Вирок від 21 липня 2026 р. у справі №636/8501/25 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 636/8501/25 Провадження 1-кп/636/883/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.07.2026 місто Чугуїв

Чугуївський міський суд Харківської області у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника – адвоката ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чугуєві кримінальне провадження за обвинувальним актом №62025170020014470 від 23.09.2025 за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Луцька, громадянина України, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, який перебуває на посаді стрілець -помічник гранатометника 2 аеромобільного відділення 3 аеромобільного взводу З аеромобільної роти аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 , раніше судимого 15.11.2023 Луцьким міськрайонним судом Волинської області за ч.4 ст. 185 КК України до 5 років позбавлення волі, ст. 75 КК України – іспитовий строк – 2 роки, який зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст.402 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, перебуваючи на посаді стрілець-помічник гранатометника 2 аеромобільного відділення 3 аеромобільного взводу 3 аеромобільної роти аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 , в порушення ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст.ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, ст.ст. 11, 16, 28-32, 37, 16, 49, 129, 130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 04.08.2025 приблизно о 11 год. 00 хв., знаходячись на території пункту тимчасової дислокації 3 аеромобільної роти аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ), діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, перебуваючи у строю, відкрито відмовився виконувати бойове розпорядження командира 4 батальйонно-тактичної групи підполковника ОСОБА_6 від 03.08.2025, а саме: до 05.00 05.08.2025 у складі 2 групи здійснити висування з району зосередження до н.п. Вовчанськ, та в подальшому до 05.00 06.08.2025 здійснити висування в напрямку ВП «ГРАНАТ» ПВ «ДИНАМО» ВОП «ШАХТАР» РОП «МАНЧЕСТЕР» для заняття позицій та недопущення прориву противника в глибину оборони, доведене до нього в усному порядку тимчасово виконуючим обов`язки заступника командира батальйону з психологічної підтримки персоналу аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 старшим лейтенантом ОСОБА_7 , яке було видане уповноваженою особою, у межах своїх повноважень, із дотриманням належної форми і порядку його віддання, а також, ґрунтувалося на законі, за змістом не суперечило чинному законодавству та не пов`язано з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Дотримуючись засад кримінального судочинства, а саме доступу до правосуддя і змагальності сторін та свободи в поданні ними доказів, відповідно до вимог ст. 351 КПК України, допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою провину в інкримінованому йому злочині не визнав, пояснив, що на 04 серпня 2025 року йому дійсно було доведено бойове розпорядження підполковника ОСОБА_8 висунутися в певному напрямку та зайняти певні позиції. Від виконання вказаного бойового розпорядження він відмовився разом із кількома військовослужбовцями в зв`язку із тим, що напередодні їх вже відправляли на ці позиції, де обіцяли що їх зустрінуть, буде належний супровід та забезпечення, проте вказані обіцянки не були виконані, в них не було навіть карти, переправлятися через річку ОСОБА_9 без відповідного устаткування він також не міг. Оскільки перебування на вказаних позиціях без відповідного забезпечення було небезпечним, він відмовився від виконання бойового розпорядження, оскільки фактично це розпорядження було виконане раніше, - вони висувались на вказані позиції, їм треба було вбрід перейти ріку. Оскільки не було забезпечено належних умов, вони повернулись. Не заперечував факт доведення йому особисто змісту бойового розпорядження командира. Вказував, що фактично доведення вказаного розпорядження відбулось заднім числом, відмовився від виконання бойового розпорядження, бо вважав наказ неадекватним, виконання його – нереальним, бо це було небезпечним для його життя. Повідомив, що він на той час не мав у військовому квитку відмітки про проходження БЗВП, станом на початок серпня він не повністю пройшов БЗВП; на запитання прокурора повідомив, що пишається своїм вчинком.

Враховуючи те, що ОСОБА_5 не визнав себе винним у вчиненні кримінального правопорушення, суд, з урахуванням позиції учасників кримінального провадження, визнав необхідним дослідити докази в повному обсязі: допитати свідків, дослідити письмові докази, після чого допитати обвинуваченого.

Незважаючи на те, що обвинувачений свою вину у пред`явленому обвинуваченні не визнав, його вина підтверджується наступними доказами.

Поясненнями свідка ОСОБА_10 , який повідомив, що в серпні 2025 року він був свідком того, як на території Вовчанського району, в одному з населених пунктів під час шикування військовослужбовцям, в тому числі і ОСОБА_5 , було під відеофіксацію доведено бойове розпорядження підполковника ОСОБА_8 , від виконання якого ОСОБА_5 відмовився, посилаючись на те, що не зможе виконати вказане завдання за станом здоров`я. До цього скарг з його боку на стан здоров`я не надходило. Того дня ОСОБА_11 скаржився на виснаження, погане самопочуття, його медичний огляд проводився, в його особовій справі була вся необхідна медична документація, перешкод для виконання бойового розпорядження з цього боку не було.

Матеріалами службового розслідування за фактом непокори, вчиненої стрільцем -помічником гранатометника 2 аеромобільного відділення 3 аеромобільного взводу З аеромобільної роти аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 , солдатом ОСОБА_5 , а саме:

- актом від 20.08.2025;

- копією наказу №4216 від 19.08.2025 про проведення службового розслідування;

- рапортом від 14.08.2025;

- копією бланку отримання пояснень від 19.08.2025;

- копією витягу з наказу від 09.07.2025 про зарахування ОСОБА_5 в списки особового складу військової частини;

- копією довідки позаштатної постійно діючої військово-лікарської комісії від 20.01.2025;

- копією довідки військово-лікарської комісії від 01.08.2025;

- копією службової характеристики на ОСОБА_5 від 18.08.2025;

- копією медичної характеристики на ОСОБА_5 від 01.08.2025;

- копією анкети військовослужбовця на ім`я ОСОБА_5 ;

- копією витягу з наказу від 23.08.2025 про накладення на солдата ОСОБА_5 дисциплінарного стягнення;

- копією витягу з бойового розпорядження від 03.08.2025

Недопустимості доказів згідно вимог ст. ст. 87-89 КПК України судом не встановлено, оскільки всі письмові докази встановлені, зібрані та перевірені органом досудового розслідування, а згодом судом, відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства України. Істотних порушень прав та свобод людини, визначених ст. 87 КПК України, судом не встановлено. Досліджені в судовому засіданні документи відповідають вимогам щодо їх отримання, проведення та оформлення, складені уповноваженими процесуальними особами відповідно, узгоджуються між собою, та не викликають сумнівів у суду. Порушень вимог КПК України, які б могли спростувати висновки суду під час розгляду справи, встановлено не було.

Дослідивши і перевіривши надані в ході судового розгляду показання свідків, які також є процесуальними джерелами доказів, суд дійшов висновку, що ці показання є послідовними та конкретними та узгоджуються з сукупністю інших доказів, які судом покладено у вирок.

Свідок був попереджений судом про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показів і підстав сумніватися у показах даної особи суд не вбачає.

Підстави ставити під сумнів вказані вище показання та документи відсутні, всі вони узгоджуються між собою, є належними, допустимими, достовірними доказами, та не викликають сумнівів у суду.

Так, ст. 402 КК України передбачає відповідальність за непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу.

В даному випадку безпосереднім об`єктом злочину є установлений порядок підлеглості.

З об`єктивної сторони це кримінальне правопорушення вчиняється шляхом відкритої відмови виконати наказ начальника (непокори) або в іншому умисному невиконанні наказу.

Згідно зі ст. 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України командир має право віддавати накази та розпорядження, а підлеглий зобов`язаний їх виконувати сумлінно, точно та у встановлений строк, крім випадків віддавання явно злочинного наказу та розпорядження. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав. Непокора є небезпечним військовим злочином, який посягає на встановлений порядок підлеглості та військової честі і породжує неорганізованість та безладдя у військових частинах, негативно позначається на боєготовності та боєздатності військових формувань.

Відповідно до п. 30 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV, начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.

За приписами п. 35 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв`язку. Наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.

Під наказом розуміється одна з форм реалізації владних функцій, організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов`язків військової службової особи, змістом якої є пряма, обов`язкова для виконання вимога начальника про вчинення або невчинення підлеглим (групою підлеглих) певних дій по службі. Наказ завжди має бути конкретним.

Наказ (розпорядження) - це обов`язкова для виконання вимога командира (начальника) про вчинення або невчинення підлеглим певних дій по службі, який віддається письмово, усно або іншим способом. Він може бути звернений до одного або до групи військовослужбовців і має за мету досягнення конкретного результату (зробити щось, не робити чогось). Підлеглий не повинен обговорювати наказ начальника. Згідно з Дисциплінарним статутом Збройних Сил України відповідальність за наказ несе начальник, який його віддав.

Відкрита відмова від виконання наказу визначає найбільш зухвалу форму невиконання. При такій непокорі підлеглий у категоричній формі усно або письмово заявляє, що він виконувати наказ не буде. Підлеглий також може мовчки демонстративно вчиняти дії, які свідчать про те, що наказ виконуватись не буде. Відмова може бути заявлена віч-на-віч або прилюдно.

Непокору слід вважати закінченим злочином з моменту відкритої відмови виконати наказ або з моменту навмисного його невиконання незалежно від настання наслідків.

З огляду на докази, здобуті у даному кримінальному провадженні та досліджені під час судового розгляду, встановлено, що ОСОБА_5 достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені діючим законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин, а саме непокору.

Отже, суд вважає, що винність обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, доведена у повному обсязі, та кваліфікує його дії за ч. 4 ст. 402 КК України, як непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, вчинена в умовах воєнного стану.

Доводи обвинуваченого про те, що він не виконав наказ, оскільки той було видано заднім числом та вважав наказ «неадекватним» через неможливість для нього особисто його виконувати через відсутність у нього належної підготовки та побоювання за своє життя, не підтверджені жодними належними доказами, та спростовуються матеріалами службового розслідування та іншими дослідженими судом доказами.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_5 суд у відповідності до ст. 65-67 КК України, приймає до уваги характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України, є тяжким злочином, мотиви і причини, які призвели до скоєння ним кримінального правопорушення, його ставлення та поведінку після вчинення злочину, наслідки що настали, дані про особу, а саме те, що ОСОБА_5 винним себе не визнав, вказував, що він має право не виконувати наказ командира, якщо вважає його неадекватним, повідомив, що пишається своїм вчинком.

Суд також враховує відомості про особу ОСОБА_5 , який є військовослужбовцем за мобілізацією, солдатом, за місцем проходження військової служби характеризується з негативного боку, має зареєстроване місце проживання, не одружений, раніше судимий, інкриміноване йому правопорушення вчинене в період іспитового строку, призначеного йому за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15.11.2023.

Обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

Дослідивши у змагальній процедурі й зіставивши зазначені докази, оцінивши їх в аспекті ст.94 КПК з точки зору належності, допустимості й достовірності, а також з`ясувавши передбачені ст.91 вказаного Кодексу обставини, що належать до предмета доказування, суд вважає, що ці докази в їх сукупності та взаємозв`язку доводять факт вчинення обвинуваченим кримінально-караного діяння, передбаченого ч.4 ст.402 КК України і вони в їх сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_5 .

Таким чином, враховуючи конкретні обставини вчиненого злочину, його наслідки, відсутність обставин, що обтяжують та пом`якшують покарання, особу обвинуваченого, суд вважає, що забезпечити виправлення обвинуваченого не можливо без реального відбування ним покарання, а тому вважає за доцільне визначити ОСОБА_5 покарання у вигляді позбавлення волі на строк, визначений санкцією ч. 4 ст. 402 КК України.

Водночас суд зауважує, що призначення такого покарання відповідає позиції ЄСПЛ, викладеній у рішеннях по справах «Бакланов проти Росії» від 09.06.2015 та «Фрізен проти Росії» від 24.03.2015, в яких ЄСПЛ зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних свобод особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У рішенні по справі «Ізмайлов проти Росії» від 16.10.2008 ЄСПЛ вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».

На переконання суду, призначення обвинуваченому такого покарання буде справедливим, співрозмірним і достатнім для його виправлення, кари та запобігання вчинення нових злочинів як самим обвинуваченим, так і іншими особами, а також буде відповідати таким принципам Європейської конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання. Так, у розумінні ЄСПЛ, покарання повинне встановити новий додатковий обов`язок для особи, який випливає з факту вчинення кримінального правопорушення. Автономна концепція поняття «покарання» у практиці ЄСПЛ передбачає, що покарання переслідує подвійну мету - покарання і стримування від вчинення нових злочинів, а застосування принципу пропорційності дає можливість встановити орієнтири для держави у виборі адекватних засобів реагування на конкретні кримінально-карані діяння.

Крім того, з урахуванням тієї обставини, що кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 , скоєно 05.08.2025, тобто в період іспитового строку, призначеного останньому за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15.11.2023, яким ОСОБА_5 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України до покарання у вигляді 5 років позбавлення волі, із застосуванням положень ст. 75 КК України – зі звільненням від його відбування із випробуванням на строк 2 роки, суд вважає за необхідне у відповідності до положень ст. 71 КК України призначити покарання в даному проваджені за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання, призначеного ОСОБА_5 за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15.11.2023.

Згідно з ч.5 ст.72 КК України зарахування судом строку попереднього ув`язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув`язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув`язнення за день позбавлення волі. У строк попереднього ув`язнення включається, зокрема, строк затримання особи без ухвали слідчого судді, суду; затримання особи на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання; тримання особи під вартою як запобіжний захід, обраний суддею, судом на стадії досудового розслідування або під час судового розгляду кримінального провадження.

Таким чином, суд вважає за необхідне зарахувати обвинуваченому ОСОБА_5 в строк відбування покарання період його попереднього ув`язнення, а саме з 07.08.2025 по день постановлення вироку з розрахунку один день попереднього ув`язнення за день позбавлення волі.

Долю речових доказів суд вирішує в порядку ст. 100 КПК України.

Процесуальні витрати по справі відсутні.

Цивільний позов не заявлявся.

Керуючись ст. ст. 370, 374, 377 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.402 КК України, та призначити йому покарання у виді 6 (шести) років позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків, до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання, призначеного ОСОБА_5 за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15.11.2023 у виді 6 (шести) місяців позбавлення волі, та остаточно призначити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , покарання у вигляді 6 (шести) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - залишити без змін.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з 07 серпня 2025 року, тобто з моменту його фактичного затримання.

На підставі ч.5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 07.08.2025 по 22.07.2026, тобто по день постановлення цього вироку, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Речові докази – відеофайл з назвою «VID_20250804_112354», який зберігається на оптичному лазерному диску, - залишити зберігатися в матеріалах кримінального провадження.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Харківського апеляційного суду через Чугуївський міський суд Харківської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Роз`яснити, що учасники судового провадження мають право подати клопотання про помилування, право на ознайомлення з журналом та технічним записом судового засідання і подати на них письмові зауваження. Засуджений має право подати клопотання про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити засудженому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1