Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №420/6354/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/6354/26

Перша інстанція: суддя Катаєва Е.В.,

повний текст судового рішення

складено 08.05.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- Кравченка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, –

ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА

НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

06 березня 2026 року ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просила суд :

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 04.02.2026 року № 155050005107 про відмову в призначенні ОСОБА_1 , пенсії за віком згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV;

- зобов`язати ГУ ПФУ зарахувати їй, ОСОБА_1 , до страхового стажу періоди роботи на Петрівській фабриці «Ватин» на посаді оператора крутильних машин з 16.07.1991 по 27.08.1991 та з 28.08.1994 по 14.07.2000 роки;

- зобов`язати ГУ ПФУ призначити ОСОБА_1 , пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV- з 27 січня 2026 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила, що рішенням ГУ ПФУ в Чернігівській області від 04.02.2026 року № 155050005107 їй відмовлено в призначенні пенсії за віком, оскільки відсутній необхідний страховий стаж (не менше 31 року) при наявному - 30 років 3 місяці 29 днів, при цьому до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 16.07.1991 по 27.08.1991 та з 28.08.1994 по 14.07.2000, оскільки назва організації при прийнятті на роботу не відповідає назві організації на печатці, якою завірено запис про звільнення, інформація про реорганізацію відсутня, відсутні дані в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Позивачка вважає рішення про відмову у призначенні їй пенсії протиправним, так як у її трудовій книжці наявний запис про те, що в період з 16.07.1991 по 27.08.1991 та з 28.08.1994 по 14.07.2000 роки позивачка працювала на Петрівській фабриці «Ватин» оператором крутильних машин. Цей запис в трудовій книжці та сама трудова книжка від 25.07.1983 року є належним та допустимим доказом підтвердження періоду непрацездатності, який підлягає врахуванню до страхового стажу.

Представник відповідача, заперечував проти задоволення позовних вимог, в обґрунтування своєї правової позиції зазначив, що оскільки у заявниці відсутній необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком. При цьому, безпідставним є зарахування періодів роботи на Петрівській фабриці «Ватин» на посаді оператора крутильних машин з 16.07.1991 по 27.08.1991 та з 28.08.1994 по 14.07.2000 роки, оскільки назва організації при прийнятті на роботу не відповідає назві організації на печатці, якою завірено запис про звільнення, інформація про реорганізацію відсутня, відсутні дані в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задоволений частково. Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 04.02.2026 року № 155050005107 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.01.2026 року про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 16.07.1991 року по 27.08.1991 року та з 28.08.1994 року по 14.07.2000 року відповідно до трудової книжки від 25.07.1983 року. В задоволенні решти позовних вимог – відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області судові витрати за сплату судового збору в розмірі 900,00 грн.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області подало апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, апелянтом посилався на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 .

27.01.2026 року ОСОБА_1 , звернулась до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яку за принципом ектериторіальності передано на розгляд ГУ ПФУ в Чернігівській області.

За результатом розгляду заяви прийнято рішення №155050005107 від 04.02.2026 року про відмову у призначенні пенсії за віком, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. В рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зазначено, що страховий стаж позивача становить 30 років 3 місяці 29 днів.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 23.02.1988 року по 03.10.2000 року відповідно до трудової книжки від 25.07.1983, оскільки назва організації при прийнятті на роботу не відповідає назві організації на печатці, якою завірено запис про звільнення, інформація про реорганізацію відсутня, відсутні дані в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. В тому числі, не зараховано оскаржувані періоди з 16.07.1991 року по 27.08.1991 року та з 28.08.1994 року по 14.07.2000 року.

При цьому частково зараховано відповідно до довідки про заробітну плату від 27.02.2025 № 3 та як догляд за дітьми, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3 , до досягнення ними трирічного віку.

Позивачка, вважаючи рішення ГУ ПФУ в Чернігівській області від 04.02.2026 року № 155050005107 протиправним, та таким, що підлягає скасуванню – звернулась до суду з цим позовом.

Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.

ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058 (далі - Закон № 1058).

Відповідно до положень статті 5 Закону №1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до положень статті 26 Закону №1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. (абз. 1 ч. 2 ст. 24 Закону №1058)

На підставі частини четвертої статті 24 Закону №1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

На підставі статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі Порядок 637) , основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 вказаної Постанови).

Пунктом 17 Порядку №637 передбачено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

Відповідно до частини третьої статті 44 Закону №1058 органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Пунктом 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 № 110 (далі Інструкція № 58) встановлено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується « 05.01.1993».

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Станом на час внесення спірних записів в трудову книжку позивача, зокрема, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена 20.06.1974 № 162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (далі Інструкція № 162), пункт 2.3 якої містить положення, подібні положенням пункту 2.4 Інструкції № 58.

Пунктом 1.4 Інструкції № 162 визначалося, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС віл 06.09.1973 року № 656 «Про трудові книжки працівників та службовців» (далі - Порядок № 656) та цією Інструкцією.

Згідно з пунктом 2.2 Інструкції № 162 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

На підставі пункту 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Відповідно до пункту 18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Крім того, аналогічні норми містяться і у постанові Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» № 301, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до його страхового (пільгового) стажу і на отримання пенсії з їх врахуванням.

Отже, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року у справі №677/277/17, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а.

Так, спірним у цій справі є неврахуванням пенсійним органом до страхового стажу позивача періоду роботи з 23.02.1988 року по 03.10.2000 року, оскільки назва організації при прийнятті на роботу не відповідає назві організації на печатці, якою завірено запис про звільнення, інформація про реорганізацію відсутня, відсутні дані в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (необхідно надати уточнюючу довідку).

Згідно записів у трудовій книжці ОСОБА_1 б/н від 25.07.1983 року, позивачка 23.02.1988 року наказом Пр№24 від 23.02.1988 року зарахована ученицею оператора крутильних машин на Петрівську фабрику «Ватин» оператором крутильних машин (запис №6).

14.09.1988 року, наказом Пр№133 від 13.09.1988 року переведена оператором крутильних машин (запис 7).

Відповідно до запису №8 встановлено, що 03.10.2000 року наказом Пр№35 від 03.10.200 року ОСОБА_1 звільнена за власним бажанням. У вказаному записі наявний підпис директора та печатка.

Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції записи в трудовій книжці про роботу позивачки відповідають вимогам заповнення трудової книжки, оскільки містять чітку дату прийому, чітку дату звільнення з роботи, номери наказів та їх дати, посаду на якій працювала позивачка. Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці (неправильними чи не точними) щодо даного періоду відповідачем не надано.

Окрім того, суд зазначає, що законодавець пов`язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.

Водночас, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в частині спірних періодів роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому, зазначені відповідачем недоліки не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні вказаних періодів роботи до стажу роботи позивача.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а (провадження К/9901/2310/18) в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо неправомірності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 04.02.2026 року № 155050005107 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Крім того, оскільки питання призначення/перерахунку позивачу пенсії віднесено до виключної компетенції відповідача та приймаючи до уваги, що ГУ ПФУ в Чернігівській області рішенням від 04.02.2026 року № 155050005107 не зарахував спірні періоди роботи, колегія суддів вважає що належним способом захисту порушених прав позивача, є зобов`язання ГУ ПФУ в Чернігівській області повторно розглянути заяву щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст.2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, –

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.

Суддя-доповідач О.В. Джабурія

Судді Н.В. Вербицька К.В. Кравченко