Рішення від 21 липня 2026 р. у справі №580/4679/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року справа № 580/4679/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Паламаря П.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Вайда Т.І. в інтересах ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради (18005, м. Черкаси, бул. Шевченка, 307) в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля за перше півріччя 2026 року виходячи з розміру, встановленого пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року №228 “Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій не бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та транспортне обслуговування”, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07 серпня 2013 року №536 “Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року №228”, у розмірі 22% прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць;

- зобов`язати Департамент соціальної політики Черкаської міської ради зробити перерахунок суми компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля за перше півріччя 2026 року виходячи з розміру, встановленого пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року №228 “Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій не бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та транспортне обслуговування”, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07 серпня 2013 року №536 “Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року №228”, у розмірі 22% прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць з урахуванням вже виплачених коштів на компенсацію;

- зобов`язати Департамент соціальної політики Черкаської міської ради виплатити (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_1 грошову компенсацію на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля за перше півріччя 2026 року виходячи з розміру, встановленого пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року №228 “Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та транспортне обслуговування”, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07 серпня 2013 року №536 “Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. №228”, а саме: 22 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць та в подальшому виплачувати, до виникнення, зміни чи припинення правовідносин;

- зобов`язати Департамент соціальної політики Черкаської міської ради виплатити ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 10000 гривень в рахунок компенсації моральної шкоди;

- зобов`язати Департамент соціальної політики Черкаської міської ради подати протягом 15 днів, з дня набрання постановою законної сили, звіт про виконання судового рішення, що передбачено частиною 1 статті 382 КАС України.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначив, що компенсація нараховується та виплачується відповідачем у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством, а тому вважає дії відповідача протиправними щодо непроведення належної виплати грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля, виходячи з розміру встановленого п.2 постанови, викладеного в редакції з 01.01.2014. Компенсація нараховується та виплачується не у розмірі відповідному 22% прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити. Вказує, що відповідно до пункту 2 постанови (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), для осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, які мають автомобілі та мотоколяски, розміри річних грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля становить відповідно 22 відсотки та 16 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на транспортне обслуговування - 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на 2026 рік становить 2595,00 грн відповідно до Закону України “Про Державний бюджет України на 2026 рік”. Компенсації виплачуються рівними частинами двічі на рік, у березні за перше та у вересні за друге півріччя року з дня їх призначення. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 за І півріччя 2026 року була призначена та виплачена компенсація на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля у розмірі 285,45 грн відповідно до норм чинного законодавства. За юридичною позицією Конституційного Суду України з прийняттям нормативно-правового акта в новій редакції втрачають чинність норми акта в попередній редакції. Отже, застосовувати пункт 2 постанови в редакції, яка втратила чинність немає законних підстав. А тому позовні вимоги ОСОБА_1 щодо нарахування та виплати компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля за перше півріччя 2026 року, виходячи з розміру, встановленого пунктом 2 постанови в редакції постанови КМУ від 07.08.2013 №536 “Про внесення змін до пункту 2 постанови КМУ від 14.02.2007 № 228” у розмірі 22 % прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць (правова норма, яка втратила чинність на момент спірних правовідносин) є незаконними та не підлягають задоволенню.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Позивач відповідно до Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2006 №999 (із змінами та доповненнями), забезпечений з 02.10.2009 автомобілем Pontiac Vibe, 2005 року випуску, як гуманітарна допомога, без права продажу, дарування та передачі.

Згідно з посвідченням від 06.04.2021 серії НОМЕР_1 позивач є особою з інвалідністю 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України, для ветеранів війни – осіб з інвалідністю внаслідок війни.

Позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату йому суми компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля за 1 півріччя 2026 року.

Відповідач листом від 06.04.2026 повідомив позивача, що йому у повному обсязі нарахована та виплачена грошова компенсація на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля, тому відсутні правові підстави для перерахунку сум такої компенсації.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Конституції України).

Зокрема, Закон України від 21.03.1991 № 875-XII “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, згідно із статтею першою якого особи з інвалідністю в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Закон України від 06.10.2005 № 2961-IV “Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні” (далі - Закон № 2961-IV) відповідно до Конституції України визначає основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров`я, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності.

Реабілітація осіб з інвалідністю - це система медичних, психологічних, педагогічних, фізичних, професійних, трудових, фізкультурно-спортивних, соціально-побутових заходів, спрямованих на надання особам допомоги у відновленні та компенсації порушених або втрачених функцій організму для досягнення і підтримання соціальної та матеріальної незалежності, трудової адаптації та інтеграції в суспільство, а також забезпечення осіб з інвалідністю технічними та іншими засобами реабілітації і виробами медичного призначення (стаття 1 Закону №2961-IV).

Згідно із частиною першою статті 25 Закону №2961-IV основними формами реабілітаційних заходів є: надання реабілітаційних послуг; забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення; матеріальне забезпечення.

Частинами першою та сьомою статті 26 Закону № 2961-IV визначено, що держава гарантує розробку, виробництво технічних та інших засобів реабілітації та закупівлю спеціального автотранспорту, виробів медичного призначення та забезпечення ними осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю для соціальної адаптації, полегшення умов праці і побуту, спілкування осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, поширює інформацію про таку продукцію.

Облік осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, які забезпечуються технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення, спеціальним автотранспортом, у межах повноважень здійснюють місцева державна адміністрація і охорони здоров`я.

Згідно із частинами першою, п`ятою, шостою статті 28 Закону України “Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні” від 06.10.2005 № 2961-IV (далі – Закон № 2961-IV) грошові компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування спеціального автотранспорту та на транспортне обслуговування виплачуються особам з інвалідністю, на дітей з інвалідністю, які відповідно до законодавства мають право на забезпечення спеціальним автотранспортом. Грошові компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування спеціального автотранспорту та на транспортне обслуговування призначають і виплачують місцева державна адміністрація. Порядок виплати і розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування визначаються Кабінетом Міністрів України.

На виконання наведеної вище норми Закону № 2961-IV Кабінет Міністрів України постановою № 228 затвердив Порядок виплати грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування (далі - Порядок № 228).

Відповідно до пункту 2 Постанови № 228 для осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, які мають автомобілі та мотоколяски, розміри річних грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та мотоколясок становлять відповідно 22 відсотки та 16 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на транспортне обслуговування – 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Пунктом 5 Порядку № 228 передбачено, що компенсації виплачуються рівними частинами двічі на рік – у березні за перше та у вересні за друге півріччя поточного року з дня їх призначення.

Наведене нормативне регулювання дає підстави стверджувати, що розмір грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів, показники, за якими вона визначається, порядок та періодичність її виплати точно встановлені законодавством, яке не передбачає компетенції центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, забезпечує формування та реалізацію здійснення державного нагляду та контролю за додержанням вимог законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, давати роз`яснення з питань визначення розміру грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів, що виплачуються особам з інвалідністю, законним представникам дітей з інвалідністю, що мають автомобілі та мотоколяски. Показники і параметр розміру грошової компенсації у нормативному акті виписані достатньо чітко і однозначно для того, щоб визначити і виплати конкретну суму цього платежу. Зокрема, положення пункту 2 Постанови № 228 та пункту 5 Порядку № 228 треба розуміти так, що 22 або 16 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, є сумою, яка належить до сплати за кожен місяць відповідного півріччя, що виплачується двічі на рік рівними частинами.

Вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.10.2018 у справі № 550/196/16-а, від 28.04.2020 у справі № 611/26/17, та, в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, враховуються при вирішенні цієї справи.

Як вбачається із відзиву на позовну заяву, відповідач зазначив, що Департаментом визначено розмір компенсації ОСОБА_1 вірно та в порядку передбаченому нормами чинного законодавства, а саме, в розмірі згідно з пунктом 2 постанови кабінету Міністрів України від 14.02.2007 №228 “Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування” в редакції постанови КМУ №683 від 05.08.2020.

Під час розгляду справи, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 19.10.2022 у справі № 260/4268/21, які полягають у такому.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2020 № 683 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. № 228”, яка набрала чинності з 08.08.2020, затверджено зміни, що вносяться до постанови №228, зокрема, пункт 2 постанови № 228 викладено в такій редакції:

“2. Установити, що для осіб з інвалідністю і законних представників дітей з інвалідністю, які мають автомобілі та мотоколяски, розміри річних грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів становлять відповідно 22 відсотки та 16 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на транспортне обслуговування - 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.”.

З 01.07.2021 набрали чинності зміни до постанови № 228, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2021 № 283 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. № 228”, зокрема її пункт 2 викладено у такій редакції:

“2. Установити, що для осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, які мають автомобілі та мотоколяски, розміри річних грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та мотоколясок становлять відповідно 22 відсотки та 16 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на транспортне обслуговування - 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації можуть встановлювати розміри компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування вищі, ніж зазначені в цьому пункті, в разі наявності фінансових можливостей.”.

Отже, розмір грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів визначено пунктом 2 постанови № 228:

в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07.08.2013 № 536 “Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 № 228”, чинній до 08.08.2020: грошова компенсація на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів виплачуються особам з інвалідністю у розмірі 22% прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць;

в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 05.08.2020 №683 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 № 228”, чинній з 08.08.2020: розміри річних грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів становлять 22% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Тобто, з 08.08.2020 Кабінетом Міністрів України встановлено інший механізм обрахунку розміру грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування, який призвів до зменшення розміру грошової компенсації.

Суд зазначає, що у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі №260/4268/21 зазначено, що суди у період чинності пункту 2 в редакції, яка передбачає, що розміри річних грошових компенсацій на транспортне обслуговування становлять 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у правовідносинах щодо виплати грошової компенсації на транспортне обслуговування, передбаченої статтею 28 Закону №2961-IV, повинні застосовувати пункт 2 Порядку №228 в редакції Постанови №536, згідно з якою грошова компенсація на транспортне обслуговування виплачуються особам з інвалідністю у розмірі 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць з урахуванням положень міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а саме статті 1 Першого протоколу до Конвенції, положень Конвенції про права осіб з інвалідністю та Європейської соціальної хартії (переглянутої).

Так, суд зазначає, що грошова компенсація на транспортне обслуговування та компенсація на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля є аналогічними пільгами (компенсаціями) й гарантованими державою виплатами, однак здійснюються до, та відповідно, після одержання особою з інвалідністю, законним представником дитини з інвалідністю спеціального автотранспорту, оскільки виплачуються особам, які відповідно до законодавства мають право на забезпечення автомобілями.

При цьому, згідно із статтею 20 Конвенції про права осіб з інвалідністю, ратифікованої Законом України від 16.12.2009 № 1767-VI “Про ратифікацію Конвенції про права осіб з інвалідністю і Факультативного протоколу до неї” держави-учасниці взяли на себе зобов`язання вживати ефективних заходів для забезпечення індивідуальної мобільності осіб з інвалідністю з максимально можливим ступенем їхньої самостійності, зокрема шляхом сприяння індивідуальній мобільності осіб з інвалідністю вибраним ними способом, у вибраний ними час та за доступною ціною (пункт “а” частини першої).

До того ж згідно із Європейською соціальною хартією 1996 року (переглянута), яка була ратифікована Україною, Україна взяла на себе зобов`язання з метою забезпечення особам з інвалідністю, незалежно від їхнього віку та характеру і походження їхньої інвалідності, ефективного здійснення права на самостійність, соціальну інтеграцію та участь у житті суспільства сприяти їхній всебічній соціальній інтеграції та участі у житті суспільства, зокрема, шляхом вжиття заходів, включаючи технічну допомогу, що спрямовані на усунення перешкод для спілкування і пересування і що надають доступ до транспорту, житла, культурної діяльності і відпочинку (пункт 3 статті 15).

Тобто, держава взяла на себе зобов`язання в процесі виконання своїх соціальних обов`язків вживати заходів для забезпечення та утвердження права осіб на соціальний захист, у тому числі соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, зокрема щодо індивідуальної мобільності.

Суд зазначає, що Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать особи з інвалідністю, які в силу стійкого розладу функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем призводить до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Відтак, на думку суду, зменшення розміру компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля через зміну механізму його обчислення з 22 відсотків прожиткового мінімуму на місяць до 22 відсотків прожиткового мінімуму на рік, тобто у дванадцять разів, вказує на порушення державою конвенційних зобов`язань взятих на себе у зв`язку із ратифікацією Конвенції про права осіб з інвалідністю та Європейській соціальній хартії (переглянута), оскільки не узгоджується із взятими Україною на себе зобов`язаннями сприяти індивідуальній мобільності осіб з інвалідністю вибраним ними способом, у вибраний ними час та за доступною ціною; а також сприяти їхній всебічній соціальній інтеграції та участі у житті суспільства, зокрема, шляхом вжиття заходів, включаючи технічну допомогу, що спрямовані на усунення перешкод для спілкування і пересування і що надають доступ до транспорту, житла, культурної діяльності і відпочинку.

Окрім того, суд враховує те, що у рішеннях Конституційного Суду України неодноразово зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

Разом з цим Конституційний Суд України також неодноразово висловлював позицію щодо можливості встановлення обмежень розміру соціальних виплат.

Так, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.

Також судом враховано, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).

Таким чином, суд, дійшов висновку зобов`язати Департамент соціальної політики Черкаської міської ради здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 суми компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля за 1 півріччя 2026 року включно, виходячи з розміру, встановленого пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року №228 “Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та транспортне обслуговування”, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07 серпня 2013 року №536 “Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року №228”, у розмірі 22% прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць з урахуванням вже виплачених коштів на компенсацію, з урахуванням раніше виплачених сум.

Одночасно, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги про зобов`язання у подальшому здійснювати компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування, оскільки право на захист - це суб`єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (ст. 55 Конституції України).

Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.

Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Із системного аналізу вказаних норм випливає, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин, а не можливість їх порушення у майбутньому.

Отже, вимога про зобов`язання "у подальшому здійснювати нарахування компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування", є передчасною, адже спір в цій частині фактично не існує.

Щодо вимоги зобов`язати Департамент соціальної політики Черкаської міської ради виплатити ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 10000 гривень в рахунок компенсації моральної шкоди, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 5 ст. 21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Отже, позовна вимога про відшкодування шкоди в адміністративному судочинстві є похідною позовною вимогою від публічного спору.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода це будь-яке знецінення блага, що охороняється правом, тому її поділяють на майнову і немайнову. Моральна шкода втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди належать: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Об`єктивних доказів завдання позивачу в спірних правовідносинах моральної шкоди суду не надано.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Виходячи з викладеного, позовна вимога про відшкодування моральної шкоди в розмірі 10000 грн є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення суд зазначає таке.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно із частинами другою-четвертою статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом.

Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Відповідно до приписів частини другої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.

Невиконання судового рішення спричиняє відповідальність, встановлену законом.

У рішеннях Європейського суду з прав людини (у справах “Алпатов та інші проти України”, “Робота та інші проти України”, “Варава та інші проти України”, “ПМП “Фея” та інші проти України”), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, прослідковується однозначна позиція, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення як завершальна стадія судового процесу за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя.

Статтею 382 КАС України передбачений судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах.

Відповідно до частин першої вказаної статті суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Судом не встановлено, а позивачем не доведено, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату, або що відповідач створюватиме перешкоди для виконання такого рішення.

Отже, клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення залишається судом без задоволення.

За таких обставин, суд вважає заявлені позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і не надав доказів понесених судових витрат, відсутні підстави для їх розподілу.

Керуючись ст.ст. 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля за 1 півріччя 2026 року, виходячи з розміру, встановленого пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 №228 “Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій не бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та транспортне обслуговування”, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07.08.2013 №536 “Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 №228”, у розмірі 22% прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць.

Зобов`язати Департамент соціальної політики Черкаської міської ради здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля за 1 півріччя 2026 року, виходячи з розміру, встановленого пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 №228 “Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та транспортне обслуговування”, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07.08.2013 №536 “Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 №228”, у розмірі 22% прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць з урахуванням виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання рішення суду.

Суддя Петро ПАЛАМАР