Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №400/806/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/806/26

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,

суддів Голуб В.А. та Осіпова Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року (суддя Гордієнко Т.О., м. Миколаїв, повний текст рішення складений 22.04.2026) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_3 , Військової частини НОМЕР_4 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

26.01.2026 до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 , в/ч НОМЕР_2 , в/ч НОМЕР_3 , в/ч НОМЕР_4 , в якому позивач просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_4 щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 31.01.2017 по 07.04.2017 відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_4 нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення з 31.01.2017 по 07.04.2017 з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_3 щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 10.04.2017 по 14.08.2017 відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_3 нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення з 10.04.2017 по 14.08.2017 з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 17.08.2017 по 31.10.2017 відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року.

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення з 17.08.2017 по 31.10.2017 з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.11.2017 по 31.01.2020 відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців з 01.11.2017 - січень 2008 року, з 01.03.2018 - із застосуванням щомісячної індексації-різниці;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення з 01.11.2017 по 28.02.2018 з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року, з 01.03.2018 по 31.01.2020 індексацію різницю у фіксованій величині у розмірі 4463,15 грн. щомісячно.

- зобов`язати відповідачів нарахувати і виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

18.03.2026 позивач подав до заяву про стягнення судових витрат, якій просив стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_4 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 31.01.2017 по 07.04.2017 відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_4 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 31.01.2017 по 07.04.2017 з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_3 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 10.04.2017 по 14.08.2017 відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_3 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 10.04.2017 по 14.08.2017 з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 17.08.2017 по 31.10.2017 відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 17.08.2017 по 31.10.2017 з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.11.2017 по 31.01.2020 відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців з 01.11.2017 - січень 2008 року, з 01.03.2018 - із застосуванням щомісячної індексації-різниці.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.11.2017 по 28.02.2018 з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року, з 01.03.2018 по 31.01.2020 індексацію - різницю у фіксованій величині у розмірі 62197,56 грн.

В задоволенні позовних вимоги про зобов`язання військові частини нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення – відмовлено.

Суд стягнув за рахунок бюджетних асигнувань в/ч НОМЕР_2 на користь позивача витрати на правничу допомогу в сумі 1000 грн.

Частково не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову та розподілу судових витрат, і ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким:

- зобов`язати військові частини НОМЕР_4 , НОМЕР_3 , НОМЕР_1 , НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення;

- стягнути з в/ч НОМЕР_2 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 20000,00 грн.

Щодо позовної вимоги про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, апелянт зазначив, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11439/19, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20.

Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, апелянт зазначив, що в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Відповідно до рішення Ради адвокатів Харківської області від №13/1/7 від 21.07.2021 встановлено рекомендовані ставки гонорару адвоката, відповідно до якого зокрема консультація усна з вивченням документів клієнта складає від 0,5 мінімальної заробітної плати (від 4323,50 грн), складання адвокатського запиту - від 0,25 мінімальної зарплати (від 2161,75 грн), складання позовної заяви у справах по КАСУ рекомендовано від 1 мінімальної заробітної плати (від 8647,00 грн), заперечення, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив - від 0,5 мінімальної заробітної плати (від 4323,50 грн); складання апеляційної скарги - від 3 мінімальних зарплат (від 25941,00 грн); участь в апеляційному розгляді справи - від 2 мінімальних зарплат (17294,00 грн). В акті від 07.03.2026 наданих послуг зазначений такий перелік послуг на суму 19 000,00 грн: Усне консультування Клієнта – 1000,00 грн; Складання та направлення адвокатського запиту до державного архіву – 1000 грн; Складання та направлення адвокатського запиту до військової частини НОМЕР_2 – 1000 грн; Складання та направлення адвокатського запиту до військової частини НОМЕР_1 – 1000 грн; Складання та направлення адвокатського запиту до військової частини НОМЕР_4 – 1000 грн; Складання та направлення адвокатського запиту до військової частини НОМЕР_3 – 1000 грн; Ознайомлення з архівними відомостями про грошове забезпечення Клієнта – 1000 грн; Ознайомлення з судовою практикою Верховного Суду з предмету оскарження – 1000 грн; Складання та направлення до суду позовної заяви – 10000,00 грн; Складання та направлення до суду відповіді на відзив військової частини НОМЕР_3 у справі №400/806/26 – 2000,00 грн. Таким чином апелянт вважає зазначений розмір гонорару співмірним із складністю справи та наданою адвокатом правничою допомогою. Розмір гонорар є цілком розумним, не є завищеним та відповідає рекомендаціям Ради адвокатів Харківської області, в деяких позиціях є навіть заниженим від рекомендованого. На думку апелянта, суд першої інстанції належного не мотивував власні висновки щодо зменшення витрат на правничу допомогу з 20000 грн до 1000 грн, що є порушенням вимог процесуального права.

Військова частина НОМЕР_3 надіслала до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду в частині оскарження, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Інші відповідачі своїм правом подати відзиви на апеляційну скаргу не скористалися, що, відповідно до статті 304 КАС України, не перешкоджає апеляційному перегляду справи.

Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.

Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах поданої скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив військову службу: у в/ч НОМЕР_4

- з 31.01.2017 по 07.04.2017 у в/ч НОМЕР_4 ;

- з 10.04.2017 по 14.08.2017 у в/ч НОМЕР_3 ;

- з 17.08.2017 по 31.10.2017 у в/ч НОМЕР_1 ;

- з 01.11.2017 по 31.01.2020 у в/ч НОМЕР_2 .

30.12.2025 представником позивача на електронну пошту військових частин направлено адвокатські запити щодо надання інформації по виплаченому грошовому забезпеченню позивача. Отримавши відповіді, позивач вважає, що за період проходження військової служби з 31.01.2017 по 31.01.2020 йому протиправно не нараховувалась і не виплачувалась індексація грошового забезпечення у розмірі, передбаченому законодавством.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції погодився з доводами позовної заяви про протиправну бездіяльність військових частин щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за спірні періоди.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання відповідачів нарахувати і виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів, суд застосував правові висновки Верховного Суду, якій у постанові від 24 січня 2023 року у справі №200/10176/19-а виснував, що оскільки позивачу не був нарахований та виплачений дохід, то позовні вимоги про зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення є передчасними, а відтак правові підстави для їх задоволення відсутні.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Так, частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ (далі – Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі – Порядок №159).

Відповідно до положень статті 1 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За визначенням частини 1 статті 2 Закону №2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (частина друга статті 2 Закону №2050-III).

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 21.02.2001 №159, якою затверджено Порядок №159).

Пунктом 2 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Згідно з пунктом 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 - 3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 13 січня 2020 року в справі №803/203/17, від 14 травня 2020 року у справі №816/379/16, від 30 вересня 2020 року у справі №280/676/19, від 15 жовтня 2020 року в справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року в справі №240/6583/20, від 05 липня 2022 року в справі №420/7633/20, від 29 березня 2023 року в справі №120/9475/21-а, від 12 вересня 2024 року в справах №400/5837/23, №240/18489/23, від 10 жовтня 2024 року в справі №280/5397/19, від 18 грудня 2024 року в справі №755/15005/23.

У постановах від 04.04.2018 у справі №822/1110/16, у постанові від 20.12.2019 у справі №822/1731/16, у постанові від 13.03.2020 у справі №803/1565/17 Верховний Суд дійшов виснував, що у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

За приписами частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За такого правового регулювання та враховуючи невиплачені позивачу суми належної індексації грошового забезпечення, колегія суддів дійшла висновку про наявність у позивача права на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням відповідачами строків їх нарахування та виплати за вказаний період.

Водночас колегія суддів відхиляє вимоги апеляційної скарги про стягнення з в/ч НОМЕР_2 на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 20000,00 грн з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що 18.03.2026 позивач звернувся до суду із заявою про стягнення судових витрат, у якій просив стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн.

Ураховуючи, що такі вимоги заявлено позивачем солідарно до всіх відповідачів, а не безпосередньо до в/ч НОМЕР_2 , з огляду на положення частини п`ятої статті 308 КАС України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не може розглянути вимоги апеляційної скарги про стягнення з в/ч НОМЕР_2 20000,00 грн витрат на правову допомогу, оскільки такі вимоги самостійно не були заявлені в суді першої інстанції.

Стосовно доводів апелянта щодо невмотивованості рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, то колегія суддів вважає їх неприйнятними з огляду на таке.

Так, частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд враховує також положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) щодо якості судових рішень (on the quality of judicial decisions) (пункти 32-41), у якому, між іншим, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Важливо наголосити, що низка рішень ЄСПЛ дійсно містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (мотивованості) судових рішень.

ЄСПЛ наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі "Якущенко проти України", заява №57706/10, пункт 28). До того ж, принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах "Garcнa Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26), "Проніна проти України" (заява №63566/00; пункт 23), "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04; пункт 58), "Бендерський проти України" (заява N 22750/02, пункт 42)).

Крім того, у пункті 60 рішення "Helle v. Finland" (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.

Також у пункті 71 рішення у справі "Peleki v. Greece" (заява №69291/12) ЄСПЛ нагадав, що рішення суду може бути визначене як "довільне" з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене мотивувань або якщо зазначені ним мотиви ґрунтуються на порушенні закону, допущеного національним судом, що призводить до "заперечення справедливості" (рішення у справі "Moreira Ferreira v. Portugal" (no 2), заява №19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

До того ж, у пункті 80 рішення у справі "Perez v. France" (заява №47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (рішення у справі "Artico v. Italy", заява №6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно "заслухані", тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (рішення у справі "Van de Hurk v. the Netherlands", заява №16034/90, пункт 59).

Однак, варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні, ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні "Garcia Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах "Van de Hurk v. the Netherlands" (заява №16034/90, пункт 61), "Шкіря проти України" (заява №30850/11, пункт 43). Водночас, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися залежно від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.

Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях "Ruiz Torija v. Spain" (заява №18390/91, пункт 29), "Higgins and others v. France" (заява №20124/92, пункт 42), "Бендерський проти України" (заява №22750/02, пункт 42) та "Трофимчук проти України" (заява №4241/03, пункт 54).

Так, у пункті 54 рішення "Трофимчук проти України" (заява №4241/03) ЄСПЛ зазначив, що не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявника, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими.

Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалася стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка ухвалює рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Резюмуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не може бути визнано законним і обґрунтованим, оскільки суд не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, не перевірив належним чином доводів позивача та не надав правової оцінки діям відповідача у спірних правовідносинах.

З урахуванням того, що висновок суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню у відповідній частині із прийняттям у справі нового рішення.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За приписами частини першої та частини другої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відтак апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання військових частин НОМЕР_4 , НОМЕР_3 , НОМЕР_1 , НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення – скасувати та ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким зазначені вимоги ОСОБА_1 – задовольнити.

Зобов`язати військові частини НОМЕР_4 , НОМЕР_3 , НОМЕР_1 , НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

В інший частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно у випадках, передбачених частиною четвертою та пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко

Суддя В.А.Голуб

Суддя Ю.В.Осіпов