Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №159/5226/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 159/5226/25 Головуючий у 1 інстанції: Грідяєва М. В.

Провадження № 22-ц/802/803/26 Доповідач: Бовчалюк З. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Бовчалюк З.А.,

суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,

з участю секретаря судового засідання Русинчук М.М.,

представників відповідача – Мельник В.М., Голярчук А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів, визнання недійсною додаткову угоду до кредитного договору за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 01 травня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до АТ КБ "Приватбанк" про захист прав споживачів, визнання недійсною додаткову угоду до кредитного договору, в якому просить визнати недійсною додаткову угоду від 21.11.2021 року до кредитного договору від 28.07.2006 року № VOKVGK00001001 з дати її укладання.

Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 01 травня 2026 року провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про захист прав споживачів, визнання недійсною додаткову угоду до кредитного договору – закрито.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить її скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» вважаючи оскаржувану ухвалу суду законною та правильною по суті, просив вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представників відповідача, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем 28.07.2006 р. було укладено кредитний договір №VOKVGK00001001. 21.11.2011 р. до даного кредитного договору сторони уклали додаткову угоду до кредитного договору №VOKVGK00001001 від 28.07.2006 р.

01.10.2017 позивач звернулася до суду з позовом до банку, у якому просила визнати недійсними пункти кредитного договору № VОКVGК00001001 від 28.07.2006 та визнати недійною додаткову угоду від 21.11.2011 року до кредитного договору № VОКVGК00001001 від 28.07.2006. Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 09.02.2021 року позов задоволено частково. Визнано недійсними пункти кредитного договору № VOKVGK00001001 від 28.07.2006: - п.1.1 в частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця у період сплати у розмірі 0,21% від суми виданого кредиту; - п.6.2 в частині сплати винагороди за здійснення банком додаткового моніторингу. - п.п.3.7, 6.3, 2.2.3 повністю. У решті позову відмовлено. Постановою Волинського апеляційного суду від 26.04.2021, за результатами розгляду апеляційної скарги банку, рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 09.02.2021 року змінено. Виключено з мотивувальної частини рішення суду посилання на пункт 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ від 10.05.2007 №168. У решті рішення суду залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 04.05.2022 рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 09.02.2021 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 і постанову Волинського апеляційного суду від 26.04.2021 залишено без змін.

З дослідженої в суді апеляційної інстанції позовної заяви ОСОБА_1 від 01.11.2017 року вбачається, що просячи суд визнати недійсною додаткову угоду, ОСОБА_1 покликалась на ст. 18, 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» та стверджувала про введення її в оману банком під час укладення такої угоди. Вказаним доводам судами надана відповідна правова оцінка та констатовано про законність додаткової угоди та відсутність підстав передбачених законом для визнання її недійсною

Тобто мотиви та підстави оскарження додаткової угоди від 21.11.2011 року до кредитного договору № VОКVGК00001001 від 28.07.2006. у даній позовній заяві є тотожними мотивам та підстав, яким надано вже відповідну правову оцінку у рішеннях, які набрали законної сили за позовами ОСОБА_2 .

У постанові Верховного Суду від 22 лютого 2024 року у справі №753/9247/23 (провадження № 61-1258св24) викладений наступний правовий висновок:

«Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Тлумачення змісту п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України свідчить, що підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) зазначила, що «згідно з п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Тобто, згідно з вказаним пунктом підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі» (пункти 26, 27).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що «необхідність застосування п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (ст. 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір».

Отже, суд закриває провадження у справі, якщо в позовах, які розглядалися судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Судом першої інстанції правильно було зазначено, що спір щодо недійсності цієї ж додаткової угоди між тими ж сторонами вже був розглянутий судами у справі № 159/4146/17, і рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 09.02.2021 року у тій справі набрало законної сили.

Повторно ініціювати спір про дійсність того самого правочину є порушенням принципу правової визначеності (res judicata). Розгляд справи судом зі спливом значного періоду часу не сумісний з нормами процесуального закону (частина друга статті 358 ЦПК України) і принципом правової визначеності Європейський суд з прав людини зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 40, ЄСПЛ, 3 квітня 2008 року).

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція); якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Позивач звернувшись з даним позовом фактично нівелює остаточне рішення суду у справі №159/4656/22 та у справі №159/4146/17 та як наслідок вимагає фактичного перегляду вказаних рішень суду.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та змісту самої апеляційної скарги, право ОСОБА_1 вже було захищене судом у цивільній справі № 159/4656/22.

Постановою Волинського апеляційного суду від 09.09.2024 р. у зазначеній справі з банку на користь позивачки вже стягнуто 5427 доларів США 23 центи сплаченої винагороди, як реституцію у зв`язку з визнанням пунктів кредитного договору недійсними.

Таким чином, майнові права позивача, які вона вважала порушеними внаслідок розрахунків за кредитом, вже повністю відновлені в іншому судовому провадженні.

Безпідставними є твердження позивача щодо переплати у сумі 3744.78 дол.

Судом встановлено, що відповідач провів зустрічне зарахування вимог в порядку ст. 601 ЦК України у справі №159/4656/22, що підтверджується постановою Волинського апеляційного суду від 26.01.2026 р де зазначено «Апеляційним судом встановлено, що відповідно до виписки по рахунку № по рахунку № НОМЕР_1 , відкритому на ім`я ОСОБА_1 , 31 грудня 2024 року зараховано 5427.23 доларів США в тіло кредиту суми сплаченої комісії за договором VOKVGK00001001 від 28 липня 2006 року (IRLVOLIF06SF5) згідно рішення суду. Заява банку про зарахування зустрічних однорідних вимог від 31 грудня 2024 року та додані до заяви судові рішення направлені банком на адресу ОСОБА_1 цінним листом з описом вкладення 23 січня 2025 року. Проведення зарахування суми 5427.23 долари США підтверджується випискою по рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 .

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність закриття провадження у справі у даній цивільній справі, оскільки наявне рішення суду, що набрало законної сили, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 є законною та обґрунтованою.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди позивача з висновками суду першої інстанції, є власним тлумаченням норм права та обставин справи, а тому не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права. Підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 01 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя:

Судді: