Рішення від 19 липня 2026 р. у справі №494/2784/25 — Березівський районний суд Одеської області

Березівський районний суд Одеської області

20.07.2026

Справа № 494/2784/25

Провадження № 2/494/101/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.07.2026 року м. Березівка

Березівський районний суд Одеської області у складі:

судді - Римаря І.А.,

за участю: секретаря судового засідання – Авдєєвої С.В.,

представник позивача – Гедіков В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду м. Березівка Одеської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу №494/2784/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

15.12.2025 року до Березівського районного суду Одеської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та моральної шкоди.

Згідно протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 15.12.2025 року визначено суддю Березівського районного суду Одеської області Римар І.А.

Суд також вважає заначити, що у зв`язку з надмірним навантаженням справами, яке виходить за межі фізичної можливості розгляду кожної справи у розумні строки, оскільки у Березівському районному суді Одеської області наразі працює 2 (два) судді (за штатом 4 (чотири)), та які є водночас слідчими суддями, постійними повітряними тривогами на території Одеської області, а також те, що у липні 2026 року суддя Панчишин А.Ю. перебуватиме у відпустці та усі справи у цей період надходять лише судді Римар І.А., а тому суд позбавлений можливості проводити розгляд справи в розумні строки визначені ЦПК України.

Ухвалою суду від 26.12.2025 року відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 26.12.2025 року заяву представника позивача про забезпечення позову залишено без задоволення.

24.03.2026 року ухвалою суду закрито підготовче провадження по справі, призначено до судового розгляду по суті та здійснено виклик свідків.

У своїй позовній заяві позивач зазначив, що у вересні 2022 року ОСОБА_2 маніпулюючи своїм станом здоров`я взяв грошові кошти в борг у ОСОБА_1 у загальному розмірі 149745.24 грн., пізніше відповідач повернув позивачу 30000.00 грн., таким чином зменшив загальну суму боргу до 119745.24 грн. У подальшому ОСОБА_2 перестав виходити на зв`язок, на дзвінки і повідомлення позивача не відповідає. Позивач вважає, що відносини, які склалися між ним та ОСОБА_2 є правовідносинами за договором позики. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 вважає, що з відповідача необхідно стягнути пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Внаслідок тривалих умисних дій відповідача, а саме умисного маніпулювання інформацією, що викликала у позивача емоційний обов`язок допомогти побратиму, ОСОБА_1 зазнав емоційної нестабільності та психологічного напруження, почуття приниження та зради, значного зниження рівня довіри до соціального оточення, тривалої тривожності через невизначеність щодо повернення боргу, погіршення загального психологічного стану та якості життя. Вказане свідчить про наявність прямого причинно-наслідкового зв`язку між неправомірними діями відповідача та моральними стражданнями, яких зазнав позивач, тому ОСОБА_1 просить стягнути з ОСОБА_2 також моральну шкоду та витрати на правову допомогу.

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який продовжено до 02.08.2026 року.

В судовому засіданні 20.07.2024 року представник позивача на позовних вимогах наполягав, просив задовольнити їх у повному обсязі з підстав зазначених у позовній заяві.

Відповідач у судове засідання 20.07.2026 року не з`явився, однак 05.05.2026 року до суду надіслав заяву про розгляд справи без його участі, також надав пояснення щодо залучення свідків, вказав, що викликані позивачем свідки не можуть бути допитані, так як усі розмови з позивачем велися у телефонному режимі, тому дані особи не можуть свідчити про обставини, що їм не відомі, або відомі зі слів ОСОБА_1 , зазначив, що особисто даних осіб не знає (а.с.124-129). 29.01.2026 року на адресу суду ОСОБА_2 надіслав відзив на позовну заяву, вказав, що заявлений позов ґрунтується на суб`єктивному тлумаченні позивачем особистих взаємовідносин сторін, без належного доказового підтвердження виникнення між ними цивільно-правових боргових зобов`язань. Між позивачем та відповідачем не укладався договір позики ні у письмовій, ні в усній формі. ОСОБА_2 не підписував жодних розписок, боргових документів, договорів, зобов`язань, а також не вчиняв жодних дій, які б свідчили про визнання боргу або намір його повернення. Відсутні правові підстави для визнання існування бідь-яких боргових зобов`язань між сторонами, твердження позивача є припущеннями, які не підтверджені належними і допустимими доказами. Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в минулому існували дружні відносини, у період проходження відповідачем лікування та перебування у складному психологічному стані, позивач керуючись міркуваннями людяності, дружньої підтримки, добровільно надав відповідачу допомогу, у тому числі фінансову. Надання такої допомоги здійснювалось без будь-яких умов щодо її повернення, не супроводжувалось домовленостями про строки чи порядок повернення коштів, не оформлювалось розписками, договорами чи іншими борговими документами та не мало на меті створення боргових правовідносин. Позивач не надав жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт заподіяння йому моральної шкоди, відсутній причинно-наслідковий зв`язок між будь-якими діями відповідача та заявленими позивачем моральними переживаннями, не доведено вину відповідача. З урахуванням викладеного відповідач просить у задоволенні позовної заяви відмовити у повному обсязі (а.с.92-99).

Допитаний у судовому засіданні 20.07.2026 року свідок ОСОБА_3 вказав, що являється товаришем позивача, разом навчалися, з ОСОБА_2 не знайомий, бачив його лише один раз у житті. Одного разу був свідком того, як ОСОБА_1 спілкувався у телефонному режимі з особою зазначеною в телефоні як « ОСОБА_4 », останній просив позивача надати йому грошові кошти у сумі 35000.00 грн. на операцію дочки. Зі слів позивача знає, що відповідач брав у ОСОБА_1 в борг кошти та повернув.

Допитаний у судовому засіданні 20.07.2026 року свідок ОСОБА_5 зазначив, що позивач є товаришем позивача, ОСОБА_2 бачив один раз у житті. ОСОБА_1 являється військовослужбовцем, якому ОСОБА_5 возив продукти, іншу допомогу, де познайомився з відповідачем. Зі слів позивача знає, що ОСОБА_2 неодноразово брав грошові кошти у позику в ОСОБА_1 , однак кошти не повернув.

Суд вважає зазначити, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Заслухавши представника позивача, врахувавши відзив на позов відповідача, заяву про розгляд справи без участі ОСОБА_2 , заслухавши свідків, вивчивши матеріали справи, оцінивши і проаналізувавши докази, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 2 Цивільно-процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до змісту ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду а також: усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно частини другої статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч.1 ст. 528 ЦК України, виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У цьому разі кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми ( договори).

Згідно частини першої та другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів. При цьому, факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 6-1967цс15, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів. Тому, у справах про стягнення боргу за договором позики, позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання, а суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Так, зі змісту заявлених вимог, обставин та правовідносин судом не вбачається за можливе визнати, що між сторонами наявні правовідносини, які передбачені вимогами чинного законодавства щодо стягнення суми боргу як заборгованості за договором позики. Тобто, долучені позивачем до позовної заяви банківські квитанції про переказ відповідачу грошових коштів не доводить отримання відповідачем від позивача грошових коштів безпосередньо у борг із зазначенням умов щодо строковості (зворотності) їх повернення.

Згідно ст.12, 81 ч.1 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Отже, дослідивши всі матеріали справи, суд вважає, що для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи, з метою правильного застосування ст.ст.1046, 1047 ЦК України, суд повинен виявити справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа.

Саме такий правовий висновок про застосування ст.ст.1046, 1047 ЦК України міститься в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, які, згідно зі ст.360-7 ЦПК України, є обов`язковими для всіх судів України.

Зокрема, як вбачається з правової позиції, сформованої Верховним Судом України у постанові від 02.07.2014 року, за наслідками розгляду справи № 6-79цс14, відповідно до норм ст.ст.1046, 1047 ЦК України, договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого, дійсно, вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

Розписка може бути підставою для стягнення грошей лише за умови, якщо між сторонами виникли правовідносини позики і кошти реально передавались боржнику (ВС/КЦС у справі № 753/11670/17 від 11.06.2021 року).

Разом з тим, надані позивачем банківські квитанції про грошові перекази на рахунок відповідача, які, на йому думку, є належним підтвердженням укладення договору позики, не можуть бути підтвердженням укладення між сторонами вищевказаного договору, оскільки з їх змісту вбачається факт фіксації операції по перерахуванню коштів, в той час коли відомості про строк зворотності (повернення) останні не містять, так само як і не містять відомості, що останній дані кошти отримав, безпосередньо у борг та зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики).

У платіжних документах не зазначено призначення платежу «позика», «борг», «поворотна фінансова допомога» або інше формулювання, яке б однозначно засвідчувало поворотний характер переданих коштів. Водночас, у всіх наданих платіжних інструкціях вказано – переказ власних коштів.

Таким чином, з огляду на те, що договір позики або розписка в матеріалах справи відсутні, яка в свою чергу, є безпосередній доказом та фактом укладання між сторонами договору позики, окрім цього, будь-які відомості щодо умов договору, відомості про передачу у власність другій стороні (позичальникові) грошових коштів або інших речей, які визначені родовими ознаками, зобов`язання позичальника повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості у визначені строки та у визначеному порядку, позивачем надані не були, що в даному випадку, дає суду підстави вважати, що заявлені вимоги в розумінні положень ст.ст.1046, 1047, 1049 ЦК України, як існування укладеного у письмовій формі між сторонами саме договору позики відсутні.

Зокрема, ВП ВС зазначила, що Верховний Суд послідовно додержується правової позиції про те, що роздруківки електронного листування не є ані письмовими доказами, ані електронними документами (копіями електронних документів) у розумінні ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». Постанова ВП ВС від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21.

Листування в месенджері, скріншоти яких було долучено стороною позивача на підтвердження існування боргових зобов`язань відповідача перед позивачем, суд оцінює критично, оскільки його зміст не може свідчити про існування усних договорів позики.

Суд окремо оцінює показання свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_5 . Свідок ОСОБА_3 особисто чув лише прохання особи, записаної у телефоні як « ОСОБА_4 », надати 35 000,00 грн на операцію, однак не чув домовленості про повернення цієї суми, строк чи порядок повернення. Інші відомості про борг йому відомі зі слів позивача. Свідок ОСОБА_5 також повідомив про позику також зі слів позивача. Такі показання не підтверджують узгодженого волевиявлення обох сторін на укладення договору позики, а з урахуванням статті 218 ЦК України не можуть бути покладені в основу висновку про вчинення правочину, для якого законом установлено письмову форму.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до положень ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, при зверненні до суду з позовом, саме на позивача покладається обов`язок з доведення належними, допустимими та достатніми доказами своїх позовних вимог з посиланням на матеріально-правову підставу своїх вимог.

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи встановлені під час судового розгляду обставини та відповідні їм правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу не знайшли свого підтвердження, а тому суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог, у зв`язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю.

Щодо вимог про стягнення подвійної облікової ставки НБУ, інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Частина друга статті 625 ЦК України передбачає обов`язок боржника сплатити інфляційні втрати та три проценти річних у разі прострочення виконання існуючого грошового зобов`язання. Застосування цієї норми потребує встановлення самого грошового зобов`язання, його розміру, настання строку виконання та факту прострочення.

Оскільки суд не встановив виникнення між сторонами договору позики та обов`язку відповідача повернути заявлену суму, відсутні підстави вважати відповідача таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання. Вимоги про стягнення подвійної ставки НБУ, інфляційних втрат і трьох процентів річних є похідними від основної вимоги та задоволенню не підлягають.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частина друга стаття 16 ЦК України).

Відповідно до частин першої - третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Частиною першою статті 1167 ЦК України визначено, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

З огляду на недоведеність порушення відповідачем будь-якого боргового зобов`язання, відсутня одна з необхідних умов цивільно-правової відповідальності — протиправність поведінки відповідача. Крім того, позивач не подав належних доказів факту та обсягу моральних страждань, причинного зв`язку між конкретними діями відповідача і заявленими переживаннями, а також не обґрунтував розмір компенсації 50 000,00 грн з урахуванням вимог розумності та справедливості. Сам факт виникнення спору і необхідність звернення до суду не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди. Тому ця вимога також задоволенню не підлягає.

За приписами ч.2 ст.141 ЦПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст. 141 ЦПК України у зв`язку із відмовою у задоволенні позову судові витрати необхідно залишити за позивачем, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 76-78, 141, 178, 247, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та моральної шкоди – залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з моменту його проголошення.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач – ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ).

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 22.07.2026 року.

Суддя І.А. Римар