Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №135/88/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 135/88/26

Провадження № 22-ц/801/1370/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Нікандрова С. О.

Доповідач:Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 рокуСправа № 135/88/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

головуючого Берегового О. Ю. (судді - доповідача),

суддів Ковальчук О. В., Панасюка О. С.,

учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал»,

відповідач: ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 25 березня 2026 року, яке ухвалила суддя Нікандрова С.О., дата складання повного тексту судового рішення невідома,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог.

У січні 2026 року ТОВ «Юніт Капітал» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, мотивуючи позовні вимоги тим, що 13 березня 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №7681691 на суму 17 000 грн.

13 березня 2024 року ТОВ «Авентус Україна» перерахувало грошові кошти шляхом безготівкового зарахування через компанію ТОВ «ПЕЙТЕК» на банківську карту відповідача № НОМЕР_1.

В подальшому між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» укладено договір факторингу №23.10/24-Ф від 23 жовтня 2024 року, згідно якого до ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №7681691 від 13 березня 2024 року.

20 січня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено договір факторингу №20/01/2025-01, згідно якого до ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право вимоги до відповідача за Кредитним договором №7681691 від 13 березня 2024 року на загальну суму 62 888,90 грн.

Відповідач не виконала взяті на себе за кредитним договором зобов`язання, не повернула кредит у встановлений договором строк та не сплатила відсотки за користування кредитом, внаслідок чого на момент подання позовної заяви наявна заборгованість у розмірі 62 888,90 грн, з якої: заборгованість за тілом кредиту - 15 961,00 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 38 427,90 грн, заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи) - 8 500 грн.

З урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №7681691 від 13 березня 2024 року в розмірі 33 993,20 грн, яка складається з: 15 961,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 18 032,20 грн - заборгованість по відсоткам за користування кредитом. Вирішити питання щодо стягнення судових витрат.

Рішення суду першої інстанції.

Рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 25 березня 2026 року позов ТОВ «Юніт Капітал» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №7681691 від 13 березня 2024 року в розмірі 33993,20 грн, з якої: 15961,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 18 032,20 грн - заборгованість за відсотками, а також судовий збір у розмірі 2 662,40 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права. Просила рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 25 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно і без аргументовано відмовив в задоволенні клопотання адвоката Зубаня О.О. про перехід до розгляду справи з викликом сторін; не врахував вимоги п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме той факт, що відповідачка є дружиною військовослужбовця та учасника бойових дій. Вказує, що позивач не мав правових підстав для нарахування відсотків за користування кредитом за ставкою більше ніж 1 %, а суд стягувати відсотки, які вдвічі перевищують тіло кредиту. Вважає хибним висновок місцевого суду про те, що відповідачкою укладено договір в електронній формі, а також те, що позивач довів право вимоги за кредитним договором до відповідачки.

Також вважає, що обсяг виконаних робіт адвокатом є не співмірним фактичним витратам, необхідним для розгляду даної справи.

Провадження у справі в суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 04 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження та надано строк для подання відзиву.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Юніт Капітал» просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 26 травня 2026 року розгляд справи в апеляційній інстанції призначено без повідомлення учасників справи згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Судом першої інстанції встановлено, що 13 березня 2024 року за допомогою ІТС між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_2 (згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 26 грудня 2025, після реєстрації шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_3 »), був укладений договір №7681691 про надання споживчого кредиту, за умовами якого відповідач отримала кредит в розмірі 17 000,00 грн.

Відповідно до пункту 1.4. Договору строк кредитування 350 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Графік платежів), що є Додатком №1 до цього договору.

Відповідно до п.1.5 договору тип процентної ставки - фіксована. За користування кредитом нараховуються проценти на таких умовах: стандартна процентна ставка становить 2,20 % в день та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п.1.4. цього Договору. Знижена процентна ставка становить 1,65 % в день та застосовується на таких умовах. Якщо споживач до 12.04.2024 або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти в сумі не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів, або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, споживач як учасник програми лояльності отримає від кредитора індивідуальну знижку на стандартну проценту ставку, в зв`язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити клієнт за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати буде перераховано за зниженою процентною ставкою.

Згідно п.2.1. Договору кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_3 .

Кредитний договір укладено відповідно до Правил надання коштів у позику, зокрема на умовах фінансового кредиту, встановлених ТОВ «Авентус Україна» та оприлюднених у вільному доступі на відповідному веб-сайті.

Для підписання договору відповідач ОСОБА_1 зареєструвалася на сайті, пройшла процедуру ідентифікації та верифікації й надала свої персональні ідентифікаційні дані.

В подальшому, ТОВ «Авентус Україна» направило відповідачу ОСОБА_1 одноразовий ідентифікатор НОМЕР_4 , який вона використала 13 березня 2024 року о 17:57:55 для підписання договору про надання споживчого кредиту.

Пунктом 9.2. Договору передбачено, що цей договір вважається укладеним з моменту його підписання електронними підписами сторін, та діє протягом строку, вказаного в п. 1.4 Договору (включно), а у випадку, якщо після закінчення вказаного строку, за Договором будуть наявні невиконані грошові зобов`язання, Договір продовжує діяти до повного виконання споживачем зобов`язань за ним.

Відповідно до умов Договору (п.9.6), підпис Товариства створюються на Договорі шляхом накладення аналогу власноручного підпису уповноваженої особи Товариства та відтиску печатки Товариства, що відтворені засобами електронного копіювання, за зразком попередньо узгодженим Сторонами в укладеному між сторонами Договорі про використання аналогу власноручного підпису для вчинення правочинів. Договір вважається укладеним з моменту його підписання електронним підписом споживача, що створений шляхом використання споживачем одноразового ідентифікатора, який формується автоматично на стороні Товариства для кожного разу використання та надсилається споживачу на номер його мобільного телефону, повідомлений останнім Товариству в ІКС Товариства/ зазначений в цьому Договорі.

Отже, укладаючи кредитний договір ОСОБА_1 та ТОВ «Авентус Україна» вчинили дії визначені ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідач ОСОБА_1 підписала кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

ТОВ «Авентус Україна» умови кредитного договору виконало в повному обсязі, 13 березня 2024 року о 17:58:07 через компанію ТОВ «ПЕЙТЕК» перерахувало грошові кошти шляхом безготівкового зарахування в сумі 17 000,00 грн на банківську карту відповідача НОМЕР_1 (а.с.32 - 35).

Згідно картки обліку Договору (розрахунку заборгованості) №7681691 від 13.03.2024 ТОВ «Авентус Україна» станом на 22.10.2024 заборгованість відповідача складалася з: заборгованості за тілом кредиту - 15 961,00 грн, заборгованості за відсотками - 39 888,90 грн, заборгованість за штрафом, пенею - 8 500,00 грн.

Згідно виписки з особового рахунку за договором №7681691 від 13.03.2024, сума заборгованості відповідача ОСОБА_1 перед ТОВ «Юніт Капітал» становить 62 888,90 грн, в тому числі: прострочена заборгованість за тілом кредиту - 15 961,00 грн, прострочена заборгованості за відсотками - 38 427,90 грн, заборгованість за штрафом, пенею - 8 500,00 грн.

Оскільки ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором щодо повернення коштів, сплати процентів не виконала, ТОВ «Юніт Капітал», як новий кредитор, звернувся до суду з даними позовом про стягнення заборгованості за кредитними договором.

Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи заборгованість в загальному розмірі 33993,20 грн, суд першої інстанції, виходив з того, що між сторонами виникли кредитні правовідносини. ОСОБА_1 отримала кредитні кошти, свої зобов`язання щодо повернення коштів за кредитним договором в установлені в ньому строки не виконала, відсотки не сплатила. ТОВ «Юніт Капітал» отримало право вимоги за договорами факторингу щодо кредитного договору №7681691 укладеного 13 березня 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачкою.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Позиція суду апеляційної інстанції.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору відповідно до ч. 1 статті 638 ЦК України є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Колегією суддів враховано, що без здійснення входу позичальником на сайт кредитодавця, без отримання ним умов договору (оферти) і повідомлення з одноразовим ідентифікатором та без введення відповідачем одноразового ідентифікатора, що означає прийняття пропозиції (акцепту), кредитний договір не був би укладеним.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 12 січня 2021 у справі №524/5556/19, від 28 квітня 2021року у справі №234/7160/20, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 18 червня 2021 року у справі №234/8079/20, від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі №640/7029/19.

Факт підписання договорів відповідачем підтверджується матеріалами справи, а саме ТОВ «Авентус Україна» направило відповідачу ОСОБА_1 одноразовий ідентифікатор НОМЕР_4 , який вона використала 13 березня 2024 року о 17:57:55 для підписання договору про надання споживчого кредиту (а.с.17), а тому доводи апеляційної скарги про те, що кредитний договір не укладений в електронній формі, є безпідставними.

Крім того, отримання відповідачем кредиту підтверджується також інформацією, отриманою на виконання ухвали суду від 26 січня 2026 року від АТ КБ «ПриватБанк», про те, що на ім`я ОСОБА_2 емітовано карту № НОМЕР_5 , фінансовий номер телефону НОМЕР_6 та випискою по рахунку № НОМЕР_5 за період з 13 березня 2024 року по 18 березня 2024 року (а.с.137 - 138).

Отже, на переконання колегії суддів, факт виникнення кредитних відносин є очевидним і встановленим, позаяк надані позивачем докази містять інформацію про підписання договору електронним цифровим підписом, зокрема за допомогою одноразового ідентифікатора (А5122), вчиненим з урахуванням положень ч. ч. 6, 12 п. 1 ст. 3, ст. 12, п. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», ч. 1 ст. 205 ЦК України (а.с.21).

Доказів про те, що персональні дані ОСОБА_1 (копія паспорта громадянина України, картка фізичної особи-платника податків, реквізити банківської картки на яку здійснювалося перерахування позичених грошових коштів, номер телефону, електронна адреса, тощо) були використані кредитором чи іншими особами для укладення кредитного договору від його імені, відповідачем не надані.

За приписами ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

ОСОБА_1 не заявляла зустрічні позовні вимоги щодо безгрошовості кредитного договору на підставі положень ст.1051 ЦК України.

Під час вирішення питання розподілу тягаря доведення судом підлягають застосуванню ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зазначено, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У ст. 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17).

Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (постанова Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20).

Враховуючи вищевикладене, ТОВ «Авентус Україна» (первісний кредитор) підтвердило, що виконало свої зобов`язання за кредитним договором, а саме надало ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 17000 грн.

Щодо розміру відсотків, колегія суддів виходить з наступного.

12 лютого 2026 року позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідачки відсотки за користування кредитом з урахуванням максимального розміру денної процентної ставки 1%, передбаченої ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», виходячи з такого розрахунку:

- з 13 березня 2024 року по 13 березня 2024 року (2 дні) - 17000 грн х 1%/100 х 2 дні = 340 грн.

14 березня 2024 року відповідач здійснила погашення заборгованості за кредитним договором на суму 1600 грн, з яких 1039 грн зараховано на погашення тіла кредиту, 561 грн зараховано на погашення відсотків за користування кредитом.

- з 15 березня 2024 року по 12 липня 2024 року (120 днів) - 15961 грн х 1%/100 х 120 днів = 19153,20 грн.

Загальна заборгованість за відсотками за договором №7681691 від 13 березня 2024 року, з урахуванням часткового погашення відповідачем відсотків 14 березня 2024 року на суму 561,00 грн, 17 березня 2024 року на суму 100 грн, 24 березня 2024 року на суму 800,00 грн, становить 18 032,20 грн (340 грн + 19153,20 грн - 1461 грн).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що наведений у заяві про зменшення позовних вимог розрахунок відповідає умовам договору та не перевищує максимального розміру відсотків за користування кредитними коштами, передбаченими Законом №3498-IX від 22 листопада 2023 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Умови укладеного між сторонами кредитного договору не є нікчемними в силу положень ч.2 ст. 215 ЦК України.

Позовних вимог про визнання недійсним правочину чи окремих його умов ОСОБА_1 не заявляла.

Таким чином, відсутні підстави для скасування чи зміни судового рішення в частині стягнення відсотків за користування кредитними коштами.

Перевіривши порядок нарахування процентів, колегія суддів встановила, що їх нарахування здійснено з врахуванням положень Закону №3498-IX від 22 листопада 2023 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», а тому підстав для висновку про неправомірність нарахування процентів не вбачається.

Крім того, безпідставним є посилання в апеляційній скарзі, що позивач нарахував 38427,90 грн відсотків за користування кредитним договором, оскільки у поданій 12 лютого 2026 року заяві про зменшення позовних вимог ТОВ «Юніт Капітал» просить стягнути заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом в розмірі 18032,20 грн. Судом першої інстанції було стягнуто саме такий розмір відсотків.

Досліджуючи обставини та підстави переходу права вимоги, апеляційний суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

З матеріалів справи вбачається, що 23 жовтня 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» був укладений договір факторингу №23.10/24-Ф, на підставі якого відбулося відступлення прав вимог, в тому числі за кредитним договором №7681691 від 13 березня 2024 року, укладеним з ОСОБА_1 (а.с.42 - 53).

В подальшому, 20 січня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» був укладений договір факторингу №20/01/2025-01 від 20 січня 2025 року, відповідно до умов якого відбулося відступлення прав вимог, в тому числі за кредитним договором №7681691 від 13 березня 2024 року, укладеним з ОСОБА_1 (а.с.54 - 62).

Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу №20/01/2025-01 від 20 січня 2025 року, до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором №7681691 від 13 березня 2024 року, укладеним з ОСОБА_1 , на суму 62 888,90 грн, в тому числі: заборгованість за тілом кредиту - 15 961,00 грн, заборгованості за відсотками - 38 427,90 грн, заборгованість за штрафом, пенею - 8 500,00 грн.

Таким чином, колегія суддів визнає, що вищезазначені копії договорів факторингу, акти прийому-передачі прав вимоги, платіжні інструкції про сплату коштів за відступлення права вимоги та реєстри права вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.

Фактичне відступлення прав вимоги не обмежується моментом укладення кредитного чи договору факторингу, а здійснюється на підставі реєстру, який містить перелік прав вимоги, що можуть виникати як до, так і після укладення договору факторингу.

Таким чином, перехід права вимоги за кредитним договором стосувався дійсного на той момент зобов`язання та відбувся на законних підставах, оскільки реєстри прав вимоги укладені в межах чинності договорів факторингу та вже після укладення кредитного договору, а отже ТОВ «Юніт Капітал» довело своє право вимоги до відповідачки ОСОБА_1 .

Тому доводи апеляційної скарги про те, що ТОВ «Юніт Капітал» не довело порушення їх прав відповідачкою, а також те, що не підтверджено перехід права вимоги до позивача, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Зазначене узгоджується з правовим висновком викладеним в постанові Верховного Суду від 07 січня 2026 року в справі №727/2790/25.

Щодо посилання апелянта на положення частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», як на підставу відмови в стягненні процентів, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України «Про військовий і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Верховний Суд у постанові від 15.07.2020 у справі № 199/3051/14 виклав висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей». У цій постанові Верховний Суд зазначив, що Національний банк України листом від 02.09.2014 року № 18-112/48620 надав роз`яснення, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21.08.2014 № 322/2/7142. Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів -витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.

Відповідно до правової позиції Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладеної у п. 74 його постанови від 04.09.2024 у справі № 426/4264/19: «У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142».

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною.

На підтвердження обставин розповсюдження на відповідача положень пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» нею подано копію посвідчення про те, що її чоловік є учасником бойових дій (а.с.109), а згідно довідки ВЧ НОМЕР_7 Національної гвардії України №989 від 09 лютого 2026 року сержант ОСОБА_4 з 11 березня 2023 року по теперішній час рахується в списках особового складу військової частини НОМЕР_8 оперативно-тактичного з`єднання - 2 корпусу Національної гвардії України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (а.с.135).

Колегія суддів відхиляє надані докази, оскільки відповідач не надала до суду довідку про проходження військової служби (форма 5), передбачену Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Форма 5 - це довідка про проходження військової служби з військової частини, яку видає військова частина або військовий комісаріат. Цей документ є підтвердженням факту служби і дає доступ до державних гарантій.

При цьому апеляційний суд наголошує також на тому, що встановлено спеціальний позасудовий порядок застосування відповідної пільги через звернення позичальника з відповідним пакетом документів до установи банку. Доказів звернення з такими документами до кредитора відповідач суду не надала. У випадку незастосування банком чи іншою фінансовою установою пільги за наявності передбачених для цього законом умов, спір може бути вирішений судом.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для застосування пільг передбачених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а відповідно нарахування процентів за користування кредитними коштами, є правомірним та обґрунтованим.

Також, суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу з огляду на наступне.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Згідно з ч. 1,2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно вимог статті 137, 141 ЦПК України вбачається, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги, рахунки тощо.

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження надання та понесення витрат на професійну правничу допомогу сторонами надано докази, які підтверджують надання та отримання правничої допомоги у відповідному обсязі та розмірі.

Позивач в позовній заяві просив стягнути з відповідачки витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 грн.

На підтвердження понесених витрат та їх розміру до позовної заяви було долучено наступні докази: договір №10/09/25-02 від 10 вересня 2025 року про надання правничої допомоги укладений між адвокатським бюро «Соломко та партнери» та ТОВ «Юніт Капітал»; додаткову угоду №25770860236 до договору про надання правничої допомоги №10/09/25-02 від 10 вересня 2025 року, укладену між адвокатським бюро «Соломко та партнери» та ТОВ «Юніт Капітал»; акт прийому-передачі наданих послуг (до договору про надання правничої допомоги №10/09/25-02 від 10 вересня 2025 року) від 01 листопада 2025 року, згідно з якого загальна вартість робіт склала 7000 грн (а.с.73).

Таким чином, стягуючи з відповідачки на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу частково в розмірі 5000,00 грн, суд першої інстанції врахував надані позивачем докази, врахував принцип співмірності та обґрунтованості, а тому доводи апеляційної скарги щодо не співмірності обсягу виконаних робіт адвокатом з фактичними витратами, є безпідставними.

Також апеляційний суд вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не обґрунтував відмову в задоволенні клопотання про перехід до розгляду справи з викликом учасників справи.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області від 12 лютого 2026 року в задоволенні клопотання представника відповідача адвоката Зубаня О.О. про перехід від спрощеного позовного провадження без виклику сторін до розгляду справи з повідомленням (викликом) сторін - відмовлено.

Ухвала суду мотивована тим, що предметом позову у цивільній справі є стягнення заборгованості у розмірі 54 388,90 грн, тобто позов містить вимоги про стягнення грошової суми, яка не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Відповідачці та її представнику було роз`яснено, що вони не позбавлені можливості викласти свої доводи, аргументи, міркування, заперечення у письмових заявах по суті справи, не позбавлені можливості надавати суду свої докази на спростування вимог позивача у строки, визначені судом або законом, заявляти відповідні клопотання та в повній мірі користуватися правами, передбаченими ЦПК України.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні вказаного клопотання.

Зважаючи на вищевикладене, а також враховуючи, що судом першої інстанції встановлено факт невиконання відповідачкою своїх зобов`язань за договором щодо повернення кредитних коштів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заборгованість з відповідачки на користь позивача підлягає примусовому стягненню.

Щодо клопотання про зупинення провадження у справі.

У своєму клопотанні ОСОБА_1 посилається на те, що вона є дружиною військовослужбовця (учасника бойових дій), а тому за аналогією закону, а саме п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі до припинення перебування чоловіка ОСОБА_4 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Вказана норма закону містить імперативну вимогу щодо зупинення провадження у справі виключно у разі перебування у складі Збройних Сил України або інших військових формувань безпосередньо сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Чоловік відповідачки перебуває у складі Збройних Сил України, проте він не є стороною чи третьою особою із самостійними вимогами у цій справі. Сама ж відповідачка ОСОБА_1 у лавах ЗСУ чи інших військових формуваннях не перебуває.

Таким чином, оскільки чинне процесуальне законодавство України не передбачає підстав для зупинення провадження у справі у зв`язку з перебуванням на військовій службі членів сім`ї чи родичів учасників судового процесу (зокрема чоловіка), у задоволенні клопотання апеляційний суд відмовляє через його безпідставність.

Висновки суду апеляційної інстанції.

Таким чином колегія суддів, встановила, що при вирішенні справи судом першої інстанції не було допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції, а тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін з урахуванням мотивів викладених у цій постанові.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

постановив:

В задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі - відмовити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 25 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий О. Ю. Береговий

Судді О. В. Ковальчук

О. С. Панасюк