗпП України, яка передбачає компенсацію у вигляді середнього заробітку за весь час затримки виплати належних сум, незалежно від періоду чи суб`єктного складу.

У цьому зв`язку суд у складі колегії суддів вказує на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 17.07.2025р. у справі №160/18656/22, від 29.04.2026р. у справі №580/2562/24.

Щодо доводів скаржника з приводу порушення позивачем строку звернення до суду.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, згідно з наведеними нормативними приписами передбачено можливість встановлення в КАС України та інших законах спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 КАС України.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Проте у статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні норми, що врегульовували б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати в разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на час спірних правовідносин) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на час спірних правовідносин) із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Згідно з матеріалами справи позивач, звільнений 24.12.2024р., отримав остаточний розрахунок 06.02.2026р., 09.02.2026р. звернувся до відповідача із зверненням щодо виплати йому середньомісячного заробітку. До суду позивач звернувся 12.03.2026р. (а.с.29), тобто у визначений частиною другою статті 233 КЗпП України строк. Відповідно, доводи скаржника щодо порушення строку звернення ґрунтуються на помилкову трактуванні чинного законодавства.

Висновки суду апеляційної інстанції

Згідно з частиною першою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Відповідно до частини четвертої статті 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Здійснивши в межах, визначених статтею 308 КАС України, апеляційний перегляд цієї справи, суд у складі колегії суддів вказує, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи. Водночас це не заперечує того, що ОСОБА_1 має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який не може перевищувати шість місяців. З огляду на це, рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

Оскільки суд першої інстанції правомірно відніс цю справу до категорії незначної складності та розглядав її за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, визначених у пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 – задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.05.2026 р. змінити, виклавши абзаци другий та третій резолютивної частини у такій редакції:

«Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 грудня 2024 року до 06 лютого 2026 року, але не більше ніж за шість місяців».

«Зобов`язати НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби у розмірі 9 018,79 грн.».

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.05.2026р. у справі №420/7071/26 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції відповідно до статті 325 КАС України набирає законної сили з дати її ухвалення.

Постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя: Д.С. Терлецький

Суддя: Н.В. Вербицька

Суддя: О.О. Димерлій