Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №344/21206/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/21206/25

Провадження № 22-ц/4808/1185/26

Головуючий у 1 інстанції Чекан Н. М.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Пнівчук О. В.,

суддів: Бойчука І. В., Девляшевського В. А.,

з участю секретаря Кузнєцова В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» на рішення Верховинського районного суду від 30 квітня 2026 року, у складі судді Чекан Н. М., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2025 року ТОВ «ФК «Солвентіс» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в загальному розмірі 17100 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 08.08.2019 між ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту № 2584403 шляхом підписання одноразовим ідентифікатором, відповідачка отримала кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 9000 грн.

Надалі 10.06.2025 між ТОВ «Алекскредит» та ТОВ «Секвоя Капітал» укладено договір факторингу № АК-10/06/2025 року. Також 07.07.2025 року між ТОВ «Секвоя Капітал» та ТОВ «ФК «Солвентіс» укладено договір факторингу № ДФ-07072025, за яким відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 2584403 від 08.08.2019.

У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідачка має перед позивачем заборгованість 17100 грн, із яких заборгованість за тілом кредиту становить 9000 грн, заборгованість за відсотками – 8100 грн.

Просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 2584403 від 08.08.2019 у розмірі 17 100 грн, судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн.

Рішенням Верховинського районного суду від 30 квітня 2026 року у задоволенні позову ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №2584403 від 08.08.2019 року – відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ТОВ «ФК «Солвентіс» подав апеляційну скаргу. Вважає рішення судунезаконним, не обґрунтованим, ухваленим без з`ясування всіх обставин справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

08.08.2019 між ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання кредиту № 2584403. Даний договір підписаний одноразовим ідентифікатором «2584403».

Порядок укладення договору передбачає багаторівневу ідентифікацію, надання повної та достовірної інформації, обов`язкове ознайомлення з усіма істотними умовами, а також особисте підтвердження кожного етапу через одноразовий ідентифікатор. Це підтверджує, що позичальник свідомо погодився з умовами договору та мав можливість ознайомитись із всією необхідною інформацією до укладення правочину.

Положення договору підтверджують добровільність укладення правочину, належне інформування позичальника та дотримання кредитодавцем вимог законодавства при наданні фінансової послуги.

Зазначає, що кредитний договір не зобов`язаний містити реквізити платіжної картки, оскільки такі реквізити надаються позичальником окремо в електронній системі кредитодавця. Волевиявлення позичальника на отримання коштів на конкретну картку підтверджується електронними діями в особистому кабінеті.

Між ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» та ТОВ «Алекскредит» було укладено договір про на переказ коштів № ВП-220817-1 від 22 серпня 2017 року. ТОВ «Алекскредит» як небанківська установа, звернулося до платіжної установи, яка мала відповідну ліцензію на надання платіжних послуг, задля перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача.

Суд не врахував, що ТОВ «Алекскредит», яке надавало кошти, не є банківською установою і, відповідно, не здійснює відкриття, обслуговування банківських рахунків фізичних осіб, та не має обов`язку формувати облікові документи за кредитними зобов`язаннями позичальників згідно Закону України «Про банки та банківську діяльність».

Вважає, що оцінюючи надані позивачем докази, суд фактично виходив з необхідності підтвердження перерахування коштів документами, що за своєю правовою природою можуть бути сформовані виключно банком. Однак банк-емітент платіжної картки не є стороною спірних правовідносин, а законодавство не покладає на небанківську фінансову установу обов`язку отримувати чи зберігати такі документи. За таких обставин покладення на позивача обов`язку доведення шляхом подання доказів, отримання яких є об`єктивно неможливим, суперечить засадам цивільного судочинства та призвело до необґрунтованої відмови у задоволенні позову.

Таким чином, довідка ТОВ «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» за вих. № 6001-ВП від 22.09.2025 є належним та допустимим доказом, який беззаперечно підтверджує факт перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача.

Просить скасувати заочне рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, вирішити питання розподілу судових витрат, розгляд справи здійснювати за відсутності представника скаржника.

ОСОБА_1 правом на подачу відзиву не скористалась.

Сторони у судове засідання не з`явилися про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що відповідно до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності.

Вислухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідає вищезазначеним вимогам.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності факту надання відповідачці ОСОБА_1 кредитних коштів за договором № 2584403 від 08.08.2019, а тому й відсутності правових підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 08.08.2019 між ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту №2584403, який підписано позичальником одноразовим ідентифікатором 2584403.

Відповідно до умов кредитного договору, позивач мав надати відповідачці кредит в сумі 9 000 грн, строк кредитування 25 календарних днів до 02.09.2019, базова процентна ставка за один день користування кредитом – 1,7%; акційна ставка або ставка за програмою лояльності за один день користування кредитом - 1,19%.

На підтвердження обставин перерахування кредитних коштів позичальнику ТОВ ФК «Солвентіс» надано повідомлення ТОВ ФК «Вей ФОР Пей» від 18.09.2025 №5953-ВП, зі змісту якого вбачається, що відповідно до договору ВП-220817-1 від 22.08.17 було здійснено за дорученням ТОВ «Алекскредит» наступні успішні перекази коштів на картки клієнтів: 08.08.2019 року на суму 9000 грн, маска картки НОМЕР_1 , код авторизації 297079, номер транзакції в системі WayForPay92179392107346652870156383767340.

Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Алекскредит» заборгованість за кредитним договором № 2584403 від 08.08.2019 складає 18090 грн, з яких 9000 грн – заборгованість за тілом кредиту, 4590 грн – проценти, 4500 грн – прострочені проценти.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Так згідно з ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з статтею 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (стаття 634 ЦК).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.

Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов`язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення.

Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов`язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Так, судом встановлено, що ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір в електронній формі з дотриманням вимог Закону України «Про електронну комерцію» шляхом електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Враховуючи, що суд першої інстанції встановив зазначені обставини та навів положення кредитного договору, якими сторони погодили умови кредитування, доводи апеляційної скарги ТОВ «ФК «Солвентіс» щодо укладення договору в електронній формі, досягнення згоди з його істотних умов та належної ідентифікації відповідачки не спростовують висновків суду.

Разом з тим, кредитний договір, на відміну від договору позики, є консенсуальним і вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх його істотних умов (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Сам факт його укладення підтверджує виникнення між сторонами правовідносин, однак не є беззаперечним доказом існування заборгованості. Тому посилання апелянта лише на укладення кредитного договору № 2584403 від 08.08.2019 не є достатньою підставою для задоволення позову, а відповідні доводи апеляційної скарги є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України. Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України. Способи, строки та порядок розрахунків у сфері електронної комерції визначаються в електронному договорі з урахуванням вимог законодавства України.

Продавець (виконавець, постачальник), оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що наданий позивачем на підтвердження перерахування коштів відповідачці лист ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» вих. №5953-ВП від 18.09.2025 не є належним доказом, який підтверджує здійснення фінансової операції щодо переказу коштів, оскільки не містить даних щодо власника банківської картки, на яку були перераховані кошти, а код авторизації 297079 відрізняється від номера договору про надання кредиту №2584403, який є також номером одноразового ідентифікатора,що позбавляє можливості вважати доведеним факт переказу ТОВ «Алекскредит» коштів у зазначеному позивачем розмірі на картковий рахунок, який належить саме відповідачці.

Крім того, матеріали справи не містять даних про картковий рахунок ОСОБА_1 .

З огляду на вказане, матеріали справи не містять належних доказів, підтверджуючих виконання ТОВ «Алекскредит» умов кредитного договору 2584403 від 08.08.2019 щодо здійснення безготівкового переказу грошової суми на банківський рахунок позичальника.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження належності електронного платіжного засобу, реквізити якого зазначені у листі, саме ОСОБА_1 .

Сторона позивача ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не заявляла у відповідному процесуальному порядку клопотань про витребування доказів для підтвердження обставин, на які посилається.

Відтак, з огляду на докази, наявні в матеріалах справи, суд позбавлений можливості ідентифікувати належність електронного платіжного засобу відповідачці.

За вказаних обставин позивачем не доведено виконання первісним кредитором ТОВ «Алекскредит» умов кредитного договору № 2584403 від 08.08.2019.

Таким чином, висновок суду першої інстанції, що матеріали справи не містять доказів видачі відповідачці коштів у заявленому позивачем розмірі, в зв`язку з чим відсутні підстави для їх стягнення, є законним та обґрунтованим та не спростовується доводами апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги, що кредитні кошти були перераховані позивачем відповідно до умов кредитного договору та Правил надання споживчих кредитів, на підставі інформації про банківські реквізити для перерахування кредитних коштів, отриманої від відповідачки, не підтверджуються будь-якими належними та допустимими доказами.

Доводи апеляційної скарги, що оскільки первісний кредитор ТОВ «Алекскредит» та позивач «ФК «Солвентіс» є не банківською, а фінансовою установою, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, а саме надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, відповідно надати первинні банківські документи по рахунку ОСОБА_1 , в тому числі і документів про перерахування їй кредитних коштів, є неможливим, не спростовують вірних висновків суду першої інстанції про недоведеність та необґрунтованість позову.

Суд враховує, що позивач ТОВ «ФК «Солвентіс» не був позбавлений можливості звернутися до суду першої інстанції з клопотанням про витребування у банку-емітента доказів належності кредитної картки саме відповідачці, однак на власний розсуд такою можливістю не скористався.

Враховуючи вищевикладене, є безпідставними та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не виконав свого обов`язку щодо всебічного та повн6ого з`ясування обставин справи, ухилився від розгляду спору по суті.

Посилання позивача у апеляційній скарзі на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17, провадження № 61-10667св18) про те, що факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо, не спростовують висновків суду першої інстанції та не впливають його правильність.

Апеляційний суд враховує, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не суперечить правовим висновкам у зазначеній справі № 372/223/17, в якій Верховний Суд також дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та достовірними доказами обставини видачі відповідачу коштів за кредитним договором, які не визнаються відповідачем.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду – без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» залишити без задоволення, а рішення Верховинського районного суду від 30 квітня 2026 року – без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча О. В. Пнівчук

Судді: І. В. Бойчук

В. А. Девляшевський