Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №461/1206/21 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року

м. Київ

справа № 461/1206/21

провадження № 51-2751 км 25

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 62020140000001012 від 04 вересня 2020 року за обвинуваченням

ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , мешканця АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_8 на вирок Галицького районного суду м. Львова від 12 грудня 2024 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року стосовно ОСОБА_7 .

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Галицького районного суду м. Львова від 12 грудня 2024 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК, у зв`язку з недоведеністю в його діянні складу кримінального правопорушення та виправдано.

За обставин, детально викладених у вироку, орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_7 у тому, що він 02 вересня 2020 року близько 14:00, керуючи автомобілем «Range Rover», д.н.з. НОМЕР_1 (далі - Range Rover), рухаючись напроти буд. № 75 на вул. Дорошенка у м. Львові, повторно ігноруючи законні вимоги працівників поліції - інспекторів взводу № 1 роти № 2 батальйону № 2 УПП в Львівській області ДПП ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про зупинку транспортного засобу у зв`язку із вчиненим адміністративним правопорушенням, усвідомлюючи, що останні є працівниками патрульної поліції, з метою недопущення блокування його автомобіля, уникнення притягнення до адміністративної відповідальності та ігноруючи законну вимогу ОСОБА_11 про зупинення автомобіля і припинення протиправних дій, відмовився їх виконувати та продовжив вчиняти незаконні дії, а саме вивернув кермо керованого ним автомобіля Range Rover спершу ліворуч, здійснивши відповідний рух автомобіля, після чого, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, бажаючи перешкодити законній діяльності працівника правоохоронного органу, який знаходився при виконанні своїх службових повноважень та з метою уникнення відповідальності за скоєні неодноразові адміністративні правопорушення, розуміючи та бачачи, що ОСОБА_11 знаходиться на рівні передньої правої дверки автомобіля Range Rover, умисно різко вивернув кермо праворуч, розпочав рух та тим самим здійснив наїзд правим заднім колесом на ліву ногу (ступню) ОСОБА_9 , спричинивши останньому легкі тілесні ушкодження у вигляді забою м`яких тканини в ділянці лівого гомілкового ступневого суглобу та ступні.

Львівський апеляційний суд ухвалою від 09 квітня 2025 року вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_8 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_7 , призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Так, прокурор, наводячи детальні доводи щодо:

1) проведеної за клопотанням сторони захисту експертизи, зокрема посилається на те, що:

- суд першої інстанції безпідставно підтримав позицію сторони захисту про те, що наявність у діях ОСОБА_7 умислу на вчинення інкримінованого правопорушення можливо перевірити шляхом співставлення показань учасників провадження з висновком експерта щодо спроможності з технічної точки зору їх показань про обставини та механізм ДТП;

- призначення такої експертизи, на думку прокурора, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки згідно зі ст. 94 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) оцінка доказів є компетенцією суду і не може бути доручена експертам;

- згідно з висновком за результатами комплексної комісійної судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи від 16 вересня 2024 року № 5409-Е експертам не видалось можливим відповісти на поставлені судом запитання, однак наведені у дослідницькій частині висновку оціночні судження експертів були взяті місцевим судом до уваги;

- вказане експертне дослідження проводилось через 4 роки після події, а оглянуті автомобіль Range Rover та велосипед вже були відновлені;

2) факту нескладення протоколу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_7 , серед іншого, вказує, що:

- ця обставина жодним чином не перебуває у причинно-наслідковому зв?язку з інкримінованим ОСОБА_7 кримінальним правопорушенням;

- твердження місцевого суду щодо неналежних дій поліцейських, які не вжили жодних заходів щодо притягнення ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності за порушення ним ПДР, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону;

3) досліджених місцевим судом доказів, у тому числі, стверджує, що:

- при наявності суперечливих доказів, у судовому рішенні не зазначено та не мотивовано, чому суд взяв до уваги докази сторони захисту та відкинув докази сторони обвинувачення;

- суд першої інстанції не врахував в повній мірі і не надав об?єктивної та всебічної оцінки всім обставинам, які мали значення для доведення винуватості ОСОБА_7 ;

- наявність в діях ОСОБА_7 умислу, на думку прокурора, доведено дослідженими в ході судового розгляду доказами, зокрема відеозаписом з камери спостереження, показаннями самого обвинуваченого (згідно з якими, зокрема, він не заперечував факт ігнорування вимог поліції щодо зупинки), а також показаннями потерпілого ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_12 (які, серед іншого, пояснили, що ОСОБА_7 не виконав вимогу про зупинку та в подальшому, побачивши, як потерпілий випередив його автомобіль, умисно різко вивернув кермо ліворуч, розпочав рух та здійснив наїзд на його ногу);

4) відеозапису з камери спостереження, серед іншого, зазначає, що:

- суд першої інстанції не взяв до уваги та не надав мотивованої оцінки вказаному відеозапису, згідно з яким, на думку прокурора, спостерігається рух автомобіля Range Rover, його зупинка, під?їзд велопатруля (потерпілого ОСОБА_9 ) до правої передньої дверки цього автомобіля, продовження руху автомобіля при вивертанні ліворуч (з метою об?їхати велосипедиста) та рух (відскок) потерпілого ОСОБА_9 від вказаного автомобіля, який зупинився, наїхавши на колесо велосипеда;

- описані у вироку місцевого суду суперечливі показання потерпілого та свідка щодо їх місцезнаходження, а також неправдивість показань ОСОБА_7 спростовуються цим відеозаписом;

- суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання прокурора про дослідження такого відеозапису;

5) допущених, на його думку, порушень судом апеляційної інстанції, у тому числі, звертає увагу на те, що цей суд:

- порушуючи положення статей 94, 370, 419 КПК, своїх висновків належним чином не мотивував, з достатньою повнотою не перевірив усі доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення та не зазначив підстав, з яких визнав їх необґрунтованими;

- обмежився відображенням мотивів вироку місцевого суду, переліченням наведених у вироку доказів та загальним формулюванням про недоведеність винуватості ОСОБА_7 ;

- всупереч приписам статей 23, 94, 95 КПК, без об?єктивного з?ясування обставин, що підтверджені доказами, формально процитував вирок суду першої інстанції,

а рішення цього суду не відповідає викладеним у ст. 2 КПК завданням кримінального провадження.

Від учасників касаційного провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні:

- прокурор ОСОБА_5 підтримав касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 і просив її задовольнити;

- захисник ОСОБА_6 заперечував щодо задоволення касаційної скарги прокурора, просив оскаржувані судові рішення залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Щодо меж перегляду судом касаційної інстанції

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412?414 КПК.

Скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав неповноти судового розгляду (ст. 410 КПК) і невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним законом не передбачено.

Таким чином, Верховний Суд під час розгляду кримінального провадження позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доказам, перевіряти правильність такої оцінки та виходить лише з тих фактичних обставин, які були встановлені судами попередніх інстанцій.

З огляду на зазначене вище не є предметом перегляду в касаційному провадженні доводи касаційної скарги прокурора, які стосуються надання ним власної оцінки доказам, неповноти судового розгляду і невідповідності висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам кримінального провадження.

Щодо врахування судами попередніх інстанцій наявних у справі доказів

Як передбачено ст. 2 КПК, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Положення ст. 17 КПК регламентують, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.

За правилами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 94 КПК передбачено, що суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Наведені норми закону вимагають від суду здійснити ґрунтовну, всебічну оцінку сукупності всіх зібраних у справі доказів, зіставити їх між собою та зробити остаточний висновок на підставі повного обсягу всіх досліджених доказів.

Статтею 373 КПК встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.

Обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Оцінивши в сукупності всі досліджені докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, місцевий суд дійшов висновку, що надані стороною обвинувачення докази не доводять у своїй сукупності винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК, поза розумним сумнівом та обґрунтовано виправдав останнього.

Такого висновку місцевий суд дійшов на підставі безпосередньо досліджених у ході судового розгляду доказів, а саме показань обвинуваченого ОСОБА_7 .

Також суд першої інстанції дослідив надані стороною обвинувачення докази винуватості ОСОБА_7 , а саме показання потерпілого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 .

Крім цього, місцевий суд допитав свідків сторони захисту, а саме ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 .

Врахував суд першої інстанції і фактичні дані, що містяться у наданих стороною обвинувачення письмових доказах, а саме у:

- протоколі огляду місця ДТП від 02 вересня 2020 року, схемі та фототаблиці;

- протоколі огляду автомобіля Range Rover від 15 вересня 2020 року з відповідною ухвалою та фототаблицею;

- протоколі огляду велосипеду моделі bicycle Pride Marvel 2.0 (далі - велосипед) від 16 вересня 2020 року з фототаблицею;

- протоколах слідчих експериментів від 11 листопада 2020 року з відповідними фототаблицями, проведених з потерпілим ОСОБА_9 та свідками ОСОБА_10 , ОСОБА_17 ;

- супровідному листі Управління СБУ у Львівській області щодо повернення дисків з відеозаписами слідчому Другого слідчого відділу управління ТУ ДБР, розташованого у м. Львові, з відповідним носієм, на якому зафіксовано відеозаписи з нагрудних камер поліцейських, які прибули 02 вересня 2020 року на повідомлення про наїзд на потерпілого;

- акті технічного стану транспортного засобу від 16 листопада 2020 року щодо наявних внаслідок ДТП, яка мала місце 02 вересня 2020 року, механічних пошкоджень на велосипеді;

- рішенні № 38 начальника управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції;

- матеріалах виконання доручення Львівського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції з наявними фотоматеріалами, які фіксують рух автомобіля Range Rover із вул. Рилєєва на вул. Матейка та рух поряд з цим транспортним засобом велосипеда з поліцейським, а також матеріали щодо фіксації ДТП на вул. Дорошенка;

- протоколі огляду оптичного DVD-R диску від 15 вересня 2020 року з відповідним додатком;

- протоколах проведення додаткових слідчих експериментів від 01 грудня 2020 року з потерпілим ОСОБА_9 та свідком ОСОБА_10 ;

- висновку комплексної комісійної судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи від 16 вересня 2024 року № 5409-Е.

Суд першої інстанції також допитав експертів ОСОБА_22 та ОСОБА_23 .

З висновками місцевого суду щодо недоведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення погодився і суд апеляційної інстанції.

Перевіряючи вирок суду першої інстанції в порядку апеляційної процедури за апеляційною скаргою сторони обвинувачення, цей суд, серед іншого, вказав, що місцевий суд:

- відповідно до ст. 94 КПК оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення;

- повно, всебічно, неупереджено та об`єктивно дослідив усі обставини кримінального провадження і дав правильну оцінку дослідженим доказам;

- належним чином мотивував свої висновки щодо дослідження та оцінки доказів;

- докладно навів підстави для виправдання обвинуваченого та мотиви, з яких відкинув докази обвинувачення;

- прийняв законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення про недоведеність вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК.

Вказані вище висновки судів попередніх інстанцій є належним чином обґрунтованими та вмотивованими.

З огляду на зазначене доводи касаційної скарги сторони обвинувачення, які стосуються порушень судами попередніх інстанцій вимог ст. 94 КПК, є безпідставними.

Разом з цим, колегія суддів уважає за необхідне зауважити, що доводи касаційної скарги прокурора зводяться до надання ним власної оцінки доказам, що, як вже було зазначено вище, ураховуючи положення статей 433, 438 КПК, не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.

Щодо проведеної за клопотанням сторони захисту експертизи

Колегія суддів зауважує, що з огляду на положення частин 1, 2, 5, 6 ст. 22, ч. 1 ст. 242, частин 1 - 3 ст. 243, п. 1 ч. 1 ст. 244, частин 1, 2 ст. 332 КПК (у редакціях, чинних на час вирішення клопотання про призначення судової комплексної автотехнічної транспортно-трасологічної експертизи), сторона захисту не позбавлена можливості самостійно залучити експерта або звернутися до слідчого судді чи судді з клопотанням про проведення експертизи. При цьому вирішення питання про призначення експертизи за клопотанням сторони захисту належить до дискреційних повноважень суду.

Як видно з матеріалів провадження, судом першої інстанції під час судового розгляду було задоволено клопотання сторони захисту та призначено судову комплексну автотехнічну транспортно-трасологічну експертизу.

У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_8 наводить доводи (аналогічні доводами його апеляційної скарги), які стосуються проведеної за клопотанням сторони захисту експертизи.

Спростовуючи доводи апеляційної скарги прокурора щодо неможливості призначення експертизи з метою перевірки обґрунтованості обвинувачення та наявності умислу обвинуваченого, оскільки згідно зі ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, суд апеляційної інстанції зауважив, що, призначаючи експертне дослідження, місцевий суд виходив з того, що:

- усунення розбіжностей показань потерпілого та обвинуваченого є дієвою запорукою проведення об`єктивного судового розгляду, адже відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь;

- для перевірки показань учасників процесу необхідні спеціальні знання, оскільки такі показання необхідно перевірити на предмет їх спроможності з технічної точки зору;

- співставлення показань учасників процесу з висновком експерта, який має спеціальні знання, може забезпечити повноту та об`єктивність судового розгляду.

З огляду на такі висновки місцевого суду, суд апеляційної інстанції вказав про безпідставність та невідповідність дійсним обставинам справи доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення в цій частині.

Що стосується тверджень прокурора про те, що експертами не видалось можливим відповісти на поставлені судом запитання, однак наведені в дослідницькій частині цього висновку оціночні судження експертів взяті до уваги судом, суд апеляційної інстанції, посилаючись на:

- положення статей 101, 102 КПК;

- Інструкцію про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень і Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджені Наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5,

зауважив, що дослідницька частина висновку експерта містить експертну оцінку результатів проведеного експертом дослідження, а не оціночне судження останнього.

При цьому суд апеляційної інстанції наголосив на тому, що норми кримінального процесуального законодавства не заборонять суду враховувати експертну оцінку результатів дослідження навіть за умови того, що експерту не вдалось відповісти на поставлене судом запитання.

Водночас суд апеляційної інстанції вважав безпідставними доводи прокурора в тій частині, що експертне дослідження проведено через 4 роки після події, у зв`язку з чим оглянуті автомобіль та велосипед вже були відновлені, оскільки, як зазначив цей суд, експертом було не тільки обстежено транспортні засоби, але й досліджено:

- протокол огляду місця та фотознімки з місця події;

- протокол слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_9 ;

- протоколи огляду автомобіля Range Rover та велосипеда;

- акт технічного стану транспортних засобів від 16 листопада 2020 року;

- відеозаписи зі стаціонарних камер спостереження м. Львова.

На переконання колегії суддів, такі висновки суду апеляційної інстанції є належним чином обґрунтованими та вмотивованими.

Ураховуючи наведене вище, доводи касаційної скарги прокурора в цій частині не свідчать про порушення судами попередніх інстанцій вимог КПК під час призначення експертизи.

Щодо доведеності обвинувачення

У касаційній скарзі прокурор стверджує, що наявність в діях ОСОБА_7 умислу доведено дослідженими в ході судового розгляду доказами.

Згідно з формулюванням обвинувачення, яке пред`явлене ОСОБА_7 , він умисно різко вивернув кермо праворуч, розпочав рух та тим самим здійснив наїзд правим заднім колесом на ліву ногу (ступню) ОСОБА_9 , спричинивши останньому легкі тілесні ушкодження у вигляді забою м`яких тканини в ділянці лівого гомілкового ступневого суглобу та ступні.

Отже, на переконання колегії суддів, центральним питанням у цій справі було встановлення змісту суб`єктивної сторони діяння ОСОБА_7 , тому судам попередніх інстанцій необхідно було з`ясувати, керувався водій наміром травмувати ОСОБА_9 чи наїзд на ногу став необережним наслідком маневру, який порушив правила безпечного водіння.

Диспозиція ч. 2 ст. 345 КК передбачає кримінальну відповідальність за умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків.

Об`єктивна сторона цього злочину полягає у заподіянні побоїв, а також легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень працівнику правоохоронного органу у зв`язку з виконанням ним службових обов`язків. Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння побоїв чи тілесних ушкоджень.

Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується виключно умисною формою вини, у зв`язку з чим для кваліфікації дій особи за ч. 2 ст. 345 КК судом має бути доведено, що тілесні ушкодження працівнику правоохоронного органу були заподіяні умисно.

При цьому, інтелектуальна ознака прямого умислу полягає у тому, що суб`єкт усвідомлює фактичну сторону своїх дій, зокрема те, що він своєю протиправною поведінкою заподіює тілесні ушкодження працівнику правоохоронного органу, у зв`язку із виконанням останнім службових обов`язків, а вольова ознака передбачає наявність бажання на їх заподіяння та настання відповідних суспільно небезпечних наслідків.

Колегія суддів наголошує на принциповій правовій різниці між суб`єктивною стороною порушення ПДР та умисного злочину проти особи. За своєю правовою природою недотримання правил безпеки руху є необережним діянням, де ставлення водія до можливих наслідків характеризується самовпевненістю або недбалістю, а не умислом.

Спроба обвинувачення кваліфікувати дорожній інцидент за ч. 2 ст. 345 КК лише на тій підставі, що водій рухався без належної обачності, є неприпустимим розширенням меж кримінального закону.

Ретельно оцінивши надані сторонами докази, місцевий суд, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що встановлені в ході розгляду справи обставини вказують на недоведення у діях ОСОБА_7 суб`єктивної сторони інкримінованого кримінального правопорушення.

Водночас колегія суддів уважає за необхідне зазначити, що доводи касаційної скарги сторони обвинувачення, які стосуються безпідставності посилання місцевого суду на факт нескладення протоколу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_7 , є обґрунтованими, однак в цілому не є такими, що спростовують законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій щодо недоведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК.

При цьому, на переконання колегії суддів, касаційна скарга сторони обвинувачення не містить переконливих доводів, які б дали Суду підстави поставити під сумнів вказаний вище висновок судів попередніх інстанцій, а оскаржувані прокурором судові рішення містять детальний аналіз доказів обох сторін, у тому числі щодо їхнього суб`єктивного сприйняття конфлікту.

Як вказав місцевий суд, фактично розбіжність позиції сторони захисту та прокурора стосується наявності чи відсутності фактів, на яких ґрунтується обвинувачення, інтерпретації та тлумачення сукупності наведених доказів у контексті доведення вини та наявності складу інкримінованого кримінального правопорушення у діях ОСОБА_7 .

Зокрема, суд першої інстанції вважав такою, що не знайшла свого підтвердження в ході судового розгляду та викликає обґрунтований сумнів, наведену у формулюванні обвинувачення мету, а саме недопущення блокування автомобіля.

Так, місцевий суд наголосив, що ОСОБА_7 , побачивши велосипед і поліцейського після зіткнення, зупинився і залишився на місці події до прибуття інших поліцейських та слідчо-оперативної групи, у зв`язку з чим, на думку цього суду, є незрозумілим те, чому, маючи на меті «недопущення блокування автомобіля», ОСОБА_7 припинив рух, коли поліцейський фактично вже не міг перешкодити йому залишити місце події, оскільки транспортний засіб останнього був пошкоджений.

Крім цього, оцінюючи позицію сторони обвинувачення, яка наголошувала, зокрема, на тому, що поліцейські могли ініціювати питання притягнення ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності навіть при залишенні ним місця зупинки, суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_7 , в силу наявної у нього юридичної освіти та навичок роботи, які прямо пов`язані із юриспруденцією, міг усвідомлювати, що навіть за умови залишення місця ДТП його може бути притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення ПДР.

При цьому місцевий суд зважив на те, що стороною обвинувачення не озвучено жодної логічної або мінімально обґрунтованої версії щодо того, навіщо останньому вчиняти кримінальне правопорушення (відповідальність за яке значно серйозніша, ніж відповідальність за порушення ПДР, а саме обмеженням волі на строк до 5 років або позбавленням волі на той самий строк), аби уникнути відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, санкцією якого передбачено накладення штрафу в розмірі 340 грн.

Також суд першої інстанції звернув увагу на те, що досліджені в ході судового розгляду докази містять розбіжності, ставлять під обґрунтований сумнів формулювання обвинувачення, і у своїй сукупності не доводять винуватість ОСОБА_7 та вказують на наявність обґрунтованих сумнівів.

Зокрема, як зазначив місцевий суд, згідно з наданими у судовому засіданні показаннями ОСОБА_7 , він, під`їжджаючи до перехрестя, відчув, що заднім колесом автомобіля наїхав на якусь перешкоду, а оскільки швидкість руху була незначною через дорожній затор, одразу зупинився та подивився в бокове дзеркало, де побачив, що біля заднього правого колеса його автомобіля лежить велосипед, а поряд із ним стоїть співробітник поліції. Також звертав увагу на те, що його автомобіль має подвійне скління та тонування бокових вікон, які під час руху були зачинені, в салоні автомобіля були ввімкнені музика та клімат-контроль, у зв`язку з чим він не бачив співробітника поліції ОСОБА_9 , не чув його вимог про зупинку та не спілкувався з останнім.

Водночас суд першої інстанції зазначив, що показання потерпілого ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_10 містять протиріччя та не узгоджуються між собою, оскільки у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_9 зазначав, що він під`їхав з правої сторони до передніх дверей автомобіля Range Rover, натомість під час проведення додаткового слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_10 останній вказав, що після початку руху автомобіля праворуч він почув крик свого напарника, який розташовувався з правої сторони вказаного транспортного засобу навпроти заднього правого колеса.

Також, як вказав суд першої інстанції, потерпілий ОСОБА_9 стверджував, що коли під`їхав до автомобіля Range Rover, вікно передніх правих дверей цього автомобіля було привідчинене, тому він повідомив водію про необхідність зупинки, водночас з відеозапису проведення додаткового слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_10 від 01 грудня 2020 року видно, що цей свідок стверджував, що вікно автомобіля Range Rover було зачинене.

Крім цього місцевий суд звернув увагу, що під час проведення аналогічної слідчої дії за участі потерпілого ОСОБА_9 поняті однозначно не вказали, що змогли розібрати слова потерпілого при зачинених вікнах та увімкненому радіо в салоні автомобіля.

Звернув суд першої інстанції і на наявні розбіжності в показаннях потерпілого ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_10 щодо самого механізму завдання ушкоджень потерпілому, оскільки згідно з відеозаписами проведення додаткових слідчих експериментів за їх участі потерпілий ОСОБА_9 зазначив, що після початку руху праворуч автомобіль Range Rover наїхав заднім правим колесом йому на ліву ступню, від чого він почав падати, кинув велосипед та відскочив, а автомобіль наїхав заднім правим колесом на переднє колесо велосипеда та зупинився, натомість свідок ОСОБА_10 вказав, що після того, як автомобіль розпочав рух праворуч, він об`їхав його ззаду та побачив, що ОСОБА_9 лежить на проїзній частині, а його нога знаходиться під заднім колесом автомобіля.

Погодився місцевий суд і з доводами сторони захисту щодо можливого впливу на об`єктивність відтворення обставин того, що для проведення слідчих експериментів було залучено автомобіль іншої марки та моделі, з іншими технічними характеристиками, ніж автомобіль, яким керував обвинувачений.

Також місцевий суд зважив на те, що свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , як і інші свідки, не були очевидцями наїзду автомобіля Range Rover на потерпілого ОСОБА_9 , а інформація про обставини даної події більшості свідків відома зі слів потерпілого та свідка ОСОБА_10 .

За таких обставин, суд першої інстанції вважав, що, крім показань самого потерпілого, які містять суперечності, інших належних та допустимих доказів, які спростовують показання обвинуваченого, стороною обвинувачення не надано.

Крім цього, суд першої інстанції наголосив на тому, що з метою ретельної та об`єктивної перевірки доказів у справі, зокрема показань потерпілого та обвинуваченого, було призначено судову комплексну автотехнічну транспортно-трасологічну експертизу.

Так, місцевий суд зважив на те, що з мотивувальної частини висновку експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення комплексної комісійної судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи від 16 вересня 2024 року № 5409-Е, серед іншого, видно, що, ураховуючи відсутність:

- фіксації на місці події, окрім транспортних засобів, будь-яких слідових даних, перш за все слідів коліс транспортних засобів, потертостей, подряпин, осипів уламків частин і деталей транспортних засобів, лусочок фарби, осипів ґрунту тощо;

- на поверхнях частин і деталей задньої частини правої сторони кузова на автомобілі Range Rover будь-яких пошкоджень, утворення яких характерне для контактування з велосипедом, коли останній знаходився у вертикальному або близькому до такого положенні;

- на момент огляду, на поверхнях частин і деталей службового велосипеда марки Pride пошкоджень, які могли бути утворені внаслідок наїзду (контактування) з достатньо масивним твердим предметом (перешкодою), яким міг бути інший транспортний засіб, коли велосипед знаходився у вертикальному або близькому до нього положенні;

- встановлених контактуючих пар, деталей транспортних засобів, що може бути пов`язано із контактуванням заднього правого колеса автомобіля Range Rover із переднім колесом службового велосипеда в момент, коли останній знаходився вже у горизонтальному положенні, лежачи на правому боці на проїзній частині дороги;

- можливості спостереження особливостей розвитку механізму наїзду на відеозапису камери спостереження у зв`язку із наявністю перешкод між відеокамерою та об`єктами події;

оцінити з технічної точки зору спроможність показань потерпілого ОСОБА_9 щодо обставин та механізму ДТП не видається можливим.

Також суд першої інстанції вказав, що допитані в судовому засіданні експерти ОСОБА_22 та ОСОБА_23 , кожен окремо, підтримали власний висновок та зазначили, що:

- в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про характер руху автомобіля Range Rover, який зазначено в обвинувальному висновку, а саме різкий рух праворуч після зупинки та наїзд на велосипед потерпілого;

- будь-яких слідових даних, зокрема слідів коліс транспортних засобів, потертостей, подряпин, осипів уламків частині і деталей транспортних засобів, лусочок фарби, осипів ґрунту тощо на проїзній частині вулиці, на ділянці ДТП не виявлено і не зафіксовано;

- на транспортних засобах відсутні сліди, характерні для їх контактування у спосіб, відображений в обвинувальному акті, а жодних ознак усунення таких слідів на автомобілі Range Rover виявлено не було.

Також місцевий суд зазначив, що у протоколі огляду:

- автомобіля Range Rover відсутнє посилання на виявлення чи встановлення під час огляду технічних чи будь-яких інших ушкоджень даного транспортного засобу;

- велосипеда відсутнє посилання на виявлені пошкодження чи несправності.

Крім цього, суд першої інстанції наголосив на тому, що на оглянутих судом відеозаписах з камер спостереження не зафіксовано особливості розвитку механізму наїзду та характер руху автомобіля Range Rover, який зазначено в обвинувальному акті, а саме різкий рух праворуч після зупинки та наїзд на велосипед потерпілого.

При цьому місцевий суд звернув увагу на те, що стороною обвинувачення надано для дослідження відеоматеріали з нагрудних камер велопатруля, який прибув на місце після ДТП, натомість матеріали справи не містять відеоматеріалів або запитів на їх витребування з нагрудних камер ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які, за твердженням останніх, спілкувалися з ОСОБА_7 та переслідували його під час виконання службових обов`язків.

На переконання колегії суддів Верховного Суду, такі висновки судів попередніх інстанцій у цілому є належним чином обґрунтованими та вмотивованими.

Отже, з огляду на такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій, доводи касаційної скарги сторони обвинувачення щодо наявності в діях ОСОБА_7 умислу на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК, не знайшли свого підтвердження в ході касаційного розгляду.

Ураховуючи наведене вище, колегія також вважає безпідставними і доводи касаційної скарги прокурора про те, що суд першої інстанції:

- не зазначив та не мотивував, чому взяв до уваги докази сторони захисту та відкинув докази сторони обвинувачення;

- не врахував в повній мірі і не надав об?єктивної та всебічної оцінки всім обставинам, які мали значення для доведення винуватості ОСОБА_7 ;

- не взяв до уваги та не надав мотивованої оцінки відеозапису з камер спостереження, яким, на його думку, спростовуються суперечливі (як зазначено у вироку місцевого суду) показання потерпілого та свідка, а також неправдивість показань ОСОБА_7 .

Стосовно допущення судом апеляційної інстанції істотних порушень вимог кримінального процесуального закону

У касаційній скарзі прокурор посилається на те, що суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання прокурора про дослідження відеозапису з камер спостереження.

Однією з відмінних рис між порядком розгляду кримінального провадження судом першої та судом апеляційної інстанцій є те, що останній не повинен у кожному разі заново досліджувати встановлені у провадженні обставини.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, при наявності клопотання учасників судового провадження та за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Виходячи із засади безпосередності дослідження доказів, закріпленої в п. 16 ч. 1 ст. 7 та ст. 23 КПК, апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж та, яку надав суд першої інстанції, крім випадку, якщо докази, надані сторонами у кримінальному провадженні, були безпосередньо досліджені під час перегляду рішення в суді апеляційної інстанції.

Не погоджуючись із вироком місцевого суду, прокурор ОСОБА_8 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, а також клопотанням про повторне дослідження доказів, поданим в порядку ч. 3 ст. 404 КПК, в якому просив дослідити відеозаписи зі стаціонарної камери спостереження.

Відмовляючи в задоволенні клопотання прокурора, суд апеляційної інстанції, зокрема, послався на те, що сама по собі незгода прокурора із висновками місцевого суду, яких цей суд дійшов на підставі досліджених доказів, не може бути безумовною підставою для повторного дослідження тих самих доказів апеляційним судом, наголосивши на тому, що, підтримуючи подане клопотання, прокурор не навів жодних підстав, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК.

Водночас суд апеляційної інстанції вказав, що будь-яких порушень під час дослідження доказів місцевим судом чи неповноти у цьому питанні не встановлено, у зв`язку з чим відсутні виключні підстави для повторного їх дослідження.

Такі висновки суду апеляційної інстанції є належним чином обґрунтованими та вмотивованими, оскільки, як убачається з матеріалів кримінального провадження:

- звертаючись з апеляційною скаргою та клопотанням, сторона обвинувачення не наводила доводів, що відеозаписи з камер спостереження досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями;

- зі змісту технічного звукозапису судового засідання від 09 квітня 2025 року видно, що прокурор хоча і підтримував подане клопотання, однак сам вказував про відсутність підстав для повторного дослідження доказів.

За таких обставин суд апеляційної інстанції, обмежившись у рішенні аналізом доказів, безпосередньо досліджених і сприйнятих місцевим судом, не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду, оскільки, з огляду на зазначене вище, не було встановлено підстав для їх повторного дослідження та іншої оцінки цим доказам, ніж та, яку їм дав суд першої інстанції, апеляційний суд не давав.

У касаційній скарзі прокурор також наводить доводи, які стосуються того, що суд апеляційної інстанції своїх висновків належним чином не мотивував, з достатньою повнотою не перевірив усі доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення та не зазначив підстав, з яких визнав їх необґрунтованими.

Однак в ході касаційного розгляду колегією суддів суду касаційної інстанції встановлено, щосуд апеляційної інстанції, переглянувши апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_8 , у цілому дав належну оцінку викладеним у ній доводам і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність залишення її без задоволення. До того ж тих істотних порушень процесуального закону, які би могли бути підставою для скасування вироку місцевого суду, судом апеляційної інстанції установлено не було.

Колегія суддів уважає, що ухвала суду апеляційної інстанції загалом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги, які стосуються допущення судом апеляційної інстанції істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, є безпідставними.

Ураховуючи наведене вище, інші доводи касаційної скарги прокурора в цілому не спростовують законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень судів попередніх інстанцій.

Висновки Верховного Суду за результатами касаційного розгляду

Оскільки закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, а тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, не встановлено, відсутні обґрунтовані підстави для задоволення касаційної скарги прокурора щодо скасування вироку місцевого суду та ухвали суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_7 .

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Галицького районного суду м. Львова від 12 грудня 2024 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року стосовно ОСОБА_7 - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3