Рішення від 21 липня 2026 р. у справі №520/9954/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

22 липня 2026 року № 520/9954/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кухар М.Д. розглянувши у порядку скороченого провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив суд, з урахуванням уточнення позовних вимог:

-визнати дію військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби протиправною;

-визнати відмову військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України у задоволенні рапорта ОСОБА_1 від 19.02.2026 про звільнення з військової служби протиправною;

-зобов`язати військову частину НОМЕР_2 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 19.02.2026 року та прийняти рішення про його звільнення на підставі абз.13 п.3 ч.12 ст.26 ЗУ "про військовий обов`язок та військову службу".

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд справи в порядку спрощеного провадження.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначив, що 19.02.2026 року ОСОБА_1 подав на ім`я командира військової частини № НОМЕР_2 рапорт про звільнення з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», а саме у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю - ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю II групи. Відмова військової частини № НОМЕР_2 є необґрунтованою, неправомірною та такою, що порушує права військовослужбовця.

Відповідач надав відзив на позов, в якому заперечує проти позовних вимог та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню.

Дослідивши надані матеріали справи, суд встановив наступне.

19.02.2026 року ОСОБА_1 подав на ім`я командира військової частини № НОМЕР_2 рапорт про звільнення з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», а саме у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю - ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю II групи.

Відповідно до зазначеної норми закону підставою для звільнення військовослужбовця з військової служби є необхідність здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду відповідно до висновку медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я або рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

До поданого рапорту позивачем було додано документи, що підтверджують наявність зазначених обставин. Судом встановлено, що мати позивача- ОСОБА_2 має II групу інвалідності, що підтверджується медичним висновком ЛКК № 755 Комунального некомерційного підприємства «Міська поліклініка № 24» Харківської міської ради про те, що мати, у зв`язку зі станом здоров`я, потребує постійного стороннього догляду та допомоги, так як має невиліковну хворобу та не здатна до самообслуговування.

25.02.2026 року позивач отримав відмову від т.в.о. командира військової частини № НОМЕР_2 полковника ОСОБА_3 №25/17/12-2717- 2026, відповідно до якої відмовлено у звільненні з військової служби у зв`язку з відсутністю підстав для такого звільнення.

Як зазначено у відповідь, що в позивача є брат ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є членом сім`ї першого ступеня споріднення ОСОБА_2 .

Разом з тим, брат є ветераном війни та має III ступінь інвалідності, що отримав внаслідок поранення під час виконання бойових завдань, що підтверджується довідкою до акта огляду медико- соціальною експертною комісією.

Незважаючи на це, тимчасово виконуючи обов`язки командира військової частини НОМЕР_2 полковник ОСОБА_3 зазначає, що наявність у позивача брата виключає можливість звільнення з військової служби, оскільки, на його думку, для застосування зазначеної норми закону необхідно, щоб інший член сім`ї також потребував постійного догляду.

Верховний Суд України в постанові від 27.02.2025 у справі № 3 80/16966/24 зазначив, що термін «відсутність інших членів сім`ї» охоплює не лише фізичну відсутність особи, а й її нездатність виконувати обов`язки по догляду за членом сім`ї через об`єктивні обставини». В такому разі, поганий стан здоров`я брата ( ОСОБА_4 ), який має інвалідність III ступеня є такою обставиною, що фактично унеможливлює здійснювати догляд за матір`ю.

Водночас, до позовної заяви позивач надав документи, які підтверджують факт відсутності інших членів сім`ї, які б могли здійснювати догляд за матір`ю, зокрема, свідоцтво про смерть нашого батька - ОСОБА_5 та свідоцтво про смерть брата ОСОБА_6 .

Крім того, як встановлено судом, ОСОБА_4 проживає окремо від матері, що унеможливлює виконання обов`язків по догляду за нею.

Таким чином, з огляду на проживання брата окремо від матері, його власний стан здоров`я, він об`єктивно не має можливості забезпечити постійний сторонній догляд за ОСОБА_2 .

Водночас, слід додати, що ОСОБА_4 проходив повторне обстеження в Міській поліклініці № 24 в м. Харків, що підтверджується медичним висновком ЛКК № 297. Відповідно до цього висновку, ОСОБА_4 не може здійснювати постійний догляд за матір`ю у зв`язку зі своїми фізичними вадами, що виникли внаслідок встановлення III групи інвалідності.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби, визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

В свою чергу, частиною дванадцятою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено перелік сімейних обставин та інших поважних причин, за наявності яких військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби.

Зокрема, пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько- консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Отже, для звільнення з військової служби за наведеною обставиною, військовослужбовець має документально підтвердити сукупну наявність слідуючих обставин:

- наявність в одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) статусу особи з інвалідністю І чи II групи;

- необхідність здійснювати постійний догляд за такою особою;

- відсутність в особи з інвалідністю І чи II групи інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати постійний догляд за нею (тобто, інші особи, крім військовослужбовця, які можуть здійснювати постійний догляд особи з інвалідністю І чи II групи, відсутні), або інші члени сім`ї особи з інвалідністю І чи II групи першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду.

В своє обґрунтування позивач зазначив наявність підстав для звільнення з військової служби, зокрема необхідністю здійснення постійного догляду за своєю матір`ю, яка є інвалідом II групи та потребує постійного стороннього догляду, а також вказую на відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть надати такий догляд.

Як слідує зі змісту довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №689607 ОСОБА_4 встановлено III групу інвалідності безстроково.

Згідно довідки ЛКК №297 від 12.03.2026 члени ЛКК дійшли висновку, що ОСОБА_4 не може здійснювати постійний сторонній догляд за своєю матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за станом здоров`я.

Виходячи з цього, що хоч і ОСОБА_2 має окрім ОСОБА_1 іншого члена сім`ї першого ступеня споріднення - ОСОБА_4 , однак, останній за станом здоров`я не може здійснювати постійний догляд за хворою матір`ю.

Таким чином, єдиною особою, яка може здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , як особа з II групою інвалідності та потребує такого догляду є ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про соціальний захист військовослужбовця та членів їх сімей» ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" держава гарантує особам з інвалідністю належний рівень соціального захисту та обслуговування нарівні з іншими громадянами, що включає забезпечення стороннього догляду. Відмова у звільненні військовослужбовця фактично унеможливлює реалізацію цих гарантій щодо його матері, яка потребує постійного стороннього догляду.

Відповідно до рішення П`ятого апеляційного адміністративного суду в справі № 400/2222/25 суд підкреслив, що МСЕК (Медико-соціальна експертна комісія) визначає ступінь інвалідності та потребу у постійному сторонньому догляді, і надані позивачем документи підтверджували, що він є єдиним членом сім`ї, здатним забезпечити догляд за батьком. Відповідачем неправомірно відмовлено у звільненні, оскільки наявність формальних даних про інших родичів не усуває реальної потреби у догляді, а відмова без мотивування суперечить закону.

Отже, відмовляючи у звільненні з військової служби ОСОБА_1 , військова частина НОМЕР_2 фактично обґрунтувала свою позицію виключно відсутністю доказів, що ОСОБА_4 сам потребує постійного догляду за висновком Медико-соціальною експертною комісією чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

За таких умов рішення військової частини про відсутність висновку МСЕК, що ОСОБА_4 не потребує постійного догляду є необґрунтованим, що, у свою чергу, призвело до прийняття військовою частиною НОМЕР_2 рішення про відмову у звільненні.

У зв`язку з цим відмова військової частини № НОМЕР_2 є необґрунтованою неправомірною та такою, що порушує права військовослужбовця.

Суд зазначає, що згідно з вимогами ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з ме тою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень тау спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, протягом розумного строку.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Таким чином, проаналізувавши наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання відмови військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 25.02.2026 №25/17/12-2717- 2026, оформлену листом, у задоволенні рапорта ОСОБА_1 від 19.02.2026 про звільнення з військової служби протиправною та зобов`язання військової частини НОМЕР_2 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 19.02.2026 року та прийняти рішення про його звільнення на підставі абз.13 п.3 ч.12 ст.26 ЗУ "про військовий обов`язок та військову службу", є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_3 ) визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії-задовольнити частково.

Визнати відмову військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 25.02.2026 №25/17/12-2717- 2026, оформлену листом, у задоволенні рапорта ОСОБА_1 від 19.02.2026 про звільнення з військової служби протиправною.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 19.02.2026 року про його звільнення на підставі абз.13 п.3 ч.12 ст.26 ЗУ "Про військовий обов`язок та військову службу" з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Кухар М.Д.