Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №520/3869/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Полях Н.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 р. Справа № 520/3869/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Ральченка І.М.,

Суддів: Катунова В.В. , Мінаєвої К.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, представника позивача ОСОБА_1 - Меламеда Вадима Борисовича на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.05.2026 року по справі № 520/3869/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо перебування громадянки ОСОБА_1 - представниці дискримінованої групи громадян України, євреїв та не євреїв, асоційованих з ними, які виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю — у ситуації забороненої дискримінації порівняно з іншими пенсіонерами.

- зобов`язати відповідача вжити позитивні дії:

- негайно припинити дискримінацію та утриматися від порушення принципу недискримінації;

- вважати відповідно до Постанові Верховного Суду від 09 грудня 2024 року у справі № 360/777/23 що “Виплату пенсії особам, які виїхали на постійне проживання за кордон, можливо здійснювати шляхом перерахування коштів на діючі карткові рахунки, відкриті в українських банках.

- здійснити виплату пенсії позивача, яку відповідач мав сплатити відповідно до Постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2018 року у справі №820/6533/17 та/або рішення від 25.06.2019 року у адміністративній справі №520/4994/19 та/або рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2022 року у справі №520/5389/22 та/або рішення від 05.05.2025 року Харківського окружного адміністративного суду у справі №520/28235/24, на визначений позивачем банківський рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в АТ “Ощадбанк”, з урахуванням компенсації втрати частини доходів;

- нарахувати та виплатити позивачу на визначений ним банківський рахунок № НОМЕР_1 відкритий в АТ “Ощадбанк” компенсацію за моральну шкоду в сумі 250 000 (Двісті п`ятдесят тисяч) грн.;

- розробити та впровадити заходи щодо недопущення подальшої дискримінації позивачки як представника дискримінованої групи громадян України, які виїхали на постійне проживання за кордон, у тому числі шляхом аналізу внутрішніх практик, співпраці з профільними громадськими організаціями, проведення просвітницької роботи серед працівників територіальних органів Пенсійного фонду України;

- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення та зобов`язати відповідача подати звіт про його виконання у десятиденний строк з моменту набрання рішенням законної сили.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.05.2026 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 на банківський рахунок № НОМЕР_1 відкритий в АТ “Ощадбанк”.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснювати виплату пенсії ОСОБА_1 на банківський рахунок № НОМЕР_1 відкритий в АТ “Ощадбанк”.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Клопотання ОСОБА_1 щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду – задоволено частково.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подати звіт про виконання рішення суду у строк протягом трьох місяців з дня набрання законної сили цим рішенням суду.

У задоволенні іншої частини клопотання – відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на те, що підстави для поновлення виплати пенсії позивача відсутні.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, обставини справи не досліджені у зв`язку з чим підлягає скасуванню

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Стосовно клопотання щодо розгляду справи за участі представника позивача в режимі відеоконференції колегія суддів зазначає наступне.

Так, практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справі “Axen v. Germany”, заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року “Varela Assalino contre le Portugal”, заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні як отримувач пенсії за віком, призначену відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Відповідно до ч. 4. ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2018 у справі №820/6533/17 адміністративний позов ОСОБА_1 до Шевченківського об`єднаного управління пенсійного фонду України міста Харкова про вимогу про зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправним та скасувати рішення Шевченківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України міста Харкова з приводу відмови у поновлення виплати пенсії, оформлене протоколом №11 від 16.06.2017р. Зобов`язано Шевченківське об`єднане управління Пенсійного фонду України міста Харкова повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.04.2017р. про поновлення виплат раніше призначеної пенсії. В решті вимог позов – залишено без задоволення.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2018 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.01.2018 по справі № 820/6533/17 скасовано в частині зобов`язання Шевченківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.04.2017 р. про поновлення виплат раніше призначеної пенсії. Прийнято в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Зобов`язано Шевченківське об`єднане управління пенсійного фонду України м. Харкова поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком з 14.06.2017 року з врахуванням індексації. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.01.2018 року по справі № 820/6533/17 - залишено без змін.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2019 у справі №520/4994/19 адміністративний позов позовом ОСОБА_1 до Шевченківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про зобов`язання вчинити певні дії – задоволено. Визнано протиправними дії Шевченківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова у визначенні розміру поновлюваної ОСОБА_1 пенсії. Зобов`язано Шевченківське об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова визначити ОСОБА_1 розмір пенсії за віком з 14 червня 2017 року відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2022 у справі №520/5389/22 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії – задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області стосовно не здійснення автоматичного перерахунку пенсії ОСОБА_1 починаючи з 01.06.2020 року з урахуванням 30 років 8 місяців та 24 днів страхового стажу та відповідно до ст.28 та ч.3 ст. 42 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити розрахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.06.2020 року з урахуванням 30 років 8 місяців та 24 днів страхового стажу та з урахуванням обов`язкових автоматичних масових перерахунків пенсії, відповідно до ст. 28 та ч.3 ст. 42 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовлено.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 у справі №520/28235/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській щодо не виплати поточної пенсії ОСОБА_1 та недоотриманої пенсії з 20.12.2021 року на її особистий банківський рахунок № НОМЕР_2 в АТ “Укрексімбанк” МФО банку 322313 код ЄДРПОУ банку 00032112. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснювати виплату поточної пенсії ОСОБА_1 , в тому числі суму недоотриманої пенсії з 20.12.2021 року, на визначений нею банківський рахунок № НОМЕР_2 в АТ “Укрексімбанк” МФО банку 322313 код ЄДРПОУ банку 00032112. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01.09.2025 апеляційну скаргу залишено без задоволення, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 у справі №520/28235/24 залишено без змін.

26.11.2025 представник позивача звернуся до відповідача із заявою, у якій просив перераховувати пенсію ОСОБА_1 починаючи з 01.01.2023 на особистий банківський рахунок реквізити, якого зазначені далі: Одержувач – ОСОБА_1 , РНОКПП – НОМЕР_3 Банк: АТ “Ощадбанк” Рахунок одержувача № НОМЕР_1 , МФО банку 325796, код ЄДРПОУ банку 09325703.

Листом від 11.12.2025 №43757-47031/В-05/8-2000/25 відповідач зазначив пунктом 10 Порядку визначено, що заява про виплату пенсії або грошової допомоги або заява про виплату пенсії або грошової допомоги з відкриттям рахунка подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті в межах України. Заява про виплату пенсії або грошової допомоги може прийматися органом Пенсійного фонду України через установи уповноваженого банку, зокрема, в електронній формі з використанням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, одержувача та уповноваженого працівника банку. Заява приймається за умови пред`явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу та підтверджує її вік, і визначеного законодавством документа, необхідного для з`ясування місця її проживання, та реєструється в установленому порядку. Заява про виплату пенсії може подаватися до органу Пенсійного фонду України в електронній формі через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України з використанням засобів кваліфікованого електронного підпису (КЕП). Можливість формування такої заяви передбачена в особистому кабінеті пенсіонера, зареєстрованого на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України, у розділі “Щодо пенсійного забезпечення” - “Внесення змін до пенсійної справи” Для зміни банківських реквізитів пропонуємо ОСОБА_1 надати заяву одним з вищезазначених способів.

Не погоджуючись із вказаною бездіяльністю, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області протиправно призупинено виплату пенсії позивачу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 5 Рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Частиною 3 статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерел формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

За приписами пункту 1 частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

За приписами статті 47 Закону № 1058-VI, пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.

Порядок виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 р. № 1596 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 р. № 662) (надалі - Порядок № 1596), визначає механізм виплати пенсій та грошової допомоги їх одержувачам, у тому числі допомоги на поховання і сум пенсій, грошової допомоги, недоотриманих у зв`язку із смертю одержувача, особам, які мають право на отримання таких виплат, головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві (далі - органи Пенсійного фонду України) та структурними підрозділами з питань соціального захисту населення місцевих держадміністрацій, виконавчого органу міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, центрами з нарахування та здійснення соціальних виплат (далі - органи соціального захисту населення), а також інших грошових виплат, що фінансуються органами соціального захисту населення за рахунок відповідних бюджетів (далі - пенсія та грошова допомога), шляхом зарахування на поточні рахунки одержувачів пенсії та грошової допомоги (далі - одержувачі), а у разі їх смерті - на поточні рахунки осіб, які мають право на отримання допомоги на поховання та недоотриманої суми пенсії, грошової допомоги, в уповноважених банках.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 1596 виплата і доставка пенсій та грошової допомоги здійснюється уповноваженими банками на умовах, визначених цим Порядком, та на підставі договорів, що укладаються: […] між уповноваженими банками, Пенсійним фондом України та органами Пенсійного фонду України.

Пунктами 4 і 6 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року №1596 (далі Порядок № 1596), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, установлено, що виплата пенсій та грошової допомоги відповідно до цього Порядку здійснюється за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувачів в населених пунктах у межах України через вибрані одержувачами уповноважені банки, їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо) (далі - установи уповноважених банків).

Допомога на поховання, сума пенсії, грошової допомоги, недоотримана у зв`язку із смертю одержувача, пенсія, грошова допомога в разі виїзду одержувача на постійне місце проживання за кордон та у випадках, що потребують термінових виплат, виплачуються органами Пенсійного фонду України, органами соціального захисту населення шляхом зарахування на поточний рахунок одержувача (особи, яка має право на отримання виплат у зв`язку із його смертю) в уповноваженому банку.

Одержувачі самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунка.

Згідно з пунктами 8-9 Порядку № 1596 поточні рахунки одержувачам відкриваються уповноваженими банками згідно з вимогами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку, що регулюють порядок відкриття рахунків у національній та іноземній валюті.

Між уповноваженим банком і одержувачем укладається договір банківського рахунка. Положеннями договору не можуть погіршуватися умови виплати пенсій та грошової допомоги, встановлені цим Порядком. Умови договору повинні передбачати можливість його розірвання за ініціативою однієї із сторін.

Відповідно до пункту 10 Порядку № 1596 заява про виплату пенсії або грошової допомоги (додаток 1) або заява про виплату пенсії або грошової допомоги з відкриттям рахунка (додаток 4) подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті в межах України. Заява про виплату пенсії або грошової допомоги може прийматися органом Пенсійного фонду України або органом соціального захисту населення через установи уповноваженого банку. Заява приймається за умови пред`явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу та підтверджує її вік, і визначеного законодавством документа, необхідного для з`ясування місця її проживання, та реєструється в установленому порядку.

Таким чином, підставою для виплати пенсії через поточні рахунки в банках є заява про виплату пенсії (бланк якої є Додатком № 1 до Порядку №1596), яка може бути подана пенсійному органу, відповідно до пункту 10 Порядку №1596, двома шляхами, а саме: особисто пенсіонером до органу Пенсійного фонду; або від установи уповноваженого банку.

Колегією суддів встановлено, що 26.11.2025 представник позивача через веб-портал Пенсійного фонду України звернуся до відповідача із заявою, у якій просив перераховувати пенсію ОСОБА_1 починаючи з 01.01.2023 на особистий банківський рахунок реквізити, якого зазначені далі: Одержувач – ОСОБА_1 , РНОКПП – НОМЕР_3 Банк: АТ “Ощадбанк” Рахунок одержувача № НОМЕР_1 , МФО банку 325796, код ЄДРПОУ банку 09325703.

До вказаної заяви надано апостильовану та нотаріально завірену довіреність, ордер про надання правової допомоги та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, що підтверджується матеріалами справи.

Отже дії позивача щодо виплати пенсії на відкритий ним поточний рахунок в уповноваженому банку оформлено в порядку, який не суперечить законодавству.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, щодо протиправності в діях відповідача при відмові перераховувати позивачу пенсію на визначений нею банківський рахунок оскільки Порядком № 1596 не передбачено такої підстави для відмови у виплаті раніше призначеної пенсії на банківський рахунок, як не надання позивачем заяви про виплату пенсії особисто.

Порядком № 22-1 передбачено можливість подачі заяви саме заявником, тобто, як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником.

Відповідно до абз. 6 п. 10 Порядку № 1596 уповноважений банк може відмовити у відкритті поточного рахунка одержувачу з підстав, визначених законодавством та/або нормативно-правовими актами Національного банку, або у разі надання не в повному обсязі та/або недостовірної інформації чи документів, що містять недостовірну/неправдиву інформацію, та/або будь-яких інших відомостей, необхідних уповноваженому банку для відкриття поточного рахунка згідно з вимогами законодавства та/або нормативно-правових актів Національного банку, про що повідомляє відповідному органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення із зазначенням причин відмови у відкритті рахунка для інформування одержувача або подання відсутньої/уточнювальної інформації, відсутніх відомостей та/або документів.

А отже колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має право на виплату пенсії, в тому числі і суми недоотриманої пенсії, на банківський рахунок, відкритий в АТ КБ “Ощадбанк”, а тому відповідач зобов`язаний здійснити виплату пенсії, в тому числі суму недоотриманої пенсії, на визначений пенсіонером банківський рахунок за заявою, поданою представником позивача.

Верховний Суд неодноразово зазначав, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в статті 46 Конституції України (постанови Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 280/4551/21, від 04.07.2022 у справі № 380/22572/21 від 24.07.2023 у справі № 280/6637/22).

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18.

Верховним Судом у постанові від 20.01.2022 року у справі №280/4551/21 сформульовано правовий висновок, згідно з яким подання заяви про поновлення виплати пенсії пенсіонеру, який виїхав на постійне проживання за межі України, у період дії Порядку № 22-1 у редакції постанов правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1 та від 16.12.2020 № 25-1 допускається, у тому числі, представником такого пенсіонера за довіреністю і така заява повинна бути розглянута Пенсійним органом з урахуванням інших вимог Порядку № 22-1.

Вказаний правовий висновок розповсюджується і на порядок виплати грошових коштів на карткові рахунки пенсіонерів, які фактично перебувають за кордоном (постанова Верховного Суду від 24.07.2023 по справі №280/6637/22).

У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що за можливе проводити виплату пенсії громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, шляхом її перерахунку на діючі карткові рахунки, відкриті в українських банках. При цьому, відповідну заяву із зазначенням реквізитів рахунку може подавати представник пенсіонера за довіреністю. Особиста присутність пенсіонера під час подання такої заяви чинним законодавством не вимагається.

За змістом висновку Верховного Суду у постанові від 20.01.2022 №280/4551/21 необхідність приїзду людей похилого віку, які виїхали на постійне проживання за межі України, виключно з метою особистого звернення до Пенсійного органу задля виправлення помилки, допущеної державою, є додатковим тягарем для таких осіб і не сприяє відновленню їх порушеного права. Такий підхід суперечить тезам, покладеним Конституційним Судом України в основу рішення від 07.10.2009 №25-рп/2009.

З пункту 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 випливає, що Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

Проте, відповідні зміни до законодавства до цього часу не були внесені.

Відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвела до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови, за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.

Зазначені висновки узгоджуються і з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 у справі №815/1226/18.

Враховуючи, що представником позивача, який діяв на підставі нотаріально посвідченої довіреності, подано безпосередньо до управління Пенсійного фонду України особисту заяву позивача про поновлення пенсії суд першої інстанції дійшов правильного висновку, щодо помилковості посилання відповідача про особисте звернення позивачем із заявою про поновлення пенсії.

Зазначені висновки суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 30.01.2020 у справі № 489/5194/16-а, від 05.02.2020 у справі № 501/28/17, від 31.03.2020 у справі № 826/14837/16, від 18.05.2022 у справі № 160/5259/20.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо протиправної бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

Щодо вимог апеляційної скарги позивача про зобов`язання відповідача припинити дискримінацію, колегія суддів зазначає наступне.

У Рішенні Конституційного Суду України від 12 квітня 2012 року №9-рп/2012 зазначено, що рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (статтях 14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 14), Протоколі № 12 до цієї Конвенції (статті 1), ратифікованих Україною, та у Загальній декларації прав людини 1948 року (статтях 1, 2, 7); гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод (абзаци четвертий, п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (рішення від 11 червня 2002 року у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства», заява № 36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (рішення Європейського суду з прав людини від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України», заява № 10441/06).

У пункті 49 рішення «Цаунеггер проти Німеччини» (заява № 22028/04) від 03 грудня 2009 року Європейський суд з прав людини підкреслив, що різниця у поводженні є дискримінаційною для цілей статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо вона не має об`єктивного та розумного виправдання, тобто якщо вона не переслідує законної мети або якщо немає розумного зв`язку, пропорційності між використаними засобами та поставленою метою.

Подібний підхід у своїх рішеннях застосовує й Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У протилежному випадку встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004).

Згідно із статтею 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Непряма дискримінація - це ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Відповідно до частини першої статтею 1 Закону України від 06.09.2012 № 5207-VI "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" (далі - Закон № 5207), дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.05.2018 у справі №800/191/17 зазначено, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, з метою з`ясування обставин існування дискримінації у конкретній ситуації застосовується триступеневий тест: по-перше, виявлення двох категорій осіб, які є порівнюваними та відмінними, оскільки відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дискримінація передбачає належність людини до певної групи; по-друге, встановлення, чи дійсно члени цих двох груп оцінюються по-різному; і, по-третє, якщо так, то чи для цього є об`єктивні, обґрунтовані підстави.

Отже, факт дискримінації може бути встановлений лише у випадку, коли розрізнення у ставленні до особи вмотивоване притаманною їй певною персональною ознакою (постанова Верховного Суду від 31.07.2018 у справі № 127/4952/17).

Колегія суддів відхиляє вимогу про зобов`язання припинити дискримінацію, оскільки позивач не навів достатніх фактичних даних на підтвердження того, що дискримінація дійсно мала місце, що є обов`язковим згідно із процесуальним законодавством.

Крім того колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції з приводу того, що розроблення та впровадження заходів щодо недопущення подальшої дискримінації громадян України, які виїхали на постійне проживання за кордон, зокрема позивачки, у тому числі шляхом аналізу внутрішніх практик, співпраці з профільними громадськими організаціями, проведення просвітницької роботи серед працівників територіальних органів Пенсійного фонду України, оскільки завданням адміністративного судочинства є захист права та законних інтересів осіб, які звертаються за судовим захистом оскільки суди не можуть перебирати на себе функції законодавчої та виконавчої гілок влади, оскільки буде порушено конституційний принцип поділу державної влади в Україні на законодавчу, виконавчу та судову.

З приводу вимог апеляційної скарги, щодо компенсації за моральної шкоди в сумі 250 000 грн колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач пов`язала завдання їй моральних страждань із дискримінацією групи громадян України, євреїв та неєвреїв, асоційованих з ними, які виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю у ситуації забороненої дискримінації порівняно з іншими пенсіонерами, управління звертає увагу суду на те, що відсутність нормативного механізму не є проявом дискримінації, а є наслідком законодавчого регулювання, яке однаково застосовується до всіх громадян України, що виїхали на постійне місце проживання до країн, з якими не укладено відповідних міжнародних угод.

Відшкодування шкоди, передбачене Главою 82 ЦК України, стосується випадків, коли шкода завдається заподіювачем, який не перебуває з потерпілим у певних правовідносинах, передбачених законом, та відноситься до так званих позадоговірних деліктних зобов`язань.

Визначення шкоди в такому розумінні надане у статті 22 ЦК України:

1. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

2. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно зазначив, що між сторонами деліктні зобов`язання відсутні, оскільки спірні правовідносини врегульовані законодавством про державне пенсійне страхування, зокрема, Законом № 1058-IV, за яким відповідач є страховиком, а позивач застрахованою особою.

Відповідно, сума протиправно невиплаченої пенсії не може відноситись до позадоговірної шкоди чи збитків в розумінні цивільного права, через що вимоги про відшкодування збитків не можуть бути задоволені через помилковий в даному випадку спосіб судового захисту порушеного права.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч.1 та 2 ст. 23 ЦК України)

В п. 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» наголошується, що п.1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, а в п.58 рішення Європейського суд у справі «Серявін та інші проти України» зазначається про те, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті… Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що стороною позивача не надано жодних доказів, які б встановлювали заподіяння їй моральної шкоди з боку відповідача, матеріалами справи не підтверджено, що саме через вину та протиправну бездіяльність відповідача позивачу було спричинено моральну шкоду, що виключає відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 23 ЦК України. А отже відсутні підстави для відшкодування такої шкоди.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано частково задовольнив позов.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.05.2026 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, представника позивача ОСОБА_1 - Меламеда Вадима Борисовича - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.05.2026 року по справі № 520/3869/26 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.М. Ральченко

Судді В.В. Катунов К.В. Мінаєва