Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №487/9561/25 — Миколаївський апеляційний суд

21.07.26

22-ц/812/1248/26

Провадження № 22-ц/812/1248/26 Суддя першої інстанції Карташева Т.А.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

21 липня 2026 року м. Миколаїв Справа № 487/9561/25

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого – Царюк Л.М.,

суддів – Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

при секретарі судового засідання – Колосовій О.М.,

за участі представника відповідачки – Яреська Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 08 квітня 2026 року, повне судове рішення складено 17 квітня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Карташевої Т.А., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

17 грудня 2025 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі – АТ «Сенс Банк», Товариство) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов обґрунтовано тим, що 19 липня 2019 року підписанням оферти на складання угоди про надання кредиту відповідачка запропонувала Акціонерному товариству «Альфа-Банк» (далі – АТ «Альфа-Банк») укласти угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії.

19 липня 2019 року банк прийняв пропозицію відповідачки на укладення договору страхування шляхом підписання заяви (акцепту) про прийняття пропозиції.

Таким чином, між банком та відповідачкою 19 липня 2019 року з дотриманням приписів чинного законодавства України укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії з такими умовами: тип кредиту – кредитування рахунку та встановлення відновлювальної кредитної лінії; найменування продукту - «Максимум»; мета кредиту – для особистих потреб; ліміт кредитної лінії – у розмірі 200 000 грн; процентна ставка – 35,99 % річних; тип процентної ставки – фіксована; тип картки – MasterCard Debit World строком дії на 3 роки; порядок повернення кредиту – щомісячно, не менше ніж сума обов`язкового мінімального платежу 5% від суми заборгованості, мінімум 50 грн.

12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30 листопада 2022 року.

Умови вищезазначеного кредитного договору відповідачка належним чином не виконала, у зв`язку з чим у неї утворилась заборгованість перед банком в розмірі 203 570.37 грн, з яких: 109 825.40 грн – заборгованість за тілом кредиту, 93 744.97 грн – відсотки за користування кредитом.

Посилаючись на викладене АТ «Сенс Банк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість в сумі 203 570.37 грн.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 08 квітня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за угодою про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 19 липня 2019 року в розмірі 59 848.69 грн, з яких: 49 464.11 грн - заборгованість за тілом кредиту, 10 384.58 грн - заборгованість за процентами.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» судові витрати, що складаються з витрат по сплаті судового збору в розмірі 712.20 гривень та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4 808.28 гривень, а всього 5 520.48 гривень.

Стягнуто з АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 100 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що на підтвердження укладення кредитного договору надані анкета-заява про акцепт Публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» про укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», паспорт споживчого кредиту, оферта на укладання угоди обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, довідка про систему гарантування вкладів фізичних осіб, зава (акцепт) № 248.617792130.111 про прийняття пропозиції укласти договір страхування, де відсутні погоджені сторонами умови стосовно необхідності внесення позичальником плати за додаткові, супутні послуги банку, пов`язані з розрахунково-касовим обслуговуванням та комісіями, банком в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позичальнику, які є нікчемними відповідно до частини 1 та частини 2 статті 11, частини 5 статті12 Закону України «Про споживче кредитування».

Крім того, надання овердрафту та його умови, зокрема розмір ліміту та порядок погашення, не визначені у кредитному договорі, а тому у банку відсутне право надавати його та стягувати кошти, як за овердрафтом.

Безпідставно нараховуючи комісію, погашаючи їх, проценти та тіло кредиту за рахунок непогодженого сторонами овердрафту, нараховуючи проценти за це перевищення кредиту (овердрафт) і його прострочення, а згодом відносячи цю заборгованість до простроченого кредиту, АТ «Сенс Банк» незаконно та штучно збільшував суму заборгованості.

Заявлений позивачем розмір заборгованості визначений усупереч вимог законодавства та умов договору.

Обставини щодо перевипуску кредитної платіжної картки із видачею нової кредитної картки судом не встановлені, а тому кінцевий строк кредитування у справі відповідає строку дії картки.

Оскільки позовні вимоги сторони позивача задоволено на 29 %, а тому сума витрат на правничу допомогу, яка підлягає стягненню з відповідачки. становить 4 808,28 грн (16 580,27 грн х 29%).

Пропорційно до розміру позовних вимог, в частині яких було відмовлено, з позивача на користь відповідачки підлягає стягненню 7 100,00 грн (10 000x71%) витрат на професійну правничу допомогу.

Не погодившись з рішення суду АТ «Сенс Банк» подало апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що нарахування відсотків відповідає погодженим сторонами умовам договору. Відповідач користувалася кредитною карткою та отримувала інформацію про стан рахунку. Суд безпідставно визнав Овердрафт (несанкціонована заборгованість) та Комісія РКО нікчемними, оскільки вони прямо передбачені умовами договору та не суперечать чинному законодавству.

Суд не врахував, що позивач надав повний пакет доказів — оферту, паспорт кредиту, розрахунок заборгованості, та виписки з рахунку, які у своїй сукупності підтверджують факт укладення, його умови та виконання договору.

Суд дійшов помилкового висновку про відсутність доказів погодження умов договору. Докази видачі кредитних коштів по справі є виписки по рахункам та розрахунок заборгованості.

Відповідачка здійснювала платежі до і після спливу строку дії самої карти, що відображено у виписці та розрахунку заборгованості.

Таким чином, зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідачка вчинила конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за кредитним договором

Витрати позивача на професійну правничу допомогу, які пов`язані із розглядом справи за цією позовною заявою, становлять 16 580.27 грн

Суд, керуючись принципами диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи.

Від ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв її представник – ОСОБА_2 , надійшов відзив на апеляційну скаргу.

В своєму відзиві відповідачка зазначала, що вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, такою, що не спростовує висновків суду першої інстанції, не містить належного правового та арифметичного обґрунтування заявленої позивачем суми заборгованості, а тому не підлягає задоволенню.

Зі змісту апеляційної скарги неможливо з`ясувати що конкретно порушив суд першої інстанції, оскільки апеляційна скарга містить лише шаблонні зауваження.

Позивач помилково ототожнює факт укладення кредитного договору з правомірністю всіх без винятку нарахувань, включених Банком до розрахунку заборгованості.

Твердження позивача про те, що суд першої інстанції нібито виходив із відсутності доказів погодження умов договору, прямо суперечить змісту оскаржуваного рішення.

Безпідставним є довід позивача про неналежну оцінку судом першої інстанції банківської виписки та розрахунку заборгованості.

Відповідачка просила суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідачки, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що 19 липня 2019 року між ОСОБА_1 та АТ «Альфа-Банк» укладено договір про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної лінії.

На підтвердження укладання вказаного договору позивачем до суду надано анкету-заяву про акцепт Публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» про укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», паспорт споживчого кредиту, оферту на укладання угоди обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, довідку про систему гарантування вкладів фізичних осіб, заву (акцепт) № 248.617792130.111 про прийняття пропозиції укласти договір страхування, які підписані сторонами.

Положеннями оферти на укладання угоди обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії передбачено, що позичальник ОСОБА_1 просить випустити міжнародну платіжну карту строком на 3 роки (кредитну картку). Пропонує також встановити у розмірі 5 % від загальної суми за кредитним договором, але не менше 50 грн, дату сплати обов`язкового мінімального платежу пропонується визначити відповідно до умов додатку 4 до договору.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості та виписки по особовому рахунку заборгованість відповідачки за кредитним договором станом на 28 вересня 2025 року становить 203 570,37 грн, з яких: 109 825,40 грн – заборгованість за тілом кредиту, 93 744,97 грн – відсотки за користування кредитом.

Згідно з випискою по особовому рахунку відповідачка активно користувалася кредитною карткою в період з 31 липня 2019 року по 04 січня 2022 року, в рахунок виконання зобов`язань за кредитним договором вносила грошові кошти в період з 19 липня 2019 року по 19 грудня 2021 року, всього внесено 241 955.05 грн. Отже, відповідно до цієї виписки ОСОБА_1 користувалася кредитними коштами в межах дії платіжної картки та встановленого Банком грошового ліміту.

При цьому, з розрахунку заборгованості слідує, що кошти, які вносилися відповідачкою були розподілені, у тому числі і на погашення комісії за РКО та овердрафт.

З наданого АТ «Сенс Банк» розрахунку слідує, що кредитором нараховано 13 168.80 грн комісій, а також овердрафт на суму 54 779.85 гривень.

В контексті доводів апеляційної скарги та висновків суду першої інстанції в частині вирішення вимог позову апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Як встановлено судом 19 липня 2019 року ОСОБА_3 звернулася до АТ «Альфа Банк» із офертою на укладання угоди на обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії у розмірі 200 000 грн за фіксованою процентною ставкою 35.99 % річних із обов`язковим платежем в розмірі 5 % від суми загальної заборгованості, але не менше 50 грн. Дата сплати платежу визначається відповідно умов Додатку № 4 до Договору. Просила випустити міжнародну кредитну картку Ultra NULL строком дії три роки з моменту випуску.

З цією метою для неї випущена міжнародна платіжна картка строком дії 3 роки з моменту випуску, що не заперечується відповідачкою. В оферті зазначено про пропозицію укласти угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», укладеного між ОСОБА_1 та Банком. Того ж дня банк акцептував пропозицію на наведених у оферті умовах.

Такий спосіб укладення кредитних договорів передбачений статтями 640-646 Цивільного кодексу України.

Відповідно до норм цих статей:

Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору (частина 1 статті 641 ЦК України).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (частина 2 статті 642 ЦК України).

Тобто, одна із сторін договору (позичальник або фінансова установа) надає іншій стороні заяву (пропозицію, оферту), в якій пропонує укласти кредитний договір на певних умовах.

Така заява має містити істотні умови договору: ціль кредитування, суму кредиту, процентну ставку, порядок надання і т.д.

Інша сторона (отримувач пропозиції) має надати повну та безумовну відповідь. Це означає, що така відповідь (акцепт) має трактуватись без жодних сумнівів.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (частина 1 статті 640 ЦК України).

Позивачка підписала анкету-заяву, оферту, паспорт споживчого кредиту та отримала від банку підписаний акцепт, а тому така форма договору сторонами була узгоджена, а у його тексті було погоджено всі істотні умови.

Між тим, як встановлено судом першої інстанції при перевірці розміру заборгованості та її складової. Встановлено, що позивач нараховував проценти за користування кредитними коштами поза межами трирічного строку кредитування (з 19 липня 2019 року по 18 липня 2022 року), щомісячно нараховував комісію за розрахункове касове обслуговування та проценти за овердрафт. При цьому кошти, сплачені відповідачкою на погашення кредитної заборгованості, спрямовувались Банком на погашення таких складових.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, дійшов обґрунтованого висновку про зменшення суми заборгованості з урахуванням сум, сплачених відповідачкою щомісячно за комісією за розрахункове касове обслуговування та проценти за овердрафт, оскільки вважав, що позивач не надав належних доказів на підтвердження обов`язку відповідачки за укладеним кредитним договором на сплату комісії та процентів за овердрафтом. Суд виходив з того, що з наданих позивачем письмових доказів не встановлено умов кредитного договору щодо обов`язку відповідачки сплачувати щомісячно комісію, також відсутні умови щодо процентів за овердрафт. З банківської виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 вбачається, що вона користувалася лімітними коштами в межах встановленого ліміту кредитної лінії, що взагалі виключає проценти за овердрафт.

Крім того, суд першої інстанції при обґрунтуванні безпідставності нарахування та сплати комісії, що відображено в розрахунку заборгованості, правильно послався на норми Закон України «Про споживче кредитування» та сталу практику Верховного Суду, які передбачають, що умови договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1, 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Також наданими позивачем доказами встановлено строк кредитування – три роки, а тому суд першої інстанції при обрахуванні заборгованості за кредитним договором правильно виходив саме з цього строку.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно відмовив у стягненні Овердрафту (несанкціонована заборгованість) та Комісії РКО, оскільки вони прямо передбачені умовами договору та не суперечать чинному законодавству, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що у разі його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим чи, навпаки, як це має місце при використанні презумпції, - існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.

Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (частини 2 статті 77 ЦПК України).

Згідно зі статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

Як встановлено судом першої інстанції з виписки з банківського рахунку відповідачки та розрахунку заборгованості, Банком в рахунок погашення заборгованості за кредитом відбувалися нарахування та списання коштів відповідачки, що не обумовлені наданим суду першої інстанції договором сторін, зокрема: нарахування комісії; списання процентів за овердрафт.

За такого, суд першої інстанції правильно виходив з наданих позивачем доказів, а саме умов договору, де сторони визначили суму кредитного ліміту, тип процентної ставка та її розмір за користування кредитними коштами, строк дії кредитної картки.

Скаржник не зазначає в апеляційній скарзі в якому саме письмовому доказі, наданому суду першої інстанції, відображено такі умови договору, що зобов`язують позичальницю сплачувати комісію та проценти за овердрафт. Водночас, в апеляційній скарзі зазначено, що всі відносини, що не врегульовані наданим кредитним договором, регулюються Договором про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа Банк», що розміщений на сайті Банку, а також у Додатку № 4 наданого суду Договору.

Між тим, матеріали справи не містять ні Договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа Банк», ні Додатку № 4 до наданого Договору. При цьому, посилання скаржника на сайт Банку є безпідставними, оскільки суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору з власної ініціативи (частина 7 статті 81 ЦПК України), а тому твердження Банку, що зазначені списання проводились в межах укладеного сторонами договору не підтверджено відповідними належними та допустимими доказами.

З огляду на зазначене суд першої інстанції обґрунтовано не зарахував до заборгованості за тілом кредиту списані позивачем грошові суми, що не підтверджені відповідними доказами як передбачені узгодженими сторонами умовами кредитного договору.

Аргументи апеляційної скарги про те, що оскільки відповідачка здійснювала платежі до і після спливу строку дії самої карти, що відображено у виписці та розрахунку заборгованості та зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідачка вчинила конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за кредитним договором є безпідставними. Відповідно до виписки по рахунку відповідачка користувалася кредитними коштами в межах визначеного строку кредитування, після чого сплачувала заборгованість за кредитним договором. Доказів, які б підтверджували

правомірність нарахування спірних платежів суду першої інстанції позивачем на підтвердження своїх вимог не надано.

Доводи апеляційної скарги про безпідставність зменшення судом першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу, які складають 16 580.27 грн, не заслуговують на увагу, оскільки суд першої інстанції відповідно до частини 2 статті 141 ЦПК України розподілив витрати та професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У рішенні суду зазначено «Оскільки позовні вимоги сторони відповідача задоволені на 29%, а тому сума витрат на правничу допомогу, яка підлягає стягненню з відповідачки, становить 4 808.28 грн (16 580.27 х 29%)».

Отже, за своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди позивача з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин сторонами до суду першої інстанції та до апеляційної скарги не надано.

Відповідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 08 квітня 2026 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частин 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати позивача, понесені внаслідок розгляду справи судом апеляційної інстанції, покладаються на позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу представником відповідачки – адвокатом Яресько Т.В., зроблена заява, яка підтримана в судовому засіданні при розгляді справи апеляційним судом, про відшкодування понесених відповідачкою витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Згідно з частиною 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано: копію додатку № 2 від 07 січня 2026 року до договору про надання правничої (правової) допомоги від 07 січня 2026 року № 26002; копію розрахункової квитанції про отримання гонорару № 10/05/26 від 10 травня 2026 року; копію акту приймання-передачі послуг № 1 від 21 травня 2026 року; копію детального опису робіт (наданих послуг) згідно договору про надання правової допомоги № 26002 від 07 січня 2026 року; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю; копію ордеру від 21 травня 2026 року.

За змістом вищевказаних документів вбачається, що професійна правнича допомога надана при розгляді справи в суду апеляційної інстанції на загальну суму 10 000 грн за наступні послуги: аналіз матеріалів справи, дослідження практики Верховного Суду щодо аналогічних спорів з метою формування правової позиції; консультація клієнта щодо стратегії захисту його інтересів, узгодження правової позиції та подальших дій; написання відзиву на апеляційну скаргу.

При визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу слід врахувати висновки Великої Палати від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц. Так, суд наголосив, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Згідно доданого до відзиву на позовну заяву детального опису робіт (наданих послуг) ОСОБА_1 , зокрема, надавались такі послуги як: аналіз матеріалів справи, дослідження практики Верховного Суду щодо аналогічних спорів з метою формування правової позиції; консультація клієнта щодо стратегії захисту його інтересів, узгодження правової позиції та подальших дій.

Про надання вищезазначених послуг ОСОБА_1 адвокатом Яреськом Т.В. також зазначено і в детальному описі робіт наданих на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

За таких обставин, надавши оцінку доказам щодо понесених витрат відповідачкою на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, врахувавши, що зміст відзиву на апеляційну скаргу та відзив на позовну заяву є фактично аналогічними за змістом, а нормативно-правова база для вирішення спору вивчалась адвокатом на стадії підготовки відзиву на позовну заяву, з дотриманням критерію розумності та справедливості, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що співмірними, розумними та необхідними у межах розгляду цієї справи у суді апеляційної інстанції є витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.

Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 08 квітня 2026 року залишити без змін.

Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повне судове рішення складено 22 липня 2026 року.