Рішення від 19 липня 2026 р. у справі №461/2276/26 — Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/2276/26

Провадження №2/461/2095/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

/заочне/

20 липня 2026 року м. Львів

Галицький районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Кротової О.Б.,

секретар судового засідання Петрушка І.С.,

за участі:

позивачки ОСОБА_1 ,

позивачки ОСОБА_2 ,

представника позивачів ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-

в с т а н о в и в :

30.03.2026 позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Оліярник Григорій Іванович, через систему Електронний Суд звернулися до суду із позовом до ОСОБА_4 , в якому просять визнати останнього таким, що втратив право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог покликаються на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживають за адресою: АДРЕСА_1 . У зазначеній квартирі вони проживають на підставі ордера на жиле приміщення № НОМЕР_1 від 24 січня 1989 року, виданого виконавчим комітетом Шевченківської районної ради народних депутатів, виписаного на ім`я: ОСОБА_5 (помер), ОСОБА_6 (померла), ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 08.07.1997 було укладено договір найму житлового приміщення у будинку місцевих рад народних депутатів України, відповідно до якого у безстрокове користування надано квартиру АДРЕСА_2 . Зазначає, що ОСОБА_4 з 02.02.2002 фактично не проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з одруженням та створенням власної сім`ї. Він втратив зв`язок із зазначеним житлом, у його утриманні участі не бере, комунальні платежі не сплачує та фактично там не проживає. ОСОБА_4 вибув з квартири добровільно, забравши всі свої особисті речі та обравши інше місце проживання, після чого до квартири не повертався. Зазначені обставини підтверджуються актом обстеження, складеним ЛКП «Старий Львів» від 05.03.2026, відповідно до якого ОСОБА_4 за вказаною адресою не проживає з 2002 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , який був основним квартиронаймачем зазначеного житлового приміщення, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, серія НОМЕР_2 від 19.02.2024. Після його смерті жоден із повнолітніх членів сім`ї, відповідно до ст. 106 ЖК УРСР, не звертався до уповноважених органів щодо переоформлення договору найму житлового приміщення. Згідно з відомостями з Реєстру Львівської міської територіальної громади про кількість зареєстрованих осіб №21261 від 23.02.2026, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано п`ять осіб: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично здійснюють утримання житлового приміщення, зокрема, сплачують житлово-комунальні послуги та забезпечують належний матеріально-технічний стан квартири. Оскільки зняти з реєстрації місце проживання ОСОБА_4 у позасудовому порядку неможливо, а його реєстрація призводить до додаткових витрат на оплату житлово-комунальних послуг, обмежує права позивачів та ускладнює реалізацію права на подальше оформлення права власності на житлове приміщення, позивачі змушені звернутися до суду за захистом своїх прав. З огляду на те, що ОСОБА_4 не проживає у житловому приміщенні, яке перебуває у володінні та користуванні позивачів, понад шість місяців, а його реєстрація місця проживання створює позивачам перешкоди у користуванні квартирою та обмежує їх майнові права, зокрема змушує нести додаткові витрати на оплату житлово-комунальних послуг, що негативно впливає на їх матеріальний стан. У зв`язку із наведеним вище, просить позовні вимоги задоволити у повному обсязі.

Ухвалою судді від 02.04.2026 прийнято до розгляду даний позов та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження із викликом сторін, призначено судове засідання.

У зазначений відповідачу строк в ухвалі від 02.04.2026 про відкриття провадження у справі, останній не надав суду відзив на позовну заяву, у судове засідання не з`явився повторно.

У судовому засіданні позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також їх представник - адвокат Оліярник Г.І. позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили позов задоволити. Щодо проведення заочного розгляду справи не заперечили.

Враховуючи повторну неявку відповідача в судове засідання та відсутність заперечень сторони позивачів щодо проведення заочного розгляду справи, суд у відповідності до вимог ч.4 ст.223, ст.280 ЦПК України, вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній доказів та ухвалити заочне рішення.

Заслухавши пояснення позивачів та їх представника, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що виконавчим комітетом Шевченківської районної ради народних депутатів 24 січня 1989 року на підставі рішення №466 від 12.07.1988 видано ордер на жиле приміщення №012595 на ім`я: ОСОБА_5 - основний квартиронаймач, ОСОБА_6 (мати), ОСОБА_1 (дочка), ОСОБА_4 (син) та ОСОБА_2 (дружина). (а.с.23).

Як вбачається із договору найму житлового приміщення у будинках місцевих Рад народних депутатів України від 08.07.1997 такий було укладено із наймачем ОСОБА_5 , на підставі якого передано наймачеві та членам його сім`ї у безстрокове користування надано квартиру АДРЕСА_2 . (а.с.24).

Основний квартиронаймач ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 19.02.2024, виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис №1248. (а.с.22).

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , 04.09.2004 уклала шлюб із ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , після одруження змінивши прізвище на " ОСОБА_1 ", що підтверджується свідоцтвом про одруження № НОМЕР_3 від 04.09.2004, виданим Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського обласного управління юстиції, актовий запис №2116. (а.с.28).

Відповідно до Свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 , виданого 08.06.2010 Галицьким відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, шлюб між ОСОБА_10 та ОСОБА_1 було розірвано, про що зроблено відповідний актовий запис №80. Після реєстрації розірвання шлюбу прізвище позивачки залишилося без змін " ОСОБА_1 ". (а.с.29).

Згідно з відомостями з Реєстру Львівської міської територіальної громади про кількість зареєстрованих осіб №21261 від 23.02.2026, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано п`ять осіб: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 (а.с.21).

Як вбачається із акту обстеження, складеного працівниками ЛКП «Старий Львів» від 05 березня 2026 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , за вказаною адресою зареєстрований, але не проживає з 2002 року (а.с.30).

Відповідно до положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із частиною першою статті 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються учасниками цивільної справи.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

У статті 379 Цивільного кодексу України зазначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про основні засади житлової політики» відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України кожна особа має право на житло, захист якого гарантується законодавством, яке відповідає встановленим законодавством вимогам, зокрема щодо споживчої якості житла.

Відповідно до розділу IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про основні засади житлової політики» Житловий кодекс України втратив чинність, крім статей 43-46, 47-49, 51-53, 57-60, 71, 72, 127-132-2, які продовжують діяти до дня початку функціонування Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи.

Згідно із статтею 71 Житлового кодексу України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках: 1) призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років - протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період - протягом усього періоду проходження військової служби, а якщо під час її проходження вони отримали поранення, інше ушкодження здоров`я та перебувають на лікуванні в закладах охорони здоров`я або потрапили в полон чи визнані безвісно відсутніми - на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у відповідних територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України після звільнення з військової служби після закінчення ними лікування в закладах охорони здоров`я, незалежно від строку лікування, повернення з полону, скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою чи ухвалення судом рішення про оголошення особи померлою; 2) тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання; 3) влаштування дитини (дітей) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім`ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім`ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; 4) виїзду у зв`язку з виконанням обов`язків опікуна чи піклувальника, наданням батькам-вихователям житлового будинку або багатокімнатної квартири для створення дитячого будинку сімейного типу - протягом усього часу виконання таких обов`язків; 5) влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей з інвалідністю, у будинку-інтернаті та іншій установі соціальної допомоги - протягом усього часу перебування в них; 6) виїзду для лікування в лікувально-профілактичному закладі - протягом усього часу перебування в ньому; 7) взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім`ї.

Якщо в будинку, квартирі (їх частині) не залишилися проживати інші члени сім`ї наймача, це житло може бути надано за договором оренди (найму) у встановленому законом порядку іншому громадянину до звільнення таких осіб з-під варти або до відбуття ними покарання.

У випадках, передбачених пунктами 1-7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті.

Вичерпного переліку поважності причин не проживання в житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.

Відповідно до статті 72 Житлового кодексу України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності.

Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та норм Цивільного процесуального кодексу України щодо оцінки доказів.

При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності у жилому приміщенні понад зазначені у статті 71 Житлового кодексу України строки.

При вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 454/2025/15-ц, від 21 липня 2021 року у справі 227/1044/20, від 15 березня 2023 року у справі № 522/4382/21, від 09 січня 2024 року у справі № 761/38440/21.

Як висновує Верховний Суд у постанові від 17 жовтня 2025 року у справі № 206/1119/24, провадження № 61-7034св25, у справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожній особі право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача або членів його сім`ї (рішення ЄСПЛ у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).

Пункт 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», рішення від 02 грудня 2010 року) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Верховний Суд наголошував на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Окрім цього, на необхідності оцінки позбавлення осіб права користування житлом на предмет пропорційності в контексті передбачених статтею 8 Конвенції принципів у спорах щодо визнання осіб такими, що втратили право користування неприватизованим житловим фондом, наголошено у постановах Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 227/1044/20, провадження № 61-15632св20, від 10 листопада 2021 року у справі № 356/815/19, провадження № 61-15893св20.

Як встановлено судом, ОСОБА_4 , 1977 р.н., зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , однак, фактично у зазначеному житловому приміщенні не проживає протягом тривалого часу.

Вказані обставини підтверджуються дослідженими в судовому засіданні доказами, а саме даними акту обстеження, складеного працівниками ЛКП «Старий Львів» від 27.02.2026, згідно якого ОСОБА_4 , 1977 р.н., зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , однак з 2002 року по теперішній час не проживає у вказаній квартирі.

Згідно наданих в судовому зсіданні пояснень позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відсутність відповідача має системний і тривалий характер, що проявляється у тому, що він не проживає у квартирі, не користується нею, не бере участі в утриманні житла, не підтримує зв`язок із місцем реєстрації та не виявляє наміру використовувати його як своє постійне місце проживання, що свідчить про фактичну втрату інтересу до житлового приміщення.

Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, встановлено, що відповідач ОСОБА_4 не проживає у спірній квартирі понад встановлений законом строк збереження права користування нею, поважних причин непроживання чи доказів щодо чинення йому перешкод у користуванні такою, відповідачем ОСОБА_4 суду не надано, матеріали справи не містять відомостей про наявність обставин, передбачених статтею 71 Житлового кодексу України, які б слугували підставою для збереження за ОСОБА_4 права користування житлом понад установлений законом шестимісячний строк.

Отже, встановлений судом факт тривалої відсутності відповідача у житловому приміщенні понад визначений законом строк у поєднанні з відсутністю поважних причин такої відсутності перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку із втратою ним права користування спірним житлом.

З урахуванням наведеного, а також ураховуючи, що реалізація права на житло іншими зареєстрованими та фактично проживаючими особами не повинна зазнавати необґрунтованих обмежень через формальну реєстрацію особи, яка фактично втратила зв`язок із житлом, суд дійшов висновку, що задоволення позову відповідає принципу пропорційності та не порушує гарантій, передбачених статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, позовні вимоги позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню із визнанням ОСОБА_4 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_2 .

Вирішуючи питання судових витрат, суд приходить до такого висновку.

Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається із квитанції до платіжної інструкції №1.589854159.1 від 25.03.2026 судовий збір в сумі 1064,96грн був сплачений позивачкою ОСОБА_1 .

З огляду на наведене, з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір в розмірі 1064,96грн, сплачений останньою при поданні позовної заяви.

Керуючись ст. ст. 13, 76, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 280-289 Цивільного процесуального кодексу України,-

у х в а л и в :

позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задоволити.

Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні дев`яносто шість копійок) судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про його перегляд, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складений 22.07.2026.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , номер телефону: НОМЕР_6 ;

позивач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_7 , номер телефону: НОМЕР_6 ;

представник позивачів: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_8 , електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_10 , номер телефону: НОМЕР_9 ;

відповідач: ОСОБА_4 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 , адреса фактичного проживання: АДРЕСА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП НОМЕР_10 .

Суддя Ольга КРОТОВА