Суд: Городенківський районний суд Івано-Франківської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: за заповітом
Дата: 13 липня 2026 р.
Справа: №342/171/26
Суддя: Андріюк І. Г.
Справа № 342/171/26
Провадження № 2/342/397/2026
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 липня 2026 року м. Городенка
Городенківський районний суд Івано-Франківської області у складі:
головуючої судді Андріюк І.Г.,
з участю секретаря судового засідання Малик Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду міста Городенка у загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами в порядку спадкування та за зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частки житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами,
в с т а н о в и в:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та просить визнати за нею право власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, розташованими за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги позивачка мотивувала тим, що житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, розташованими по АДРЕСА_1 , належав колгоспному двору, головою якого був її тато ОСОБА_4 . За архівними даними ОКП «Коломийське МБТІ» станом на 31.12.2012 дане нерухоме майно належить голові колгоспного двору ОСОБА_4 відповідно до свідоцтва про право власності, виданого Городенківським РВК 19.08.1988 згідно рішення цього ж виконкому №134 від 13.07.1988, реєстровий №160. Для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташований за вищевказаною адресою, була виділена земельна ділянка площею 0,2500 га. У відповідності до технічного паспорта житлове господарство складається з житлового будинку, рік побудови/реконструкції - 1962, позначеного на схемі в технічному паспорті літерою «А», господарських будівель і споруд 1963 - 1990 років побудови.
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . За заповітом, посвідченим 02.03.2007 секретарем виконавчого комітету Олієво-Королівської сільської ради, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , все своє майно заповів своїй дочці ОСОБА_1 .
За заявою позивачки Городенківською районною державною нотаріальною конторою 26.07.2013 була заведена спадкова справа № 345. 04.14.2013 позивачка отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом № 964 на належну батькові земельну ділянку. Однак, держаний нотаріус Городенківської ДНК відмовила позивачці у видачі документів на спадщину на житлове господарство через відсутність правовстановлюючого документу на нього у спадкодавця, що стверджується постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 10.12.2025.
На спадкове житлове господарство видавалося свідоцтво про право власності, однак у спадкодавця оригінал свідоцтва відсутній.
Спадкове житлове господарство обліковувалося як колгоспний двір, у якому станом на 15.04.1991 проживало двоє осіб: ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
Згідно копії погосподарської книги Олієво-Королівської сільської ради за 1986- 1990 роки у спадковому житловому господарстві проживали: голова сім`ї ОСОБА_4 , його дружина ОСОБА_2 та їх син ОСОБА_3 , який впродовж 1984-1986 років служив в армії, а з 1986 по 1991 навчався в інституті. Ніхто з перелічених осіб за виділом своєї частки члена колгоспного двору не звертався.
Позивачка фактично прийняла спадкове майно батька за заповітом, однак оформити свідоцтво про право на спадщину на житлове господарство в нотаріальній конторі не може через відсутність правовстановлюючого документу на майно у спадкодавця.
Ухвалою суду від 23.02.2026 прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження.
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , скориставшись правом, передбаченим ч.1 ст.193 ЦПК України, подали до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 та просять визнати за кожним з них право власності на 1/3 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованими за адресою: АДРЕСА_1 .
Зустрічний позов мотивований тим, що житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 , належав колгоспному двору, головою якого був ОСОБА_4 .
Право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберіглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба).
Згідно копії погосподарської книги Олієво-Королівської сільської ради за 1986- 1990 роки у даному житловому господарстві проживали: голова сім`ї ОСОБА_4 , його дружина – позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_5 та їх син - позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 .
ОСОБА_3 у вересні 1984 року вступив до Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту. У листопаді 1984 року був призваний до лав радянської армії, де прослужив впродовж 1984-1986 років. 3 1986 року продовжив навчання в інституті, яке завершив 27.06.1991.
Оскільки ОСОБА_3 в період трьох років підряд до 15.04.1991 перебував на дійсній строковій військовій службі та на навчанні у вищому учбовому закладі, то він не втратив своє право на частку члена колгоспного двору у АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 перебувала в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 . Станом на 15.04.1991 була зареєстрована та проживала у житловому господарстві по АДРЕСА_1 .
Виходячи з вищенаведеного, житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 належав трьом членам колгоспного двору по 1/3 частці кожному.
Позивачам за зустрічним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як членам колгоспного двору, належить по 1/3 частці.
ОСОБА_4 , як члену колгоспного двору, теж належала 1/3 частка. ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . За заповітом, посвідченим 02.03.2007 секретарем виконавчого комітету Олієво-Королівської сільської ради, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , все своє майно заповів своїй дочці ОСОБА_1 .
За заявою ОСОБА_1 Городенківською районною державною нотаріальною конторою 26.07.2013 була заведена спадкова справа № 345. Відповідно, вона претендує на 1/3 частку спадкового житлового господарства в порядку спадкування за заповітом після смерті батька.
Позивачі за зустрічним позовом для того, щоб мати змогу розпорядитися на власний розсуд своїми частками у колгоспному двору, розташованому по АДРЕСА_1 , повинні спочатку зареєструвати своє право на це майно.
Ухвалою суду від 17.03.2026 зустрічний позов прийнято до спільного розгляду з первісним позовом, вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом.
11.06.2026 відповідачка-позивачка ОСОБА_2 подала до суду заяву про зміну підстав і предмета позову, з доказами надіслання її копії іншим часникам справи, та, покликаючись на ст.ст. 43, 49 ЦПК України, просить визнати за нею право власності на 7/18 частин житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, розташованими за адресою: АДРЕСА_1 .
Заява про зміну підстав і предмета позову мотивована тим, що позивачка-відповідачка ОСОБА_1 успадкувала майно свого батька ОСОБА_4 за заповітом, посвідченим 02.03.2007 секретарем виконавчого комітету Олієво-Королівської сільської ради. ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . На час його смерті разом з ним була зареєстрована та проживала дружина – відповідачка-позивачка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідно, на час смерті чоловіка, їй виповнилося 70 років та вона має право на обов`язкову частку у спадщині. Заяву про відмову від обов`язкової частки у спадщині ОСОБА_2 не подавала.
Виходячи з наявних у справі доказів право на частки колгоспного двору мали три його члени, частки яких є рівними. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як членам колгоспного двору, належить по 1/3 частці. ОСОБА_4 , як члену колгоспного двору, теж належала 1/3 частка. Для зручності обрахунку розміру обов`язкової частки у спадщині слід брати за основу, що ціле спадкове господарство становить 1 або 18/18. Відповідно, кожному з перелічених вище членів колгоспного двору належить по 1/3 або ж 6/18 цього двору. У разі відсутності заповіту частка ОСОБА_4 (6/18) була б розділена між трьома спадкоємцями за законом першої черги: дружиною, донькою та сином по 2/18 кожному. Відповідно розмір обов`язкової частки ОСОБА_2 у спадщині становить 1/18. В цілому, як члену колгоспного двору відповідачці-позивачці ОСОБА_2 належить 6/18 + 1/18 обов`язкової частки у спадщині, що становитиме 7/18. Відповідно ОСОБА_1 за заповітом має право на 5/18, а ОСОБА_3 , як член колгоспного двору, - на 6/18.
Ухвалою суду від 16.06.2026 прийнято до розгляду заяву відповідачки-позивачки ОСОБА_2 про зміну підстав і предмета позову, закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті.
Учасники справи у судове засідання не з`явилися.
Позивачка-відповідачка ОСОБА_1 17.02.2026 подала до суду заяву та просить судовий розгляд справи проводити без її участі, позов підтримує.
Відповідачка-позивачка ОСОБА_2 у заяві про зміну підстав і предмета позову, поданій до суду 11.06.2026, просила судові засідання проводити без її участі.
Відповідач-позивач ОСОБА_3 у зустрічному позові просив судовий розгляд справи проводити без його участі на підставі поданих письмових документів.
Представник відповідача-позивача ОСОБА_3 – адвокат Левенець Л.В. 14.07.2026 подала до суду заяву про розгляд справи без її участі та без участі ОСОБА_3 , зазначивши, що позовні вимоги за зустрічним позовом підтримує, щодо позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покладається на розсуд суду.
Дії учасників справи не суперечать вимогам ст.211 ЦПК України, відповідно до якої учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Передбачених ч.2 ст.223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено, судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності учасників справи. Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У Постанові Верховного Суду від 5 вересня 2022 року у справі №1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21) зазначено, що згідно з ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. З урахуванням розумності положення ч.5 ст.268 ЦПК України слід розуміти так: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати в резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте в разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не збігатимуться, це не є порушенням прав сторін.
Суд, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, вважає необхідним зазначити таке.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 3 ст.5 Цивільного кодексу України (у редакції 2003 року) визначено, що якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювались актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав і обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди у період з 31.01.1966 по 19.01.1996 регулювалась підзаконними нормативними актами, зокрема Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, яка затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 р. і втратила чинність від 19.01.1996 на підставі наказу Держитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 р. № 56.
Зазначена інструкція передбачала державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання законної сили ЦК України та Законом України від 1 липня 2004 р. «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Із копії інформації про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно № 86409, виданої 20.08.2025 ОКП «КМБТІ» згідно архівних даних станом на 31.12.2012, вбачається, що нерухоме майно, яке знаходиться по АДРЕСА_1 , належить голові колгоспного двору ОСОБА_4 відповідно до свідоцтва про право власності, виданого Городенківським РВК 19.08.1988 згідно рішення цього ж виконкому № 134 від 13.07.1988, реєстровий № 160.
Верховний Суд у постановах від 03 травня 2022 року в справі № 520/5386/15-ц, від 22 листопада 2023 року в справі № 689/1693/20 та ін. зазначив, що колгоспний двір – це сімейно-трудове об`єднання осіб, які використовували майно двору для ведення підсобного господарства і сімейних потреб.
15 квітня 1991 року набув чинності Закон України від 07 лютого 1991 року № 697-XII «Про власність», яким було передбачено право спільної власності громадян, гарантії захисту права власності, правомірності володіння майном.
Положення статей 17, 18 зазначеного Закону щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство.
Спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за правовими нормами, які регулювали питання права власності цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, які втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в навчальному закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.
Відповідно до частини першої статті 120 ЦК Української РСР 1963 року майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності.
Майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам (частина перша статті 112 ЦК Української РСР).
У частині другій статті 123 ЦК Української РСР передбачено, що розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.
Отже, кожен член колгоспного двору є учасником спільної сумісної власності на все майно двору незалежно від того, чи брав він участь в його придбанні. Нетривале перебування працездатного члена колгоспного двору в складі двору або незначна участь працею та коштами у веденні господарства можуть бути підставою для зменшення його частини (постанови Верховного Суду від 28 листопада 2018 року в справі № 688/21/17-ц, від 08 квітня 2020 року в справі № 454/1187/17-ц).
Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5, а згодом – аналогічними Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР від 12 травня 1985 року № 5-24/26, та Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69.
За змістом Вказівок № 112/5 і № 69 суспільна група господарства визначалася залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади. Відповідно до абзацу 2 пункту 20 Вказівок № 112/5 виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників. Члени колгоспу, які працювали у міжгосподарських організаціях, відносилися до суспільної групи колгоспників.
Копіями витягів з погосподарських книг Олієво-Королівської сільської ради за 1983-1985, 1986-1990, 1991-1995 роки, виданих Олієво-Королівським старостинським округом Городенківської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області, підтверджується, що суспільна група господарства, розташованого по АДРЕСА_1 , - колгоспний двір, членами колгоспного двору були:
- у 1983-1985 роках (особовий рахунок № НОМЕР_1 ): голова сім?ї ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце роботи – колгосп імені «Калініна», будівельник; дружина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце роботи – колгосп імені «Калініна», колгоспниця; син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у вересні 1980 р. вибув на навчання у Чернівецький будівельний технікум;
- у 1986-1990 роках (особовий рахунок № НОМЕР_2 ): голова сім?ї ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце роботи – колгосп імені «Калініна», колгоспник; дружина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце роботи – колгосп імені «Калініна», колгоспниця; син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у листопаді 1984 року вибув на службу в армію, повернувся у листопаді 1986 року;
- у 1991-1995 роках (особовий рахунок № НОМЕР_3 ): голова сім?ї ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце роботи – колгосп імені «Калініна», колгоспник; дружина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце роботи – колгосп імені «Калініна», колгоспниця.
Колгоспний двір був припинений 15.04.1991, коли введений в дію Закон України «Про власність», у зв`язку з чим правового значення буде мати належність членів до колгоспного двору саме на цю дату.
Всі члени колгоспного двору, які були такими станом на 15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору. Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 22 січня 2019 року у справі № 713/1310/17-ц.
Станом на 15.04.1991 у житловому будинку по АДРЕСА_1 були зареєстровані: голова сім?ї ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дружина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується довідкою № 10-18, виданою 29.01.2026 Олієво-Королівським старостинським округом Городенківської міської ради.
Копією військового квитка серії НОМЕР_4 , виданого 29 січня 1992 року, стверджується, що відповідач-позивач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проходив службу в армії з 26.11.1984 по 29.11.1986.
Згідно копії диплому серії НОМЕР_5 , виданого 18 жовтня 1991 року, відповідач-позивач ОСОБА_3 у 1984 році вступив до Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту і в 1991 році закінчив повний курс названого інституту. Те, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , 01.09.1984 року вступив, а 01.07.1991 року закінчив Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту свідчать також записи № 07 та № 08 у трудовій книжці НОМЕР_6 .
Отже, станом на 15 квітня 1991 року відповідач-позивач ОСОБА_6 також був членом колгоспного двору, розташованого по АДРЕСА_1 , та не втратив право на частку в його майні, оскільки в цей часнавчався в навчальному закладі.
З наведеного слідує, що житловий будинок АДРЕСА_1 належав ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності в рівних частках по 1/3 кожному, як членам колишнього колгоспного двору, які не втратили права на частку в його майні.
За заповітом, посвідченим 02.03.2007 секретарем Олієво-Королівської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області, зареєстрованим в книзі нотаріальних дій під № 9, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , житель АДРЕСА_1 , все належне йому майно, яке належить йому і буде належати йому на день його смерті, і на що він за законом матиме право (житловий будинок, господарські будівлі, присадибну земельну ділянку, земельну частку (пай), заощаджувальну книжку) заповів своїй дочці ОСОБА_7 , що проживає у с. Олієво-Королівка Городенківського району Івано-Франківської області. Заповіт чинний, зареєстрований у спадковому реєстрі за № 41965214 (номер в реєстрі нотаріальних дій 9), що стверджується копією Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 34674145, виданої 26.07.2013 Городенківською районною державною нотаріальною конторою.
Голова колгоспного двору ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 75 років у с. Олієво-Королівка Городенківського району Івано-Франківської області, актовий запис № 6 від 09 лютого 2010 року, що стверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_7 , виданого 09 лютого 2010 року виконкомом Олієво-Королівської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області. Внаслідок його смерті відкрилася спадщина.
Оскільки ОСОБА_4 помер після ІНФОРМАЦІЯ_5 , у вказаних правовідносинах суд застосовує норми Цивільного кодексу України 2003 року.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкоємцями можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1222 ЦК України). Згідно з ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до ст.1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Частиною 1 ст.1235 ЦК України визначено, що заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
За змістом частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України). Часом відкриття спадщини є день смерті особи, визначено ч.2 ст.1220 ЦК України.
Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на день смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; разом з ним була зареєстрована дружина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що стверджується довідкою № 10-19, виданою 29.01.2026 Олієво-Королівським старостинським округом Городенківської міської ради.
Позивачка-відповідачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , фактично проживала з батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на день його смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить довідка № 10-84, видана 04.06.2026 Олієво-Королівським старостинським округом Городенківської міської ради.
Копією повторного свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_8 , виданого 30 жовтня 2017 року Городенківським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, підтверджується, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та відповідачка-позивачка ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ,були подружжям, актовий запис № 31 від 26 жовтня 1960 року.
Позивачка-відповідачка ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , є дочкою ОСОБА_4 та відповідачки-позивачки ОСОБА_2 , що стверджується копіями: свідоцтва про народження серії НОМЕР_9 , виданого 26 серпня 1961 р. Олієво-Королівською сільською радою Городенківського району Івано-Франківської області, з якого слідує, що при реєстрації народження ОСОБА_10 присвоєно прізвище « ОСОБА_11 », актовий запис № 59 від 26 серпня 1961 р.; свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_10 , виданого 07 лютого 1980 р. Олієво-Королівською сільською радою Городенківського району Івано-Франківської області, з якого вбачається, що ОСОБА_12 у зв`язку із укладенням шлюбу змінила дошлюбне прізвище « ОСОБА_11 » на « ОСОБА_13 », актовий запис № 4 від 07.02.1980.
Відповідач-позивач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є сином ОСОБА_4 та відповідачки-позивачки ОСОБА_2 , актовий запис № 76 від 12 жовтня 1964 р., що стверджується копією повторного свідоцтва про народження серії НОМЕР_11 , виданого 10 березня 2017 р. Городенківським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області.
Статтею 29 ЦК України в редакції, чинній на час відкриття спадщини, встановлено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.
Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (в редакції положень Закону, що діяли на час виникнення спірних правовідносин) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією ( 254к/96-ВР ), законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.
Судом встановлено, що на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 житловий будинок у АДРЕСА_1 був постійним місцем проживання позивачки-відповідачки ОСОБА_1 .
Оскільки позивачка-відповідачка ОСОБА_1 постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, тому вважається такою, що прийняла спадщину після смерті батька ОСОБА_4 , як спадкоємець за заповітом.
Згідно ч.1 ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).
Дружині спадкодавця ОСОБА_4 – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , на час смерті чоловіка ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) виповнилося 69 років. Відповідно до ст.75 СК України, ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» вона вважається непрацездатною особою.
Отже, ОСОБА_2 , як непрацездатна вдова спадкодавця, є спадкоємцем, що має право на обов`язкову частку у спадщині. Проживаючи постійно разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті чоловіка в розмірі половини частки, яка належала б їй у разі спадкування за законом (обов`язкову частку), оскільки не подала нотаріусу заяву про відмову від її одержання.
Відповідно до ч.1 ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Згідно з вимогами ч.1 ст. 1297 згаданого Кодексу спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.
Із копії спадкової справи № 345/2013, наданої суду державним нотаріусом Городенківської державної нотаріальної контори, вбачається, що позивачка-відповідачка ОСОБА_1 , як спадкоємець за заповітом, 26.07.2013 подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини по заповіту після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно спадкодавця.
Їй державним нотаріусом Городенківської районної державної нотаріальної контори Івано-Франківської області 04.12.2013 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за № 964, на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,8880 га, кадастровий номер 2621682900:06:002:0128, що належала померлому на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 898223.
До складу спадщини спадкодавця ОСОБА_4 входить також 1/3 (6/18) частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 (до набрання чинності постановою Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів» - Городенківського) району Івано-Франківської області, що належала йому, як члену колишнього колгоспного двору.
У разі відсутності заповіту частка житлового будинку ОСОБА_4 (6/18) належала б у рівних частках спадкоємцям першої черги за законом: дружині – відповідачці-позивачці ОСОБА_2 , їх дочці – позивачці-відповідачці ОСОБА_1 та їх синові – відповідачу-позивачу ОСОБА_3 по 2/18 кожному.
Однак, позивачка-відповідачка ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом 5/18 часток, а відповідачка-позивачка ОСОБА_2 - спадкоємцем, що має право на обов`язкову частку у спадщині, - 1/18 частки (половина частки, яка належала б їй у разі спадкування за законом) житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_4 .
Відповідачка-позивачка ОСОБА_2 , прийнявши спадщину після смерті чоловіка ОСОБА_4 , до нотаріуса за видачею їй свідоцтва про право на спадщину на частку у даному спадковому майні не зверталася.
Згідно ч.3 ст.1296 ЦПК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Підставою звернення позивачки-відповідачки ОСОБА_1 до суду стало те, що постановою державного нотаріуса Городенківської державної нотаріальної контори № 1420/02-31 від 10 грудня 2025 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_11 , на житловий будинок АДРЕСА_1 з посиланням на те, що спадкоємець не надала документ, який посвідчував би право власності спадкодавця ОСОБА_4 на вищезгаданий житловий будинок.
З копії технічного паспорта на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 , виготовленого станом на 08.09.2025, вбачається, що житловий будинок споруджено/реконструйовано в 1962 році, господарські будівлі та споруди – в 1963, 1969, 1970, 1977, 1985, 1990 роках.
Ринкова вартість житлового будинку літ. «А» загальною площею 63,8 кв, житловою площею 17,4 кв, господарських будівель та споруд, що розташований за вищевказаною адресою, станом на 13.02.2026 становить 204 160 грн, що стверджується копією звіту про вартість майна, складеного ЕТ-ВО «Придністров`я».
Для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташовані по АДРЕСА_1 відведена земельна ділянка площею 0,2500 га, про що свідчить довідка № 10-6, видана 29.01.2026 Олієво-Королівським старостинським округом Городенківської міської ради згідно записів у погосподарській книзі № 5 Олієво-Королівського старостинського округу.
Згідно Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який набув чинності 03.08.2004, державна реєстрація - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 464524555, сформованої 17.02.2026, вбачається, що відомості про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 відсутні.
Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.
Таким чином, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності – це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи в який передбачений законом спосіб позивач набув права власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.
Тобто, за вказаною нормою права вимога про визнання права власності може бути пред`явлена лише власником спірного майна, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Досліджені судом докази підтверджують, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 (до набрання чинності постановою Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів» - Городенківського) району Івано-Франківської області станом на 15 квітня 1991 року належав до суспільної групи господарств – колгоспний двір, головою якого був ОСОБА_4 відповідно до свідоцтва про право власності, виданого 19.08.1988. Враховуючи, що членами колгоспного двору станом на 15 квітня 1991 року були ОСОБА_4 , його дружина – відповідачка-позивачка ОСОБА_2 та їх син – відповідач-позивач ОСОБА_3 , тому даний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами належав їм на праві спільної сумісної власності в рівних частках по 1/3 кожному.
Позивачка-відповідачка ОСОБА_1 , як спадкоємець за заповітом, успадкувала після смерті батька ОСОБА_4 5/18 частки житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 , та фактично стала власником, однак через відсутність правовстановлюючого документу, який посвідчував би право власності спадкодавця на даний житловий будинок, немає можливості отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спадкову частку нерухомого майна.
Відповідачка-позивачка ОСОБА_2 , як спадкоємець, що має право на обов`язкову частку у спадщині, успадкувала після смерті чоловіка ОСОБА_4 1/18 частки житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 та фактично стала власником даної частки нерухомого майна, однак до нотаріуса за видачею їй свідоцтва про право на спадщину за законом на дану частку спадкового майна не зверталася. Крім того, їй належить 6/18 (1/3) частки у даному житловому будинку, як члену колишнього колгоспного двору, що, з урахуванням спадщини, становить 7/18 частки.
Також судом встановлено, що відповідач-позивач ОСОБА_3 правомірно набув право власності на 6/18 (1/3) частки житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 , як член колишнього колгоспного двору, оскільки не вчиняв дій, що можуть свідчити про його відмову від права власності у порядку ст. 347 ЦК України.
Виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінивши зібрані у справі докази, суд не знаходить підстав для визнання за позивачкою-відповідачкою ОСОБА_1 права власності на спадковий житловий будинок в цілому та приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 за первісним позовом та повного задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за зустрічним позовом з підстав та в обсязі, наведеному в мотивувальній частині рішення.
На підставі ст.ст. 112, 120, 123, 563 ЦК УРСР (1963 р.), ст.ст. 316, 317, 325, 328, 392, 1216, 1217, 1220, 1222, 1223, 1233, 1241, 1268-1270, 1273, 1296, 1297 ЦК України (2003 р.), керуючись ст. ст. 76, 81, 211, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -
у х в а л и в:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами в порядку спадкуваннязадовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , право власності на 5/18 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованими за адресою: АДРЕСА_1 .
Зустрічний позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частки житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами задовольнити.
Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , право власності на 7/18 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованими за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , право власності на 6/18 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованими за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Учасники справи:
- позивачка-відповідачка ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ,реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_12 ;
- відповідачка-позивачка ОСОБА_2 ,зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_13 ;
- відповідач-позивач ОСОБА_3 ,зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_14 ;
- представник відповідача-позивача ОСОБА_3 - адвокат Левенець Леся Василівна, адреса робочого місця адвоката: вул. Героїв Євромайдану, 6, м. Городенка, Коломийський район, Івано-Франківська область.
Повний текст судового рішення складено 22.07.2026.
Суддя: Андріюк І.Г.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua