Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №520/17007/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Мороко А.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 р. Справа № 520/17007/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Ральченка І.М.,

Суддів: Мінаєвої К.В. , Катунова В.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 27.05.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 27.05.26 по справі № 520/17007/24

за позовом ОСОБА_1

до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 )

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.01.2025 у справі № 520/17007/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправними дії НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), які полягають у відмові звільнити ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами на підставі абзацу шостого підпункту підпункту "г" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232- ХІІ, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю І групи - своїм батьком, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язано НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) повторно розглянути рапорти ОСОБА_1 про звільнення з військової служби з підстав абзацу шостого підпункту "г" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232- ХІІ, з урахуванням висновків суду. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Представником позивача 18.04.2025 через систему "Електронний суд" подано заяву в порядку ст. 382 КАС України, в якій заявник просив:

- встановити судовий контроль за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду № 520/17007/24 від 10 січня 2025 року;

- зобов`язати НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) подати у визначений судом строк звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду № 520/17007/24 від 10 січня 2025 року.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 заяву ОСОБА_1 в порядку ст. 382 КАС України по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено.

Зобов`язано НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) у двомісячний термін надати звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.01.2025 у справі № 520/17007/24 в повному обсязі.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 07.05.2026 по справі №520/17007/24 встановлено НОМЕР_1 Прикордонному загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) новий строк для подання до Харківського окружного адміністративного суду звіту про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.01.2025 у справі № 520/17007/24, а саме два місяці з дня отримання даної ухвали.

Накладено на керівника НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) штраф у сумі двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 66 560 (шістдесят шість тисяч п`ятсот шістдесят) грн.

Стягнуто з керівника НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) половину суми штрафу у розмірі 33280 (тридцять три тисячі двісті вісімдесят) грн 00 коп.

Стягнуто з керівника НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) на користь Державного бюджету України половину суми штрафу у розмірі 33280 (тридцять три тисячі двісті вісімдесят) грн 00 коп.

На виконання вимог ухвали суду від 07.05.2026 по справі №520/17007/24, відповідачем подано до суду звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.01.2025 по справі №520/17007/24 та заяву про скасування (зменшення) розміру штрафу.

В обґрунтування поданого звіту відповідачем зазначено, що рапорт позивача про звільнення з військової служби повторно розглянуто, що підтверджується витягом з протоколу засідання атестаційної комісії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України №6 від 26.03.2025.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 27.05.2026 прийнято та затверджено звіт НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.01.2025 по справі №520/17007/24.

Припинено здійснення судового контролю за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.01.2025 по справі №520/17007/24.

Скасовано штраф, накладений ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 07.05.2026 у справі №520/17007/24 на керівника НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ).

Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що на його думку, НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) був зобов`язаний повторно розглянути рапорти ОСОБА_1 № 27.8/16311/24-Вн від 22.04.2024 року та № 27.8/18209/24-Вн від 08.05.2024 року та прийняти позитивне рішення щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставах, визначених абз. 6 пп. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції Закону, яка була чинна на момент подачі відповідних рапортів, а саме в редакціях, чинних станом на 04.04.2024 року та 04.05.2024 року).

Позивач зазначає, що при повторному розгляді рапорту позивача повинні застосовуватися положення статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" від 11 квітня 2024 року № 3633-IX, які набули чинності 18.05.2024 та були чинними на момент повторного розгляду рапорту про звільнення з військової служби…».

Спірні правовідносини у позивача з відповідачем виникли під час дії тієї редакції Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», яка передбачала розірвання контракту і звільнення військовослужбовця з військової служби під час дії воєнного стану у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи.

На переконання позивача, рішення про відмову у задоволенні рапорту (бездіяльність військової частини, яка полягала у незадоволенні рапорту) первісно приймалось на підставі закону, що діяв у редакції до 18.05.2024 року. Саме ця бездіяльність була оскаржена і суд визнав, що на момент виникнення спірних правовідносин позивач мав всі підстави для задоволення рапорту, який відповідач не задовільнив.

Позивач скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначає, що рапорт позивача було розглянуто на засіданні атестаційної комісії НОМЕР_1 прикордонного загону встановленим порядком. Підтвердженням слугує витяг з протоколу який міститься в матеріалах справи.

На переконання представника відповідача, оскільки позивач не заявляє вимоги щодо оскарження рішення про відмову в задоволенні рапорту, а оскаржує бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту по суті, то сама відмова у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби, не є предметом розгляду в даній справі.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Приймаючи звіт і скасовуючи штраф, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем виконано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.01.2025 у справі № 520/17007/24 в повному обсязі.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Суб`єктами, на яких поширюється обов`язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

На виконання приписів статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно частин 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

У рішенні від 30.06.2009 № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п.3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).

Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід`ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40).

Відповідно до ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, обов`язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.

Питання судового контролю за виконанням судових рішень врегульовано статтями 382 – 382-3 КАС України (в редакції, чинній на момент розгляду заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду).

Згідно частин 1, 2 статті 381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.

За приписами частин 2 та 3 статті 382-2 КАС України, суд розглядає звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду питання, не перешкоджає судовому розгляду.

Звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення має містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається звіт; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) особи, яка подає звіт, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); 4) номер справи, в межах якої ухвалено відповідне судове рішення; 5) відомості про виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, строк, порядок та спосіб його виконання; 6) у разі невиконання судового рішення: орієнтовні строки виконання такого рішення та їх обґрунтування; відомості про обставини, які ускладнюють виконання судового рішення суб`єктом владних повноважень, які заходи вжито та вживаються ним для їх усунення; 7) перелік документів та інших матеріалів, що додаються до звіту та підтверджують обставини, зазначені у ньому.

До звіту додаються: 1) довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо звіт поданий представником і такі документи раніше не подавалися; 2) докази направлення копій звіту та доданих до нього матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 44 цього Кодексу (частини друга, третя статті 382-2 КАС України).

Згідно із частиною 1 статті 382-3 КАС України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 382-3 КАС України, суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб`єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення. Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин 2 та/або 3 статті 382-2цього Кодексу.

В заяві про про встановлення судового контролю позивач зазначив, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.01.2025 у справі № 520/17007/24 не виконано відповідачем, оскільки у задоволенні рапортів відмовлено, проте як вказаним рішенням, на думку позивача, зобов`язано відповідача прийняти позитивне рішення, так як наслідок позивач повинен був бути звільнений з військової служби.

З матеріалів справи, колегією суддів встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від від 10.01.2025 у цій справі № 520/17007/24 зобов`язано НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) повторно розглянути рапорти ОСОБА_1 про звільнення з військової служби з підстав абзацу шостого підпункту "г" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232- ХІІ, з урахуванням висновків суду.

При цьому, висновки суду, наведені у вищезазначеному рішенні були зроблені на підставі редакції абзацу 6 підпункту "г" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин (на дату подання рапортів про звільнення з військової служби та дату надання відповіді).

Разом з тим, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" від 11 квітня 2024 року № 3633-IX були внесені зміни до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", зокрема, до статті 26 Закону.

Вказаний Закон набув чинності 18.05.2024.

Рішення по справі набрало законної сили 10.02.2025, після чого на виконання рішення суду рапорти позивача було повторно розглянуто на підставі положень Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з урахуванням внесених змін Законом № 3633-IX, які набули чинності 18.05.2024.

У контексті застосування принципу дії закону у часі це означає, що визначене у нормативно-правовому акті право не може бути збережене у майбутньому після того, як відповідний акт (норма закону) втратив свою чинність, а новим нормативно-правовим актом таке право не передбачено або встановлено у іншому обсязі.

Отже, при повторному розгляді рапорту позивача повинні застосовуватися положення статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" від 11 квітня 2024 року № 3633-IX, які набули чинності 18.05.2024 та були чинними на момент повторного розгляду рапорту про звільнення з військової служби.

Так, вказаним законом змінено підстави звільнення з військової служби, зокрема у разі необхідності догляду за батьками, інвалідами І групи, а саме за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Зі змісту наданого відповідачем звіту вбачається, що відповідачем розглянуто рапорти ОСОБА_1 про звільнення з військової служби та відмовлено у задоволенні рапортів у зв`язку з відсутністю підстав для звільнення у чинній редакції Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Щодо доводів апеляційної скарги позивача, що відповідач повинен був застосовувати попередню редакцію Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", колегія суддів зазначає, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.01.2025 відповідача було зобов`язано не звільнити позивача з військової служби, а повторно розглянути його рапорти про звільнення з урахуванням висновків суду.

Оскільки рішення суду набрало законної сили 10.02.2025, а повторний розгляд рапортів здійснювався після цієї дати, на момент їх повторного розгляду вже діяла редакція статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», викладена з урахуванням змін, внесених Законом України від 11.04.2024 № 3633-IX, що набрали чинності 18.05.2024.

Відповідно до загальновизнаного принципу дії нормативно-правових актів у часі, орган державної влади при вирішенні питання по суті зобов`язаний застосовувати закон, який є чинним на момент прийняття відповідного рішення, якщо інше прямо не встановлено законом. Сам по собі факт виникнення спірних правовідносин за попередньої редакції закону не означає збереження дії цієї редакції на майбутнє та не надає особі права вимагати застосування нормативного регулювання, яке втратило чинність.

Висновки суду, викладені у рішенні від 10.01.2025, стосувалися неправомірності первісної відмови відповідача, наданої за редакцією Закону, чинною на момент її прийняття, та були підставою для зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорти позивача. Водночас такі висновки не змінюють загального правила застосування законодавства у часі та не можуть тлумачитися як обов`язок суб`єкта владних повноважень повторно вирішувати питання на підставі норм, які на момент повторного розгляду вже втратили чинність.

Отже, під час виконання рішення суду та повторного розгляду рапортів позивача відповідач був зобов`язаний застосувати положення статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» саме у редакції Закону України від 11.04.2024 № 3633-IX, чинній на момент прийняття відповідного рішення, із перевіркою наявності передбачених цією редакцією підстав для звільнення з військової служби.

За таких обставин сам по собі факт відмови у задоволенні рапортів за результатами їх повторного розгляду не свідчить про невиконання рішення суду від 10.01.2025, оскільки обов`язок, покладений судом на відповідача, полягав саме у повторному розгляді рапортів з дотриманням вимог чинного законодавства, а не у прийнятті рішення про звільнення позивача.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем виконано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.01.2025 у справі № 520/17007/24 в повному обсязі, зв`язку з чим суд вважає за можливе прийняти звіт НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.01.2025 у справі № 520/17007/24 та припинити здійснення судового контролю за виконанням рішення суду.

Щодо заяви відповідача про скасування (зменшення) розміру штрафу, колегія суддів зазначає таке.

Специфіка застосування штрафної санкції, полягає в тому, що вона накладається на керівника суб`єкта владних повноважень, яким не забезпечено виконання судового рішення та який є відповідальним за діяльність державного органу, який він очолює.

Можливість накладення штрафу розглядається не самостійно, а за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або у разі неподання такого звіту. Накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штрафу є мірою покарання, а тому можливість суду накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях суб`єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення останнього від виконання рішення суду.

Аналіз викладених норм свідчить про те, що питання про накладення штрафу на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за не виконання рішення суду у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, вирішується судом або за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень (у разі відмови у прийнятті звіту), або у разі неподання звіту у строк, встановлений судом, або у разі подання звіту з порушенням такого строку. Додатково суд може за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту.

З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що ухвалою суду від 07.05.2026 по справі №520/17007/24 накладено на керівника НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) штраф у сумі двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 66 560 (шістдесят шість тисяч п`ятсот шістдесят) грн.

Втім, як вбачається з наданого до суду звіту, відповідачем виконано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.01.2025 у справі № 520/17007/24 в повному обсязі.

Згідно з частиною 5 статті 382-3 КАС України суд за клопотанням суб`єкта владних повноважень може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, що підтверджують здійснення керівником такого суб`єкта владних повноважень дій, які спрямовані на виконання судового рішення та які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.

Крім цього, частиною шостою статті 149 КАС України визначено, що суд може скасувати постановлену ним ухвалу про стягнення штрафу, якщо особа, щодо якої її постановлено, виправила допущене порушення та (або) надала докази поважності причин невиконання відповідних вимог суду чи своїх процесуальних обов`язків.

Як зазначено відповідачем у заяві про скасування штрафу, персонал НОМЕР_1 прикордонного загону приведено у вищу ступінь бойової готовності. 3 24.02.2022 військовослужбовці НОМЕР_1 прикордонного загону забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії. Особовий склад НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) і на даний час продовжує виконувати завдання на лінії зіткнення з противником в межах Харківської області.

Також, відповідач просив суд звернути увагу, що постійне місце дислокації зруйновано під час авіа удару російської федерації у 2022 році, у зв`язку з чим місце дислокації підрозділів, як і групи документального забезпечення розосередженіта не заходиться за юридичною адресою НОМЕР_1 прикордонного загону. Поряд з цим, у зв`язку з розосередженням підрозділів НОМЕР_1 прикордонного загону по Харківській області та постійними обстрілами інфраструктури та місць розосередження наявні періодичні технічні проблеми при доступу до електронного кабінету та судових документів.

Враховуючи виконання відповідачем рішення суду від 10.01.2025 у справі №520/17007/24 та встановлені обставини щодо неможливості подання звіту про виконання рішення суду у строк встановлений судом, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для звільнення керівника НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) від сплати штрафу, накладеного ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 07.05.2026 по справі №520/17007/24.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано прийняв звіт про виконання судового рішення та скасував штраф.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 27.05.2026 по справі № 520/17007/24 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 27.05.2026 по справі № 520/17007/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач І.М. Ральченко

Судді К.В. Мінаєва В.В. Катунов