Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №145/1745/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 145/1745/25

Провадження № 22-ц/801/1439/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Роздорожна А. Г.

Доповідач:Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 рокуСправа № 145/1745/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Берегового О. Ю. (судді – доповідача),

суддів Ковальчука О. В., Панасюка О. С.,

учасники справи:

позивач: ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал»,

відповідач: ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 07 квітня 2026 року, яке ухвалила суддя Роздорожна А.Г., повний текст судового рішення складено 07 квітня 2026 року,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог.

В листопаді 2025 року ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи позовні вимоги тим, що 13 грудня 2018 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 , шляхом особистого підписання останньою заяви, укладено договір про відкриття карткового рахунку та надання кредиту «Кредитна картка» № 010/0817/82/91815790. Відповідно до умов договору позичальнику встановлено кредитний ліміт у розмірі 13600 грн. Строк кредитування становить 48 місяців. Згідно п. 1.6 договору процентна ставка фіксована, 45% річних. Процентна ставка за користування сумою кредиту «Оплата частинами» становить 0,00001% річних.

19 червня 2023 року між АТ «Райффайзен Банк» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення права вимоги № 114/2-62, відповідно до якого АТ «Райффайзен Банк» відступило на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників.

11 вересня 2025 року укладено Додаткову угоду №4 до Договору відступлення права вимоги №114/2-62 від 19 червня 2023 року між АТ «Райффайзен Банк» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал».

Згідно копії витягу з Додатку №1 до Додаткової угоди №4 до договору про відступлення прав вимоги позивач набув права вимоги до відповідачки за кредитними договором № 010/0817/82/91815790 від 13 грудня 2018 року.

Відповідачка свої зобов`язання щодо повернення кредиту не виконує, а тому позивач звернувся до суду з цим позовом та просив стягнути з відповідачки на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за договором №010/0817/82/91815790 від 13 грудня 2018 року в сумі 31496,13 грн, з яких: 12626,94 грн за тілом кредиту; 18869,19 грн за процентами, а також судовий збір та витрати на правничу допомогу в розмірі 8000 грн.

Рішення суду першої інстанції.

Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 07 квітня 2026 року позов ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 010/0817/82/91815790 від 13 грудня 2018 року в розмірі 31496,13 грн, з яких: 12626,94 грн –заборгованість за тілом кредиту; 18869,19 грн – заборгованість за процентами, а також судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права. Просила рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 07 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, а у разі неможливості – направити справу на новий розгляд. Скасувати рішення суду в частині стягнення витрат на правничу допомогу.

В апеляційній скарзі посилається на те, що позивачем не доведено наявність заборгованості, а суд першої інстанції без належних доказів, зробив помилковий висновок про наявність боргу. Вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення без повного та всебічного з`ясування обставин справи, фактично проігнорувавши доводи відповідачки та подані нею докази, не дослідив питання строків позовної давності. Також вважає, що обсяг виконаних робіт адвокатом є не співмірним фактичним витратам, необхідним для розгляду даної справи.

Провадження у справі в суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 11 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження та надано строк для подання відзиву.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 26 травня 2026 року розгляд справи в апеляційній інстанції призначено без повідомлення учасників справи згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Судом першої інстанції встановлено, що 13 грудня 2018 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 , шляхом особистого підписання останньою заяви, укладено договір про відкриття карткового рахунку та надання кредиту «Кредитна картка» № 010/0817/82/91815790. Відповідно до умов договору позичальнику встановлено кредитний ліміт у розмірі 13600 грн. Строк кредитування становить 48 місяців. Згідно п. 1.6 договору процентна ставка фіксована, 45% річних. Процентна ставка за користування сумою кредиту «Оплата частинами» становить 0,00001% річних.

13 грудня 2018 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 , шляхом особистого підписання останньою, було погоджено заяву на отримання кредиту за програмою кредитування «Кредитна картка», відповідно до якої встановлено ліміт кредитування до поточного рахунку та вказано особисті дані з метою отримання кредиту.

Відповідно до копії паспорту споживчого кредиту за програмою кредитування «Кредитна картка», відповідачка була ознайомлена з інформацією про умови кредитування та вартість кредиту 13 грудня 2018 року.

Крім того, відповідно до розписки від 13 грудня 2018 року, відповідачка отримала платіжну картку № НОМЕР_1 , з правилами користування якою ознайомлена та зобов`язується їх дотримуватись.

Відповідно до копії виписки по рахунку з 27 травня 2020 року по 20 червня 2023 року, відповідачка активно користувалася кредитними коштами (а.с.18 – 30). Крім цього, представник позивача надав суду копію виписки по рахунку відповідачки з 13 грудня 2018 року по 28 червня 2023 року (а.с.91 – 96).

19 червня 2023 року між АТ «Райффайзен Банк» (Первісний кредитор) та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» (Новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги № 114/2-62, відповідно до якого АТ «Райффайзен Банк» відступило на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників (Портфель заборгованості) (а.с.35 – 39).

11 вересня 2025 року укладено Додаткову угоду №4 до Договору відступлення права вимоги №114/2-62 від 19 червня 2023 року між АТ «Райффайзен Банк» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» (а.с.39 на звороті).

Згідно копії витягу з Додатку №1 до Додаткової угоди №4 до договору про відступлення прав вимоги позивач набув права вимоги до відповідачки за кредитними договором № 010/0817/82/91815790 від 13 грудня 2018 року (а.с.40).

Згідно копії платіжної інструкції №71745 від 19 червня 2023 року, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» виконало свої грошові зобов`язання за договором відступлення права вимоги перед АТ «Райффайзен Банк».

Відповідно до копії досудової вимоги №22823981 від 14 листопада 2025 року, позивач звернувся до відповідачки та вимагав сплатити заборгованість у розмірі 31496,13 грн.

Згідно з розрахунком заборгованості АТ «Райффайзен Банк» за кредитним договором № 010/0817/82/91815790 від 13 грудня 2018 року, станом на 20 червня 2023 року заборгованість відповідачки становить 31496,21 грн, з них: 12627,02 грн заборгованість за дозволеним овердрафтом, 18869,19 грн заборгованість за відсотками (а.с.31 – 32).

Оскільки ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором щодо повернення коштів, сплати процентів не виконала, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», як новий кредитор, звернувся до суду з даними позовом про стягнення заборгованості за кредитними договором.

Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи заборгованість в загальному розмірі 31496,13 грн, суд першої інстанції, виходив з того, що між сторонами виникли кредитні правовідносини. ОСОБА_1 отримала кредитні кошти, свої зобов`язання щодо повернення коштів за кредитним договором в установлені в ньому строки не виконала, відсотки не сплатила. ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» отримало право вимоги за договорами факторингу щодо кредитного договору № 010/0817/82/91815790 від 13 грудня 2018 року укладеного між АТ «Райффайзен Банк» та відповідачкою.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Позиція суду апеляційної інстанції.

У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У частині першій статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою цієї статті якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини 1 та 2 статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частиною 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, встановлено, що сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, вони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Відповідачка повністю погодилася з умовами договору, в якому, зокрема, чітко вказано розмір відсотків за користування кредитом, що підтверджується наявністю її особистого підпису.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачка належним чином взяті на себе кредитні зобов`язання за угодою про надання споживчого кредиту не виконувала, унаслідок чого утворилася кредитна заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача.

При цьому розмір заборгованості відповідає вимогам закону та умовам договору, а відповідачкою зазначений розмір заборгованості не спростовано.

Таким чином, позичальник зобов`язана виконати свій обов`язок відповідно до умов договору. Тобто, порушивши права або законні інтереси кредитора позичальник зобов`язаний поновити їх.

З огляду на викладене Банк має право вимагати дострокового повернення кредиту.

За приписами ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

ОСОБА_1 не заявляла зустрічні позовні вимоги щодо безгрошовості кредитного договору на підставі положень ст.1051 ЦК України.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що на виконання ухвали суду першої інстанції від 02 березня 2026 року, позивачем надано суду копію виконавчого напису нотаріуса від 22 травня 2021 року №4846, копію договору про надання фінансового кредиту №05534-12/2019 від 10 грудня 2019 року, що був укладений між ТзОВ «ФК «Інвеструм» та відповідачкою, копію постанови про відкриття виконавчого провадження №69499659 щодо виконання виконавчого напису нотаріуса від 22 травня 2021 року №4846 про стягнення з відповідачки боргу за договором про надання фінансового кредиту №05534-12/2019 від 10 грудня 2019 року та копію постанови приватного виконавця про закінчення цього виконавчого провадження (а.с.98 – 103).

Отже, доводи відповідачки про відсутність в неї заборгованості перед позивачем за кредитними договором № 010/0817/82/91815790 від 13 грудня 2018 року є безпідставними, оскільки зазначені документи стосуються іншого кредитного договору.

ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулося до суду із позовом у листопаді 2025 року.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦКУкраїни).

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - постанова № 211) з 12 березня 2020 року на всій території України встановлений карантин.

Строк дії карантину уряд неодноразово продовжував, а відмінив о 24 годині 00 хвилин 30 червня 2023 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

За Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 2 квітня 2020 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнений пунктом 12.

Згідно з цим пунктом під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

На підставі указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введений воєнний стан строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі цей строк неодноразово продовжувався та триває досі.

Згідно із Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», який набрав чинності 17 березня 2022 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнений пунктами 18 і 19.

Згідно з пунктом 19 у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Наведені законодавчі норми свідчать про те, що в спірному випадку позивач очевидно не пропустив позовну давність.

Крім того, ОСОБА_1 , формально заперечуючи проти наданого позивачем розрахунку заборгованості, свого власного контррозрахунку не надала, а також не вказала на якісь конкретні суми, які не були враховані банком при зарахуванні сплачених нею платежів, чи помилково нараховані.

Також, суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу з огляду на наступне.

Позивач в позовній заяві просив стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 грн.

На підтвердження понесених витрат та їх розміру до позовної заяви було долучено наступні докази: копію договору про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01 липня 2025 року; копію акту №1301 наданих послуг від 10 листопада 2025 року на суму 8000 грн; копію детального опису наданих послуг від 10 листопада 2025 року до акту №1301 за договором про надання правничої допомоги №0107 від 01 липня 2025 року.

Таким чином, стягуючи з відповідачки на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу частково в розмірі 6000,00 грн, суд першої інстанції врахував надані позивачем докази, врахував принцип співмірності та обґрунтованості, а тому доводи апеляційної скарги щодо не співмірності обсягу виконаних робіт адвокатом з фактичними витратами, є безпідставними.

Зважаючи на вищевикладене, а також враховуючи, що судом першої інстанції встановлено факт невиконання відповідачкою своїх зобов`язань за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заборгованість з відповідачки на користь позивача підлягає примусовому стягненню.

Відповідно до пунктів 1 – 5 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема:

1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення;

2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення;

3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині;

4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково;

5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.

Тобто, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості, за даних обставин, направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції.

Таким чином, колегія суддів встановила, що при вирішенні справи судом першої інстанції не було допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 07 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий О. Ю. Береговий

Судді О. В. Ковальчук

О. С. Панасюк