Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №160/37496/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

21 липня 2026 року м. Дніпросправа № 160/37496/25

Суддя І інстанції – Коренев А.О.

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),

суддів: Сафронової С.В., Кальника В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з вищевказаним позовом до суду в якому, просив:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_1 , щодо не внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 з військового обліку військовозобов`язаних у зв`язку із досягненням граничного віку.

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_1 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію відносно виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 про його виключення з військового обліку з 10.11.2016 року, згідно інформації наявної у військовому квитку серії

НОМЕР_3 обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач був виключений з військового обліку у 2016 році у зв`язку із досягненням граничного віку перебування у запасі, тому уважає, що він не є військовозобов`язаним та не підлягає мобілізації. Позивач уважає, що будучи достеменно впевненим, що він виключений з військового обліку, приймаючи до уваги факт внесення відомостей про виключення обліку до свого військового квитка мав правомірні очікування стосовно того, що відносно нього посадові особи відповідача будуть діяти у відповідності до вимог законодавства та належним чином виконувати покладені на них обов`язки щодо внесення інформації до Єдиного державного реєстру військовозобов`язаних військового обліку про виключення позивача. І оскільки відповідач виключив позивача з військового обліку, у відповідача виник обов`язок внести відповідну інформацію незалежно від того, звертається позивач до ТЦК та СП з відповідним проханням чи ні. На думку позивача відповідач допустив протиправну бездіяльність.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року у задоволенні позову було відмовлено.

Не погодившись з даним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було істотно порушено принцип незворотності дії нормативно-правових актів у часі, який прямо закріплений у статті 58 Конституції України. Суд фактично застосував положення законодавства, що набрали чинності значно пізніше, ніж виникли та були завершені спірні правовідносини, до ситуації, яка вже була остаточно врегульована на підставі чинного на той момент законодавства. Виключення позивача з військового обліку відбулося у 2016 році, тобто в умовах дії зовсім іншого правового регулювання, яке не передбачало жодних підстав для подальшого автоматичного перегляду або відновлення такого статусу. Натомість суд, посилаючись на норми, які набрали чинності лише у 2024 році, фактично надав їм зворотну дію в часі, чим істотно погіршив правове становище позивача, оскільки відновив для нього обов`язки, які були припинені раніше у встановленому законом порядку. Такий підхід прямо суперечить конституційним засадам правової визначеності та стабільності правового статусу особи, а також усталеній практиці тлумачення норм права, відповідно до якої закони не можуть застосовуватись ретроспективно, якщо вони погіршують становище особи. Окрім цього, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про можливість фактичного «відновлення» військового обліку позивача без існування чітко визначеної законодавством процедури. Жодна норма чинного законодавства не передбачає автоматичного поновлення на військовому обліку осіб, які були виключені з нього у встановленому порядку. Так само відсутні будь-які положення, які б прямо скасовували індивідуальні адміністративні акти про виключення з обліку або надавали їм зворотну силу. Суд, не маючи правових підстав, фактично створив нову правову норму, визнавши можливим ігнорування раніше прийнятого індивідуального акту без його скасування у встановленому законом порядку. Такий підхід суперечить принципу верховенства права та виходить за межі повноважень суду, оскільки суд не наділений функцією правотворчості і не може підміняти собою законодавця, формуючи нові правила поведінки, які прямо не передбачені законом. Судом також не було враховано принцип правомірних очікувань особи, який є складовою принципу верховенства права та гарантує стабільність правового статусу, визначеного державою. Позивач, будучи виключеним з військового обліку на підставі відповідного рішення компетентного органу, отримав офіційний документ - військовий квиток із відповідною відміткою, який підтверджує його правовий статус. Зазначений документ є чинним, не скасованим та не визнаним недійсним у встановленому законом порядку. За таких обставин позивач обґрунтовано розраховував на сталість свого правового становища та відсутність у нього відповідних обов`язків у майбутньому. Втручання держави у сформовані правовідносини через значний проміжок часу без належного правового механізму є свавільним і порушує баланс між інтересами держави та правами особи. Крім того, суд першої інстанції фактично вийшов за межі предмета спору, що також свідчить про неправильне застосування норм процесуального та матеріального права. Предметом даної справи є не питання загального статусу позивача у контексті мобілізації чи військового обов`язку, а конкретна бездіяльність відповідача щодо внесення відповідних відомостей до державного реєстру. Натомість суд зосередився на загальних міркуваннях щодо змін у законодавстві та потенційної можливості залучення осіб до військової служби, що не є предметом розгляду у цій справі. Такий підхід призвів до підміни суті спору і, як наслідок, до ухвалення рішення, яке не відповідає заявленим вимогам та фактичним обставинам справи. Судом не було надано належної оцінки доказам, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, зокрема військовому квитку позивача як офіційному документу, що підтверджує його статус. Суд не встановив, чи був цей документ скасований або визнаний недійсним у передбаченому законом порядку, не дослідив підстави його видачі та не перевірив чинність відповідного рішення про виключення з військового обліку. Фактично суд проігнорував доказ, який має преюдиціальне значення для встановлення юридично значущих обставин справи, що свідчить про неповне з`ясування обставин та є самостійною підставою для скасування судового рішення. Таким чином, суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, допустив істотні порушення норм матеріального права, неправильно застосував чинне законодавство, надав нормам права зворотну дію в часі без належних правових підстав, вийшов за межі предмета спору та не з`ясував усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. У сукупності такі порушення призвели до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення, яке підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по суті заявлених вимог. Вказує, що позивач був виключений з військового обліку не довільно, а з чітко визначеної законом підстави - у зв`язку з досягненням граничного віку перебування у запасі для відповідної категорії військовослужбовців, а саме як офіцера у військовому званні старшого лейтенанта. Зазначена обставина має принципове значення, оскільки виключення з військового обліку за граничним віком є остаточною юридичною підставою припинення відповідного правового статусу, яка не передбачає тимчасового характеру чи можливості автоматичного перегляду у майбутньому. На момент прийняття рішення про виключення позивача з військового обліку діяло законодавство, яке чітко визначало граничний вік перебування у запасі для осіб офіцерського складу, у тому числі у званні старшого лейтенанта, і після досягнення такого віку особа підлягала виключенню з військового обліку без будь-яких додаткових умов. Відповідно, держава в особі уповноваженого органу реалізувала свої повноваження, прийнявши індивідуальний адміністративний акт, який припинив правовідносини між позивачем і системою військового обліку. Суд першої інстанції, не надавши належної оцінки цій обставині, фактично проігнорував правову природу підстави виключення з військового обліку, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права. Досягнення граничного віку не є умовною чи оціночною підставою, яка може бути переглянута за розсудом органу чи суду, а є чітко визначеним юридичним фактом, з яким закон прямо пов`язує припинення відповідного статусу. Відтак, без внесення змін до законодавства із прямою вказівкою на можливість перегляду вже завершених правовідносин та без встановлення спеціальної процедури поновлення, будь-які висновки про можливість відновлення військового обліку особи, виключеної саме з підстав досягнення граничного віку, є необґрунтованими. Більше того, навіть у випадку зміни законодавства щодо граничного віку перебування у запасі, такі зміни можуть застосовуватись виключно до правовідносин, які існують на момент набрання чинності відповідними нормами, але не можуть поширюватись на правовідносини, які вже були припинені у встановленому законом порядку. Суд першої інстанції, фактично ототожнивши осіб, які на момент змін законодавства перебувають у запасі, з особами, які вже були виключені з військового обліку, допустив неправильне тлумачення та застосування норм права, що призвело до помилкового висновку у справі.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був виключений з військового обліку 10.11.2016 року у зв`язку з досягненням граничного віку.

Згідно відомостей, наявних в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі – Реєстру), позивач перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних, ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку із продовженням граничного віку перебування в запасі позивача було автоматично поновлено в запасі, незалежно від того чи перебував він на військовому обліку, оскільки позивач не досягнув 60-річного віку, тобто повинен згідно з чинним законодавством перебувати на військовому обліку військовозобов`язаних.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з частинами третьою, сьомою, дев`ятою статті 1 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон № 2232-XII),військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі – територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники – особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники – особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці – особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані – особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти – особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 33 Закону № 2232-XII військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 частини першої статті 37 Закону № 2232-XII передбачено, що взяттю на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають громадяни України, зокрема, на військовий облік військовозобов`язаних: звільнені з військової служби в запас; які припинили альтернативну (невійськову) службу в разі закінчення строку її проходження або достроково відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу»; військовозобов`язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання; звільнені зі служби поліцейські, особи начальницького та рядового складу Міністерства внутрішніх справ України, Державного бюро розслідувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту (крім осіб, прийнятих на службу цивільного захисту у порядку, визначеному Кодексом цивільного захисту України, до проходження строкової військової служби), Державної кримінально-виконавчої служби України, співробітники Служби судової охорони, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України; які набули громадянства України і згідно з цим Законом підлягають взяттю на облік військовозобов`язаних; зняті з військового обліку Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України відповідно за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки України; які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від призову на строкову військову службу; які досягли 27-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників; які звільнені зі служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування у запасі.

Відповідно до частини шостої статі 37 Закону № 2232-XII виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України – у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України – у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які: 1) призвані чи прийняті на військову службу; 2) проходять військову службу (навчання) у закладах фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти; 3) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку; 4) досягли граничного віку перебування в запасі; 5) припинили громадянство України; 6) були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину; 7) направлені для відбування покарання до установ виконання покарань або до яких застосовано примусові заходи медичного характеру; 8) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими.

Відповідно до пункту 20 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 (далі – Порядок 1487), військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.

Пунктом 22 Порядку № 1487 визначено, що взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, підрозділах Служби зовнішньої розвідки здійснюється відповідно до Закону № 2232-XII.

Приписами статті 28 Закону № 2232-XII, у редакції, яка діяла на момент досягнення позивачем 40 років (28.06.2013), було визначено, що запас військовозобов`язаних поділяється на два розряди, що встановлюються залежно від віку військовозобов`язаних. Військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: 1) перший розряд – до 35 років; 2) другий розряд: рядовий склад – до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини – до 45 років; прапорщики і мічмани – до 50 років. Граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.

Статтею 32 Закону № 2232-XII, у редакції, що діяла на момент досягнення позивачем 40 років (28.06.2013), було визначено, що військовозобов`язані, які досягли граничного віку перебування в запасі, а також визнані військово-лікарськими комісіями непридатними для військової служби у воєнний час, виключаються з військового обліку і переводяться у відставку.

Законом України від 27.03.2014 № 1169-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» (далі – Закон № 1169-VII, який набрав чинності 01.04.2014) було внесено зміни до статті 28 Закону № 2232-XII, зокрема, частину другу статті 28 Закону № 2232-XII викладено у такій редакції: «Військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: 1) перший розряд – до 35 років; 2) другий розряд – до 50 років».

Законом України від 22.07.2014 № 1604-VII «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон № 1604-VII, який набрав чинності 13.08.2014), було внесено зміни до статті 28 Закону № 2232-XII, зокрема, у пункті 2 частини другої цифри « 50» замінено цифрами « 60».

Спірні правовідносини, які склались у цій справі, зводяться до питання правомірності дій відповідача щодо взяття позивача на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, як особу, яка раніше була виключена з військового обліку, у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі.

Статтею 32 Закону № 2232-XII, у редакції, яка діяла на момент досягнення позивачем 40 років (28.06.2013), було визначено, що військовозобов`язані, які досягли граничного віку перебування в запасі, а також визнані військово-лікарськими комісіями непридатними для військової служби у воєнний час, виключаються з військового обліку і переводяться у відставку.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був виключений з військового обліку 10.11.2016 року у зв`язку з досягненням граничного віку.

Проте на запит адвоката від 05 грудня 2025 року листом від 11.12.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомив, що з набранням чинності змінами до ч. 2 ст. 28 Закону № 2232-XII ОСОБА_1 є таким, що підпадає під дію цього Закону і вважається військовозобов`язаним, як особа, яка ще не досягла передбаченого цим Законом граничного віку перебування в запасі військовозобов`язаних другого розряду.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 21.05.2025 у справі № 280/2880/24, законодавець виокремлює поняття «зняття з військового обліку» та «виключення з військового обліку», при цьому, при знятті з військового обліку Законом передбачено можливість повторного взяття військовозобов`язаного на такий облік. Отже, різними є як підстави, так і правові наслідки зняття або виключення з військового обліку.

З аналізу положень Закону № 2232-XII Верховний Суд у справі № 280/2880/24 дійшов висновку, що «громадяни, які підлягають виключенню з військового обліку, втрачають статус військовозобов`язаний», водночас зняті з військового обліку продовжують перебувати в статусі військовозобов`язаних.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 37 Закону № 2232-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) взяттю на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають громадяни України: на військовий облік військовозобов`язаних:

звільнені з військової служби в запас;

які припинили альтернативну (невійськову) службу в разі закінчення строку її проходження або достроково відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу»;

військовозобов`язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання;

звільнені зі служби поліцейські, особи начальницького та рядового складу Міністерства внутрішніх справ України, Державного бюро розслідувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту (крім осіб, прийнятих на службу цивільного захисту у порядку, визначеному Кодексом цивільного захисту України, до проходження строкової військової служби), Державної кримінально-виконавчої служби України, співробітники Служби судової охорони, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України;

які набули громадянства України і згідно з цим Законом підлягають взяттю на облік військовозобов`язаних;

зняті з військового обліку Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України відповідно за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки України;

які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від призову на строкову військову службу;

які досягли 27-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників;

які звільнені зі служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування у запасі.

Отже, згідно з пунктом 2 частини першої статті 37 Закону № 2232-XII взяти на військовий облік можуть громадян, які зняті з військового обліку, а не є виключеними з військового обліку.

Водночас положення Закону № 2232-XII в частині, що стосується граничного віку перебування військовозобов`язаних осіб в запасі, зазнавало змін.

Так, згідно зі статтею 28 Закону № 2232-XII, у редакції, яка діяла на момент досягнення позивачем сорокарічного віку – 28.06.2013, запас військовозобов`язаних поділявся на два розряди, що встановлювалися залежно від віку військовозобов`язаних. Військовозобов`язані, які перебували у запасі та мали військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділялися на розряди за віком: 1) перший розряд – до 35 років; 2) другий розряд: рядовий склад – до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини – до 45 років; прапорщики і мічмани – до 50 років. При цьому граничний вік перебування в запасі другого розряду був граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.

У подальшому, Законом № 1169-VII внесено зміни до статті 28 Закону № 2232-XII та змінено граничний вік перебування в запасі другого розряду до 50 років, а Законом № 1604-VII – до 60 років.

Проте приписи статті 28 Закону № 2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві, змін не зазнали.

Тобто з набранням чинності указаних змін до Закону № 2232-XII позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних другого розряду.

Таким чином, у зв`язку із продовженням граничного віку перебування в запасі позивача було автоматично поновлено в запасі, незалежно від того чи перебував він на військовому обліку, оскільки позивач, ІНФОРМАЦІЯ_5 , не досягнув 60-річного віку, тобто повинен, згідно з чинним законодавством, перебувати на військовому обліку військовозобов`язаних.

Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Єдиний виняток з цього правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України: випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Тобто дія нормативно-правового акта в часі пов`язується із набранням чинності і з моментом втрати ним юридичної сили.

За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (винятки із загальних і спеціальних).

На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами правовідносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я.

Унесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (стаття 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону.

Однак, у цьому випадку йдеться не про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності, а поновлення військового обліку, що регулюється спеціальним законодавством.

Законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає національним інтересам держави.

У зв`язку із внесенням змін до Закону № 2232-XII звужено коло підстав для виключення з військового обліку.

Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.

З часу набрання чинності змін до Закону № 2232-XII він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі.

Таким чином, оскільки за чинними нормами статті 28 Закону № 2232-XII позивач не досяг граничного віку перебування у запасі та є військовозобов`язаним, тому відповідач на законних підставах поновив його на військовому обліку військовозобов`язаних.

Законне взяття позивача на військовий облік не може вважатися звуженням змісту та обсягу його конституційних прав і свобод.

Окрім того, у спірних правовідносинах відсутні підстави стверджувати про наявність зворотної дії закону або іншого нормативно-правового акта в часі, оскільки спірні між сторонами у цій справі правовідносини виникли у 2025 році, тобто після внесення відповідних змін до Закону № 2232-XII.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від в 09 квітня 2026 року у справі № 280/6524/24, при цьому колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Фактично доводи апеляційної скарги, зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків суду першої інстанції і свідчать про незгоду апелянта з правовою оцінкою суду обставин справи, установлених у процесі її розгляду.

Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки висновків зроблених судом першої інстанції, в рішенні суду першої інстанції правильно дана правова оцінка обставин по справі, правильно застосовані норми матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення в повному обсязі.

В повному обсязі постанова складена 21 липня 2026 року.

Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов

суддя С.В. Сафронова

суддя В.В. Кальник