Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №333/5230/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 22.07.2026 Справа № 333/5230/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №333/5230/25 Головуючий у 1 інстанції Ходько В.М.

Провадження № 22-ц/807/1598/26 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Мінгазова Р.В.,

Трофимової Д.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08 травня 2026 року у справі за матеріалами зустрічного позову ОСОБА_1 до Концерну «Міські теплові мережі», третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Олімпієць 2016», третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Запорізька міська рада в особі Закладу позашкільної освіти «Комунарський районний центр молоді та школярів» Запорізької міської ради, про захист прав споживачів в цивільній справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2025 року Концерн «Міські теплові мережі» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, в якому просив суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за надану послугу з постачання теплової енергії за період з 01.09.2021 року по 30.04.2025 року на загальну суму 26 174,97 грн. та стягнути судові витрати по справі.

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до Концерну «Міські теплові мережі», третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору 1: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Олімпієць 2016», третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору 2: Запорізька міська рада в особі Закладу позашкільної освіти «Комунарський районний центр молоді та школярів» Запорізької міської ради, про захист прав споживачів.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя 08 травня 2026 року зустрічний позов повернуто.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції не забезпечено своєчасне повідомлення скаржника про призначені судові засідання. При ухваленні рішення не розглянуті підстави та предмет зустрічного позову.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

За положенням ч.2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в п. 6 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з п. 4 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Судове рішення, згідно зі ст. 263 ЦПК України, повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду відповідає.

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини гарантії регламентовані статтею 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують, апеляційні або касаційні суди, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення ЄСПЛ у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року).

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

В силу вимог ст.367ч.1ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Постановляючи оскаржувану ухвалу та повертаючи зустрічну позовну заяву позивачам, суд першої інстанції виходив із того, що зустрічна позовна заява подана до суду з пропуском встановленого строку.

Колегія суддів погоджується з вказаним рішенням суду з огляду на наступне.

Встановлено, що у червні 2025 року Концерн «Міські теплові мережі» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, в якому просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_2 заборгованість з центрального опалення та гарячого водопостачання, з постачання теплової енергії та постачання гарячої води за період з 01.09.2021 року по 30.04.2025 року на загальну суму 26 174,97 грн. та стягнути судові витрати по справі.

Позовна заява подана в електронній формі, і до неї у відповідності до вимог ч.1 ст. 177 ЦПК України долучені докази надсилання відповідачам копії позовної заяви із доданими документами (а.с.11,12).

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2025 року прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду на 23 липня 2025 року. Роз`яснено відповідачу строки та порядок подання відзиву на позовну заяву у відповідності до вимог ст. 278 ЦПК України та роз`яснено сторонам положення вимог ст. 83 ЦПК України.

Відповідно до супровідного листа Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2025 року, копія ухвали про відкриття провадження у справі направлена відповідачці ОСОБА_2 (а.с.28) та отримана нею особисто 27 червня 2025 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.39).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "ДеЖуфр да ла Праделль проти Франції" De Geouffre de la Pradelle v. France від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист (стаття 55) та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124).

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Виходячи з приписів статей 55, 129 Конституції України застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом.

Тобто, реалізація конституційного права, зокрема, на судовий захист ставиться у залежність від положень процесуального закону, у цьому випадку норм ЦПК України.

Таким чином, право на пред`явлення зустрічної позовної заяви не є абсолютним, подаючи зустрічну позовну заяву заявник повинен дотримуватись вимог ЦПК України щодо її подання.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 49 ЦПК України сторони користуються рівними процесуальними правами.

Відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом (п. 3 ч. 2 ст. 49 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 193 ЦПК України відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об`єднуються в одне провадження з первісним позовом.

Відзив на позовну заяву подається відповідачем у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі (ч.1 ст. 191 ЦПК України)

Зустрічний позов є матеріально-правовою вимогою відповідача до позивача, який подається у строк для подання відзиву та заявляється для сумісного розгляду з первісним позовом, оскільки задоволення його вимог виключає задоволення вимог позивача.

Зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої статті 193 цього Кодексу, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи (ч. 3 ст. 194 ЦПК України).

Таким чином, встановлений судом строк для подання відзиву на позовну заяву є процесуальним строком, встановленим судом, який трансформується у процесуальний строк, встановлений законом щодо пред`явлення зустрічного позову.

Положення ч. 1 ст. 193 ЦПК України не містять приписів щодо можливості подачі зустрічного позову поза межами строку для подання відзиву.

Встановлення процесуальних строків законом або судом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій.

Інститут строків в цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у цивільних відносинах, а також стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків, при цьому поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.

Згідно матеріалів справи встановлено, що у червні 2025 року Концерн «Міські теплові мережі» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, в якому просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_2 заборгованість з центрального опалення та гарячого водопостачання, з постачання теплової енергії та постачання гарячої води за період з 01.09.2021 року по 30.04.2025 року на загальну суму 26 174,97 грн. та стягнути судові витрати по справі.

Позовна заява подана в електронній формі, і до неї у відповідності до вимог ч.1 ст. 177 ЦПК України долучені докази надсилання відповідачам копії позовної заяви із доданими документами (а.с.11,12).

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2025 року прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду на 23 липня 2025 року. Роз`яснено відповідачу строки та порядок подання відзиву на позовну заяву у відповідності до вимог ст. 278 ЦПК України та роз`яснено сторонам положення вимог ст. 83 ЦПК України.

Відповідно до супровідного листа Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2025 року, копія ухвали про відкриття провадження у справі направлена відповідачці ОСОБА_2 (а.с.28) та отримана нею особисто 27 червня 2025 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.39).

Відповідно до статті 123 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Як передбачено частиною першою статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

З огляду на зазначене, право на подання відзиву на апеляційну скаргу може бути реалізоване відповідачем виключно у строк, встановлений судом для його подання, а процесуальним наслідком пропуску такого строку є втрата права на вчинення стороною відповідної процесуальної дії.

Зважаючи на те, що провадження у справі відкрито ще 23 червня 2025 року, копія ухвали вручена відповідачці ОСОБА_2 27 червня 2025 року, строк для подання відзиву і зустрічного позову, з урахуванням вимог ст.ст.123,124 ЦПК України сплив 14 липня 2025 року.

З зустрічною позовної заявою ОСОБА_1 до Концерну «Міські теплові мережі», третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору 1: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Олімпієць 2016», третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору 2: Запорізька міська рада в особі Закладу позашкільної освіти «Комунарський районний центр молоді та школярів» Запорізької міської ради, про захист прав споживачів, звернувся до суду лише 17 квітня 2026 року.

Таким чином, зустрічний позов від 17 квітня 2026 року подано з пропуском процесуального строку, передбаченого діючим законодавством.

Отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем подано зустрічну позовну заяву з пропуском встановлено законом строку, а тому у відповідності до ч. 3 ст. 194 ЦПК України правомірно повернув її заявникові.

Окремо колегія суддів зазначає, що скаржник не є відповідачем за первісним позовом.

Колегія суддів акцентує увагу, що відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 49 ЦПК України одним із спеціальних прав саме відповідача є право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.

Зустрічний позов - це позов, який подається відповідачем до позивача у тому самому судовому процесі задля захисту проти первісних позовних вимог.

Метою пред`явлення зустрічного позову є спільний розгляд позовів в інтересах процесуальної економії, а в ряді випадків - уникнення постановлення суперечливих судових рішень.

Повернення зустрічної позовної заяви не обмежує права відповідачів заявити самостійний позов.

З мотивів, викладених вище, колегія суддів приходить до висновку, що судом повернуто зустрічний позов з дотриманням вимог цивільно-процесуального кодексу, та підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції не вбачається.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в ухвалі від 08 травня 2026 року відсутні підстави для її скасування і направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст.374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 22 липня 2026 року.

Головуючий

Судді: