Рішення від 21 липня 2026 р. у справі №460/7663/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

22 липня 2026 року м. Рівне№460/7663/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Нор У.М., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області, (далі відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 27.02.2026 №172050008350 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити та виплатити ОСОБА_1 починаючи із 20.02.2026 пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

На обґрунтування спірних правовідносин позивач зазначила, що вона як потерпіла від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 3 категорії, на підставі ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" має право на пільгову пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку, проте відповідач відмовив її у призначенні такої пенсії. Вказує, що причиною такої відмови стало те, що період проживання або роботи станом на 1 січня 1993 року склав менше 3 років. За таких обставин, просила позов задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 07.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не подав, причини неможливості подання відзиву суду не повідомив. Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою, яка постійно проживала на території зони гарантованого добровільного відселення (3 категорія), що підтверджується посвідченням Серія НОМЕР_1 від 18.04.2019, копія якого знаходиться з матеріалах справи.

20.02.2026 позивач звернулася до Пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Дану заяву за принципом екстериторіальності було передано для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області.

Рішенням від 27.02.2026 за №172050008350 відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв`язку з відсутністю необхідного періоду проживання/роботи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 року – 3 роки. В обґрунтування свого рішення відповідач зазначив, що виключено з періодів проживання в зоні гарантованого добровільного відселення період навчання з 01.09.1986 по 28.06.1990 згідно диплому НОМЕР_2 , оскільки періоди навчання де проходила ОСОБА_1 на території, яка не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення. Вказав, що до заяви на призначення пенсії за віком, надано лист-відповідь на адвокатський запит Дубенського педагогічного фахового коледжу від 10.02.2026 №41 про періоди навчання з урахуванням періодів практики та періодів канікул. Беручи до уваги Порядок 22-1 “Про порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” визначено, що для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування; для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують періоди постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення. Відповідач, вважає, що зарахування періодів навчання до періодів проживання, згідно листа – підстави відсутні.

Крім того, позивач зазначив, що листом відповідача від 11.03.2026 №1700-0202-8/20793 повідомлено про незарахування до періоду роботи в зоні гарантованого добровільного відселення періодів з 22.07.1990 по 14.08.1990 та з 15.08.1990 по 26.08.1990 у Степангородській середній школі, оскільки у витягу з наказу про оздоровлення учнів школи Степангородського ліцею Володимирецької селищної ради від 21.07.1990 №41 відсутня дата прийняття на роботу (не зазначено рік). Також, з листа відповідача від 11.03.2026 №1700-0202-8/20793 встановлено, що до загального страхового стажу позивача не зараховано також період її роботи в Степангородському ліцеї Володимирецької селищної ради з 15.08.1990 по 26.08.1990 без повідомлення правових підстав.

Не погоджуючись з відмовою відповідача в призначенні їй пенсії зі зниженням пенсійного віку, позивач звернулася до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені у Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII (далі Закон №796).

Згідно з ст. 9 Закону № 796 (тут і далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт.

Відповідно до абз.5 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років на 3 роки, та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

Відповідно до пп.5 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (зі змінами внесеними згідно з Постановою правління Пенсійного фонду України №13-2 від 30.07.2015, далі Порядок №22-1), документом, що засвідчує особливий статус особи, зокрема є посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Отже, у разі звернення особи із заявою про призначення їй пенсії із застосуванням ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" для підтвердження особливого статусу заявника додається посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період проживання (роботи) на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування.

При цьому, суд звертає увагу на те, що зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до ст.55 Закону № 796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов:

1) початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період;

2) проживання щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи.

Водночас, застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року щонайменше 3 років.

Як вбачається з довідки від 06.06.2025 №399 виданою Володимирецькою селищною радою Рівненської області про те, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно зареєстрована та постійно проживає з 26.04.1986 року по 12.02.1988 року; із 27.08.1990 року по 06.06.2025 (дату видачі довідки) с. Степангород, Вараського району, Рівненської області, дана територія відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.

Село Степангород Вараського району, Рівненської області, згідно з Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106 віднесено до зони гарантованого добровільного відселення (ІІІ категорія) внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Однак в оскаржуваному рішенні відповідач зазначає, що позивач з 01.09.1986 по 28.06.1990 навчалася в Дубнівському педагогічному училищі Рівненської області, що підтверджується копією диплома серії НОМЕР_2 .

Судом встановлено, що відповідно до листа ВСП «Дубенський педагогічний фаховий коледж РДГУ» від 10.02.2026 №41, ОСОБА_2 , наказом №61 від 22.05.1989р. направлена на літню педагогічну практику в піонерський табір «Радуга» з 01.06.1989р. по 31.08.1989р.; направлена на переддипломну педагогічну практику за місцем проживання з 26.01.1990р. по 08.03.1990р. Крім того, повідомлено про періоди канікул, зокрема з 12.01.1987 по 25.01.1987, з 06.07.1987 по 31.08.1987, з 12.01.1988 по 25.01.1988, з 06.07.1988 по 31.08.1988, з 12.01.1989 по 25.01.1989; з 27.07.1989 по 31.08.1989, з 12.01.1990 по 25.01.1990.

Загальновідомим є той факт, що студенти денних навчальних закладів на канікули (загальна тривалість яких є щонайменше три місяці упродовж навчального року) приїжджають додому - за місцем проживання батьків.

Жодних доказів, що позивач в цей період проживав в іншому населеному пункті відповідачем суду не надано та матеріали справи не містять.

Висновки аналогічного змісту викладені у постанові Верховного Суду від 09.07.2024 у справі №240/16372/23 та в постанові від 12.05.2026 у справі №460/13782/24.

Спірним у даній справі є висновок відповідача про відмову у зарахуванні до зони гарантованого добровільного відселення: а) перiоду проходження практики з 01.06.1989 по 31.08.1989 та з 26.01.1990 по 08.03.1990, з підстав не віднесення території, де позивач проходила педагогічну практику в піонерському таборі «Радуга» до зони гарантованого добровільного відселення, та б) перiоду роботи з 22.07.1990 по 14.08.1990 у Степангородській середній школі, з посиланням на відсутність дати прийняття на роботу (не зазначено рік).

Суд не бере до уваги вказані доводи відповідача з огляду на наступне.

Загальновідомою є інформація про місце розташування піонерського табору «Радуга» у с. Рудка Вараського (раніше Володимирецького району) Рівненської області.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи"» від 23 липня 1991 р. №106, с. Рудка Вараського (раніше Володимирецького району) Рівненської області відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.

Отже, доводи відповідача про не віднесення території, де позивач проходила педагогічну практику до зони гарантованого добровільного відселення є протиправними.

Надаючи правову оцінку відмові відповідача щодо зарахування до періоду роботи у зоні гарантованого добровільного відселення періоду роботи з 22.07.1990 по 14.08.1990 та до загального страхового стажу періоду з 15.08.1990 по 26.08.1990, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 2 ст. 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV).

Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі – Закон №1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно з вимогами ст. 62 Закону №1788-XII, ст. 48 Кодексу законів про працю України, Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі – Інструкція №58), п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 (далі – Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до записів трудової книжки позивача Серія НОМЕР_3 , дата заповнення 20.08.1990:

1. Запис №1 від 15.08.1990 – призначити на посаду вчительки російської мови та літератури Степангородської середньої школи (наказ від 27.08.1990 №806-к);

2. Запис №2 від 01.09.1991 – переведена вчителем початкових класів (наказ від 30.08.1991 №56 п. 4);

3. Перейменовано Степангородську середню школу в загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів с. Степангород (наказ від 16.05.1993 №57);

4. Запис №3 від 20.08.2003 – переведена на посаду директора (наказ від 18.08.2003 №144-к);

5. Запис №4 від 01.02.2007 – переведена вчителем початкових класів (наказ від 17.01.2007 №13-к);

6. Степангородська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів реорганізована в Степангородський навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад» (рішення сесії Володимирецької районної ради від 27.08.2015 №471);

7. Змінено тип та найменування Степангородського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад» Володимирецької районної ради Рівненської області на Степангородський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Володимирецької селищної ради (рішення Володимирецької селищної ради від 09.07.2021 №290);

8. Змінено найменування Степангородського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Володимирецької селищної ради на Степангородський ліцей Володимирецької селищної ради (рішення Володимирецької селищної ради від 14.07.2023 №1183).

Оцінюючи правомірність дій відповідача щодо незарахування до загального страхового стажу позивача періоду роботи з 15.08.1990 по 26.08.1990 у Степангородській середній школі (правонаступником якої є Степангородський ліцей Володимирецької селищної ради), суд зазначає наступне.

Як убачається з змісту листа відповідача від 11.03.2026 №1700-0202-8/20793, відповідачем відмовлено у зарахуванні вказаного періоду до страхового стажу без наведення жодних нормативно правових чи фактичних підстав такої відмови.

Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 року № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі – Порядок №637)

У пункті 3 Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Витягом з наказу від 25.08.1990 №45 стверджується, що ОСОБА_3 з 15.08.1990 призначена на посаду вчителя російської мови та літератури в Степангородську середню школу (правонаступником якої є Степангородський ліцей Володимирецької селищної ради).

Судом встановлено, що належними доказами підтверджується період роботи позивача у зоні гарантованого добровільного відселення з 15.08.1990 по 26.08.1990 в Степангородській середній школі (правонаступником якої є Степангородський ліцей Володимирецької селищної ради), позаяк доказів визнання недостовірними записів трудової книжки чи іншої документації відповідачем не надавалось, як і повідомлення про правові підстави такого не зарахування.

Щодо періоду роботи позивача з 22.07.1990 по 14.08.1990, суд враховує, що відповідачу надавався витяг з наказу Степангородського ліцею Володимирецької селищної ради від 21.07.1990 №41, яким підтверджується, що ОСОБА_4 призначено вчителькою на період оздоровлення з 22.07. по 14.08.90 р.

Водночас, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.

Наведене в повній мірі узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.

Суд зазначає, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки чи іншої документації, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення документації.

Разом з тим, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 11 липня 2019 року у справі №607/14795/16-а, від 31 липня 2019 року у справі №750/10916/16-а, від 19 вересня 2019 року у справі №229/1905/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 27 березня 2020 року у справі №496/1192/17 від 20 січня 2021 року у справі №588/647/17 та інших.

Таким чином, оцінивши наведені обставини та досліджені у справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку про належне підтвердження факту виконання позивачем трудових обов`язків у період з 22.07.1990 по 14.08.1990 у Степангородській середній школі (правонаступником якої є Степангородський ліцей Володимирецької селищної ради).

Суд зазначає, що з врахуванням довідки органів місцевого самоврядування та листа від 10.02.2026 №41 про перебування позивачки на канікулах/проходження практики, період проживання позивачки в зоні гарантованого добровільного відселення станом з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 року, становить понад 3 роки.

Оцінюючи обґрунтованість тверджень позивача щодо наявності у неї права на призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, суд враховує, що згідно з п. 7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях гарантованого добровільного відселення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").

Статтею 65 Закону №796-ХІІ визначено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України (ч. 1). Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій (ч.4).

Позивачем до позовної заяви додано посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) Серія НОМЕР_1 , виданого Рівненською обласною державною адміністрацією 18.04.2019, відповідно до якого пред`явник посвідчення має право на пільги і компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ.

За змістом позовної заяви позивач вважає, що наявність у неї статусу громадянина, постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 3 є підтвердженням того, що станом на 1 січня 1993 року вона протягом трьох років проживала на радіоактивно забрудненій території, яка належать до зони гарантованого добровільного відселення. Крім того, факт проживання підтверджується відповідними документами. Таким чином, вважає, що в неї є право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.

Згідно з абз.5 п.6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551 (далі Порядок №551), потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 р. прожили в зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, і таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення Потерпілий від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії Б зеленого кольору.

Відповідно до п.2 Порядку №551, посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадян, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих, дружин (чоловіків) померлих громадян з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (потерпілих), смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою або з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, а також опікунам дітей (на час опікунства) померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Закон), іншими актами законодавства.

Викладене кореспондується зі змістом частини третьої статті 65 Закону №796-ХІІ, згідно з якою посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Таким чином, Законом №796-ХІІ та Порядком №551 чітко визначено, що саме посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або Потерпілий від Чорнобильської катастрофи є єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а (№К/9901/1087/18), які є обов`язковими для врахування судами в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.

Відтак, надаючи особі посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або Потерпілий від Чорнобильської катастрофи держава визнає за нею право на пільги, встановленні чинним законодавством для власників такого посвідчення.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що наявність у позивачки посвідчення від 18.04.2019 Серія НОМЕР_1 , потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) підтверджує той факт, що позивачка з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 1 січня 1993 року постійно проживала або постійно працювала чи постійно навчалася у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, що дає їй право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, в тому числі і на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.

Щодо застосування початкової величини.

В матеріалах справи наявні докази проживання позивача у період з 26.04.1986 по 31.07.1986 в зоні гарантованого добровільного відселення. Відтак, наведене свідчить про наявність підстав для зарахування початкової величини та зниження пенсійного віку на 3 роки.

Водночас, проживання позивачки в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 понад 3 роки та станом на дату звернення із заявою про призначення пенсії понад 35 років, що надає такій особі право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку додатково на 1 рік за 2 повні роки проживання в такій зоні (на 6 років), відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

В даному випадку достатність необхідного страхового стажу відповідачем не заперечується, відтак доказуванню не підлягає.

Визначаючись щодо дати з якої слід призначити позивачу пенсії, суд зауважує, що відповідно до п.1 ч. 1 ст. 45 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку:

- пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Як вбачається з матеріалів справи позивач звернулася до відповідача із заявою 20.02.2026, тобто поза межами трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

З метою належного захисту прав позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області призначити позивачу пенсію у відповідності до вимог статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з 20.02.2026.

У зв`язку з викладеним, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 27.02.2026 №172050008350 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити та виплатити ОСОБА_1 починаючи із 20.02.2026 пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 22 липня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)

Суддя У.М. Нор