Рішення від 21 липня 2026 р. у справі №320/38821/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2026 року справа №320/38821/24

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Щавінського В.Р., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльність,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) щодо невиплати середнього розміру грошовою забезпечення ОСОБА_1 за час затримки виплати доплати за класну кваліфікацію за період з 01.08.2022 до 10.06.2024;

- стягнути з НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 383525 (триста вісімдесят три тисячі п`ятсот двадцять п`ять) гривень 92 копійки як середній розмір грошового забезпечення за затримку у виплаті належних сум доплати за класну кваліфікацію, які були нараховані та виплачені мені відповідно до рішення Київського окружного адміністративного суду від 12.02.2024 у справі №320/1765/23. за період з 01.08.2022 до 10.06.2024.

Позов мотивовано тим, що при звільненні позивача з військової служби 01.08.2022 відповідачем не проведено своєчасного та повного розрахунку, оскільки належні позивачу суми грошового забезпечення виплачено лише 10.06.2024 на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 12.02.2024 у справі № 320/1765/23. Посилаючись на положення статей 116-117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), позивач вважає, що у зв`язку із затримкою проведення остаточного розрахунку при звільненні з вини відповідача він має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь час такої затримки, а саме за період з 01.08.2022 до 10.06.2024.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнано. Зазначено, що військовослужбовці не мають статусу працівників, а проходження ними військової служби в Державній прикордонній службі України врегульовано спеціальним законодавством, у зв`язку з чим положення КЗпП України на спірні правовідносини не поширюються. Крім того, відповідач посилався на те, що відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 розмір додаткової винагороди не є фіксованим та залежить від фактичного виконання військовослужбовцем визначених цією постановою завдань. З огляду на те, що позивач отримував зазначену винагороду не щомісяця, а пропорційно часу виконання таких завдань, наведений ним розрахунок є, на думку відповідача, некоректним. Також відповідач зазначив про необхідність застосування принципу пропорційності при визначенні розміру суми, що підлягає стягненню.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Наказом начальника НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 01.08.2022 № 154-ОС ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас, виплачена компенсація за невикористану щорічну основну відпустку 2022 рік, грошову допомогу на оздоровлення, грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки.

Надалі, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12.02.2024 у справі № 320/1765/23, яке набрало законної сили 18.04.2024, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України, що полягає у не виплаті ОСОБА_1 за період з лютого 2022 року до 01.08.2022 доплати за класну кваліфікацію. Зобов`язано НОМЕР_1 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України виплатити ОСОБА_1 за період з лютого 2022 року до 01.08.2022 доплату за класну кваліфікацію. Зобов`язати НОМЕР_1 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з лютого 2022 року до 01.08.2022. Зобов`язано НОМЕР_1 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з урахуванням сум перерахунку за період з лютого 2022 року до 01.08.2022. В іншій частині позову відмовити.

На виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 12.02.2024 у справі № 320/1765/23 відповідачем 10.06.2024 здійснено виплату на користь позивача на суму 4529,35 грн.

Вважаючи протиправною невиплату відповідачем середнього розміру грошовою забезпечення, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

За змістом частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (частина друга статті 117 КЗпП).

Законом № 2352-ІХ, який набрав чинності з 19.07.2022, текст статті 117 КЗпП викладено у такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Так, Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, у якій зазначив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX 19.07.2022 положення статті 117 КЗпП у попередній редакції Закону № 3248-IV втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП, а саме: до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП у редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП у редакції Закону № 2352-IX.

Окремо Верховний Суд у вказаній постанові розглянув можливість розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (щодо пропорційного зменшення середнього заробітку), на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП у редакції Закону № 2352-IX.

Верховний Суд зазначив, що у зв`язку з набранням чинності Законом № 2352-IX, яким статтю 117 КЗпП викладено у новій редакції, із 19.07.2022 стаття 117 КЗпП у редакції Закону № 3248-IV втратила чинність. Отже, розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 КЗпП у новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли/тривають після 19.07.2022, є неможливим.

Верховний Суд також звернув увагу на те, що аналіз змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц дає підстави для висновку, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, які викладено у цій постанові, побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 КЗпП у редакції Закону № 3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Такі критерії визначено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, і з метою уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах. Необхідність такої позиції була зумовлена недосконалістю нормативно-правового регулювання у питанні дотримання принципу співмірності в умовах необмеженості строку, за який такі суми підлягали стягненню.

Водночас із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативно-правовому рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.

З прийняттям указаного Закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 КЗпП, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями.

У зв`язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, Верховний Суд дійшов висновку, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП у редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.

Аналогічним чином положення статті 117 КЗпП України були застосовані у постановах Верховного Суду від 10.04.2024 у справі № 360/380/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 29.02.2024 у справі № 460/42524/22, від 14.03.2024 у справі № 560/6960/23, від 25.04.2024 у справі № 440/8467/23, від 30.04.2024 у справі № 560/6962/23, від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23.

Водночас 08.10.2025 Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі № 489/6074/23, у якій вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022. При цьому, в указаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону № 2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП, неможливо.

Переглядаючи справу № 489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц розтлумачила зміст статті 117 КЗпП та сформулювала висновок про те, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає у тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку про те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП. При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість, Велика Палата Верховного Суду сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Законом № 2352-IX статтю 117 КЗпП викладено у новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «але не більш як за шість місяців».

Отже, частина перша статті 117 КЗпП у редакції Закону №2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».

На підставі аналізу наведеної норми Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати. Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Також Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок:

«Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців».

Ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, суд констатує, що при розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача необхідно враховувати співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування і керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

Повертаючись до обставин цієї справи, суд зазначає, що період затримки розрахунку з позивачем при звільненні охоплюється проміжком часу з 02.08.2022 (наступний день після звільнення) до 10.06.2024 (дата фактичної виплати грошового забезпечення на виконання рішення суду).

Таким чином, середній заробіток за період з 01.08.2022 до 10.06.2024 підлягає обчисленню із застосуванням статті 117 КЗпП у редакції Закону № 2352-IX, яка обмежує виплату середнього заробітку шістьма місяцями (з 02.08.2022 до 02.02.2023), та із застосуванням принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові, про що вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 спираючись на критерії, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, з урахуванням специфіки відносин, що виникають під час проходження публічної служби, визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Так, у пунктах 58-60 Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Лінгвістичне тлумачення тексту цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано апеляційним судом, зокрема, й у справі № 489/6074/23, і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови від 08.10.2025).

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі з урахуванням наведених позицій суду касаційної інстанції підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Так, відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100), у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з абзацами 1, 2 пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Підпунктом «б» пункту 4 Порядку № 100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

З огляду на матеріали справи, останнім днем виключення позивача зі служби є 01.08.2022, тому двома попередніми місяцями перед звільненням є червень та липень 2022 року.

Зі змісту особистої картки грошового забезпечення позивача вбачається, що середньоденне грошове забезпечення позивача становить 2059,63 грн ((63539,96 грн + 62097,75 грн) : 61 календарний день).

Відповідно до архівної відомості за період з січня 2022 року по грудень 2022 року позивачу при звільненні зі служби нараховано грошове забезпечення у сумі 197701,78 грн.

На виконання судового рішення по справі № 320/1765/23 відповідачем додатково виплачено позивачу грошове забезпечення у загальній сумі 4529,35 грн.

Отже, загальний розмір виплат, належних позивачу при звільненні зі служби, складає 202231,13 грн (100%), з яких грошове забезпечення, виплачене на виконання рішення суду у справі № 320/1765/23, складає 4529,35 грн (2,24%).

Період затримки розрахунку з 01.08.2022 до 10.06.2024 (але не більше ніж за шість місяців) складає 184 дні.

Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 378 971,92 грн (2 059,63 грн Ч 184 дні).

Сума, визначена з урахуванням істотності частки 2,24%, становить 8 488,97 грн.

Отже, враховуючи матеріали даної справи, розмір простроченої заборгованості відповідача щодо належних до виплати позивачу при звільненні сум, суд вважає справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме обставинам цієї справи та вищенаведеним критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат суму у розмірі 8 488,97 грн, розраховану у процентному співвідношенні від суми середнього грошового забезпечення за період з моменту звільнення до дня фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до абзацу 2 частини п`ятої статті 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Під час звернення з даним позовом до суду позивач судовий збір не сплачував на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», тому підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-246 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) щодо невиплати середнього розміру грошовою забезпечення ОСОБА_1 за час затримки виплати доплати за класну кваліфікацію за період з 01.08.2022 до 10.06.2024;

3. Зобов`язати НОМЕР_1 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.08.2022 по 10.06.2024 (але не більше ніж за шість місяців) у сумі 8 488 (вісім тисяч чотириста вісімдесят вісім) гривень 97 копійок.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Щавінський В.Р.