Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №420/2049/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/2049/26

Перша інстанція: суддя Білостоцький О.В.,

повний текст судового рішення

складено 21.05.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- Кравченка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Харківського Міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області, про визнання протиправною та скасування постанови, -

ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА

НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 26.01.2026 року про закінчення виконавчого провадження ВП №79937211.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що на виконання рішення суду від 20.05.2025 року по справі №580/10447/24 Одеський окружний адміністративний суд 08.11.2022 року видав виконавчий лист про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16 вересня 2024 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Вказаний виконавчий лист був пред`явлений до примусового виконання до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

В порядку виконавчого провадження №79937211, відкритого на виконання виконавчого листа по справі №580/10447/24, головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України вживались відповідні заходи щодо примусового виконання рішення суду, водночас 26.01.2026 року було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ч.1 ст.39, ст.40 Закону України «Про виконавче провадження».

Не погоджуючись із вищевказаною постановою державного виконавця, позивач звернувся до адміністративного суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою суду по справі №420/2049/26 було відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін в порядку ст.262 ч.5 КАС України за наявними у справі матеріалами з урахуванням особливостей розгляду справи, визначених ст.287 КАС України. Вказаною ухвалою також було залучено до участі у справі №420/2049/26 Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача. Вирішено здійснювати розгляд адміністративної справи в електронній формі.

Враховуючи надходження до суду 09.02.2026 року від позивача заяви у печатному вигляді, суд перейшов до розгляду адміністративної справи у змішаній формі.

09.02.2026 року до суду від представника Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надійшов відзив на адміністративний позов, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 року у справі №580/10447/24, яке набрало законної сили 09.12.2025 року, Головним управлінням було повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 від 16.09.2024 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. При цьому, за результатом повторного розгляду заяви ОСОБА_1 від 16.09.2024 року Головним управлінням винесено Рішення від 22.12.2025 року №155350019386 про відмову в призначенні пенсії, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу 25 років для призначення пенсії за віком відповідно до норм пункту 4 частини першої статті 115 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV. Тобто, боржником рішення суду виконано фактично, в повному обсязі, згідно з виконавчим документом, а саме: «повторно розглянута заява ОСОБА_1 від 16.09.2024 року Головним управлінням винесено Рішення від 22.12.2025 року №155350019386 про відмову в призначенні пенсії, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу 25 років для призначення пенсії за віком відповідно до норм пункту 4 частини першої статті 115 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV». На підставі зазначеної відповіді, 26.01.2026 року державним виконавцем правомірно була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження відповідно до п. 9 частини першої статті 39, статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою суду від 06.02.2026 року провадження у справі №420/2049/26 було зупинено на підставі п.6 ч.2 ст.236 КАС України та поновлено 13.05.2026 року.

На виконання вищевказаної ухвали суду, представник Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надав до суду матеріали виконавчого провадження №79937211.

26.02.2026 року від представника третьої особи - Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області до суду надійшли пояснення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправною та скасування постанови – задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 26.01.2026 року про закінчення виконавчого провадження №79937211.

На вказане рішення суду Харківське Міжрегіональне управління Міністерства юстиції України подало апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2026 року у справі №420/2049/26 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження ВП №79937211 в повному обсязі.

Апелянт вважає зазначене рішення незаконним, необґрунтованим, таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права та без повного з`ясування усіх обставин, які мають значення для справи, а тому, на думку апелянта, є всі підстави для скасування рішення.

Відповідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 16.09.2024 року звернувся до пенсійного органу із заявою №5935 про призначення пенсії як учаснику бойових дій на підставі ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Водночас, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області було прийнято рішення №155350019386 від 23.09.2024 року про відмову в призначення пенсії.

Не погодившись із вищевказаним рішенням, позивач оскаржив його в судовому порядку в межах адміністративної справи №580/10447/24.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 року по справі №580/10447/24 визнано протиправним та скасовано рішення про відмову в призначення пенсії №155350019386, прийняте 23.09.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.09.2024 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09.12.2025 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області було залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 року – залишено без змін.

Вищевказане судове рішення набрало законної сили 09.12.2025 року.

На виконання рішення суду №580/10447/24 Одеський окружний адміністративний суд 06.01.2026 року видав виконавчий лист щодо зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.09.2024 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

07.01.2026 року до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надійшла заява позивача щодо прийняття до примусового виконання виконавчого листа від 06.01.2026 року по справі №580/10447/24.

08.01.2026 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №7993721 (далі – ВП №7993721) за виконавчим листом №580/10447/24, виданим 06.01.2026 року.

Враховуючи отримання вищевказаної постанови державного виконавця, Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області листом від 21.01.2026 року повідомило головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про те, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 року у справі №580/10447/24, яке набрало законної сили 09.12.2025 року, Головним управлінням повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 від 16.09.2024 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. З урахуванням висновків суду до страхового стажу ОСОБА_1 зараховано періоди роботи за копією дубліката трудової книжки від 07.01.2001 року серії НОМЕР_1 та період роботи на посаді судді Красноградського районного суду Харківської області за записами дубліката трудової книжки від 08.12.2005 року серії НОМЕР_2 . За розглядом документів до страхового стажу не зараховано періоди:

1) за записами копії дубліката трудової книжки від 07.01.2001 року серії НОМЕР_1 , а саме:

- перебування слухачем факультету підготовки професійних суддів з 01.09.2001 по 27.06.2002 у Національній юридичній академії України, оскільки не передбачено пунктом 8 Порядку №637. Водночас страховий стаж зараховано як робота з 01.02.2002 по 31.03.2002 за даними Реєстру;

- ведення індивідуальної адвокатської діяльності Нестеренком Олександром Миколайовичем з 30.06.2002 по 01.06.2003 у зв`язку з відсутністю в Реєстрі інформації про сплату ОСОБА_1 страхових внесків до Пенсійного фонду України;

2) ведення підприємницької діяльності з 31.08.2001 року по 31.01.2002 року та з 01.04.2002 року по 01.06.2003 року у зв`язку з недолученням документів про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності, системи оподаткування, інформації про сплату страхових внесків. За даними Реєстру звітність до Пенсійного фонду не подавалась.

Cтраховий стаж ОСОБА_1 склав 23 роки 1 місяць 14 днів. Починаючи з 01.01.2004 року страховий стаж обчислено за даними Реєстру з урахуванням сплати страхових внесків.

За результатом повторного розгляду заяви ОСОБА_1 від 16.09.2024 року Головним управлінням винесено рішення від 22.12.2025 року №155350019386 про відмову в призначенні пенсії, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу 25 років для призначення пенсії за віком відповідно до норм пункту 4 частини першої статті 115 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

На підтвердження вищевказаних обставин, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області було також надіслано державному виконавцю примірник рішення від 22.12.2025 року №155350019386.

Враховуючи отримання вищевказаного листа Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області та примірнику рішення від 22.12.2025 року №155350019386, 26.01.2026 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в межах ВП №7993721 було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №580/10447/24, виданого 06.01.2026 року, на підставі п.9 ч.1 ст.39, ст.40 Закону України «Про виконавче провадження».

Вважаючи вищевказану постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 26.01.2026 року протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з вищевказаним адміністративним позовом.

ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регламентовані Законом України №1404-VIII від 02.06.2016 року «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII).

Згідно з вимогами частини першої статті 1 цього Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до вимог ч.1 ст.3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, але не виключно, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України та судові накази.

Згідно з вимогами ч.1 ст.5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Заходи примусового виконання рішень закріплені у ст.10 Закону №1404-VIII.

Відповідно до вимог ч.1 ст.18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до вимог ч.3 ст.18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.

Згідно з вимогами ч.4 ст.18 Закону №1404-VIII вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Відповідно до вимог п.9 ч.1 ст.39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

У випадках, передбачених пунктами 1-3, 5-7, 9-12, 14-18, 19-1 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (ч.3 ст.39 Закону №1404-VIII).

Згідно з вимогами ч.1 ст.40 Закону №1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до вимог ч.1 ст.63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Отже чинним законодавством чітко передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

ОБГРУНТУВАННЯ ДОВОДІВ СТОРІН

Позивач, оскаржуючи постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 26.01.2026 року в межах ВП №7993721 про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №580/10447/24, виданого 06.01.2026 року, посилається на те, що державний виконавець не взяв до уваги мотиви суду, які викладені в рішенні, що призвело до безпідставного закінчення виконавчого провадження.

При цьому, як було встановлено судом першої інстанції за час розгляду справи, на виконання рішення суду №580/10447/24 Одеський окружний адміністративний суд 06.01.2026 року видав виконавчий лист щодо зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.09.2024 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Тобто, пенсійний орган за вищевказаним виконавчим листом був зобов`язаний повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.09.2024 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області листом від 21.01.2026 року повідомило державного виконавця про те, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 року у справі №580/10447/24, було повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 від 16.09.2024 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, та винесено рішення від 22.12.2025 року №155350019386 про відмову в призначенні пенсії, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу 25 років для призначення пенсії за віком відповідно до норм пункту 4 частини першої статті 115 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV. При цьому, пенсійним органом при повторному розгляді заяви ОСОБА_1 від 16.09.2024 року до страхового стажу останнього було зараховано періоди роботи за копією дубліката трудової книжки від 07.01.2001 року серії НОМЕР_1 та період роботи на посаді судді Красноградського районного суду Харківської області за записами дубліката трудової книжки від 08.12.2005 року серії НОМЕР_2 . Страховий стаж склав 23 роки 1 місяць 14 днів. Водночас, пенсійний орган повідомив, що за повторним розглядом документів до страхового стажу не зараховано періоди:

1) за записами копії дубліката трудової книжки від 07.01.2001 року серії НОМЕР_1 , а саме:

- перебування слухачем факультету підготовки професійних суддів з 01.09.2001 року по 27.06.2002 року у Національній юридичній академії України, оскільки не передбачено пунктом 8 Порядку №637. Водночас страховий стаж зараховано як робота з 01.02.2002 року по 31.03.2002 року за даними Реєстру;

- ведення індивідуальної адвокатської діяльності Нестеренком Олександром Миколайовичем з 30.06.2002 року по 01.06.2003 року у зв`язку з відсутністю в Реєстрі інформації про сплату ОСОБА_1 страхових внесків до Пенсійного фонду України;

2) ведення підприємницької діяльності з 31.08.2001 року по 31.01.2002 року та з 01.04.2002 року по 01.06.2003 року у зв`язку з недолученням документів про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності, системи оподаткування, інформації про сплату страхових внесків. За даними Реєстру звітність до Пенсійного фонду не подавалась.

Разом з цим, колегією суддів встановлено, що в мотивувальній частині рішення від 20.05.2025 року у справі №580/10447/24 суд дійшов висновку, що періоди роботи позивача, визначені у належним чином завіреній копії дубліката трудової книжки НОМЕР_1 від 07.01.2001 року, що була надана Територіальним управлінням ДСА України в Харківській області, повинні були враховані Головним управлінням ПФУ в Луганській області при визначенні страхового стажу для призначення пенсії позивача.

Однак, всупереч висновку суду в рішенні від 20.05.2025 року у справі №580/10447/24, пенсійний орган за записами копії дубліката трудової книжки від 07.01.2001 року серії НОМЕР_1 не зарахував до страхового стажу період перебування слухачем факультету підготовки професійних суддів з 01.09.2001 року по 27.06.2002 року у Національній юридичній академії України (зарахувавши лише період роботи з 01.02.2002 року по 31.03.2002 року), а також не зарахував період ведення індивідуальної адвокатської діяльності ОСОБА_1 з 30.06.2002 року по 01.06.2003 року.

Крім того, про зарахування відповідачем до страхового стажу лише тих періодів роботи до 01.01.2024 року, за які сплачені страхові внески, суд в мотивувальній частині рішення від 20.05.2025 року у справі №580/10447/24 зазначив, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, факт не сплати підприємством страхових внесків або ж відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії та не може бути підставою для незарахування до страхового стажу періодів його роботи.

При цьому, всупереч висновку суду, в рішенні від 20.05.2025 року у справі №580/10447/24, пенсійний орган не зарахував до страхового стажу період ведення позивачем підприємницької діяльності з 31.08.2001 року по 31.01.2002 року та з 01.04.2002 року по 01.06.2003 року.

Таким чином, з урахуванням наведеного, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області не виконало судове рішення від 20.05.2025 року у справі №580/10447/24 у повному обсязі, зокрема, при повторному розгляді заяви ОСОБА_1 від 16.09.2024 року пенсійний орган не врахував у повній мірі правову оцінку, надану судом у рішенні, а тому безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача період перебування слухачем факультету підготовки професійних суддів з 01.09.2001 року по 27.06.2002 року у Національній юридичній академії України (зарахувавши лише період роботи з 01.02.2002 року по 31.03.2002 року), період ведення індивідуальної адвокатської діяльності ОСОБА_1 з 30.06.2002 року по 01.06.2003 року, а також період ведення підприємницької діяльності з 31.08.2001 року по 31.01.2002 року та з 01.04.2002 року по 01.06.2003 року.

Отже, приймаючи 26.01.2026 року оскаржувану постанову в межах ВП №7993721 про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №580/10447/24 на підставі п.9 ч.1 ст.39, ст.40 Закону України «Про виконавче провадження», головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України не здійснив всі необхідні заходи для перевірки виконання пенсійний органом виконавчого листа №580/10447/24, а тому дійшов до передчасного висновку про виконання Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області судового рішення у повному обсязі.

Відповідно до вимог ч.1 ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.

Вищевказаний висновок був також сформований Верховним Судом у постанові від 02.11.2023 року по справі №580/4398/22.

За приписами ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно з вимогами ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 року по справі №580/10447/24, на підставі якого видано виконавчий лист від 06.01.2026 року, не було виконано пенсійним органом у повному обсязі, що свідчить про протиправність винесеної постанови головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 26.01.2026 року про закінчення виконавчого провадження №79937211, та необхідність її скасування.

Доводи апеляційної скарги щодо правомірності оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача та скасування рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2026 року, колегія суддів не вбачає.

Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до вимог ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 243; 287; 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325; 328; 329 КАС України, суд апеляційної інстанції, –

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Харківського Міжрегіонального управління Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2026 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.

Суддя-доповідач О.В. Джабурія

Судді Н.В. Вербицька К.В. Кравченко