Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №420/13846/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/13846/26

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Коваля М.П.,

суддів – Джабурія О.В.,

– Вербицької Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 травня 2026 року, прийняте у складі суду судді Стефанова С.О. в місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України , в якому позивач просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо не закінчення виконавчого провадження № 66676672 щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору та зобов`язати Відділ закінчити відповідне виконавче провадження шляхом винесення відповідної постанови та скасування усіх накладених обтяжень;

- визнати протиправною бездіяльність Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо не закінчення виконавчого провадження № 66676755 щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору та зобов`язати Відділ закінчити відповідне виконавче провадження шляхом винесення відповідної постанови та скасування усіх накладених обтяжень.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 травня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України звернувся до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що при винесенні оскаржуваного рішення судом порушено норми процесуального та матеріального права, тому просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень не передбачено звільнення від сплати виконавчого збору чи витрат виконавчого провадження у випадку завершення виконавчого провадження на підставі письмової заяви стягувача. Апелянт вказує, що якщо виконавче провадження завершено й прийнята в ньому постанова щодо стягнення з боржника виконавчого збору є чинною в порядку, визначеному законодавством, не визнана протиправною та не скасована, законодавство не передбачає іншої поведінки виконавця, окрім як відкриття нового виконавчого провадження з виконання такої постанови. На думку апелянта, положення статті 39 Закону не дають можливості та права державному виконавцю закінчувати виконавче провадження з обставин викладених у частині 8 статті 27 Закону, при цьому передачі виконавчого провадження від державного до приватно виконавця не відбувалося.

Представник позивача надав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Новозаводський районний суд м. Чернігова на виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський Фінансовий союз» від 11.10.2011 р., видав ПАТ «Альфа-Банк» виконавчий лист № 6-35/2012 від 14.02.2012 року про стягнення боргу з позивача.

Надалі, стягувач звернувся до відповідача з метою примусового виконання такого рішення суду.

Відповідачем було відкрито ВП № 52851069 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на підставі виконавчого листа № 6-35/2012 від 14.02.2012 року виданого Новозаводським районним судом м. Чернігова про стягнення 2 193 237,66 грн (загалом).

ВП № 52851069 закінчене на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з поверненням виконавчого документа стягувачу без подальшого виконання, про що 01.09.2021 року винесено відповідну постанову.

У межах ВП № 52851069, одночасно з закінченням виконавчого провадження, винесено постанову від 01.09.2021 року про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 10 % від суми стягнення, що становить 219 323,77 грн.

У подальшому, на підставі зазначеної постанови про стягнення виконавчого збору, державним виконавцем постановою від 17.09.2021 року відкрито виконавче провадження № 66676755 яке наразі є відкритим та наявний запис у реєстрі боржників.

Разом з тим, виконавчий лист № 6-35/2012 від 14.02.2012 (на підставі якого і було відкрито первісне ВП № 52851069) був надалі пред`явлений стягувачем приватному виконавцю Щербакову Ю.С., що вбачається із постанови про відкриття виконавчого провадження № 67521267 від 15.11.2021 р., який у свою чергу реалізував майно боржника, стягнув з боржника 10 відсотків основної винагороди (постанова від 15.11.2011 р.) та закінчив у подальшому виконавче провадження у зв`язку із його фактичним виконанням.

Вказане зокрема вбачається із такої постанови, листа від 09.03.2026 р. № 3750, та постанови про закінчення ВП у зв`язку із фактичним виконанням.

Також судом встановлено, що Новозаводський районний суд м. Чернігова на виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський Фінансовий союз» від 11.10.2011 р., видав ПАТ «Альфа-Банк» виконавчий лист № 6-23/2012 від 21.01.2012 року про стягнення боргу з позивача.

Надалі, стягувач звернувся до відповідача з метою примусового виконання такого рішення суду.

Відповідачем було відкрито ВП № 52825994 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на підставі виконавчого листа № 6-23/2012 від 21.01.2012 року виданого Новозаводським районним судом м. Чернігова про стягнення 2 489 536,60 грн (загалом).

ВП № 52825994 закінчене на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з поверненням виконавчого документа стягувачу без подальшого виконання, про що 01.09.2021 винесено відповідну постанову.

У межах ВП № 52825994, одночасно з закінченням виконавчого провадження, винесено постанову від 01.09.2021 року про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 10 % від суми стягнення, що становить 248 953, 66 грн.

У подальшому, на підставі зазначеної постанови про стягнення виконавчого збору, державним виконавцем постановою від 17.09.2021 року відкрито виконавче провадження № 66676672 яке наразі є відкритим та наявний запис у реєстрі боржників.

Разом з тим, виконавчий лист № 6-23/2012 від 23.01.2012 (на підставі якого і було відкрито первісне ВП № 52825994) був надалі пред`явлений стягувачем приватному виконавцю Щербакову Ю.С., що вбачається із постанови про відкриття виконавчого провадження № 67145509 від 13.10.2021 р., який у свою чергу реалізував майно боржника, стягнув з боржника 10 відсотків основної винагороди (постанова від 15.11.2011 р.) та закінчив у подальшому виконавче провадження у зв`язку із його фактичним виконанням.

Вказане зокрема вбачається із такої постанови, листа від 09.03.2026 р. № 3750, та постанови про закінчення ВП у зв`язку із фактичним виконанням.

Враховуючи вищевказане, позивачем 04.05.2026 р. було направлено до відповідача відповідну заяву про закінчення вищезазначених ВП із зазначенням про обов`язкове скасування всіх накладених раніше обтяжень та виключенням із реєстру боржників відповідного запису.

Враховуючи, що відповідачем не було задоволено вказану заяву протягом 1 дня, 05.05.2026 р. позивачем було направлено до відповідача адвокатський запит з проханням надати інформацію щодо розгляду заяви про закінчення ВП та повідомити причини бездіяльності.

Станом на дату подання, відповідь на адвокатський запит надано не було.

Вважаючи протиправною бездіяльність Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо не закінчення виконавчих проваджень № 66676672 та № 66676755 щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення виконавчого збору за ВП № 66676672 та №66676755, оскільки виконавчі документи були повернуті за заявами стягувача, у подальшому пред`явлені до приватного виконавця Щербакова Ю.С., який реалізував майно на торгах, стягнув основну винагороду, та закінчив ВП у зв`язку із фактичним виконанням. Відтак, за висновками суду, виконавчі провадження № 66676672 та № 66676755 підлягають закінченню з одночасним скасуванням всіх заходів примусового виконання рішення, вжитих державним виконавцем в ході вказаного виконавчого провадження.

Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року №1404-VІІІ (далі Закон №1404-VІІІ).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною п`ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону №1404-VІІІ «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Частиною восьмою статті 27 цього Закону встановлено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Статтею 45 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів.

Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення.

Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору (частина третя статті 45 ЗУ «Про виконавче провадження).

Згідно з приписами частин першої – п`ятої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 2 червня 2016 року №1403-VIII за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Згідно з частиною сьомою статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

На виконання приписів статті 31 цього Закону постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2016 року №643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі також - «Порядок №643»).

Пунктом 12 цього Порядку визначено, що розмір основної винагороди приватного виконавця становить 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Спірні правовідносини, які склались у цій справі, зводяться до питання правомірності бездіяльності державного виконавця щодо невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження щодо стягнення виконавчого збору, з підстав подальшого відкриття іншого виконавчого провадження приватним виконавцем та одночасного стягнення основної винагороди приватного виконавця щодо примусового виконання одного виконавчого документа.

Так, згідно із частиною першою статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі:

1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення;

2) затвердження (визнання) судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення;

3) припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника;

4) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;

5) скасування рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;

6) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі або оплатно вилучена;

7) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів;

8) визнання боржника банкрутом;

9) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом;

10) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ;

11) надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону;

12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини;

13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону;

14) якщо стягнені з боржника в повному обсязі кошти не витребувані стягувачем протягом року та у зв`язку з цим перераховані до Державного бюджету України;

15) якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України "Про іпотеку" за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки;

16) погашення, списання згідно із Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", її дочірньою компанією "Газ України", Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), перед постачальниками електричної енергії за спожиту електричну енергію, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням.

Водночас, у постанові від 21 липня 2022 року у справі №320/6215/19 Верховний Суд задавався питанням та здійснив аналіз ситуації, повязаної із подвійним стягненням плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа.

Так, у вказаній постанові Верховний Суд зауважив, що Закон України «Про виконавче провадження» містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржників виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа.

Вирішення цієї проблеми зачіпає конвенційні та конституційні права особи, її інтереси, а також стосується забезпечення верховенства права під час здійснення виконавчого провадження.

Стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення тягне за собою додаткові витрати. Ця обставина може розглядатися як накладання непропорційного і надмірного тягара на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України і статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод.

Так, указана проблема за колом осіб, головним чином, стосується прав та інтересів державних виконавців, приватних виконавців і боржників. Однак з-поміж інших учасників виконавчого провадження саме боржники перебувають у найбільш уразливому становищі, позаяк у зв`язку з неповнотою законодавчого регулювання зобов`язані платити двічі за виконання одного й того ж виконавчого документа.

Розв`язуючи це питання, Верховний Суд зазначив, що виконавче законодавство не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Зрештою, як уже зазначалося, це право залежить від того чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.

На противагу цьому, виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв`язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа.

Так, частиною восьмою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що «під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає».

Логічний і цільовий способи уяснення частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» свідчать, що у вказаному випадку її приписи мають імперативний характер і встановлюють пряму заборону стягувати (перший абзац) або продовжувати стягнення виконавчого збору (другий абзац).

Указана норма спрямована на те, щоб не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагород. Ця норма покликана уникнути подвійної плати боржником зазначених коштів. Тож її застосування дозволяє розв`язати спір стосовно справедливості подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа.

Тож, у наведеній постанові Верховний Суд сформував правовий висновок, що у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред`явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається.

Саме на основі правових висновків Верховного Суду щодо недопущення подвійного стягнення і виконавчого збору і основної винагороди, які сформовані у постанові від 21 липня 2022 року у справі №320/6215/19 та від 13 квітня 2023 року у справі № 160/695/22, і вирішив цей спір суд першої інстанції.

Отже, повернення виконавчого листа стягувачу згідно п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» а згодом його пред`явлення до приватного виконавця, є підставою для застосування ч. 8 ст. 27 вищевказаного Закону (у порядку аналогії) відповідно до якого під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення виконавчого збору за ВП № 66676672 та №66676755, оскільки виконавчі документи були повернуті за заявами стягувача, у подальшому пред`явлені до приватного виконавця Щербакова Ю.С., який реалізував майно на торгах, стягнув основну винагороду, та закінчив виконавче провадження у зв`язку із фактичним виконанням. Відтак, виконавчі провадження № 66676672 та № 66676755 підлягають закінченню з одночасним скасуванням всіх заходів примусового виконання рішення, вжитих державним виконавцем в ході вказаного виконавчого провадження.

Застосований судом першої інстанції спосіб захисту порушеного права позивача здійснений із врахуванням практики Верховного Суду в аналогічних правовідносинах, зокрема викладеної у постанові від 14 березня 2025 року по справі № 580/245/24.

Враховуючи викладене, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 травня 2026 року – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 травня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий суддя: М. П. Коваль

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: Н.В. Вербицька