Рішення від 20 липня 2026 р. у справі №400/13845/25 — Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2026 р. № 400/13845/25

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Брагар В. С. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідачаМіністерства оборони України Збройні сили України Військова частина НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,

проскасування наказу в частині, зобов`язання вчинити певні дії,

До Миколаївського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Міністерства оборони України Збройні сили України Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) та просить:

- скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування ОСОБА_1 до особового складу Військової частини НОМЕР_1 ;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що мобілізація була проведена протиправно, оскільки він є особою, яка здійснює догляд за батьком інвалідом та отримує компенсацію. До травня 2025 року відстрочку від мобілізації позивач отримував за п.13 ст.23 ЗУ « Про мобілізацію». Однак, в подальшому в наданні відстрочки йому було відмовлено, з підстав того, що існують інші особи, які не є військовозобов`язаними та повинні доглядати батька. Хоча позивач звертав увагу, що місце знаходження сестри не відоме вже майже 10 років і він є єдиним хто може здійснювати постійний догляд за батьком. Отже, на момент призову на військову службу позивач відповідно до абзацу дев`ятого частини 1 статті 23 Закону №3543-XII мав право на одержання відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією. Позивач вважає, що належним способом захисту його порушеного права є зобов`язання військової частини прийняти рішення про його звільнення з військової служби. Позов просить задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою від 30.12.2025 року суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Від відповідача до суду відзив на позовну заяву не надходив, ухвала про відкриття провадження направлялась на адресу відповідача, тобто відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши докази, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач до 07.12.2025 року перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 . 07.12.2025 року позивач був мобілізований на військову службу за призовом до ВЧ НОМЕР_1 .

В позовній заяві позивач зазначив, що до травня 2025 року відстрочку від мобілізації позивач отримував за п.13 ст.23 ЗУ « Про мобілізацію». Однак, в подальшому в наданні відстрочки йому було відмовлено, з підстав того, що існують інші особи, які не є військовозобов`язаними та повинні доглядати батька. Хоча позивач звертав увагу, що місце знаходження сестри не відоме вже майже 10 років і він є єдиним хто може здійснювати постійний догляд за батьком. Отже, на думку позивача, на момент призову на військову службу позивач відповідно до абзацу дев`ятого частини 1 статті 23 Закону №3543-XII мав право на одержання відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією. Але, позивача було мобілізовано та прийнято наказ щодо зарахування позивача до особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Вважаючи протиправним наказ про його зарахування до особового складу Військової частини НОМЕР_1 , позивач звернувся до суду з даним позовом.

Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 р. № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Згідно з частинами 1 та 2 статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Указом Президента України від 24.02.22 р. № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.22 р. № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.22 р. строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє станом на дату розгляду справи.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від 21 жовтня 1993 р. № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон № 3543-XII, у редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Водночас підстави відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації передбачені статтею 23 Закону № 3543-XII.

Нормами статті 23 Закону № 3543 врегульовано питання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Так, відповідно до вказаної законодавчої норми не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, в тому числі, визнані в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров`я на термін 6-12 місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії).

Процедуру оформлення призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначає Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 (далі - Порядок № 560).

Відповідно до III Розділу п. 49 перевірка військово-облікових документів під час мобілізації Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ та пред`являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.

Згідно з п. 2 Порядку № 560 на військову службу під час мобілізації, на особливий період призиваються резервісти та військовозобов`язані, які придатні до військової служби за станом здоров`я та не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених статтею 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, для комплектування (доукомплектування) з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, навчальних частин (центрів) (далі - військові частини) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями (далі - Збройні Сили та інші військові формування).

Відповідно до пункту 91 «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період » затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 (Далі – Порядок) відправлення резервістів та військовозобов`язаних до місць проходження військової служби здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки у складі військових команд або індивідуально. Відповідно до пункту 94 Порядку до складу військових команд включаються резервісти та військовозобов`язані, які придатні до військової служби за станом здоров`я, не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та за результатами професійно-психологічного відбору відповідають вимогам проходження військової служби у визначеному виді, окремому роді військ (сил).

Наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 р. № 402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 р. за № 1109/15800 (далі - Положення № 402).

Відповідно до розділу І гл. 1 п. 1.2. Положення № 402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

З огляду на зазначене, уповноваженим органом, що приймає рішення щодо призову є територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Так, у даному випадку позивач наказом ІНФОРМАЦІЯ_2 був направлений для подальшого проходження військової служби. Тобто, у військової частини НОМЕР_1 не було альтернативного рішення щодо призначення чи не призначення позивача на посаду та зараховування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . З огляду на викладене суд зазначає, що дії щодо мобілізації позивача були вчинені ІНФОРМАЦІЯ_1 , а не відповідачем – військовою частиною НОМЕР_1 . Суд також звертає увагу, що ІНФОРМАЦІЯ_1 не є відповідачем у даній справі, а його дії чи наказ не є предметом розгляду у даній справі.

Крім того, суд зазначає, що в постанові від 5 лютого 2025 р. у справі № 160/2592/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду наголосив, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, суд не вбачає підстав для визнання протипранвим наказу командира Військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування ОСОБА_1 до особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача виключити позивача зі списків особового складу військової частини через догляд за батьком інвалідом, суд зазначає наступне.

Приписи пунктів 4-7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (надалі також Положення № 1153/2008), відповідно до яких громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають Військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України. Громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.

Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом № 2232-XII. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Так, позивача наказом командира Військової частини НОМЕР_1 було зараховано до особового складу цієї військової частини, тому з цього моменту позивач набув статусу військовослужбовця і відповідно позбувся статусу військовозобов`язаного.

Абзац 9 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII, на який посилається позивач та яким встановлено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, а саме: зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір`ю (батьком чи матір`ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Тобто, вказана норма стосується військовозобов`язаного, а не військовослужбовця, яким є позивач. Тому суд відхиляє зазначені посилання позивача та вважає, що у суду відсутні підстави для зобов`язання відповідача виключити позивача зі списків військової частини НОМЕР_1 .

При цьому, суд звертає увагу, що підпунктом “ г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»", на яку посилається позивач в якості правової підстави для звільнення з військової служби у запас, передбачає, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану - через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

В свою чергу, ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено перелік сімейних обставин та інших поважних причин, за наявності яких військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби.

Зокрема, п. ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" в редакції на час розгляду рапорту позивача передбачено, що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин - необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Отже, для звільнення з військової служби за наведеною обставиною, військовослужбовець має документально підтвердити ці обставини та подати відповідний рапорт своєму командуванню.

Позивач в ході розгляду справи надав до суду докази направлення рапорту про звільнення з військової служби, однак позовні вимоги не містять вимог щодо визнання протиправної відмови відповідача у звільненні повивача чи визнання протиправною бездіяльності щодо нерозгляду рапорту про його звільнення. Тобто, зазначений предмет розгляду справи відсутній.

Суд звертає увагу, що у частині другій статті 9 КАС України вказано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Таким чином, принцип диспозитивності передбачає розгляд судом справи в межах позовних вимог і підстав позову, визначених особою, яка звернулася за захистом до суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.04.23 р. справі № 757/30991/18-а.

Отже, у позовній заяві позивач, виклав зміст позовних вимог щодо визнання протиправним наказ командира Військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування ОСОБА_1 до особового складу Військової частини НОМЕР_1 та зобов`язання виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини. Тому, суд з огляду на принцип диспозитивності розглянув спір саме в межах позовних вимог позивача.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позову.

Судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 12, 139, 242-246, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Міністерства оборони України Збройні сили України Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) про скасування наказу в частині, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя В. С. Брагар