Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №420/39250/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/39250/25

Перша інстанція: суддя Бездрабко О.І.,

повний текст судового рішення

складено 11.05.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- Кравченка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Служби безпеки України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА

НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

25 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду із позовом до Управління Служби безпеки України в Одеській області, в якому просив суд :

- визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Одеській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме не нарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплати індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 03 березня 2021 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі, та за період з 19 липня 2022 року по 11 листопада 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

- зобов`язати Управління Служби безпеки України в Одеській області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплати індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 03 березня 2021 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі, та за період з 19 липня 2022 року по 11 листопада 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

- визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Одеській області відносно ОСОБА_1 стосовно не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 11 листопада 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;

- зобов`язати Управління Служби безпеки України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 11 листопада 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що проходив службу в Управлінні Служби безпеки України в Одеській області та на теперішній час виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. У період з 01.03.2018 р. по 03.03.2021 р. йому було нараховано та виплачено фіксовану суму індексації грошового забезпечення, у зв`язку з чим звернувся до суду з відповідним позовом. На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/2015/25 на розрахунковий рахунок позивача 11.11.2025 р. була перерахована сума індексації грошового забезпечення. При цьому відповідачем не нараховано та не виплачено середній заробіток за час несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення. Вважає такі дії протиправними, оскільки остаточний розрахунок з позивачем в частині виплати індексації грошового забезпечення здійснено після звільнення з військової служби, що є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України. Окрім цього, внаслідок несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення відповідач зобов`язаний виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку № 159.

Представник відповідача, заперечував проти задоволення позовних вимог, в обґрунтування своєї правової позиції зазначив, що на військовослужбовців, які проходять військову службу в Службі безпеки України, норми ст.116, 117 КЗпП України не поширюються, оскільки проходження військової служби врегульовано спеціальним законодавством. Також відсутні підстави для виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати, так як індексація грошового забезпечення нарахована та виплачена позивачу на підставі судового рішення, у зв`язку з чим компенсація має місце лише у разі порушення строків виконання судового рішення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Одеській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 04.03.2021 р. по 11.11.2025 р. Стягнуто з Управління Служби безпеки України в Одеській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.03.2021 р. по 11.11.2025 р. у сумі 222813 (двісті двадцять дві тисячі вісімсот тринадцять) грн. 23 коп. Визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Одеській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. до 11.11.2025 р. Зобов`язано Управління Служби безпеки України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. до 11.11.2025 р. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Управління Служби безпеки України в Одеській області (65045, м.Одеса вул.Єврейська, буд.43, код ЄДРПОУ 20001645) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням Управління Служби безпеки України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, апелянтом посилався на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА

ОСОБА_1 проходив військову службу в Управлінні Служби безпеки України в Одеській області.

Згідно витягу з наказу начальника Управління Служби безпеки України в Одеській області від 26.02.2021 р. № 82-ОС/дск майора ОСОБА_1 з 03 березня 2021 року виключено зі списків особового складу.

Під час проходження військової служби позивачу не в повному обсязі виплачувалася індексація грошового забезпечення, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 р. у справі № 420/2015/25, яке набрало законної сили 28.10.2025 р., визнано протиправними дії Управління Служби безпеки України в Одеській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. по 03.03.2021 р., що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078; зобов`язано Управління Служби безпеки України в Одеській області здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 р. по 03.03.2021 р., виходячи з фіксованої величини 4410,73 грн. в загальній сумі 159227,38 грн., що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078.

На виконання даного судового рішення на розрахунковий рахунок позивача 11.11.2025 р. перерахована сума 156838,97 грн.

Вважаючи, що відповідач має сплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.

ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).

Статтею 1 Закону №2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою, третьою статті 9 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Слід зауважити, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільнені військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішення питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладено Верховним Судом у постановах від 10.05.2019 у справі №П/811/276/16, від 31.10.2019 у справі №828/598/17, від 30.04.2020 у справі №140/2006/19.

Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст.116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

За приписами ст.116 КЗпПУ (в редакції Закону України від 02.04.2020 №2352-IX) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпПУ (в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX) визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Дійсно, після набрання 19 липня 2022 року чинності Законом №2352-IX строк виплати за затримку при звільненні законодавець обмежив 6 місяцями, що зі сторони законодавця є логічно-послідовним, враховуючи сталу судову практику, що не виплата не тільки нарахованих та несплачених сум заробітку працівнику (роботодавець усвідомлює свою відповідальність), але не нарахованих і несплачених сум заробітку (тобто роботодавець вважає виконаними свої обов`язки щодо розрахунку зі звільненим працівником), не обмежується строком звернення до суду, тобто такий працівник (службовець) може звернутися до суду у будь-якій, у тому числі тривалий, час після звільнення до суду, що безпосередньо впливає на час затримки при звільненні.

За правовими висновками Верховного Суду у вказаних справах, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій ст.117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом №2352-ІХ, так і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на дві частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 року і після цього.

Період до 18.07.2022 року включно (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, в якому застосовується розрахунок з визначенням відсоткового розміру невиплаченої суми до загальної суми, виплаченої при звільненні та може бути застосований принцип співмірності.

Проте, період з 19.07.2022 року по день виплати коштів на виконання рішення суду регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Саме таку позицію щодо порядку обчислення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку висловив Верховний Суд в своїй постанові від 15.02.2024 року у справі №420/11416/23.

Відповідно до пункту 2 Постанови КМУ “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” від 08 лютого 1995 року №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до довідки Управління Служби безпеки України в Одеській області від 02.12.2025 р. № 327 позивачу при звільненні виплачено 244 589,82 грн., а на виконання судового рішення у справі № 420/2015/25 – 156 838,97 грн.

Отже, загальний розмір належних при звільненні сум становить 401 428,79 грн. (244 589,82 грн. + 156 838,97 грн.).

З викладених розрахунків вбачається, що істотність частки несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення (індексації-різниці) 156 838,97 грн. від загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат становить 39,07 % (156 838,97 грн. / 401 428,79 грн. х 100 %).

Затримка розрахунку при звільненні за період з 04.03.2021 р. по 18.07.2022 р. становить 502 календарних днів, а за період з 19.07.2022 р. (в межах шести місяців) - 184 календарних днів, разом - 686 календарних днів.

Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні складає 570 292,38 грн. (831,33 грн. (середньоденний заробіток) х 686 календарних дні).

Як зазначив суд першої інстанції, відповідно до принципу пропорційності, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 222 813,23 грн., тобто 39,07 % від 570 292,38 грн.

Підсумовуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 222 813,23 грн.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність підстав для нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 р. по 12 квітня 2021 р., слід зазначити наступне.

Статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Використане у статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення (постанови Верховного Суду від 17 листопада 2021 р. у справі №460/4188/20, від 27 липня 2022 р. у справі №460/783/20, від 11 травня 2023 р. у справі №460/786/20, від 22 травня 2025 р. у справі №160/19149/23).

Отже, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги та погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність у відповідача обов`язку нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з з 01.03.2018 р. до 11.11.2025 р .

Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст.2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, –

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.

Суддя-доповідач О.В. Джабурія

Судді К.В. Кравченко Н.В. Вербицька