Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №360/93/26 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року справа №360/93/26

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 березня 2026 року (повне судове рішення складено 27 березня 2026 року) у справі № 360/93/26 (суддя в І інстанції Тихонов І.В.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

18.01.2026 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 та просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 08 лютого 2017 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно – 28 листопада 2025 року за весь час затримки виплати, а також компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати перерахунку грошового забезпечення включно – 27 листопада 2025 року за весь час затримки виплати;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 08 лютого 2017 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно – 28 листопада 2025 року за весь час затримки виплати, а також компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати перерахунку грошового забезпечення включно – 27 листопада 2025 року за весь час затримки виплати.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ).

При цьому, за період з 08 лютого 2017 року по 28 лютого 2018 року позивачу не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення та за період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року, не нараховано та не виплачено грошове забезпечення виходячи із розміру прожиткового мінімуму станом на 1 січня відповідного календарного року.

28 листопада 2025 року на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду у справі № 360/657/25, на розрахунковий рахунок позивача була нарахована сума індексації грошового забезпечення.

Також, 27 листопада 2025 року на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду у справі № 360/658/25 на розрахунковий рахунок позивача була нарахована сума перерахунку грошового забезпечення.

Позивач вважає, що відповідач має виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 08 лютого 2017 року по день фактичної виплати індексації, а також втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати перерахунку грошового забезпечення.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 27 березня 2026 року позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення та невиплаченого грошового забезпечення за період з 08 лютого 2017 року по 28 листопада 2025 року та з 29 січня 2020 року по 27 листопада 2025 року.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 08 лютого 2017 року по 28 листопада 2025 року та грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 27 листопада 2025 року, відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.

Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги з посиланням на практику Верховного Суду, викладену в постановах від 20.05.2020 у справі № 815/2454/18, від 31.03.2020 у справі № 817/621/18 та від 26.02.2020 у справі № 826/8319/16, вказав, що у разі невиконання судового рішення, позивач має право на виплату компенсації за час затримки виконання судового рішення. Однак, коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.

За таких обставин, відповідач вважає, що право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.

Враховуючи вищенаведене відповідач зазначає, що рішення Луганського окружного адміністративного суду від 06.06.2025 у справі 360/658/25 та від 02.06.2025 у справі 360/657/25 виконані, а тому відповідач вважає, що відсутні правові підстави щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 08.02.2017 по день фактичної виплати 28.11.2025 та з 29.01.2020 по день фактичної виплати 27.11.2025, відтак адміністративний позов є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

Також відповідач звернув увагу, що винагорода за бойове чергування та грошова допомога для оздоровлення є одноразовими додатковими видами грошового забезпечення і на ці суми не нараховується компенсація втрати частини доходів.

Крім того, вважав, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом.

Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) проходив службу у відповідача, що не заперечують сторони по справі.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 02.06.2025 по справі № 360/657/25, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 16.10.2025, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 індексацію грошового забезпечення за період з 08.02.2017 по 28.02.2018 включно і застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, в сумі 48 296,46 грн., з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті.

На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 02.06.2025 позивачу було здійснено нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у розмірі 37188,27 грн. згідно платіжної інструкції від 27.11.2025 №31080 з відрахування військового збору у розмірі 2414,82 грн. та ПДФО у розмірі 8693,37 грн., про що свідчить розрахунковий лист від 29.12.2025 №1494.

З урахуванням військового збору у розмірі 2414,82 грн та ПДФО у розмірі 8693,37 грн, позивачу на картковий рахунок 27.11.2025 зараховано 37188,27 грн що не заперечується сторонами по справі.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 06.06.2025 по справі № 360/658/25, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2025, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_2 перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 18.07.2022, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу з військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідні тарифні коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», урахуванням виплачених сум.

На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 06.06.2025 позивачу було здійснено перерахунок грошового забезпечення у розмірі 102137,91 згідно платіжної інструкції від 27.11.2025 №30939 з відрахування військового збору у розмірі 5106,90 грн. та ПДФО у розмірі 18384,82 грн., про що свідчить розрахунковий лист від 30.12.2025 №1508.

З урахуванням військового збору у розмірі 5106,90 грн та ПДФО у розмірі 18384,82 грн, позивачу на картковий рахунок 27.11.2025 зараховано 78646,19 грн, що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку та не заперечується сторонами по справі.

Позивач вважає, що має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки за період з 08 лютого 2017 року по день фактичного нарахування та виплати, а саме 28.11.2025, а також на суму перерахованого грошового забезпечення за весь час затримки за період з 29 січня 2020 року по день фактичного нарахування та виплати, а саме 27.11.2025, у зв`язку із чим звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (надалі - Закон № 2050-III).

Згідно із статтями 1, 2 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Тобто, стаття 2 Закону №2050-III прямо передбачає, що під доходами, на які поширюються правила щодо компенсації втрат, у цьому Законі слід розуміти, зокрема й заробітну плату. Індексація грошового забезпечення є складовою заробітної плати.

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Зі змісту приведених норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих доходів у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону №2050-ІІІ).

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (надалі - Порядок №159).

Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Згідно з абзацом 1 пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11.07.2017 №21-2003а16, Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17 та від 15.10.2020 у справі №240/11882/19.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладену в постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20, де, серед іншого, Верховний Суд дійшов висновку, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації в указаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

Судова палата вважала за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021,17.11.2021, 27.07.2022, 11.05.2023 (справи №№ 240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20,460/786/20, відповідно) про застосування строків звернення до суду з адміністративним позовом у правовідносинах щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати відповідно до Закону № 2050-ІІІ та сформулювати такі висновки:

а) у спорах цієї категорії справ суди повинні застосовувати шестимісячний строк звернення до суду з позовом, визначений частиною першою статті 122 КАС України, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів;

б) нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати зокрема і пенсії, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Тому особі, права якої порушені невиконанням обов`язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості. При цьому така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати;

в) з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості з виплати пенсії за попередні періоди особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг шестимісячного строку звернення з позовом до суду. Звернення до суду з позовом про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів після закінчення цього строку є підставою, передбаченою пунктом 8 частини першої статті 240, для залишення позовної заяви без розгляду;

г) отримання листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на заяву не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку. Відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду (пункт 35).

Оскільки такий обов`язок відповідачем при виплаті позивачеву належних сум грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення за період з 08 лютого 2017 року по 28 лютого 2018 року та з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року не дотримано, право останнього на виплату компенсації порушено.

З урахуванням того, що несвоєчасне нарахування належних сум грошового забезпечення та остаточний розрахунок з позивачем відбулися у зв`язку з неправомірним нарахуванням такого розрахунку відповідачем, тобто з його вини, позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення у належному розмірі за період з 08 лютого 2017 року по 28 лютого 2018 року та з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року, у зв`язку із чим порушене право позивача підлягає відновленню.

При цьому шестимісячний строк звернення до суду з дня відповідних виплат (листопад 2025 року) позивачем не пропущений, оскільки до суду він звернувся 18.01.2026.

Щодо посилань відповідача на постанови Верховного Суду, зокрема від 20.05.2020 у справі № 815/2454/18 та від 26.02.2020 у справі № 826/8319/16, та на те, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстави для виплати компенсації втрати частини доходів виникають лише у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду, суд зазначає таке.

Вказані посилання є безпідставними, оскільки у вказаних справах Суд дійшов протилежних висновків, про необхідність виплати компенсації за весь період невиплати доходів, а не з часу постановлення судового рішення, на підставі яких такі доходи фактично виплачені.

Верховний Суд у вказаних справах, серед іншого, вказав, що «компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.».

Більш того слід вказати, що відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Застосовуючи наведений Великою Палатою Верховного Суду принцип, суд враховує саме останню правову позицію Верховного Суду (в складі палати) щодо компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати, зокрема й грошового забезпечення, що наведена судом вище.

У частинах першій, другій статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

При розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (аналогічна позиція викладена у рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»).

Таким чином, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Також щодо посилань відповідача на те, що винагорода за бойове чергування та грошова допомога для оздоровлення є одноразовими додатковими видами грошового забезпечення, а тому на ці суми не нараховується компенсація втрати частини доходів, слід зазначити таке.

Суд розглядає дану позовну заяву виключно за позовною заявою та в межах позовних вимог.

В свою чергу, позивачем у позовній заяві не визначено вимог щодо конкретних видів грошового забезпечення, які мають бути враховані при розрахунку компенсації втрати частини доходів, а тому це питання не є спірним у даній справі.

Тож, під час розгляду даної справи судом не досліджується питання щодо наявності або відсутності підстав для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів на окремі (конкретні) види грошового забезпечення, в тому числі і його одноразові додаткові види, оскільки це не є спірним питанням у даній справі, а відтак обов`язок щодо розрахунку компенсації втрати частини доходів та сум, які мають бути включені до такого розрахунку, покладається на відповідача.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.

Враховуючи викладене, виходячи з системного аналізу обставин справи та положень законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 – залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 березня 2026 року у справі № 360/93/26 – залишити без змін.

Повне судове рішення – 22 липня 2026 року.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів І. В. Сіваченко

А. А. Блохін

Т. Г. Гаврищук