Рішення від 21 липня 2026 р. у справі №522/17953/25 — Приморський районний суд м. Одеси

Провадження № 2/522/2892/26

Справа № 522/17953/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: судді - Бондар В.Я.,

за участю секретаря судового засідання - Костинюк В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування в особі Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 08.08.2025 звернулася до Приморського районного суду м.Одеси з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування в особі Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про позбавлення батьківських прав.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 народилася донька ОСОБА_4 . Після народження дитини відповідач залишив територію України та переїхав до Королівства Саудівської Аравії, де працевлаштувався за спеціальністю. У листопаді 2021 року відповідач ініціював відкриття туристичної візи для позивачки з донькою, після чого вони тимчасово виїхали до Королівства Саудівської Аравії. Під час перебування за кордоном з`ясувалося, що відповідач перебуває в іншому шлюбі. Він повністю ігнорував потреби доньки, не цікавився її здоров`ям, розвитком чи побутом. Позивачка з дитиною повернулися проживати в м.Одеса. після чого відповідач повністю припинив комунікацію з позивачкою, заблокував її в соціальних мережі, жодного разу не спілкувався з донькою та не виявляв бажання бачитися з нею. На теперішній час позивачка виховує дитину разом з чоловіком ОСОБА_5 , батько доньки не бере участі у вихованні дитини. 30.10.2024 рішенням Приморського районного суду м.Одеси по справі №522/2775/24 було відмовлено у задоволенні позову позивачки про позбавлення батьківських прав, а постановою Одеського апеляційного суду від 28.05.2025 визнано за необхідне попередити відповідача про необхідність належного виконання батьківських обов`язків та зміни ставлення до виховання дитини та покласти на орган опіки та піклування обов`язок контролю. Позивачка протягом тривалого часу намагалася забезпечити застування заходів впливу стосовно відповідача х метою його спонукання до належного виконання батьківських обов`язків, однак такі дії не дали результатів.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа надійшла у провадження судді Павлик І.А.

Ухвалою від 19.08.2025 провадження у справі відкрите, справу призначено до розгляду у порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.

Ухвалою від 04.11.2025 витребувано докази від Адміністрації Державної прикордонної служби України.

Ухвалою від 10.02.2026 закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 26.03.2026.

На підставі службової записки помічника судді ОСОБА_6 - Бубнової Н. В. щодо проведення повторного автоматизованого розподілу цивільної справи, на виконання Рішення зборів суддів Приморського районного суду м. Одеси від 20.03.2026, за резолюцією керівника апарату суду та з метою дотримання розумних строків розгляду справи, по справі проведено 03.04.2026 повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями в результаті якого справа надійшла у провадження судді Бондаря В.Я.

У період з 06.04.2026 по 10.04.2026 суддя Бондар В.Я. перебував на навчанні, з 13.04.2026 по 17.04.2026 - у відпустці, у зв`язку з чим справу передано судді наступного робочого дня - 20.04.2026.

Ухвалою від 20.04.2026 справа прийнята до провадження судді Бондаря В.Я. та призначена до розгляду в загальному позовному провадженні зі стадії розгляд справи по суті з призначенням судового засідання на 20.05.2026.

У судовому засіданні 20.05.2026 проведеному за участі ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_23, позивач вказала, що попередній склад суду задовольнив клопотання про виклик свідків, суд вказав на можливість допитати свідків у наступному засіданні, у зв`язку з чим відклав розгляд справи на 08.07.2026.

У судовому засіданні 08.07.2026 було допитано свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_10 підтримали позовні вимоги та просили задовольнити. Представник органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради - Гаврилюк А.А. просив задовольнити позов.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час, дату та місце судового розгляду повідомлений належним чином.

Згідно ч.1 ст. 244 ЦПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

У судовому засіданні 08.07.2026 суд перейшов до стадії ухвалення рішення та оголосив, шо проголошення судового рішення відбудеться 22.07.2026 о 12:30 год.

Відповідачем відзив не поданий, поважності причин його не подачі відповідач суду не повідомив, тому відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, у зв`язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважність причин такої неявки в судове засідання, ненаданням відповідачем відзиву на позов, зі згоди представника позивача, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача, згідно ст.ст.280-281 ЦПК України, при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, оцінивши наявні докази, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у батьків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 народилася донька ОСОБА_4 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 .

З 01 липня 2023 року по 22 серпня 2017 року ОСОБА_12 та ОСОБА_11 перебували у зареєстрованому шлюбі, про що встановлено з заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси у справі №522/2190/23 від 31.05.2023, яким шлюб між сторонами розірвано, рішення набрало законної сили 01.07.2023.

02 вересня 2023 року ОСОБА_12 зареєструвала шлюб з ОСОБА_13 , що вбачається з свідоцтва про шлюб від 11.09.2023.

У батьків ОСОБА_13 та ОСОБА_1 народився син - ОСОБА_14 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 .

Матір`ю малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_12 , укладено декларацію від 06.10.2023 № 0001-ЕМР2-Н7А0 з лікарем-педіатром КНП «Дитяча міська поліклініка № 3» Одеської міської ради - Деревянченко Марією Олександрівною.

Згідно з інформацією, наданою КНП «Дитяча міська поліклініка № З» Одеської міської ради від 13.02.2024 №131, з малолітньою дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з приводу оглядів та профілактичних щеплень до дитячої поліклініки зверталася мати - ОСОБА_12 . Батько, ОСОБА_11 , до закладу з приводу визначення стану здоров`я своєї малолітньої доньки ОСОБА_4 , не звертався.

Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 30.10.2024 у справі №522/2775/24 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, про позбавлення батьківських прав.

Постановою Одеського апеляційного суду м.Одеси від 28.05.2025 рішення Приморського районного суду м.Одеси від 30.10.2024 змінено, доповнено резолютивну частину рішення суду наступним: «Попередити Мохаммед Абузайед про необхідність належного виконання батьківських обов`язків та зміни ставлення до виховання неповнолітньої ОСОБА_4 . Покласти на орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради обов`язок контролю стосовно виконання Мохаммедом Абйзайедом своїх батьківських обов`язків стосовно неповнолітньої ОСОБА_4 ».

11.07.2025 представник ОСОБА_1 - ОСОБА_15 звернувся до центру соціальних служб Одеської міської ради з заявою про проведення перевірки щодо виконання ОСОБА_16 своїх батьківських обов`язків.

Центр соціальних служб Одеської міської ради листом від 23.07.2025 повідомив ОСОБА_15 про те, що вдома знаходилася мати ОСОБА_1 та її малолітня донька ОСОБА_4 . Під час відвідування було з`ясовано, що малолітня ОСОБА_17 називає батьком чоловіка своєї матері ОСОБА_18 . ОСОБА_19 батька дитина не знає. Зі слів матері, він не опікується дитиною, не надає матеріальної допомоги.

Також 11.07.2025 представник ОСОБА_1 - ОСОБА_15 звернувся до Служби у справах дітей Одеської міської ради з заявою про проведення перевірки щодо виконання ОСОБА_16 своїх батьківських обов`язків.

Згідно консультаційного висновку №06/25-к за результатами психологічного дослідження дитини від 22.07.2025, ОСОБА_4 спроможна надавати оцінку ставлення кожного з батьків до неї та виявляти прихильність до них. ОСОБА_17 проявляє прихильність і емоційну близькість до матері ОСОБА_20 та до ОСОБА_21 , якого дитина сприймає як рідного батька. Софія не має жодного сформованого ставлення до ОСОБА_3 , дитина не знає про існування біологічного батька.

Згідно ч.ч. 4, 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Згідно висновку органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради №С-2646 від 30.12.2025, орган опіки та піклування вважає доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , по відношенню до малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Свідки у судовому засіданні, якими були батьки позивачки та її чоловік пояснили, що ОСОБА_2 не цікавить донькою з 2018 року, ОСОБА_17 називає татом чоловіка позивачки.

ОСОБА_4 у судовому засіданні розповіла, що тато в неї ОСОБА_13 , а прізвище в неї не таке через помилку.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Згідно ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до ст. 153 СК України, мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до ст.141 СК України мати та батько мають рівні права та обов`язки по відношенню до дитини.

Згідно ст. 142 СК України, діти мають рівні права та обов`язки щодо батьків, незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою.

Відповідно до ст. 157 СК України, той з батьків, що проживає окремо від дитини, зобов`язаний приймати участь в її вихованні та має право та особисте спілкування з нею. Крім того, той із батьків, з ким проживає дитина, не має права чинити перешкоди тому із батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та приймати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до ст.ст. 11,15 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей.

Частиною першою ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року (ратифікована Україною 27.02.1991 року, набула чинності 27.09.1991 року) передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно ч. 8 ст. 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватись з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», передбачено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.) що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Згідно із ст. 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ст. 11 ЗУ «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно зі ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Сімейний кодекс України детально регулює питання застосування такого засобу захисту дитини, її прав та інтересів від посягань з боку її власних батьків, як позбавлення батьківських прав.

Згідно із ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

З огляду на зміст п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, позбавлення батьківських прав може застосовуватися лише тоді, коли батьки не просто не виконують свої обов`язки по вихованню дитини, а й ухиляються від їх виконання, тобто за умови доведення винної поведінки того з батьків, який свідомо нехтує здійсненням своїх обов`язків, передбачених ст.150 СК України.

Відповідно до п.п. 15, 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав", позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення дітей до батьків. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка не досягла 18 років і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.

Ухилення від виконання обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток, як складову виховання, не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних, інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм маралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу, не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Суд при ухваленні рішення враховує практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини (постанова Верховного Суду України у справі № 343/1500/15-ц від 30 травня 2018 року).

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно прецедентної практики Європейського Суду з прав людини, об`єктом статті 8 вказаної Конвенції є, в основному, захист людини від будь-якого втручання з боку державних органів. Однак це положення не просто змушує державу утримуватись від такого втручання. Крім цього, насамперед поряд з існуванням негативних зобов`язань, існують позитивні зобов`язання, пов`язані з ефективною повагою до приватного або сімейного життя. Ці зобов`язання можуть включати в себе вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин між окремими особами (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13).

Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

При цьому, Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на вищевикладене, враховуючи надані докази, які свідчать, що відповідач не піклується про фізичний та духовний розвиток своєї доньки ОСОБА_4 не забезпечує її матеріально, участі у вихованні не бере, не забезпечує її необхідним навчанням, що в сукупності суд розцінює як ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків. З набранням рішення про відмову у позбавлення батьківських прав законної сили минуло більше року, за цей час відповідач не приступив до виконання батьківських обов`язків та не змінив ставлення до ОСОБА_17 .

Зазначене вказує на свідоме небажання відповідача належним чином виконувати батьківські обов`язки, піклуватись про дитину та займатись її вихованням.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходить з повноти та беззаперечності доказів, достатніх для ухвалення рішення у відповідності до вимог ст. 263 ЦПК України.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно ч.3 ст.166 СК України при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов`язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею ст. 51 Конституції України гарантовано, а ст. 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі України.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (ч. 3 ст. 181 СК України).

Згідно п.2 ч.2 ст. 182 СК України мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів, суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають значення.

Згідно ч.ч.1,5 ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Наведені норми імперативно закріплюють обов`язок обох батьків утримувати дітей до досягнення ними повноліття.

Згідно ч.8 ст.7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Згідно ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Відповідачем не доказано перебування на його утриманні інших утриманців, тому враховуючи вищевикладене, вимоги позивача, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача аліменти у розмірі частки від усіх доходів відповідача.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Тож, виходячи з письмових доказів, наявних в матеріалах справи, враховуючи безумовний обов`язок батька дітей утримувати їх до досягнення повноліття, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення аліментів.

Частиною 1 статті 191 СК України встановлено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 5, 12, 30, 43, 76, 81, 84, 89, 95, 223, 235, 241, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування в особі Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) батьківськи прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно починаючи з 08 серпня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду позивачем подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення суду складено 22 липня 2026 року.

Суддя: В.Я. Бондар