Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №589/4550/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 р. Справа № 589/4550/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ральченка І.М.

суддів: Мінаєвої К.В. , Катунова В.В.

за участю секретаря судового засідання Колодкіної Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 08.12.2025 (суддя Прачук О.В., повний текст складено 08.12.25) по справі № 589/4550/25

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та закриття провадження,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Шосткинського міськрайонного суду Сумської області з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив суд скасувати постанову № 992 від 07.03.2025 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що 07.03.2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 винесено постанову № 992 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн по справі про адміністративне правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 08.12.2025 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та закриття провадження.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що повістки не отримував, на поштову адресу вона не надходила, повідомлення про отримання не вручалось, у зв`язку з чим позивач не був повідомлений про необхідність з`явитись до ІНФОРМАЦІЯ_3 , тому в моїх діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Крім того, позивач зазначає, що у день розгляду протоколу 07.03.2025 перебував на лікуванні.

Відповідач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 07 березня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 винесено постанову № 992 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн по справі про адміністративне правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Зі змісту постанови слідує, що: «04 березня 2025 року був складений протокол про адміністративне правопорушення відносно військовозобов`язаного ОСОБА_1 , який зобов`язаний був з`явитися за повісткою 08.12.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_3 , однак не зробив цього, про причини неявки не повідомив, чим порушив ч.10 ч.1 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу».

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, отже постанова № 992 від 07.03.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП є правомірною та законною.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 7 КУпАП України визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Процес притягнення до адміністративної відповідальності передбачає дотримання прав особи, яку притягують до такої відповідальності.

Відповідно до статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.

Відповідно до частини третьої статті 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, в особливий період, що тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З наведеного слідує, що для кваліфікації дій за частиною третьою статті 210-1 КУпАП необхідним є встановлення кваліфікуючої ознаки правопорушення, тобто вчинення такого порушення особою в особливий період.

Положеннями статті 69 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Положеннями статті 254 КУпАП визначено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.

Обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (частина перша статті 247 КУпАП).

Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

На виконання вимог частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статті 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Так, спірні відносини у даній справі склались з приводу правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Диспозиція ч.1 ст.210-1 КУпАП передбачає відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Диспозиція ч.3 ст.210-1 КУпАП передбачає відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-ХІІ, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до абзацу 5 частини 1 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі Закон № 3543-XII), особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII, воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Так, 24.02.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні №2102-ІХ», яким затверджено Указ Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до якого в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України та діє на теперішній час.

Відповідно до статті 2 Закону № 3543-XII, правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України «Про оборону України», цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.

Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно з пунктом 21 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України № 560 від 16.05.2024 року, за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов`язані зобов`язані з`являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.

За приписами ч. 3 ст. 17 Закону України «Про оборону України» громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

Відповідно до норми ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у порушенні якої позивача визнано винним оскаржуваною ним постановою, передбачено, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, крім іншого, прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

Відповідно до п. 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 (далі Порядок №560), належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:

1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;

2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку: день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

Аналізуючи наведене правове регулювання, колегія суддів вважає, що оповіщення військовозобов`язаного про виклик до ТЦК та СП може здійснюватися шляхом особистого вручення військовозобов`язаному повістки або шляхом її направлення засобами поштового зв`язку.

У випадку направлення повістки засобами поштового зв`язку належним підтвердженням оповіщення військовозобов`язаного про виклик до ТЦК та СП є документами від поштового оператора про особисте отримання поштового відправлення, відмітка у поштовому повідомленні про відмову від його отримання або відмітка у поштовому повідомленні про відсутність особи за адресою.

З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що позивач ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання у встановленому законом порядку за адресою: АДРЕСА_1 , яку він також зазначив у своєму позові як місце проживання.

Відповідачем на ім`я ОСОБА_1 було сформовано повістку 1419180 за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, яка містить унікальний електронний ідентифікатор у вигляді QR-коду із відповідною інформацією.

Дана повістка була направлена позивачу засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням за №0610210711808 на адресу його зареєстрованого місця проживання у встановленому законом порядку.

Відповідачем на підтвердження належного повідомлення позивача про необхідність з`явитись до відділу ІНФОРМАЦІЯ_3 на 08.12.2024 для уточнення даних, було надано до суду копію конверта з повісткою, який повернувся до відправника 07.12.2024р з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Таким чином, у розумінні п.41 Порядку № 560 ОСОБА_1 вважається таким, що був належним чином оповіщений про необхідність явки до відділу ІНФОРМАЦІЯ_3 , однак за викликом не прибув, причини неприбуття не повідомив.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо наявності поважних причин неприбуття позивача до відділу ІНФОРМАЦІЯ_3 07.03.2025 року, оскільки вони не підтверджуються належними, допустимими та достатніми доказами.

Так, на підтвердження своєї позиції апелянт посилається на те, що 07.03.2025 року він прибув до відділу ІНФОРМАЦІЯ_3 з метою повідомлення про перебування на лікуванні, однак не зміг потрапити до приміщення у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги.

Разом із тим, зі змісту наданого позивачем консультаційного висновку спеціаліста вбачається лише факт його звернення 04.03.2025 року до лікаря-невропатолога за медичною консультацією. При цьому вказаний документ не містить відомостей про перебування позивача на лікуванні станом на 07.03.2025 року, а також не підтверджує наявності захворювання чи стану здоров`я, які б об`єктивно позбавляли його можливості особисто прибути до відділу ІНФОРМАЦІЯ_3 у визначений строк.

Будь-яких інших доказів, які б свідчили про неможливість виконання позивачем обов`язку щодо прибуття 07.03.2025 року до відділу ІНФОРМАЦІЯ_3 або підтверджували його фактичне прибуття до зазначеного органу та неможливість доступу до приміщення у зв`язку з повітряною тривогою, матеріали справи не містять.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що наведені в апеляційній скарзі доводи ґрунтуються виключно на твердженнях апелянта та не підтверджені належними і допустимими доказами, а тому не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо відсутності поважних причин неприбуття позивача до відділу ІНФОРМАЦІЯ_3 07.03.2025 року.

Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення позивача про розгляд справи про адміністративне правопорушення, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Так, протокол про адміністративне правопорушення № 922 від 04.03.2025 року містить відомості про дату, час та місце розгляду справи, а також особистий підпис позивача, яким підтверджується його ознайомлення із зазначеною інформацією. Отже, наявні в матеріалах справи докази свідчать про належне повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи про адміністративне правопорушення, а відповідач, у свою чергу, виконав покладений на нього обов`язок щодо належного повідомлення особи про дату, час і місце розгляду справи.

Крім того, після прийняття постанови її копію було направлено позивачу рекомендованим поштовим відправленням за адресою його зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 . Водночас зазначене поштове відправлення було повернуто відправникові без вручення адресату.

За таких обставин колегія суддів зазначає, що повернення рекомендованого поштового відправлення без вручення не свідчить про порушення відповідачем порядку повідомлення позивача, оскільки останній був належним чином поінформований про дату, час та місце розгляду справи ще під час складання протоколу про адміністративне правопорушення. Будучи обізнаним про розгляд справи, позивач мав реальну можливість реалізувати свої процесуальні права, у тому числі з`явитися на її розгляд або цікавитися результатами її вирішення, однак таких дій не вчинив.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо порушення відповідачем права позивача на участь у розгляді справи є необґрунтованими та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів також бере до уваги, що Велика Палата Верховного Суду у справі №800/547/17 від 25.04.2018 виснувала, що: «направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним».

Позивачем не надано до суду доказів того, що він не зареєстрований за вказаною адресою, а також доказів, які свідчили б про те, що він повідомляв територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншу адресу місця проживання.

Відповідно до ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа, опис обставин, установлених при розгляді справи, зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за адміністративне правопорушення, прийняте по справі рішення.

Дослідивши зміст оскаржуваної постанови, судом першої інстанції вірно встановлено, що така містить всі необхідні відомості, передбачені ст.ст. 280, 283 КУпАП, при цьому в постанові в повній мірі описано обставини, встановлені під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а тому складання постанови уповноваженим органом про притягнення його до адміністративної відповідальності є правомірним.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що під час ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції було порушено норми матеріального права. Суд правильно та повно з`ясував усі обставини справи й надав їм юридичну оцінку відповідно до норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 08.12.2025 по справі № 589/4550/25 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення

Рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 08.12.2025 по справі № 589/4550/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.М. Ральченко

Судді К.В. Мінаєва В.В. Катунов

Постанова складена в повному обсязі 22.07.26.