Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №420/38888/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/38888/25

Перша інстанція: суддя Кузьменко Н.А.,

повний текст судового рішення

складено 17.04.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- Кравченка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА

НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

20 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд :

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови в нарахуванні та виплаті матросу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 грошового забезпечення в повному розмірі за останньою займаною посадою за весь період лікування тяжкого поранення та перебування у відпусках для лікування тяжкого поранення з травня 2025 року по дату набрання рішенням суду законної сили;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення в розмірі за останньою займаною посадою за весь період лікування тяжкого поранення та перебування у відпусках для лікування тяжкого поранення з травня 2025 року по дату набрання рішенням суду законної сили;

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а саме додаткової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану» та грошового забезпечення за весь час затримки виплати грошового забезпечення у повному обсязі за період з травня 2025 року по дату виплати;

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100 000,00 (сто тисяч) гривень.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Під час проходження військової служби позивач отримав поранення, у зв`язку із чим проходив стаціонарне лікування. Проте, під час лікування йому не було виплачено грошове забезпечення в повному розмірі за останньою займаною посадою за весь період лікування тяжкого поранення та перебування у відпусках для лікування тяжкого поранення, додаткову винагороду із пропуском строку такої виплати. Позивач вважає протиправними дії відповідача щодо не нарахування та не виплати йому грошове забезпечення в розмірі за останньою займаною посадою за весь період лікування тяжкого поранення та перебування у відпусках для лікування тяжкого поранення з травня 2025 року. Просить суд задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача, заперечував проти задоволення позовних вимог, в обґрунтування своєї правової позиції зазначив, що Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) № 82- РС від 06 липня 2024 року ОСОБА_1 зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 відповідно до п. 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України Абзацом 7 пункту 1-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 військовослужбовцям, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, визнані військово-лікарською комісією обмежено придатними до військової служби або непридатними до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців та зараховані у розпорядження відповідних командирів, після перебування у розпорядженні понад два місяці (за які вони втратили право на отримання грошового забезпечення в повному обсязі за останніми займаними посадами). Належні позивачеві виплати за період з травня 2025 року по жовтень 2025 року оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років нарахована та виплачена у повному обсязі. Таким чином, правові підстави нарахування інших складових грошового забезпечення позивачу з травня 2025 року у військової частини відсутні. Щодо вимоги позивача стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Додаткова винагорода на період дії воєнного стану належать до одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Така винагорода, не нараховується систематично, а виплачується виключно на підставі наказу командира військової частини, у період дії воєнного стану, за наявності умов передбачених Постановою № 168 та Порядком № 260, в залежності від виду виконуваних дій/завдань та пропорційно часу участі у таких діях/заходах. За змістом статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволений частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а саме додаткової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану» та грошового забезпечення за весь час затримки виплати грошового забезпечення у повному обсязі за період з травня 2025 року по дату виплати.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а саме додаткової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану» та грошового забезпечення за весь час затримки виплати грошового забезпечення у повному обсязі за період з травня 2025 року по дату виплати.

У задоволенні інших вимог відмовлено.

Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалення нового рішення, яким задовольнити в цій частині позовні вимоги у повному обсязі.

Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, апелянтом посилався на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Військова частина НОМЕР_1 також не погодилась із судовим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року, подавши апеляційну скаргу, в якій ставить питання щодо скасування судового рішення та ухвалення нового про відмову у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, апелянтом посилався на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, апеляційна скарга військової частини НОМЕР_1 підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА

Матрос ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 посада - розвідник-оператор з розвідувального відділення розвідувального взводу військової частини НОМЕР_1 .

20 травня 2024 року, в районі населеного пункту Іванівка, Херсонської області, за обставин моєї безпосередньої участі у бойових діях, під час захисту Батьківщини, а саме виконання бойових завдань із здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, отримав таке поранення: ВТ. АБТ. ВОСП верхньої третини правої гомілки. Вогнепальний перелом верхньої третини обох кісток правої гомілки з дефектом кісток правої гомілки. Травматичний шок І ст., що підтверджується Довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) в/ч НОМЕР_1 від 25.05.2024р. № 877.

Матеріали справи містять копії медичних документів на підтвердження проходження лікування позивачем з травня 2024 року по 22.12.2025 (включно).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) № 82- РС від 06 липня 2024 року ОСОБА_1 зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 відповідно до п. 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Згідно довідки про обставини травми № 877 від 25.05.2024р. Поранення ТАК пов`язане з захистом Батьківщини,

Згідно до Довідки військово-лікарської комісії № 2025-0418-1028-1892-0 від 18.04.2025р. Поранення, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини. Травма відноситься до тяжких.

Згідно до Довідки військово-лікарської комісії № 2025-0620-1226-4471-3 від 20.06.2025р. Поранення, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини. Травма відноситься до тяжких.

Згідно до Довідки військово-лікарської комісії № 2025-0821-1120-5302-7 від 21.08.2025р. Поранення, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини. Травма відноситься до тяжких.

Згідно до Довідки військово-лікарської комісії № 2025-1024-0903-0117-7 від 24.10.2025р. Поранення, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини. Травма відноситься до тяжких.

Таким чином, з медичних документів вбачається, що ОСОБА_1 проходить тривале лікування тяжкого поранення.

Весь період під час лікування тяжкого поранення, отриманого під час захисту Батьківщини, до травня 2025 р., матрос ОСОБА_1 отримував грошове забезпечення та додаткову винагороду у розмірі 100 тис. грн., відповідно до положень абзацу 5 п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168.

06.08.2025р. адвокатом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , до військової частини НОМЕР_1 було направлено адвокатський запит про результати розгляду рапорта ОСОБА_1 .

Згідно до листа військової частини НОМЕР_1 від 28.08.2025р. № 4688, наявні підстави для збереження грошового і матеріального забезпечення, за наявності підстав, передбачених п. 11 ст. 10-1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Виплата відповідно нарахованого грошового забезпечення за попередній період буде здійснена після видання наказу про поновлення таких виплат.

19.09.2025 року ОСОБА_1 отримав додаткову винагороду за частину травня, червень, липень і серпень 2025 року, а грошове забезпечення продовжив отримувати в розмірі 793,00 гривень.

30.09.2025 року адвокат Міхнєва М.В., Павел О.Ю., звернулась до військової частини НОМЕР_1 із запитом, в якому просила: 1. Терміново в письмовому вигляді надати інформацію про винесення військовою частиною НОМЕР_1 наказу про поновлення виплати грошового забезпечення матросу ОСОБА_1 , 18.03.2025р. та надати копію такого наказу. 2. Терміново в письмовому вигляді надати розрахунок розміру грошового забезпечення та додаткової винагороди, що підлягає виплаті матросу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за червень, липень, серпень і вересень 2025р., з розбивкою на грошове забезпечення (заробітну плату) та додаткову винагороду. 3. Терміново в письмовому вигляді надати інформацію про строки виплати матросу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишку сум грошового забезпечення та додаткової винагороди за червень, липень, серпень та вересень 2025р., з урахуванням вже виплачених сум. 4. Терміново в письмовому вигляді надати інформацію про періоди, за які матросу ОСОБА_1 було перераховано грошові кошти в розмірі 300000,00 гривень та 28596,78 гривень 19.09.2025р.

21.10.2025р. адвокатом було отримано лист від військової частини НОМЕР_1 від 16.10.2025 року № 5563, в якому було вказано, що на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 781 від 05.09.2025р. ОСОБА_1 в вересні виплачено 328 596,78 грн. (з них 28 596,78 грн. за 9 днів травня 2025 року, 100 000,00 грн. за червень 2025 року, 100 000,00 грн. за липень 2025 року, 100 000,00 грн. за серпень 2025 року). Додаткова винагорода за вересень 2025 року буде нарахована та виплачена в жовтні 2025 року, згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 , за наявності підстав.

23.10.2025р. адвокат Павел О.Ю. звернулась до військової частини НОМЕР_1 із запитом про надання Довідки про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії, з урахуванням всіх виплат, нарахованих та виплачених ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з розбивкою на посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням, щомісячні (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Листом від 04.11.2025р. № 5901 військова частина НОМЕР_1 направила адвокату ОСОБА_2 , представнику ОСОБА_1 . Довідку про нараховане грошове забезпечення. Згідно до вказаної Довідки, в травні-червні 2025р. ОСОБА_1 отримував 662,50 гривень та з липня 2025р. - 795,73 гривні.

Згідно довідки № 2087 від 10.12.2025 року, у період з січня 2025 року по жовтень 2025 року, позивачу нараховано та виплачено:

за січень 2025 року - 24879,15 грн. та додаткова винагорода у розмірі 100000 грн. (за грудень 2024, виплачена в січні 2025 р) та грошова допомога на оздоровлення у розмірі 24879,15 грн.;

за лютий 2025 року - 24879,15 грн. та додаткова винагорода у розмірі 100000 грн.( за січень, виплачена в лютому 2025 р);

за березень 2025 року - 24879,15 грн. та додаткова винагорода у розмірі 75000 грн (21 день) (за лютий (21 день), виплачена в березні 2025 р).;

за квітень 2025 року - 24879,15 грн. та додаткова винагорода у розмірі 117857,14 грн (21 день) (за березень, виплачена в квітні 2025 р (з них 17857,14 грн за 5 днів лютого);

за травень 2025 року - 662,50 грн. ( оклад за військовим званням та надбавка за вислугу років) та додаткова винагорода 96666,67 грн. (за квітень (29 днів), виплачена в травні 2025 р грн);

за червень 2025 року - 662,50 грн. ( оклад за військовим званням та надбавка за вислугу років) та додаткова винагорода 83870,97 грн. (за травень, виплачена в червні (54838,71 грн) та у вересні (29032,26 грн) 2025 р) та матеріальна допомога на вирішення матеріально-побутових питань у розмірі 24879,15 грн);

за липень 2025 року - 795,73 грн. ( оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та індексація) та додаткова винагорода 100000 грн. (за червень виплачена в вересні 2025 р);

за серпень 2025 року - 795,73 грн. ( оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та індексація) та додаткова винагорода 100000 грн. (за липень виплачена в вересні 2025 р);

за вересень 2025 року - 795,73 грн. ( оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та індексація) та додаткова винагорода 100000 грн. (за серпень виплачена в вересні 2025 р);

за жовтень 2025 року - 795,73 грн. (оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та індексація) та додаткова винагорода 100000 грн. (за вересень виплачена в жовтні 2025 р);

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.

ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 17 Конституції України, встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Статтею 65 Конституції України, визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ.

Статтею 1 Закону №2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців (частина перша статті 9 Закону № 2011-ХІІ).

Частиною другою та третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

За змістом абзацу 1 частини четвертої статті 9 цього Закону грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за №745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України (Порядок №260), який застосовується з дня набрання чинності постановою КМУ №704.

Згідно з пунктом 2 розділу I Порядку №260 грошове забезпечення включає:

щомісячні основні види грошового забезпечення;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення;

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать:

підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать:

винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Пунктом 8 розділу I Порядку №260 визначено, що грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.

Грошове забезпечення виплачується:

щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий;

одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).

Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).

Грошове забезпечення командиру військової частини виплачується за місцем перебування на грошовому забезпеченні на підставі наказу вищого командира за підпорядкованістю.

Абзацами 1 - 4 пункту 9 розділу I Порядку №260 передбачено, що виплата грошового забезпечення за останніми займаними посадами зберігається за час відряджень, а також надання оплачуваних відповідно до чинного законодавства України відпусток.

Грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою (відпустці за станом здоров`я) (відпустка для лікування у зв`язку з хворобою), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні).

Грошове забезпечення після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах виплачується на підставі висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії), рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах та відповідно до вимог чинного законодавства.

Виплати грошового забезпечення після чотирьох місяців лікування та перебування у відпустці за станом здоров`я можуть бути продовжені за наявності висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії) про потребу в лікуванні та рішення командира військової частини про продовження виплати.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 травня 2024 року справа № 520/16191/23.

Питання виплати грошового забезпечення у період перебування у розпорядженні або звільнення від посад врегульовано Розділом XXVIII Порядку № 260.

Пункт 1 розділу XXVIII Порядку №260 визначає, що грошове забезпечення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зарахованим у розпорядження відповідних командирів або звільненим від посад, виплачується в розмірі грошового забезпечення, яке військовослужбовці отримували за займаними посадами до зарахування в розпорядження, але не більше ніж два місяці.

Такий порядок виплати грошового забезпечення не стосується військовослужбовців, зарахованих у розпорядження посадових осіб (які мають право призначення на посади) відповідно до підпунктів 12-1 та 13 пункту 116, а також пункту 122 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008.

Час перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, тимчасового виконання обов`язків (але не більше ніж два місяці) за вакантною посадою, перебування під вартою (цілодобовим домашнім арештом) виключається із загального періоду перебування в розпорядженні.

Грошове забезпечення військовослужбовцям після перебування у розпорядженні понад два місяці виплачується в розмірі окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, за винятком випадків продовження строків виплати за рішенням Міністра оборони України. (пункт 6 розділу XXVIII Порядку №260).

Грошове забезпечення військовослужбовців під час перебування у розпорядженні підлягає перерахунку в разі набуття права на збільшення розмірів окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, а також змін у нормах грошового забезпечення. (пункт 7 розділу XXVIII Порядку №260)

Отож, саме Розділом XXVIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, унормовано питання виплати грошового забезпечення позивачу у період перебування його у розпорядженні.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06 липня 2023 року справа №640/2358/20.

Як вбачається з матеріалів справи, Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) № 82- РС від 06 липня 2024 року ОСОБА_1 зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 відповідно до п. 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

В період з 21.05.2024 по 25.09.2024, з 07.04.2025по 18.04.2025, з 22.05.2025 по 23.05.2025 позивач проходив стаціонарне лікування, що підтверджується виписними епікризами.

Відповідно до відпускного квитка від 25 жовтня 2025р. № 201/c матрос ОСОБА_1 звільнений у відпустку для лікування після поранення терміном на 60 (шістдесят) діб з 24.10.2025 р. по 22.12.2025 р. Після закінчення строку відпустки ОСОБА_1 зобов`язаний з`явитися до місця служби у частину НОМЕР_1 23.12.2025 p. 08.00 військову частину НОМЕР_1 .

З огляду на вказані обставини, позивачу за спірний період військовою частиною НОМЕР_1 виплачено грошове забезпечення з розрахунку окладу за військове звання та надбавки за вислугу років, як це передбачено положеннями п. 5 розділу XXVIII Порядку №260.

Таким чином, оскільки позивач, зокрема у спірний у цій справі період (травня 2024-травень 2025), фактично перебував у розпорядженні, кадрове рішення щодо подальшого службового використання військовослужбовця, у період перебування у розпорядженні, не прийнято, відповідачем не порушено право позивача на отримання грошового забезпечення за останньою займаною посадою за цей період.

Щодо стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а саме додаткової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану» та грошового забезпечення за весь час затримки виплати грошового забезпечення у повному обсязі за період з травня 2025 року по дату виплати, колегія суддів зазначає наступне.

На виконання указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України 28 лютого 2022 року Постановою №168 установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Згідно зі статтею 9 Закону № 2011-XII, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та Постановою №168 наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року №44 затверджено зміни до Порядку №260, а саме доповнено його новим розділом XXXIV, який врегульовує питання виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану (застосовується з 01 лютого 2023 року).

Відповідно до пункту 10 розділу XXXIV Порядку №260 у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які, зокрема, у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), - з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.

Отже, одним із видів додаткової винагороди на період дії воєнного стану є додаткова винагорода військовослужбовцям, які у зв`язку з пораненням перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я або у відпустці для лікування після тяжкого поранення.

Зміст наведених положень Закону №2011-XII, Постанови №168 та Порядку №260 дає можливість зрозуміти, що додаткова винагорода військовослужбовцям, які у зв`язку з пораненням перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я або у відпустці для лікування після тяжкого поранення, як вид доходу (виплат) військовослужбовцям є частиною їх грошового забезпечення.

Колегія суддів зазначає, що в розумінні норми частини другої статті 2 Закону № 2050-ІІІ як дохід у цьому Законі слід розуміти не будь-які грошові доходи громадян, а ті, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру.

Отже, норми Закону №2050-ІІІ пов`язують можливість компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, з одержанням таких доходів на території України і з тим, що вони не мають разового характеру.

Оскільки в межах розгляду цієї справи не ставиться під сумнів обставина виплати військовослужбовцю вказаної додаткової грошової винагороди саме на території України, то суду необхідно відповісти на питання систематичності (разового / постійного характеру) її виплати.

Як уже зазначалось Великою Палатою Верховного Суду у цій постанові, грошове забезпечення військовослужбовця складається з:

- щомісячних основних видів (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років),

- щомісячних додаткових видів (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії),

- одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Так, у пункті 2 розділу І Порядку №260 чітко зазначено, що додаткова винагорода на період дії воєнного стану є саме одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.

У свою чергу, одним із видів додаткової винагороди на період дії воєнного стану є додаткова винагорода військовослужбовцям, які у зв`язку з пораненням перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я або у відпустці для лікування після тяжкого поранення.

Таким чином, додаткова грошова винагорода, у зв`язку із несвоєчасністю виплати якої позивач звернувся до суду із цим позовом та вважає, що військова частина НОМЕР_1 має нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів, відноситься до одноразового додаткового виду грошового забезпечення.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, не викликають сумніву щодо розуміння характеру такої винагороди, як одноразового, а не регулярного / постійного / періодичного доходу, за критерієм систематичності її виплати.

Разом із цим, законодавець розрізняє винагороди, які мають постійний характер, тобто такі, що є загальними і не залежать від конкретних обставин об`єктивної дійсності чи особистих характеристик військовослужбовця, та одноразові винагороди, пов`язані з певними особливостями бойових завдань (виконаної військовослужбовцем роботи; територією, на якій такі завдання / робота виконувались, тощо), фізичним станом військовослужбовця.

Вочевидь, призначення та виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану у зв`язку з пораненням відбувається за настання особливого та єдиного юридичного факту - поранення під час захисту Батьківщини, що надалі зумовлює лікування, яке своєю тривалістю може відрізнятися залежно від тяжкості поранення.

Водночас та обставина, що лікування може тривати протягом певного періоду часу і за весь цей період військовослужбовець має право отримати додаткову винагороду, не змінює одноразовий характер цієї виплати, яка пов`язана з одним юридичним фактом - пораненням, а здійснення такої виплати декількома платежами протягом кількох місяців поспіль свідчить лише про виплату одного і того ж разового доходу (додаткової винагороди) частинами. Така виплата відбувається до вичерпання юридичного факту поранення військовослужбовця внаслідок закінчення його лікування / звільнення у запас тощо.

Так, предметом цього спору є не стягнення самої додаткової винагороди, що підлягає виплаті особам, які беруть безпосередню участь у бойових діях чи у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я чи у відпустці для лікування, а винятково корегування такої виплати на індекс інфляції (індекс споживчих цін), що згідно з чинним законодавством допускається лише в частині тих доходів, які не мають разового характеру.

Оскільки пунктом 2 розділу І Порядку № 260 чітко визначено, що виплачена позивачу додаткова грошова винагорода має одноразовий характер, то немає підстав для застосування у цій справі приписів Закону № 2050-ІІІ та стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою відповідної додаткової винагороди.

Таким чином, колегія суддів констатує, що додаткова винагорода, встановлена Постановою №168 на період дії воєнного стану у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення, є різновидом одноразового додаткового грошового забезпечення військовослужбовця, тобто є доходом, що має разовий характер, у зв`язку із чим приписи Закону №2050-III на спірні правовідносини не поширюються, а компенсація втрати частини таких доходів у разі затримки їх виплати стягненню не підлягає.

Стосовно стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100 000,00 (сто тисяч) гривень, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі ст. 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб`єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56). Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53). З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).

Ураховуючи положення статей 72 74, 77 78 КАС України, колегія суддів зазначає, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Натомість позивачем не доведено факту спричинення моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та моральної шкоди, оскільки суду не надано жодних доказів завдання йому фізичного болю, душевних страждань або приниження репутації фізичної особи.

Враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження заподіяння позивачеві моральних страждань та причинного зв`язку між діями відповідача і отриманням моральної шкоди, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення позову в частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.

Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Керуючись ст. ст. 308; 311; 315; 317; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, –

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 – задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року скасувати в частині задоволених позовних вимог щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а саме додаткової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану».

В цій частині рішення ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а саме додаткової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану».

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.

Суддя-доповідач О.В. Джабурія

Судді К.В. Кравченко Н.В. Вербицька