Рішення від 09 липня 2026 р. у справі №298/803/25 — Великоберезнянський районний суд Закарпатської області

Справа № 298/803/25

Номер провадження 2/298/169/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2026 року с-ще Великий Березний

Великоберезнянський районний суд Закарпатської області в складі:

судді Зизич В.В.,

секретар судового засідання Керецман Х.Ю.,

номер справи 298/803/25,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в с-щі Великий Березний у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення помилково перерахованих коштів,

за участю: позивача ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції), відповідача ОСОБА_2 ,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, у якій просить з посиланням на норми ст.ст. 1212, 1213 ЦК України стягнути із відповідача ОСОБА_2 помилково перераховані кошти у розмірі 33026,42 грн. та суму сплаченого позивачем судового збору, а також витрати позивача та його представника, пов`язані з явкою до суду (ч.1 ст.138 ЦПК), втрачений заробіток (ч.2 ст.138 ЦПК), витрати передбачені ст.139 та 140 ЦПК України.

В обґрунтування позову покликається на те, що 20.06.2022 з картки позивача (рахунок платника НОМЕР_1 ) на картку відповідача (рахунок отримувача НОМЕР_2 ) було помилково перераховано кошти в сумі 33026,42 грн., що підтверджує платіжна інструкція Приватбанку Р24А2379570888С4354 від 20.06.2022.

19.02.2025 позивач вжив заходи досудового врегулювання спору задля повернення помилково перерахованих коштів, а саме: відповідачу був надісланий лист з проханням повернути помилково перераховані кошти в сумі 33026,42 грн., однак повернення коштів не відбулось.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позов, уточнивши заявлені вимоги і просив стягнути з відповідача помилково перераховані кошти у розмірі 33026,42 грн. та суму сплаченого ним судового збору, щодо інших вимог не наполягав. Наголосив, що з відповідачем ніколи не був знайомий, жодних грошових зобов`язань перед відповідачем у нього не було та нема, договірні відносини між ними відсутні, вищезгадані грошові кошти отримані відповідачем без правової підстави. Щодо часу звернення з позовом, то зазначив, що він є військовслужбовцем, бере участь в безпосередніх заходах для забезпечення оборони України, тому час звернення з позовом зумовлений вказаними обставинами.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 щодо позову заперечив, однак вказав, що дійсно отримав від ОСОБА_1 на власну банківську картку кошти в розмірі 33026,42 грн., вказані кошти не повернув позивачу, оскільки вважає, що це кошти сплачені в якості наданої допомоги на початку війни певним особам з числа військовослужбовців. Разом з тим, жодних доказів у підтвердження того, що вказана сума коштів є сумою поверненої допомоги в нього нема, також нема доказів, які б підтверджували правомірність отримання ним цих коштів від позивача. Щодо перебування позову ОСОБА_1 на розгляді в суді він був обізнаний.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд прийшов до наступного.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що 20.06.2022 ОСОБА_1 здійснив одноразовий переказ грошових коштів у розмірі 33026,42 грн. на рахунок № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_2 (код отримувача НОМЕР_3 ), призначення платежу - переказ власних коштів, що підтверджується платіжною інструкцією Р24А2379570888С4354 від 20.06.2022. Позивач ОСОБА_1 вказує, що цей платіж був здійснений помилково, без правової підстави. Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні підтвердив факт отримання вказаних коштів від позивача ОСОБА_1 .

З метою повернення помилково сплачених грошових коштів, на адресу відповідача ОСОБА_2 19.02.2025 цінним листом №7000200100064 з описом вкладення направлено претензію про повернення помилково перерахованих грошових коштів у розмірі 33026,42 грн. У даній претензії позивач просив відповідача з метою уникнення судової тяганини, понесення судових витрат здійснити повернення коштів.

Проте відповідач не перерахував помилково отримані кошти на рахунок позивача, про що в тому числі ствердив в судовому засіданні.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_4 від 07.02.2025, капітан ОСОБА_1 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв"язку з військовою агресією російської федерації проти України в період з 25.02.2022 по 27.04.2023, з 11.08.2023 по 20.05.2024, з 23.05.2024 по 05.02.2025.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з ч.3 ст.1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу (збереження майна без достатньої правової підстави) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є правовідносини, які виникають у зв`язку з безпідставним утриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 08.09.2021 року у справі №201/6498/20, набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути таке майно цій особі на підставі статті 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.

У ході розгляду справи судом не встановлено наявності договірних відносин, зобов`язань або домовленостей між сторонами щодо спірних грошових коштів.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач перерахував відповідачеві відповідні спірні кошти з особистого рахунку, а між сторонами відсутні договірні, робочі чи інші стосунки, які б свідчили про наявність взаємних прав та обов`язків.

Доказів на спростування даних обставин відповідачем не надано.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 910/11027/18.

На переконання суду, встановлені у справі обставини свідчать про те, що грошові кошти в загальній сумі 33026,42 грн у розумінні статті 1212 ЦК України є такими, що безпідставно набуті відповідачем.

Враховуючи зазначені у позовній заяві доводи, а саме помилкове перерахування грошових коштів у розмірі 33026,42 грн. на рахунок відповідача ОСОБА_2 , що підтверджено матеріалами справи, ненадання відповідачем жодних доказів правомірності володіння такими коштами, останній зберігає у себе грошові кошти позивача за відсутності правових підстав, судом не встановлено підстав для набуття таких коштів відповідачем, а тому такі підлягають поверненню як безпідставно набуті.

Посилання відповідача ОСОБА_2 про те, що отримані від позивача ОСОБА_1 кошти є коштами, які надавались ним на початку війни в якості допомоги військовим жодним чином не підтверджені, більше того в ході судового розгляду відповідач підтвердив, що особисто позивачу ОСОБА_1 він жодних коштів не давав. Відтак вказані доводи відповідача судом оцінюються критично.

При прийнятті рішення, враховуючи приписи ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд керується також сталою практикою Верховного Суду (постанови від 17.04.2024 у справі №127/12240/22, від 11.01.2023 у справі №548/741/21, від 08.02.2024 у справі №755/7716/20) щодо застосування доктрини venire contrafactum proprium (заборона суперечливої поведінки). Суть цієї доктрини полягає в тому, що безпідставно набуті кошти не підлягають поверненню в порядку ст.1212 ЦК України, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутній обов`язок для сплати коштів, проте здійснює таку сплату добровільно. У такому разі подальша вимога про повернення коштів розцінюється як недобросовісна та суперечлива поведінка, що не підлягає судовому захисту.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст. 263 ЦПК України).

Аналізуючи обставини даної справи в контексті вказаного, суд враховує, що дії та поведінка позивача ОСОБА_1 узгоджуються з діями особи, яка дійсно припустилася помилки та прагне відновити своє порушене майнове право.

Суд вважає обгрунтованими пояснення позивача ОСОБА_1 щодо того, що тривалість його звернення з претензією до відповідача та безпосередньо з позовом до суду, зокрема значний часовий проміжок, зумовлені його участю у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв"язку з військовою агресією російської федерації проти України в період з 25.02.2022 по 27.04.2023, з 11.08.2023 по 20.05.2024, з 23.05.2024 по 05.02.2025, оскільки такі доводи підтверджені належними доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 (провадження №12-161гс19) зазначено, що «кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України. За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна».

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 6 березня 2024 року у справі №947/3897/20.

Виходячи з викладеного, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення помилково перерахованих коштівпідлягають задоволенню.

З урахуванням задоволення позову, на підставі ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211,20 грн., що сплачений позивачем згідно квитанції №1577-0819-2188-7694 від 30.05.2025.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення помилково перерахованих коштівзадовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 помилково перераховані кошти в сумі 33026 (тридцять три тисячі двадцять шість) гривень 42 копійки.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Повне судове рішення складено 15.07.2026.

Суддя Зизич В.В.