Рішення від 19 липня 2026 р. у справі №160/5559/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 рокуСправа №160/5559/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся через систему "Електронний суд" до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати йому в період з 24 лютого 2022 року по 15 квітня 2025 року грошового забезпечення із врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01 січня 2023 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» на 01 січня 2024 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» на 01 січня 2025 року;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому нарахування за період з 24 лютого 2022 року по 15 квітня 2025 року грошового забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військове звання, процентної надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01 січня 2024 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01 січня 2025 року, з урахуванням проведених раніше виплат.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що з 29.01.2020 року (дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18) він набув право на обчислення та виплату грошового забезпечення, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Вказане й стало підставою для звернення до суду з позовом за захистом своїх прав та майнових інтересів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.03.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи. Цією ж ухвалою витребувано від ВЧ НОМЕР_2 : картки особового рахунку ОСОБА_1 за період з 24.02.2022 року по 15.04.2025 року; довідку про нараховане та виплачене грошове забезпечення за період з 24.02.2022 року по 15.04.2025 року (з урахуванням всіх складових, зокрема надбавок, додаткових виплат, тощо); інформацію та належним чином завірені копії документів щодо розміру посадового окладу та окладу за військовим званням позивача за період з 24.02.2022 року по 15.04.2025 року із зазначенням розміру прожиткового мінімуму, який був використаний для нарахування та виплати.

24.04.2026 року на адресу суду від позивача надійшло клопотання, в якому просить замінити відповідача у справі з ВЧ НОМЕР_2 на ВЧ НОМЕР_3 , оскільки з 2025 року в результаті реорганізації ВЧ НОМЕР_2 - ліквідовано та правонаступником є ВЧ НОМЕР_1 .

Ухвалою суду від 29.04.2026 року здійснено заміну відповідача Військову частину НОМЕР_4 на правонаступника - Військову частину НОМЕР_3 по адміністративній справі №160/5559/26. Цією ж ухвалою витребувано від ВЧ НОМЕР_1 : картки особового рахунку ОСОБА_1 за період з 24.02.2022 року по 15.04.2025 року; довідку про нараховане та виплачене грошове забезпечення за період з 24.02.2022 року по 15.04.2025 року (з урахуванням всіх складових, зокрема надбавок, додаткових виплат, тощо); інформацію та належним чином завірені копії документів щодо розміру посадового окладу та окладу за військовим званням позивача за період з 24.02.2022 року по 15.04.2025 року із зазначенням розміру прожиткового мінімуму, який був використаний для нарахування та виплати.

До суду 01.07.2026 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що у період з 24.02.2022 по 01.08.2022 ВЧ НОМЕР_1 не була належним відповідачем, оскільки перебувала на фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_1 , який здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовцям. Щодо періоду з 01.08.2022 по 15.04.2025 зазначає, що грошове забезпечення позивачу нараховувалося відповідно до вимог постанови КМУ від 30.08.2017 №704 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, а починаючи з 20.05.2023 – із застосуванням розрахункової величини 1 762 грн відповідно до постанови КМУ від 12.05.2023 №481. На думку відповідача, ВЧ НОМЕР_1 діяла відповідно до вимог чинного законодавства, підстав для застосування при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, не було, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позовної заяви повністю.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію сторін, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу з 24.02.2022 по 15.04.2025 у ВЧА7221.

15.04.2025 року наказом командира ВЧ НОМЕР_2 №116 позивача було виключено зі списків особового складу військової частини та знято зі всіх видів забезпечення.

В спірний період відповідач розраховував грошове забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01.01.2018.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон України №2011-XII).

Відповідно до ст.1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

За приписами ч.1 ст.9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно із ч.ч.2, 3 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до ч.4 ст.9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

З 01.01.2008 розміри грошового забезпечення військовослужбовців були установлені постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294.

У подальшому, Кабінетом Міністрів України 30.08.2017 з питання визначення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців було прийнято постанову "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704 (далі - постанова №704).

В силу пункту 10 постанови №704 згадане рішення набирало чинності з 01.01.2018.

Згідно із пунктом 4 постанови №704 (у первинній редакції на дату прийняття) установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Таким чином, Урядом України було запроваджено дві розрахункові величини обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 №1052 до пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України №704 були внесені зміни у частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту було перенесено з 01.01.2018 на 01.01.2019.

Таким чином, станом на 01.01.2018 постанова №704 не діяла, а питання розмірів грошового забезпечення військовослужбовців було регламентовано постановою Кабінету Міністрів України №1294.

При цьому, пунктом 4 постанови №704 у редакції постанови Кабінету Міністрів України №103 було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Отже, з 01.03.2018 Урядом України було запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладом за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

Пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції постанови Кабінету Міністрів України №103 діяв до моменту скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 у межах справи №826/6453/18 (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020), тобто до 29.01.2020.

З 29.01.2020 була відновлена юридична дія пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у первісній редакції, де передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Відтак, з 29.01.2020 знов почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Проте, згідно із п.3 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а.

Відтак, під час розв`язання колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VІІІ та пункту 4 постанови №704, у редакції до внесення змін постановою №103, перевагу належить віддати положенням закону як акту вищої юридичної сили.

Водночас, з 29.01.2020 була відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладом за військовим званням, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладом за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом станом на 01.01.2018.

З вказаного слідує, що 29.01.2020 настала подія підвищення розміру винагороди за службу діючого військовослужбовця за складовими: оклад за посадою та оклад за військовим званням за рахунок виникнення у суб`єкта владних повноважень органу фінансового забезпечення обов`язку обраховувати ці показники із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, тобто станом на 01.01.2020, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

З 01.10.2020 набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 №1038, котра також внесла зміни до порядку обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складав - 1762 грн.

Згідно із ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складав - 2102 грн.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складав - 2270 грн.

Згідно із ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складав - 2481 грн.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складав - 2684 грн.

Згідно із ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складав - 3028 грн.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складав - 3028 грн.

Висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 11.02.2021 у справах №200/3757/20-а, №200/3774/20-а, №240/11952/19 щодо застосування положень пункту 4 постанови № 704, у редакції до внесення змін постановою №103 та пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VІІІ, полягають у тому, що згідно із постановою №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №240/12309/20, від 27.05.2021 у справі №520/5794/2020, від 10.09.2021 у справі №480/5496/20, від 04.11.2021 у справі №460/7603/20, від 08.06.2022 у справі №1.380.2019.004323, від 27.09.2022 у справі №460/7602/20.

У постановах Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 31.08.2022 у справі №120/8603/21-а, від 16.11.2022 у справі №120/648/22-а, від 13.12.2022 у справі №240/12647/21, від 04.01.2023 у справі №640/17686/21, від 10.01.2023 у справі №120/8682/21-а, від 24.01.2023 у справі №500/1433/21, від 22.03.2023 у справі №340/10333/21, від 27.03.2023 у справах №640/24075/20, №280/11480/21, від 30.03.2023 у справі №320/9431/21, від 04.04.2023 у справі №120/5264/22, від 11.04.2023 у справі №240/21362/21, від 09.05.2023 у справі №380/5158/22, від 07.06.2023 у справі №340/2148/21, від 29.06.2023 у справі №380/7813/22, від 06.11.2023 у справі №300/1947/22, від 08.11.2023 у справі №420/26141/21, від 20.12.2023 у справі №380/1406/23, від 10.01.2024 у справі №400/3128/23 викладені наступні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:

- з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

- через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена Додатком 2 до Порядку №45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік);

- встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Відповідно до постанов Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №380/10075/21, від 15.06.2023 у справі №380/13603/21, від 15.11.2023 у справі №120/965/22-а, висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 11.02.2021 у справах №200/3757/20-а, №200/3774/20-а, №240/11952/19, від 14.04.2021 у справі №240/12309/20, до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки з 01.01.2020 року положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.

Також, суд враховує, що згідно із постанов Верховного Суду від 15.03.2023 у справі №420/6572/22, від 22.03.2024 у справі №380/10075/21, від 28.03.2024 у справі №160/8290/23, позиція Верховного Суду у наведених вище справах щодо застосування приписів пункту 4 постанови №704 в контексті спору щодо перерахунку пенсії у зв`язку зі збільшенням розмірів складових грошового забезпечення військовослужбовців, а саме збільшення розмірів посадових окладів пов`язувалося із зростанням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, є орієнтиром для застосування положень постанови №704 в контексті вирішення спору про перерахунок грошового забезпечення, адже, вирішення цього спору теж пов`язане з (правильним) застосуванням розрахункової величини для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу.

Верховний Суд зазначив, що у наведених справах правовий висновок Верховного Суду про те, що з 1 січня 2020 року розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, побудований головним чином на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили.

Разом з тим, 20.05.2023 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, якою внесені зміни до п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», згідно з якими абз.1 п.4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Тобто, з 20.05.2023 пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 діяв в редакції постанови Кабінету Міністрів України №481, що передбачає іншу величну ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня відповідного календарного року, для обрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб.

В подальшому, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови КМУ від 12.05.2023 №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Отже, з 18.06.2025, дня набрання чинності рішення суду законної сили, відновлена дія пункту 4 постанови №704 у первісній редакції, яка запроваджувала алгоритм розрахунку посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2026 у справі №520/5814/24 зазначив, що під час обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням має застосовуватися пункт 4 постанови №704 в первісній редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а не редакція, змінена постановою №481, яка набрала чинності 20.05.2023, якою визначено фіксовану розрахункову величину 1762,00 грн.

З викладеного встановлено, що грошове забезпечення позивача та додаткові види грошового забезпечення повинні обчислюватися: з 24.02.2022 по 31.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік"; з 01.01.2023 по 31.12.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік"; з 01.01.2024 по 31.12.2024 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2024 згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік"; з 01.01.2025 по 31.12.2025 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2025 згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік".

Відповідно до пункту 30.1 Порядку №260, особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Згідно із приписами пункту 30.2 Порядку №260, грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям за місцем штатної служби в разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулий рік) або без вибуття у відпустку (за їх заявою протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.

Пунктом 30.3 Порядку №260 передбачено, що розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Відповідно до пункту 33.1 розділу XXXIII Порядку №260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

В силу п.1 ст.10-1 Закону №2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Отже, виплата грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням за останньою займаною штатною посадою.

Враховуючи наведене, суд робить висновок, що виплата щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (премії), грошової допомоги на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, компенсація за дні невикористаної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби безпосередньо залежать від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням за останньою займаною штатною посадою.

З викладеного слідує, що щомісячні додаткові види грошового забезпечення (премії), грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, компенсація за дні невикористаної відпустки, одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби мають обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Окремим питанням у цій справі є визначення належного відповідача, оскільки позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка у період з 24.02.2022 по 01.08.2022 перебувала на фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_1 , а у 2025 році була ліквідована, у зв`язку з чим її правонаступником визначено Військову частину НОМЕР_1 .

Згідно із абз.5 п.8 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197, грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).

Правила організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту затверджені наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року №280 (далі - Правила №280).

Відповідно до пункту 1.1 розділу І Правил №280 ці Правила визначають механізм фінансового забезпечення військових частин, кораблів, військових навчальних закладів, територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

За визначенням, наведеним у пункті 1.2 розділу І Правил №280, фінансове забезпечення є системою заходів, що включає фінансове планування, отримання, зберігання, економне, ефективне і цільове використання коштів відповідно до вимог законодавства, організацію бухгалтерського обліку та звітності з метою виконання військовою частиною покладених на неї завдань.

Відповідно до п.1.3 Правил № 280 розпорядниками бюджетних коштів за кошторисом Міністерства оборони України є:

Міністр оборони України головний розпорядник;

командувачі (начальники) видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, інших органів військового управління (крім військових комісаріатів (територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки)), Голова Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, які включені до мережі головного розпорядника коштів, розпорядники коштів нижчого рівня (далі розпорядники коштів другого рівня);

командири військових частин, які включені до мережі головного розпорядника коштів або розпорядника коштів другого рівня, розпорядники коштів нижчого рівня (для - розпорядники коштів третього рівня).

Розпорядники бюджетних коштів реалізують свої функції таким чином:

головний розпорядник через Департамент фінансів Міністерства оборони України;

розпорядники коштів другого рівня через фінансово-економічні управління командувань видів Збройних Сил України, інших органів військового управління, управління фінансово-економічної діяльності Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту;

розпорядники коштів третього рівня через фінансові органи військових частин.

Згідно із п.1.4 розділу І Правил № 280 забезпечувальний фінансовий орган згідно зі своїми повноваженнями здійснює координацію діяльності структурних підрозділів Міністерства оборони України, Апарату Головнокомандувача Збройних Сил України, Генерального штабу Збройних Сил України, видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, органів військового управління, які в установленому законодавством порядку визначені відповідальними виконавцями (співвиконавцями) бюджетних програм (підпрограм) (далі служби забезпечення) щодо забезпечення військових частин бюджетними асигнуваннями та коштами за напрямами відповідальності цих служб забезпечення.

Військова частина має право отримувати бюджетні асигнування на утримання тільки від одного забезпечувального фінансового органу.

До основних завдань фінансового забезпечення військової частини, з-поміж іншого, належить своєчасна та повна виплата грошового забезпечення військовослужбовцям та заробітної плати працівникам та інших передбачених законодавством виплат.

Забезпечувальний фінансовий орган стосовно військових частин, які зараховані на його фінансове забезпечення, серед іншого, зобов`язаний надавати бюджетні асигнування та здійснювати фінансування військових частин у порядку, визначеному законодавством.

П.1.5 розділу І Правил № 280 установлено, військова частина, не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до військової частини розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень).

У разі зарахування військової частини на фінансове забезпечення до військової частини розпорядника коштів не за підпорядкованістю, рішення про таке зарахування приймається фінансовим органом головного розпорядника бюджетних коштів на підставі клопотання керівника органу військового управління (структурного підрозділу органу військового управління).

Командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.

Начальник фінансового органу військової частини розпорядника коштів третього рівня, до якої на фінансове забезпечення зараховані інші військові частини, розробляє положення про спільне фінансове господарство, в якому зазначаються права, обов`язки, порядок взаємодії, розмежування повноважень та відповідальності посадових осіб військової частини розпорядника коштів третього рівня та військових частин, які зараховані до неї на фінансове забезпечення, щодо здійснення фінансового забезпечення таких військових частин, у тому числі щодо своєчасного оформлення та подання до фінансового органу військової частини розпорядника коштів необхідних документів (розпорядчих, розрахункових, фінансово-планових тощо). Зазначене положення затверджується командиром військової частини розпорядника коштів третього рівня, погоджується забезпечувальним фінансовим органом та доводиться до військових частин, які зараховані на фінансове забезпечення.

Первинні документи, розрахунки фондів оплати праці, заявки на кошти, платіжні доручення, грошові атестати військовослужбовців, розрахунково-платіжні відомості на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, заробітної плати працівникам та інші виплати підписують посадові особи розпорядника коштів та посадові особи (командир та інша, визначена командиром, відповідальна посадова особа) військової частини, яка знаходиться на фінансовому забезпеченні.

Пунктом 4.3 Правил № 280 передбачено, що виплата грошового забезпечення, заробітної плати та інші виплати (індексація, грошова компенсація за речове майно, харчування, піднайом житла тощо) особовому складу здійснюються за місцем штатної служби (перебування на фінансовому та інших видах забезпечення).

Відповідальність за правильність нарахування та своєчасність виплати грошового забезпечення (заробітної плати), проведення та перерахування за належністю в установлені терміни утримань і нарахувань покладається на командира військової частини та начальника фінансового органу.

Отже обов`язок щодо нарахуванням військовослужбовцю грошового забезпечення, в тому числі у випадку перебування військової частини на фінансовому забезпеченні в іншій військовій частині, покладені на командира військової частини, у штаті якої військовослужбовець проходить військову службу. Грошове забезпечення, заробітна плата та інші виплати особовому складу виплачується за місцем штатної служби. Кошти на здійснення відповідних виплат надаються розпорядником на підставі відповідних наказів, заявок, кошторисів, розрахунків тощо, що надаються військовою частиною, яка перебуває на фінансовому забезпеченні такого розпорядника коштів.

Отже, сам факт перебування військової частини на фінансовому забезпеченні іншого органу не звільняє її від обов`язку забезпечити належне оформлення документів, необхідних для нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, а також не виключає можливості покладення відповідних обов`язків на її правонаступника.

Так, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.04.2026 у даній справі здійснено заміну первісного відповідача - Військової частини НОМЕР_2 - її правонаступником, Військовою частиною НОМЕР_1 , у зв`язку з ліквідацією Військової частини НОМЕР_2 .

Враховуючи викладені положення Правил № 280, встановлені фактичні обставини справи, а також те, що Військова частина НОМЕР_1 є правонаступником Військової частини НОМЕР_2 , суд доходить висновку, що саме на Військову частину НОМЕР_1 перейшли права та обов`язки щодо організації своєчасного оформлення і подання розпоряднику бюджетних коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини, а відтак і обов`язки щодо належного нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу. За таких обставин суд вважає, що Військова частина НОМЕР_1 є належним відповідачем у цій справі.

Таким чином, розміри основних та додаткових видів грошового забезпечення за останньою займаною посадою позивача мають бути розраховані з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024, 01.01.2025 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 постанови №704, наявні правові підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу основних та додаткових видів грошового забезпечення з 24.02.2022 року по 15.04.2025 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом 1 січня відповідного календарного року.

Відтак підлягає до задоволення вимога про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу нарахування за період з 24.02.2022 року по 15.04.2025 року грошового забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військове звання, процентної надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01 січня 2024 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01 січня 2025 року, з урахуванням проведених раніше виплат.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід задовольнити частково з викладених вище підстав.

Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви з викладених вище підстав.

Розподіл судових витрат у відповідності до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач у відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , в період 24.02.2022 року по 15.04.2025 року грошового забезпечення із врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01 січня 2023 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» на 01 січня 2024 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» на 01 січня 2025 року;

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належне грошове забезпечення за період 24.02.2022 року по 15.04.2025 року, яке складається з посадового окладу, окладу за військове звання, процентної надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01 січня 2024 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01 січня 2025 року, з урахуванням проведених раніше виплат.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.

Суддя К.С. Кучма