Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №420/32362/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/32362/25

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Коваля М.П.,

суддів – Джабурія О.В.,

– Вербицької Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу адвоката Бардука Младлена Валерійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року, прийняте у складі суду судді Завальнюка І.В. в місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Одеській області, в якому позивач просила суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за належне їй для отримання житлове приміщення;

- зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне для отримання житлове приміщення у порядку та розмірі, визначених чинним законодавством України.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, адвоката Бардук Младлен Валерійович звернувся до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що оскаржуване рішення суду ухвалене за неповного з`ясування обставин справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, тому просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що предметом доказування у справі були не лише факт подання або неподання окремого рапорту у 2025 році, а й безперервність житлових правовідносин апелянта, наявність чи відсутність попереднього квартирного обліку, правонаступництво житлових прав після реорганізації системи цивільного захисту, а також доля квартирної справи та іншої облікової документації, проте суд першої інстанції цих обставин не з`ясував, обмежившись формальним посиланням на відсутність у матеріалах справи прямого доказу постановки на квартирний облік. Апелянт вказує, що суд обмежився лише негативним висновком щодо застосування Порядку № 728 та фактично не застосував у повному обсязі статтю 119 Кодексу цивільного захисту України, яка прямо регулює спірні правовідносини. Апелянт вказує, що суд не перевірив, чи існувала квартирна справа, чи передавалась вона після реорганізації, чи були збережені відомості квартирного обліку, чи приймалися рішення про взяття на облік, про зміну місця обліку, про збереження права на облік або про зняття з нього. Крім того, апелянт вважає, що суд неправильно оцінив значення ордера та факту тривалого проживання у службовому житлі, а також не надав належної правової оцінки листу відповідача від 21.03.2025 як акту фактичної відмови у реалізації житлового права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 розпочала військову службу 1 листопада 1993 року, із прийняттям до складу військової частини НОМЕР_1 .

У 2005 році вказана частина пройшла процес реорганізації та була передана у підпорядкування Державної служби України з надзвичайних ситуацій (ДСНС).

21 листопада 1991 року чоловікові позивачки, ОСОБА_2 , на підставі рішення КЕЧ Одеського району було видано ордер №74 на вселення до службового жилого приміщення.

Цим приміщенням стала квартира АДРЕСА_1 .

Разом із основним наймачем до вказаної квартири підставах вселилися члени його сім`ї: дружина (позивачка ОСОБА_1 ) та двоє їхніх дітей доньки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Всі члени родини були офіційно зареєстровані за цією адресою, що підтверджується відмітками в паспортних документах та витягами з реєстру територіальної громади.

Під час проходження служби ОСОБА_1 отримала серйозні ушкодження опорно-рухового апарату, безпосередньо пов`язані з виконанням службових обов`язків. Це призвело до стійкої втрати працездатності, що підтверджено довідкою МСЕК серії 10 ААВ №727159 від 26 березня 2014 року, якою позивачці встановлено третю групу інвалідності (безстроково).

11 березня 2014 року ОСОБА_1 була звільнена зі служби за станом здоров`я на підставі висновку медичної комісії про непридатність до подальшої служби.

Згідно з наказом ГУ ДСНС в Одеській області від 24 січня 2014 року, її було звільнено у відставку з виключенням з військового обліку.

14 березня 2025 року адвокат позивачки звернувся із запитом до ГУ ДСНС в Одеській області щодо стану забезпечення ОСОБА_1 житлом або виплати грошової компенсації.

Листом від № 60 01.1-1949/60 17/6 від 21.03.2025 ГУ ДСНС надало відповідь, згідно з якою ОСОБА_1 не перебуває на обліку громадян які потребують поліпшення житлових умов в Головному управлінні ДСНС України в Одеській області. Враховуючи вищевикладене Головне управління ДСНС України в Одеській області не має підстав для забезпечення ОСОБА_1 житлом.

Не погоджуючись з діями відповідача щодо щодо невиплати грошової компенсації за належне їй для отримання житлове приміщення, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що ДСНС не є військовим формуванням, а позивачка не є суб`єктом права на отримання компенсації в розумінні Постанови № 728 та не перебуває на відповідному обліку, тому дії Головного управління ДСНС законними та обґрунтованими.

Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно положень статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Відповідно до статті 34 Житлового кодексу Української РСР (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни, забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається в порядку, встановлюваному Радою Міністрів Української РСР і Українською республіканською радою професійних спілок, а також ті, що проживають у службових жилих приміщеннях.

Статті 36 та 37 Житлового кодексу Української РСР встановлюють, що облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, здійснюється, як правило, за місцем проживання у виконавчому комітеті місцевої Ради, а також за місцем роботи (служби) на підприємствах, в установах, організаціях, що мають житловий фонд і ведуть житлове будівництво або беруть пайову участь у ньому.

Стаття 39 Житлового кодексу Української РСР імперативно визначає, що громадяни беруться на облік потребуючих поліпшення житлових умов за місцем проживання виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів за участю громадської комісії з житлових питань, а за місцем роботи — спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу і відповідного профспілкового комітету.

Стаття 42 та 43 Житлового кодексу Української РСР гарантують, що жилі приміщення надаються тільки громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, крім випадків, передбачених статтею 46 цього Кодексу.

Стаття 118 та 121 Житлового кодексу Української РСР визначають статус службових жилих приміщень, які призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Порядок надання службових жилих приміщень передбачає видачу спеціального ордера, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.

Пункт 13 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 року № 470 (далі – Правила № 470), конкретизує перелік підстав для визнання громадян такими, що потребують поліпшення житлових умов. Пункти 18 та 19 Правил № 470 регламентують, що облік носить виключно заявний характер — для взяття на облік громадянином подається відповідна заява (рапорт), до якої додаються необхідні документи, після чого уповноважений орган приймає відповідне розпорядче рішення.

Частина шоста статті 119 Кодексу цивільного захисту України передбачає, що особи рядового і начальницького складу колишньої оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, які стали особами з інвалідністю під час проходження служби, та члени їхніх сімей користуються правом на першочергове забезпечення житлом або грошовою компенсацією за належне для отримання жиле приміщення у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пункт 3 Порядку визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2015 року № 728, визначає, що суб`єктами права на таку компенсацію є виключно військовослужбовці та члени їх сімей, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов (тобто перебувають на відповідному обліку).

Постановою Кабінету Міністрів України №593 від 11 липня 2013 року затверджено Положення «Про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу» (далі - Постанова №593).

Відповідно до п.2 Постанови № 593 служба цивільного захисту є державною службою особливого характеру, яка забезпечує пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, вживає заходів до запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідації їх наслідків у мирний час та в особливий період.

Згідно п.3 Постанови № 593 особами рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі - особи рядового і начальницького складу) є громадяни, які у добровільному порядку прийняті на службу цивільного захисту за контрактом і яким присвоєно відповідно до цього Положення спеціальні звання.

Відповідно до ст.101 Кодексу цивільного захисту України №5403-VI від 02 жовтня 2012 року служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оборону України» №1932-XII від 06 грудня 1991 року військове формування - створена відповідно до законодавства України сукупність військових з`єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.

Указом Президента України №726/2012 від 24 грудня 2012 року «Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» утворено Державну службу України з надзвичайних ситуацій, шляхом реорганізації Міністерства надзвичайних ситуацій України та Державної інспекції техногенної безпеки України.

Постановою Кабінету Міністрів України №1052 від 16 грудня 2015 року затверджено Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій (далі - Постанова №1052).

Відповідно до п.1 Постанови №1052 Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.

Згідно п.3 Постанови №1052 основними завданнями ДСНС є: 1) реалізація державної політики у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності; 2) здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням і виконанням вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб; 3) внесення на розгляд Міністра внутрішніх справ пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначених сферах; 4) реалізація в межах повноважень, передбачених законом, державної політики у сфері волонтерської діяльності.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, позивач розпочала військову службу 1 листопада 1993 року у військовій частині НОМЕР_1 , яка у 2005 році була реорганізована та передана під управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій (ДСНС).

Згідно з витягом з наказу ГУ ДСНС в Одеській області від 24 січня 2014 року № 1, позивача було звільнено зі служби у відставку (із зняттям з військового обліку) за станом здоров`я відповідно до підпункту 3 пункту 176 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2013 року № 593 (далі — Положення № 593). На момент звільнення вона перебувала у спеціальному званні прапорщика служби цивільного захисту.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка посилається на норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2015 року № 728 (далі — Порядок № 728).

Водночас, Відповідно до статті 101 Кодексу цивільного захисту України, служба цивільного захисту це державна служба особливого характеру, яка забезпечує пожежну охорону, захист населення і територій від надзвичайних ситуацій, яка не тотожна військовій службі

Згідно з Указом Президента України № 1467/2003 від 19.12.2003 оперативно-рятувальна служба цивільного захисту є спеціальним невійськовим органом. ДСНС України є центральним органом виконавчої влади (Постанова Кабінету Міністрів України № 1052 від 16.12.2015) і не належить до військових формувань у розумінні Закону України «Про оборону України».

В свою чергу, Порядок № 728 поширює сою дію виключно на військовослужбовців та осіб, звільнених саме з військової служби в запас або у відставку. Оскільки ОСОБА_1 у 2014 році була звільнена зі служби цивільного захисту у спеціальному званні органу цивільного захисту, вона не є суб`єктом правовідносин, врегульованих Порядком № 728.

Щодо доводів апелянта про безперервність житлових правовідносин, правонаступництво та долю квартирної справи, колегія суддів зазначає наступне.

Для дослідження питань передачі квартирної справи чи збереження відомостей квартирного обліку при реорганізації відомств первинним та обов`язковим фактом є доведеність самого факту існування такої справи. Позиція відповідача полягає у тому, що позивач із заявою про постановку на квартирний облік не зверталась і на такому обліку не перебуває. В свою чергу, позивач не надала суду жодного доказу (копії рапорту, витягу з наказу чи рішення житлово-побутової комісії, довідки про номер у черзі), які б свідчили про те, що вона зверталася із заявою про взяття її на квартирний облік під час проходження служби у військовій частині або після її реорганізації у структуру Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Крім того, позивач не стверджує, що вона на такому обліку перебувала або зверталась із відповідною заявою з цього приводу до відповідача. Отже, у суду першої інстанції були відсутні підстави вжиття додаткових заходів, спрямованих на з`ясування вказаних апелянтом обставин.

Апелянт вказує, що суд обмежився висновком щодо незастосування Порядку №728 та проігнорував приписи статті 119 Кодексу цивільного захисту України, яка прямо регулює спірні правовідносини.

З цього приводу колегія суддів констатує, що стаття 119 Кодексу цивільного захисту України дійсно встановлює додаткові соціальні гарантії для ветеранів служби цивільного захисту, зокрема право на першочергове забезпечення житлом осіб, які стали особами з інвалідністю під час проходження служби.

Водночас, у частині шостій статті 119 чітко зазначено, що зазначене право реалізується в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Наявність пільги лише визначає пріоритетність (черговість) отримання житла чи компенсації серед тих осіб, які вже перебувають на обліку, але не дає права на отримання коштів поза процедурою обліку. Оскільки позивач у встановленому законом порядку не набула статусу особи, яка потребує поліпшення житлових умов, реалізація права на першочергове забезпечення житлом чи компенсацією є юридично неможливою.

Доводи апелянта про те, що видача ордера № 74 у 1991 році та подальше тривале проживання у службовій квартирі площею 29 квадратних метрів родиною з чотирьох осіб є автоматичним підтвердженням її перебування на обліку, ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм Житлового кодексу.

Ордер на службове житло є адміністративним актом, який надає право виключно на строкове користування конкретним приміщенням на час виконання службових обов`язків. Забезпеченість жилою площею нижче за встановлений рівень (як це має місце у випадку позивача) є законною підставою для визнання особи такою, що потребує поліпшення житлових умов, проте наявність матеріальної підстави не тотожна її процедурній реалізації.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не наділений повноваженнями самостійно зараховувати громадян на квартирний облік без їхнього документального звернення. В свою чергу, тривалість проживання у службовому приміщенні та тимчасове користування не є тотожним статусу особи, яка перебуває на обліку для отримання постійного житла.

Колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки листу Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Одеській області від 21.03.2025 року як акту фактичної відмови у реалізації житлового права. Так, у вказаному листі відповідач констатував об`єктивну відсутність ОСОБА_1 на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов. При цьому, суд не погоджується із твердженнями апелянта, що право на першочергове забезпечення житлом відповідач фактично висловив остаточну позицію щодо відмови у реалізації житлової гарантії позивачки, оскільки позивач не подавала до Головного управління визначений законом пакет документів для нарахування грошової компенсації (який обов`язково включає зокрема довідку про перебування на квартирному обліку).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не довела факту порушення своїх прав діями відповідача, оскільки не перебуває на квартирному обліку та не належить до суб`єктів, на яких поширюється дія нормативно-правових актів щодо виплати компенсації замість житла.

Враховуючи викладене, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Бардука Младлена Валерійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий суддя: М. П. Коваль

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: Н.В. Вербицька