Рішення від 20 липня 2026 р. у справі №752/3629/26 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/3629/26

Провадження № 2/752/7683/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2026 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі: головуючого - судді -Машкевич К.В. , за участю секретаря - Касаткіної А.В., розглянувши в порядку спроеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, суд

В С Т А Н О В И В :

Позивач, від імені якого діє адвокат Волянюк Д.В., звернувся до суду з позовом і просить стягнути з відповідача 10 000, 00 доларів США боргу.

Посилається в позові на те, що 05 вересня 2025 року між позивачем та відповідачем був укладений договір позики, за умовами якого позивач передав відповідачу в борг 10 000, 00 доларів США.

Позика мала бути повернута відповідачем не пізніше 05грудня 2025 року.

Своїх зобов`язань за договором відповідач не виконав, борг не повернув.

З урахуванням цього, просить задовольнити позов.

Позов був зареєстрований судом 12 лютого 2026 року та відповідно до статті 33 ЦПК України було визначено склад суду.

Ухвалою суду від 25 лютого 2026 року в справі було відкрито провадження за правилами спрщеного позовного провадження без виклику сторін.

Сторонам була направлена копія ухвали про відкриття провадження.

Відповідно до інформації з Реєстру територіальної громади м.Києва, Єдиного державного демографічного реєстру та Державної міграційної служби України місце проживання відповідача не встановлено.

З урахуванням цього копія ухвали про відкриття провадження в справі була направлена відповідачу за останньою відомою адресою.

Відповідно до статті 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно з частиною 9 статті 10 ЦПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Велика Палата Верховного Суду в п.п.78 -82 постанови від 08 червня 2022 року в справі № 2-591/11 зазначила, зокрема, про необхідність застосування інституту аналогії (аналогії закону та аналогії права ).

Зазначені висновки стосуються як матеріального, так і процесуального права.

За таких підстав суд вважає за необхідне в порядку аналогії закону застосувати норму статті 128 ЦПК України, які регулюють порядок вручення судових повісток.

Відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

29 квітня 2026 року на офіційному веб-сайті судової влади України відповідача було повідомлено про навність справив провадженні суду.

Відповідно до статті 178 ЦПК України відповідачу був наданий строк для подання відзиву.

Відповідач своїм правом не скористався, відзив на позов не подав.

З урахуванням цього, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній доказами.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За правилами статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Судом встановлено, що 05 вересня 2025 року між сторонами був укладений договір позики.

Відповідно до пункту 2.1 договору позивач передав відповідачу в борг 10 000, 00 доларів США.

Пунктом 3.2. договору сторони дійшли згоди про повернення відповідачем боргу 05 грудня 2025 року.

Отримання позики в сумі 10 000, 00 доларів США відповідач підтвердив власноручною розпискою.

Позивач при зверненні до суду зазначив, що відповідач свої зобов`язання не виконав, борг не повернув.

Виходячи з положень частини 1 статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

В той же час, з точки зору закону, в разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

На підтвердження укладеного з відповідачем договору позики та передачу йому грошових коштів позивач долучив до позову копію договору позики та власноручну розписку відповідача.

Відповідно до статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність оригіналу боргової розписки у кредитора свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Відповідач не подавши відзив, виконання боргового зобов`язання не довів.

Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З договору позики та розписки відповідача про отримання грошових коштів вбачається, що ним було отримано в борг кошти в доларах США.

Це ж підтвердив і позивач при зверненні до суду.

Згідно із статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За змістом статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові в справі № 373/2054/16-ц від 16 січня 2019 року сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Велика Палата прийшла до висновку, що гривня, як національна валюта, є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

З матеріалів справи вбачається, що договірні зобов`язання сторін визначені в доларах США.

За змістом розписки у такій же валюті зобов`язання мало бути виконане.

Звертаючись до суду, позивач просить стягнути суму позики в доларах США.

З урахуванням цього, суд приходить до висновку про задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір при зверненні до суду.

Керуючись статтями 15,16, 524, 525, 533,1046, 1047, 1049, 1051 ЦК України, статтями 2, 4, 5, 10, 12, 13, 76 - 82, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України,суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Стягнути ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000, 00 доларів США боргу.

Стягнути ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4 341, 30 грн судового збору.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.В.Машкевич