Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №642/1500/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

Суд: Другий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: дорожнього руху, транспорту та перевезення пасажирів, з них

Дата: 21 липня 2026 р.

Справа: №642/1500/26

Суддя: Спаскін О.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 р.Справа № 642/1500/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: П`янової Я.В. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання Нерубацької А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Холодногірського районного суду міста Харкова від 08.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Проценко Л.Г., вул. Полтавський шлях, 20, м. Харків, Харківська, 61052, повний текст складено 12.06.26 року по справі №642/1500/26

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту патрульної поліції

про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Холодногірського районного суду м. Харкова з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просив скасувати постанову серії ЕНА №6693645 від 20.02.2026, якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП України та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1190 грн., а справу про адміністративне правопорушення закрити.

Рішенням Холодногірського районного суду м. Харкова від 08.06.2026 адміністративний позов задоволено.

Скасовано постанову ЕНА №6693645 від 20.02.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.121-3 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 1190,00 грн.

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст.121-3 КУпАП - закрито.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , судовий збір в розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн. 60 коп.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив про те, що об`єктивна сторона зазначеного правопорушення полягає у самому факті керування транспортним засобом з неосвітленим номерним знаком у темну пору доби. Вказане правопорушення є формальним та вважається закінченим з моменту керування транспортним засобом за наявності відповідної ознаки. Оскільки судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено факт керування позивачем транспортним засобом у темну пору доби з неосвітленим номерним знаком, склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 121-3 КУпАП, є доведеним. Вважає, що висновок суду про відсутність складу адміністративного правопорушення з підстав недоведеності обізнаності позивача щодо несправності або у зв`язку з його подальшими спробами усунути таку несправність ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права та не відповідає змісту диспозиції частини першої статті 121-3 КУпАП.

Позивач надав до суду відзив на апеляційну скаргу в якому заперечує доводи викладені в апеляційній скарзі, вважає їх необґрунтованими, просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст. 308 КАС України та керуючись ст. 229 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 07.01.2026 о 00:09 год. по вул.Беркоса, 6, водій керував транспортним засобом в темну пору доби з неосвітленим номерним знаком, чим порушив п.2.9.в ПДР- керування водієм ТЗ з номерним знаком перевернутим чи неосвітленим. В графі «До постанови додається» зазначено: пояснення водія, інші матеріали справи БК 472502 (07.01.2026) 474388.

Постановою серії ЕНА № 6693645 від 20.02.2026, винесеної інспектором 2 взводу, 3 роти, 3 батальйону Управління патрульної поліції в Харківській області ст.лейтенантом поліції Сенським І.І., позивача ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.121-3 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1190,00 грн.

Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач звернувся із позовом до суду.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не виконав свій обов`язок щодо доказування правомірності винесення відносно позивача оскаржуваної постанови, а відтак постанова підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення – закриттю.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно п.п. 8, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Частиною 5 ст. 14 Закону України “Про дорожній рух” встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, ПДР та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року 1306.

Відповідно до п.п. 2.9 «в» ПДР України водієві забороняється керувати транспортним засобом, не зареєстрованим в уповноваженому органі МВС, або таким, що не пройшов відомчу реєстрацію в разі, якщо законом встановлена обов`язковість її проведення, а також без номерного знака або з номерним знаком, що неосвітлений (у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості) чи перевернутий.

Згідно з ч. 1 ст. 121-3 КУпАП керування або експлуатація транспортного засобу без номерного знака, з номерним знаком, що не належить цьому засобу або не відповідає встановленим зразкам або вимогам, з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, перевернутим чи неосвітленим, закритим іншими предметами (в тому числі прозорими), з нанесенням покриття або застосуванням матеріалів, що перешкоджають чи ускладнюють його ідентифікацію, забрудненим номерним знаком, якщо така забрудненість не дає можливості чітко визначити символи або буквено-числову комбінацію номерного знака з відстані двадцяти метрів, а так само вчинення інших дій, спрямованих на умисне приховування номерного знака, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП вбачається, що обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених ч. 2 цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Cтаттею 251 КУпАП встановлено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст.40 Закону України «Про Національну поліцію» (станом на час виникнення спірних правовідносин) поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Відповідно до п.п. 9 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати такі превентивні заходи як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото-і кінозйомки, відеозапису.

Із спірної постанови вбачається, що 07.01.2026 о 00:09 год. по вул.Беркоса, 6, водій керував транспортним засобом в темну пору доби з неосвітленим номерним знаком, чим порушив п.2.9.в ПДР- керування водієм ТЗ з номерним знаком перевернутим чи неосвітленим. В графі «До постанови додається» зазначено: пояснення водія, інші матеріали справи БК 472502 (07.01.2026) 474388.

Факт керування позивачем автомобілем т/з Volkswagen Transporter д.н.з. НОМЕР_2 в ході судового розгляду ним не оскаржувався та підтверджується матеріалами справи.

Суб?єктивна сторона правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст.121-3 КУпАП, характеризується виною у формі умислу. Тобто, для притягнення особи до відповідальності уповноважений орган повинен довести, що водій усвідомлював факт керування транспортним засобом із несправним освітленням номерного знаку та свідомо продовжував рух.

Колегія суддів враховує доводи позивача, що останній був зупинений працівниками поліції, які повідомили про правопорушення, а саме про відсутність освітлення номерного знаку. Позивач зазначив поліцейському, що лікується у зв`язку з переломом хребта, на момент виїзду все було справним, і можливо лампочка перегоріла в ході руху та що він може усунути несправність на місці, попрохавши час на заміну. Однак поліцейський не дочекався заміни лампи, склав постанову про правопорушення. Він розписався в постанові, однак в подальшому побачив, що в ній зазначений інший автомобіль, у зв`язку з чим звернувся з позовом до суду. Зазначена постанова була скасована відповідачем. В подальшому його викликали до поліції і на підставі його свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу склали спірну постанову.

Приведене, у свою чергу, виключає наявність у позивача прямого умислу, що позивач усвідомлював факт керування транспортним засобом із несправним освітленням номерного знаку до зупинки його працівниками поліції.

Відповідач з посиланням на відеозаписи як доказ з нагрудного відеореєстратора зазначає, що факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП України підтверджено в повному обсязі.

Судом досліджені відеозаписи з бодікамер поліцейських, з яких вбачається, що при зупинці автомобіля Новікова О.І. 00:21 год., номерний знак є чистим, буквенно-чисельна комбінація є розрізненою. О 00:23 год. водій зазначає «лампочка сьогодні потухла». О 00:30 год. ОСОБА_1 починає усувати несправність, яка полягає у непрацюючій підсвітці номерного знаку, до початку розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваженнями, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи. У п. 21 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» від 15.05.2008 (заява №7460/03) зазначено, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідачем не надано суду будь-яких доказів щодо наявності вини у діях ОСОБА_1 , який перед виїздом перевірив та впевнився у технічній справності свого автомобіля, що не було спростовано відповідачем.

Усі обставини ґрунтуються виключно на припущеннях інспекторів і будь-яких доказів умисних дій відповідач у вчинені правопорушення надано не було. За таких умов відсутність доказів не може тлумачитись на користь органу, що склав постанову, а сама постанова не може розглядатись як доказ вини. Це свідчить про необґрунтованість і незаконність винесеного рішення та підтверджує наявність підстав для його скасування.

У справі відсутні будь-які докази, які б з урахуванням пояснень позивача, про те що перед виїздом він перевіряв освітлення, підтверджували вину позивача у вчинені порушення, що є обов`язковою умовою для притягнення до адміністративної відповідальності. В разі виникнення несправності освітлення номера під час руху, водій про це об`єктивно міг не знати, а доказів про наявність умислу на приховування номерного знаку матеріали справи не містять.

Вказана несправність може бути усунена на місці зупинки або на першій ж АЗС шляхом купівлі і установки нових лампочок, що і було запропоновано самим водієм, що підтверджується відеозаписами події.

Отже, факту скоєння позивачем 07.01.2026 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121-3 КУпАП не підтверджено належними та допустимими доказами, а усі зазначені вище обставини свідчать про відсутність у діях позивача відповідного складу правопорушення станом на момент складення спірної постанови.

Згідно статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі письмових, речових і електронних доказів, висновків експертів, показів свідків.

Виходячи із норм викладених в частині 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею78 КАС України.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що встановлена відсутність підтвердження належними та допустимими доказами факту скоєння позивачем 07.01.2026 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.121-3 КУпАП, а зазначені вище обставини свідчать про відсутність у діях позивача відповідного складу правопорушення станом на момент складення спірної постанови, отже постанова серії ЕНА №6693645 від 20.02.2026 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю.

Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.

За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 270-272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення.

Рішення Холодногірського районного суду міста Харкова від 08.06.2026 по справі № 642/1500/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя О.А. Спаскін

Судді Я.В. П`янова О.В. Присяжнюк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua