Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №509/3792/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/5932/26

Справа № 509/3792/25

Головуючий у першій інстанції Вороненко Д. В.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.07.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних

справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Карташова О.Ю., Кострицького В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Кодимського районного суду Одеської області від 23 лютого 2026 року

у цивільній справі за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу,

встановив:

10 липня 2025 року МТСБУ звернулося до суду з вказаним вище позовом у якому просило стягнути з ОСОБА_1 збитки в порядку регресу у розмірі 27604,92 грн.

Позов обґрунтовано тим, що 01 січня 2024 року приблизно о 02:40 год в с. Лиманка, по вул. Перлинна, мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Fiat» державний номерний знак « НОМЕР_1 », під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу «Porsche», державний номерний знак « НОМЕР_2 », під керуванням ОСОБА_2 .

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортному засобу «Porsche» державний номерний знак « НОМЕР_2 » завдано механічних пошкоджень, а власнику вказаного автомобіля - матеріального збитку.

Постановою Одеського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року у справі №509/2231/24 встановлено вину ОСОБА_1 у скоєнні зазначеної вище ДТП.

На момент ДТП відповідачка не мала чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Власник пошкодженого автомобіля «Porsche» державний номерний знак « НОМЕР_2 » 26 березня 2024 року повідомив позивача про дорожньо-транспортну пригоду та у подальшому звернувся із заявою про отримання відшкодування шкоди.

Згідно звіту авто-товарознавчого дослідження вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «Porsche» державний номерний знак « НОМЕР_2 » склала: 29942,66 грн.

На підставі наказу про відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих позивач здійснив регламентну виплату потерпілому в розмірі 26 054,92 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 09 вересня 2024 року.

Крім того, позивачем понесені додаткові витрати на збір документів та визначення розміру шкоди у розмірі 1550 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 01 липня 2024 року.

Посилаючись на положення п.п.1 п.2 ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 11, 1166, 1187, 1191 ЦК України позивач зазначав, що у відповідачки виникло зобов`язання перед МТСБУ відшкодувати завдані збитки в порядку регресу в розмірі фактично понесених витрат.

Рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 23 лютого 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь МТСБУ в порядку регресу збитки в розмірі 27604, 92 грн. Вирішено питання щодо судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Клименко С.Ю., просить скасувати рішення Кодимського районного суду Одеської області від 23 лютого 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Як на підставу порушення судом норм процесуального права та скасування рішення суду, посилається на те, що рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), оскільки скаржниця зареєстрована як внутрішньо переміщена особа (ВПО) та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою від 18 жовтня 2022 року № 5125-7001577055 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, тому справа мала розглядатися саме Овідіопольським районним судом Одеської області, юрисдикція якого поширюється на місце проживання відповідачки.

Постановою Одеського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року у справі №509/2231/24 змінено постанову Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 червня 2024, якою щодо ОСОБА_1 закрито провадження у справі про вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст. 122-4. 124 КУпАП у зв`язку із закінченням на момент розгляду строків накладення адміністративного стягнення.

Виключено з резолютивної частини постанови абзац 2 про визнання ОСОБА_1 винною у вчиненні правопорушень, передбачених ст.ст. 122-4, 124 КУпАП.

Суд першої інстанції не надав належної правової оцінки зазначеним обставинам та не врахував їх при ухваленні рішення у справі, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права. Зокрема, залишив поза увагою факт відсутності встановленої у передбаченому законом порядку вини скаржниці, а також відсутності судового рішення, яким би було підтверджено протиправність її поведінки. Суд фактично поклав в основу рішення припущення щодо наявності складу цивільного правопорушення, не встановивши та не дослідивши належними і допустимими доказами всі обов`язкові елементи деліктної відповідальності. Таке неврахування істотних обставин справи та неналежна оцінка доказів свідчать про передчасність та необґрунтованість висновків суду першої інстанції.

Зазначена вище постанова Одеського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року у справі №509/2231/24 не лише не підтверджує вину скаржниці, а навпаки прямо свідчить про її невинуватість, що виключає можливість застосування регресної відповідальності за статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних ТЗ».

За відсутності належного та допустимого судового рішення, яким установлено вину особи у вчиненні адміністративного правопорушення, покладення на Відповідача цивільно-правової відповідальності суперечить принципу презумпції невинуватості, гарантіям статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та правовим позиціям Конституційного Суду України і Європейського суду з прав людини.

Днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи (п.2 ч.6 ст. 272 ЦПК України).

Позивач МТСБУ отримало у електронний кабінет копію апеляційної скарги та ухвали Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року про відкриття апеляційного провадження, що підтверджується довідками про доставку електронного документу.

Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу позивач МТСБУ не скористалося.

18 червня 2026 року засобами електронного зв`язку (на електронну пошту Одеського апеляційного суду) МТСБУ, в інтересах якого діє Попов В.Є., подало додаткові письмові пояснення, які підлягають поверненню, з огляду на таке.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Відповідно до ч. 1, 2, ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно в заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є:позовна заява, відзив на позовну заяву (відзив), відповідь на відзив, заперечення, пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На стадії перегляду судових рішень в апеляційній інстанції відповідно до змісту Глави 1 Розділу п`ятого "Перегляд судових рішень" учасники справи мають право подавати наступні заяви по суті справи: апеляційні скарги, відзив на апеляційну скаргу, відповідь на відзив, заперечення.

Аналіз наведеного свідчить про те, що законодавцем передбачено викладення письмово своїх вимог, заперечень, тощо виключно у заявах по суті справи, якими письмові пояснення не є.

Вказане є підставою для повернення позивачу поданих до суду додаткових письмових пояснень.

Згідно із ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Пунктом 1 частини 6 статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними є справи у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Положеннями п.1 ч.1 ст.176 ЦПК України передбачено, що ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів — сумою, яка стягується.

Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20 липня 2026 року, розгляд цієї справи призначено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, з огляду на те, що позовні вимоги мають виключно майновий характер, та справа є малозначною в силу вимог закону, оскільки ціна позову (27604,92 грн) не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (90840 грн).

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю — доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду відповідає, з огляду на таке.

Судом встановлено, що власником транспортного засобу «Porsche Macan», реєстраційний номер НОМЕР_3 , є ОСОБА_3 з 13 жовтня 2023 року (а.с.11).

Цивільно-правова відповідальність щодо транспортного засобу Porsche Macan, реєстраційний номер НОМЕР_3 застрахована АТ «СК «ІНГО» за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (Поліс № ЕР № 217674456, термін дії: з 02 листопада 2023 року по 01 листопада 2024 року), про що свідчить зміст копії повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду від 26 березня 2024 року (а.с.8) та довідки № 1 від 26 лютого 2026 року МТСБУ про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих (а.с.26 на звороті).

01 січня 2024 року близько 02 год. 40 хв. в с. Лиманка по вул. Перлинна сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів «Fiat», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та «Porsche», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок якої транспортному засобу «Porsche» було завдано механічних пошкоджень, що підтверджується копією повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду від 26 березня 2024 року (а.с.8) та копією схеми дорожньо-транспортної пригоди від 26 березня 2024 року (а.с.9).

06 червня2024 року Овідіопольським районним судом Одеської області у справі

№ 509/2231/24 було винесено постанову, якою ОСОБА_1 визнано винною у скоєнні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 122-4, 124 КУпАП, а провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 122-4, 124 КУпАП закрито у зв`язку із закінченням строків передбачених ст. 38 КУпАП про що свідчить зміст копії постанови Одеського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року у справі № 509/2231/24 (а.с.5-7) та сама постанова Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 червня 2024 року, яка знаходиться у публічному доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

При цьому, мотивувальна частина зазначеної постанови містить в собі висновок про те, що ОСОБА_1 слід визнати винною у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, 122-4 КУпАП.

15 жовтня 2024 року Одеським апеляційним судом, за результатом апеляційного перегляду вище зазначеної постанови, було винесено постанову (а.с.5-7), якою постанову Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 червня 2024 року змінено, а саме з резолютивної частини постанови абзацу 2 про визнання ОСОБА_1 винною у вчиненні правопорушень, передбачених ст. 122-4, 124 КУпАП, а в іншій частині постанову було залишено без змін.

При цьому, мотивувальна частина зазначеної постанови містить висновок про те, що:

- суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновком суду 1-ої інстанції та доходить переконання про наявність в діях ОСОБА_1 складу правопорушень, передбачених ст.ст. 122-4, 124 КУпАП;

- суд 1-ої інстанції, вірно встановив в мотивувальній частині постанови існування факту наявності в діях ОСОБА_1 , відносно якої складені протоколи про адміністративні правопорушення, складу інкримінованих їй правопорушень (вини).

Таким чином 15 жовтня 2024 року постанова Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 червня 2024 року у справі № 509/2231/24 набрала законної сили у незміненій частині.

На момент настання ДТП цивільно-правова відповідальність відповідачки

ОСОБА_1 не була застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, про що свідчить додана позивачем до позовної заяви роздруківка за результатом здійснення перевірки (а.с.30), згідно якої поліс на ТЗ з реєстраційним номером НОМЕР_1 не знайдено.

27 березня 2024 року ОСОБА_3 , як власник пошкодженого транспортного засобу «Porsche», реєстраційний номер НОМЕР_3 , повідомила про ДТП та в подальшому звернулася до МТСБУ з заявою про відшкодування оціненої шкоди заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка була зареєстрована за № 59568 від 05 листопада 2024 року, що підтверджує копія відповідної заяви (а.с.10).

У зв`язку з чим МТСБУ було заведено справу № 102087, в рамках якої МТСБУ було замовлено у СПД ОСОБА_4 звіт про визначення вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу завданого власнику колісного транспортного засобу.

17 квітня 2024 року СПД ОСОБА_4 склав відповідний звіт за Вих.№ 102087 від 19 квітня 2024 року з ремонтною калькуляцією (а.с.13-25).

При цьому, МТСБУ здійснило оплату ОСОБА_4 послуг аваркома (експерта) по справі № 102087 в сумі 1550 грн, що підтверджується копією платіжної інструкції АТ «Укрексімбанк» від 14 травня 2024 року № 887127 (а.с.28).

26 лютого 2025 року МТСБУ складено довідку № 1 від про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих (а.с.26 на звороті), згідно яких виплата для

ОСОБА_3 , становить 26054,92 грн.

03 березня 2025 року МТСБУ видано наказ №3.1/5884 про відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих (а.с.26), яким вирішено сплатити на рахунок

ОСОБА_3 26054,92 грн за шкоду заподіяну в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

04 березня 2025 року МТСБУ здійснило перерахування на рахунок ОСОБА_3 у АТ «Універсал Банк» виплату по справі № 102087, згідно наказу №3.1/5884, в розмірі 26054,92 грн, що підтверджується копією платіжної інструкції АТ «Укрексімбанк» від 04 березня 2025 року № 5437 (а.с.27).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що постановою Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 червня 2024 року у справі

№ 509/2231/24, з урахуванням змін внесених до неї постановою Одеського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року, встановлено вину відповідачки у скоєнні ДТП, внаслідок якої заподіяно шкоду. Встановивши понесення позивачем у заявленому розмірі витрат на відшкодування потерпілій особі шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини відповідачки, не надання останньою доказів на спростування обґрунтованості позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на таке.

Відповідно до вимог статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Зазначена норма, що регулює правовідносини щодо відшкодування шкоди, передбачає право регресу особи в разі, якщо вона відшкодувала потерпілому шкоду, завдану іншою особою в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим.

МТСБУ після здійснення регламентної виплати має право зворотної вимоги до: особи, яка спричинила дорожньо-транспортну пригоду, керуючи транспортним засобом, щодо якого на дату настання дорожньо-транспортної пригоди був відсутній чинний договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або особи, яка відповідно до закону несе цивільну відповідальність за заподіяну шкоду (п. 1 ч.2 ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Вимоги, передбачені частинами першою і другою цієї статті, встановлюються у розмірі суми страхової (регламентної) виплати та фактичних витрат, понесених страховиком (МТСБУ) у зв`язку з її здійсненням. У разі якщо виплату здійснено страховиком потерпілої особи відповідно до статті 19 цього Закону, право вимоги з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, належить страховику відповідальної особи (МТСБУ) і визначається у розмірі суми страхової виплати, здійсненої страховиком потерпілої особи, та витрат, понесених такими страховиками у зв`язку з її здійсненням (ч.3 ст. Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Встановивши, що внаслідок ДТП потерпілій ОСОБА_3 була завдана шкода, яка відшкодована МТСБУ, і позивач має право на стягнення цього відшкодування за рахунок відповідачки (безпосереднього заподіювача шкоди), яка не застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, що усупереч ст. 12,81 ЦПК України не спростовано відповідачкою, що є її процесуальним обов`язком, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів, дійшов правильного висновку щодо наявності правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь МТСБУ завдану шкоду у порядку регресу у розмірі 27604,92 грн.

Доводи апеляційної скарги про відсутність у справі доказів, які б підтверджували винуватість ОСОБА_1 у скоєнні ДТП, колегія суддів оцінює критично, з огляду на таке.

За частиною першою статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

У постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі N 465/674/19 зазначено про те, що тлумачення статті 1188 ЦК України свідчить про те, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП - через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, не є реабілітуючою обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах: від 07 лютого 2018 року в справі N 910/18319/16; від 16 квітня 2019 року в справі N 927/623/18, від 04 березня 2020 року у справі N 641/2795/16-ц, від 07 лютого 2018 року у справі N 910/18319/16; від 16 квітня 2019 року у справі N 927/623/18, від 29 квітня 2020 року в справі N N 686/4557/18.

У постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року в справі N 641/2795/16-ц зазначено, що "не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами, зокрема, висновком судової експертизи тощо".

Закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП (постанова Верховного Суду від 29 квітня 2020 року в справі N 686/4557/18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч.4 ст. 82 ЦПК України).

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі N 753/11000/14-ц (провадження N 61-11сво17).

Як правильно встановлено судом першої інстанції, вина скаржниці у ДТП, яке мало місце 01 січня 2024 року встановлена судовими рішенням у справі №509/2231/24, які набрали законної сили 15 жовтня 2024 року.

Як убачається з мотивувальної частини постанови Одеського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року у справі №509/2231/24 за результатами перегляду цієї справи в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції зазначив: «На переконання апеляційного суду, зазначені вище докази повністю доводять винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушень, передбаченого ст.ст. 122-4, 124 КУПАП. Відтак, суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновком суду першої інстанції та доходить переконання про наявність в діях ОСОБА_1 складу правопорушень, передбачених ст.ст. 122-4, 124 КУПАП. Таким чином суд першої інстанції, вірно встановив у мотивувальній частині постанови існування факту наявності в діях ОСОБА_1 , відносно якої складі протоколи про адміністративні правопорушення, складу інкримінованих їй правопорушень (вини), однак закриваючи провадження по справі у зв`язку зі сплином строків, передбачених ст. 38 КУпАП, в резолютивній частині постанови помилково навів висновок про визнання її винуватою».

З викладеного вище убачається, що за наслідками апеляційного перегляду справи, суд апеляційної інстанції підтвердив правильність висновків місцевого суду про винуватість ОСОБА_1 у скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, при цьому апеляційний суд дійшов висновку, що за умови встановлення вини особи у мотивувальній частині судового рішення, не є правильним констатація вини особи у резолютивній частині постанови суду, у зв`язку з чим дійшов висновку про зміну резолютивної частини постанови суду першої інстанції.

У цій справі, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів, правильно виходив із того, вина ОСОБА_1 у скоєнні ДТП встановлена судовими рішеннями, які набрали законної сили, доводи апеляційної скарги не спростовують таких висновків суду, які є обґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом правил територіальної юрисдикції (підсудності) колегія суддів відхиляє, з огляду на таке.

Позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 27 ЦПК України).

Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності). Справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв`язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи (ст. 378 ЦПК України).

Скаржник має заявити про непідсудність справи саме в суді першої інстанції або ж обґрунтувати поважність причин неподання до того суду відповідної заяви (клопотання) (див. близький за змістом висновок у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року у справі N 504/3770/15).

З матеріалів справи убачається, що представництво інтересів скаржниці

ОСОБА_1 в суді першої інстанції здійснював адвокат Клименко С.Ю. на підставі договору про надання правничої допомоги від 06 серпня 2025 року про що зазначено у ордері серії ВН №1426369 від 07 серпня 2025 року з якого убачається, що договором про надання правничої допомоги повноваження адвоката не обмежуються.

Ухвалою Кодимського районного суду Одеської області від 15 жовтня 2025 року у справі відкрито провадження.

Днем вручення судового рішення є: день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що її вручено й особі, яку він представляє (ч.ч. 6,7 ст. 272 ЦПК України).

Копію зазначеної вище ухвали суду від 15 жовтня 2025 року представник відповідачки, адвокат Клименко С.Ю. отримав у електронний кабінет 17 жовтня 2025 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа (а.с. 83).

Поштова кореспонденція, надіслана суду на адресу скаржниці, яка є ідентичною тій, що вказана в апеляційній скарзі ( АДРЕСА_1 ), повернута на адресу суду без вручення адресату з відміткою «відсутній за вказаною адресою» (а.с. 86).

Отже, відповідачка вважається такою, що отримала зазначену вище ухвалу суду, якою вирішено питання про відкриття провадження у справі.

З матеріалів справи убачається, що під час розгляду справи судом першої інстанції скаржниця не порушувала питання про непідсудність цієї справи Кодимському районному суду Одеської області.

Звертаючись з відзивом на позов, відповідачка не зазначала, що ця справа має розглядатися саме Овідіпольським районним судом Одеської області, з посиланням на докази, які вона долучила лише на стадії апеляційного перегляду.

Посилання в апеляційній скарзі на відсутність підстав для подання таких доказів до Кодимського районного суду Одеської області, оскільки вона розраховувала, що справа буде повернута до Овідіопольського районного суду Одеської області є необґрунтованими, зважаючи на те, що відкриваючи провадження у справі, Кодимський районний суд Одеської області навів мотиви з яких він виходив, приймаючи рішення про підсудність йому цієї справи.

Вказані обставини були достеменно відомі представнику відповідачки, адвокату Клименко С.Ю., який отримав вказану вище ухвалу Кодимського районного суду Одеської області від 15 жовтня 2025 року.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.4 с.т 81 ЦПК України).

За таких обставин, відсутні підстави стверджувати, що не звернення до суду першої інстанції з клопотанням (заявою) про непідсудність цієї справи, обумовлене поважними причинами, оскільки у цьому випадку ця обставина залежала виключно від волевиявлення відповідачки.

Наведене дає підстави дійти висновку, що аргументи скаржниці про порушення правил підсудності не можуть бути підставою для скасування оскарженої постанови.

Інші доводи апеляційної скарги за своїм змістом та суттю є обґрунтуванням позовних вимог, і зводяться до суб`єктивного тлумачення скаржником норм права та незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає вірними та обґрунтованими висновки суду з якими не погоджується скаржниця.

Доказів, які б спростували правильні висновки суду, скаржницею не надано.

Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.

Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду, з мотивів наведених у апеляційній скарзі.

У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кодимського районного суду Одеської області від 23 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: О.Ю. Карташов

В.В. Кострицький