Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №274/2308/20 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року

м. Київ

справа № 274/2308/20

провадження № 51-2865 км 25

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12020060000000001 від 01 січня 2020 року за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_7 , на вирок Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 19 листопада 2024 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 22 квітня 2025 року стосовно ОСОБА_7 .

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 19 листопада 2024 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Також цим вироком задоволено частково цивільні позови потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та стягнуто з ОСОБА_7 на користь:

- ОСОБА_8 200 000 грн моральної шкоди та 11 836,22 грн матеріальної шкоди;

- ОСОБА_9 200 000 грн моральної шкоди;

- ОСОБА_10 200 000 грн моральної шкоди.

За обставин, детально викладених у вироку, ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 286 КК, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили загибель кількох осіб, а також спричинили іншій потерпілій тілесні ушкодження середньої тяжкості, з огляду на таке.

Як установив суд, 31 грудня 2019 року близько 12:00, керуючи технічно справним автомобілем «Citroen C-Crosser», реєстраційний номер НОМЕР_1 (далі - Citroen), рухаючись по правій смузі руху проїзної частини вул. Луганської в с. Романівка Бердичівського району в напрямку м. Бердичева Житомирської області, перевозячи пасажирів ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , у світлу пору доби, в умовах достатньої видимості, у населеному пункті, по прямій горизонтальній ділянці дороги, поблизу будинку № 54, водій ОСОБА_7 , порушуючи пункти 1.5, 2.3 «б», 10.1 та 11.3 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), проявив безпечність і неуважність до дорожньої обстановки та її змін, невірно оцінив дорожню обстановку, не врахував дорожніх умов, перед зміною напрямку руху не переконався у тому, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, виїхав на смугу зустрічного для себе руху, де, продовжуючи свій рух, допустив зіткнення передньою частиною керованого ним транспортного засобу з передньою частиною зустрічного автомобіля «ВАЗ-21214», реєстраційний номер НОМЕР_2 (далі - ВАЗ), під керуванням водія ОСОБА_13 , який рухався у зустрічному напрямку по своїй смузі руху в сторону с. Гардишівка Бердичівського району, перевозячи пасажирів ОСОБА_8 і ОСОБА_14 , та який не мав технічної можливості своїми односторонніми діями уникнути зіткнення транспортних засобів з моменту виникнення небезпеки для його руху.

Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) ОСОБА_13 та ОСОБА_14 отримали тілесні ушкодження, які належать до категорії тяжких тілесних ушкоджень як небезпечних для життя, що спричинили смерть і знаходяться в прямому причинному зв`язку з їх смертю, а ОСОБА_8 - тілесні ушкодження, які належать до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості як такі, що викликали тривалий розлад здоров`я і не є небезпечними для життя.

Порушення водієм ОСОБА_7 вимог пунктів 1.5, 2.3 «б», 10.1 та 11.3 ПДР знаходиться у прямому причинному зв`язку зі створенням аварійної обстановки, виникненням даної ДТП та її наслідками.

Житомирський апеляційний суд ухвалою від 22 квітня 2025 року вирок місцевого суду залишив без зміни.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону й неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_7 , призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх вимог захисник з підстав, детально викладених у касаційній скарзі, зазначає, що:

- суд першої інстанції, всупереч ст. 22 Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК), допустив порушення принципів змагальності та об?єктивності, а також рівності учасників справи, що, на його думку, призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення;

- суд апеляційної інстанції, не перевіривши доводи апеляційної скарги, належним чином не мотивувавши свої висновки, обмежився лише формальним перерахуванням доказів і загальним твердженням про доведеність винуватості засудженого та не усунув допущених місцевим судом помилок;

- суди попередніх інстанцій допустили порушення ст. 94 КПК, не взяли до уваги доводи сторони захисту, натомість надали перевагу доводам сторони обвинувачення, а висновки цих судів ґрунтуються на припущеннях.

Так, захисник, наводячи детальні доводи щодо:

1) вихідних даних, які, на його думку, не відповідають фактичним обставинам, а також розбіжностей в показаннях свідків та потерпілої, зокрема посилається на те, що:

- суд першої інстанції не взяв до уваги, що в протоколі огляду місця події неправильно зафіксовані обставини ДТП, що зумовило допущення помилок під час формування вихідних даних для проведення експертиз і помилок під час формування їх висновків;

- відображення і заміри осипу уламків в схемі огляду місця події не відповідають фактичним обставинам, оскільки осип уламків і скла автомобіля ВАЗ знаходяться на смузі руху автомобіля Citrоen;

- під час дослідження доказів убачається суттєва розбіжність та суперечність фактичним обставинам ДТП пояснень свідків та потерпілої ОСОБА_8 з поясненнями інших учасників, а також з тими показаннями, які вона надавала під час проведення слідчих дій;

- допущені при складанні схем до протоколу огляду місця події та слідчого експерименту з потерпілою порушення призвели до зазначення недостовірних вихідних даних для проведення експертиз, зазначення нічим не підтверджених і нічим не перевірених вихідних даних щодо характеру руху обох автомобілей, що, на думку захисника, дає підстави вважати зазначені докази неналежними та недопустимими;

- суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки показанням свідка ОСОБА_15 , яка, зокрема, пояснила, що пасажир автомобіля ВАЗ по телефону комусь повідомляла, що їх автомобіль викинуло на інший автомобіль;

- місцевий суд безпідставно відмовив у проведенні додаткової комісійної комплексної експертизи, яка б, на думку захисника, могла усунути сумніви щодо дій обох учасників ДТП.

Зокрема, щодо висновку судової транспортно-трасологічної експертизи від 28 січня 2020 року № 11/2-3, захисник, у тому числі, зазначає, що:

- висновки цієї експертизи є помилковими, у зв`язку з чим, в сукупності з іншими неточностями, місцевим судом було помилково встановлено місце зіткнення в смузі руху автомобіля ВАЗ;

- надаючи оцінку вказаному висновку, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою доводи сторони захисту, що фактично зіткнення могло бути на смузі руху автомобіляCitrоen, оскільки початок осипу уламків знаходиться саме на смузі руху автомобіля ОСОБА_7 ;

- під час допиту судовий експерт не надавав роз?яснення щодо вказаного вище висновку, у зв`язку з чим сумніви не були усунені.

Крім того, щодо висновку судової комплексної комісійної транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи від 17 березня 2020 року № 571/823/20-25/11/2-159 захисник, серед іншого, звертає увагу на таке:

- висновки цієї експертизи ґрунтуються на помилкових вихідних даних, які, не зважаючи на клопотання сторони захисту, не були перевірені під час судового розгляду;

- твердження у вказаному вище висновку, що місце зіткнення автомобілів знаходиться на смузі руху автомобіля ВАЗ, не відповідає дійсності;

- графічна схема цієї експертизи не має жодного доказового значення через помилковість замірів і вихідних даних, на підставі яких формувалась;

2) показань свідка ОСОБА_16 , серед іншого, вказує, що суд першої інстанції:

- проігнорував клопотання захисника про відкладення судового засідання та допитав свідка ОСОБА_16 за його відсутності, чим порушив право на захист;

- залишив поза увагою, що цей свідок, зокрема, категорично зазначала, що безпосередньо до моменту зіткнення автомобіль Citroen рухався у своїй смузі руху і напрямку руху не змінював,

а суд апеляційної інстанції:

- залишив поза увагою обставину проведення допиту свідка за відсутності захисника;

- відмовив у перевірці показань цього свідка як шляхом повторного допиту, так і шляхом прослуховування відеозапису судового засідання;

3) цивільного позову, у тому числі, стверджує, що:

- суд першої інстанції ухвалив рішення про стягнення витрат на відшкодування моральної шкоди незаконно, з порушенням вимог процесуального та матеріального права;

- в діях ОСОБА_17 відсутня вина, а вимог щодо відшкодування збитків, в обґрунтуванні яких потерпілі ставили належність йому у володінні і користуванні джерела підвищеної небезпеки як підставу стягнення завданої шкоди, потерпілими не заявлялось.

Від учасників касаційного провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні:

- захисник ОСОБА_6 підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити;

- прокурор ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника, просив оскаржувані судові рішення залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позицію учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Щодо меж перегляду судом касаційної інстанції

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412?414 КПК.

Скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав неповноти судового розгляду (ст. 410 КПК) і невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним законом не передбачено.

Таким чином, Верховний Суд під час розгляду кримінального провадження позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доказам, перевіряти правильність такої оцінки та виходить лише з тих фактичних обставин, які були встановлені судами попередніх інстанцій.

З огляду на зазначене вище не є предметом перегляду в касаційному провадженні доводи касаційної скарги захисника, які стосуються надання ним власної оцінки доказам, зокрема висновкам судової транспортно-трасологічної експертизи від 28 січня 2020 року № 11/2-3, судової комплексної комісійної транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи від 17 березня 2020 року № 571/823/20-25/11/2-159, а також неповноти судового розгляду і невідповідності висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам кримінального провадження, у тому числі про те, що:

- суд першої інстанції не взяв до уваги, що в протоколі огляду місця події неправильно зафіксовані обставини ДТП, що, на думку сторони захисту, зумовило допущення помилок під час формування вихідних даних для проведення експертиз та помилок під час формування їх висновків;

- відображення і заміри осипу уламків в схемі огляду місця події не відповідають фактичним обставинам, оскільки осип уламків і скла автомобіля ВАЗ знаходяться на смузі руху автомобіля Citrоen;

- під час дослідження доказів убачається суттєва розбіжність та суперечність фактичним обставинам ДТП пояснень свідків та потерпілої ОСОБА_8 з поясненнями інших учасників, а також з тими показаннями, які вона надавала під час проведення слідчих дій;

- згідно з протоколом слідчого експерименту, потерпіла ОСОБА_8 зазначила місце зіткнення автомобілів у смузі руху автомобіля ВАЗ на відстані 3,7 м від рогу будинку № 54, а також вказала, що бачила як автомобіль Citrоen виїхав на їх смугу руху на відстані 109 м, однак відповідно до схеми огляду місця події початок осипу починається на відстані 4 м від рогу будинку, що свідчить про помилку потерпілої щонайменше на 7,5 м.

Щодо врахування судами попередніх інстанцій наявних у справі доказів

За правилами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 94 КПКпередбачено, що суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Наведені норми закону вимагають від суду здійснити ґрунтовну, всебічну оцінку сукупності всіх зібраних у справі доказів, зіставити їх між собою та зробити остаточний висновок на підставі повного обсягу всіх досліджених доказів.

Як убачається з матеріалів провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК на підставі доказів, досліджених і перевірених під час судового розгляду й оцінених відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Так, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд першої інстанції врахував показання обвинуваченого ОСОБА_7 , який не визнав вини у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, при цьому під час виступу з останнім словом прочитав, що не виїжджав на зустрічну смугу руху в с. Романівка, а автомобіль ВАЗ виїхав на зустрічну смугу внаслідок заносу при об`їзді вибоїни. Також зазначив, що при проведенні експертизи не взято до уваги, що переднє скло автомобіля ВАЗ було зафіксовано по центру проїзної частини дороги, що, на його думку, підтверджує зіткнення автомобілів на смузі руху автомобіля Citrоen. Вказав, що висновок щодо зіткнення автомобілів зроблено на підставі концентрації пластмаси та зсуву автомобіля ВАЗ, що суперечить погодним умовам, а у вихідних даних експерту було вказано, що дорожнє покриття мокре, однак воно було в снігу («каша»), тому, на його думку, після розльоту автомобілів автомобіль ВАЗ сунувся по асфальтобетонному покриттю, не залишивши сліду, і лише при зсуві на узбіччя залишив слід заднього колеса.

Крім того, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд першої інстанції врахував показання потерпілих:

- ОСОБА_8 (дружини ОСОБА_13 ), яка, серед іншого, пояснила, що дорожнє покриття було без ям, на дорозі снігу не було, але покриття мокре. Вказала, що їхали по своїй смузі руху, а у якийсь момент побачила автомобіль Citrоen, який їхав їм назустріч по їхній смузі за 10 - 15 м. Напрямок руху перед зіткненням їх автомобіль не змінював, абсолютно впевнена, що чоловік не виїжджав на зустрічну смугу руху;

- ОСОБА_10 (сина ОСОБА_14 ), який, у тому числі, вказав, що приїхав на місце ДТП, дорога була без вибоїн, опадів не було, лежав сніг, але проїзна частина мала наїжджену колію, яка була мокрою;

- ОСОБА_9 (матері ОСОБА_13 ), яка, зокрема, зазначила, що не була очевидицею подій, однак зателефонувала невістці, яка розповіла, що вони їхали по своїй стороні і ОСОБА_7 в`їхав прямо у них. Також зауважила, що зі слів мешканців села, в якому проживає ОСОБА_7 , знає, що це вже четверта аварія, у якій останній винуватий, однак раніше він уникав відповідальності.

У суді першої інстанції також було допитано свідків:

- ОСОБА_16 (жительку с. Романівка), яка, у тому числі, пояснила, що її будинок розташований на стороні вулиці, яка веде у бік м. Бердичева, а вікна її будинку від проїзної частини знаходяться за 80 м. Вказала, що на дорозі ніби не лежав сніг і колії не було. Стояла біля вікна, їй було добре видно дорогу. Побачила, як з села у бік міста їхав білий автомобіль (Сітроен) по її стороні вулиці, з міста у бік села також їхав автомобіль. Зазначила, що самого ДТП не бачила, однак почула сильний удар та побігла на місце події;

- ОСОБА_15 (жительку с. Романівка), яка, зокрема, пояснила, що з вікна свого будинку (від якого до дороги 30-35 м) побачила, як по правій смузі дороги з села на місто їхав білий автомобіль (Citrоen). Зауважила, що звернула увагу саме на цей автомобіль, бо він їхав повільно і ближче до правого краю дороги. Коли відвернулась, почула удар, самого зіткнення не бачила. Вийшовши на вулицю, чула як водій автомобіля ВАЗ кричав щось ніби: «Рятуйте, нас викинуло». Зауважила, що на дорозі є дві ями, але не на смузі руху, а біля неї, наїждженої колії на снігу на дорозі не було;

- ОСОБА_12 (пасажирку автомобіля Citrоen), яка, серед іншого, пояснила, що їхали по своїй смузі, різких маневрів автомобіль не здійснював. Опадів та ожеледиці не було. Зазначила, що самого ДТП не пам`ятає, оскільки втратила свідомість;

- ОСОБА_11 (сина ОСОБА_7 ), який, зокрема, зазначив, що була погана погода (слята, ожеледиця). Їхали на автомобілі Citrоen по своїй смузі руху. Сидів на передньому пасажирському сидінні, самого моменту зіткнення не бачив, оскільки писав повідомлення у телефоні.

Поряд з цим, місцевий суд урахував показання свідків:

- ОСОБА_18 , який, серед іншого, пояснив, що 31 грудня 2019 року рухався на автомобілі зі швидкістю 100 км/год, дорожнє покриття було засніжене, але вже було виїжджено колії. У дзеркало заднього виду побачив автомобіль Citrоen, який їхав лівим колесом по колії зустрічної смуги руху, а правим колесом по колії його смуги, піджимав, але не обганяв, рухався з такою ж швидкістю. Зазначив, що в подальшому обігнав автомобіль, який рухався між ним і Citrоen, тому на Citrоen він вже уваги не звертав. Розминувся з автомобілем ВАЗ під керуванням ОСОБА_13 , який рухався нешвидко, у своїй смузі руху. Очевидцем ДТП він не був, але повернувся на місце події після дзвінка знайомого. Вказав, що осип уламків був найбільше біля правого узбіччя смуги руху автомобіля ВАЗ;

- ОСОБА_19 , який, серед іншого, пояснив, що їхав у автомобілі із ОСОБА_18 , слідкував за дорогою. Перед ними їхав автомобіль Citrоen, поведінка якого на дорозі була неадекватною, займав обидві смуги дороги, не даючи обігнати. Вказав, що їхали за цим автомобілем, у подальшому його обігнали, а він продовжував їхати за ними, однак за його рухом він вже не слідкував. За 100-150 м до місця ДТП вони розминулися з автомобілем ВАЗ під керуванням ОСОБА_13 , який їхав нешвидко, на зустрічну смугу не виїжджав. Коли він повернуся, на місці ДТП були уламки, більше на смузі руху автомобіля ВАЗ. Зауважив, що вибоїн на дорозі не було, була яма наузбіччі, але ОСОБА_20 до неї не доїхав. Також зазначив, що ОСОБА_8 казала, що у них врізалася машина;

- ОСОБА_21 (жителя с. Романівка), який, зокрема, вказав, що його домоволодіння знаходиться на відстані 30 м від дороги, на якій сталася ДТП, до нього ближче смуга руху з м. Бердичева. Пояснив, що невелика вибоїна була на самому краю проїзної частини, легковий автомобіль міг легко її об`їхати по своїй смузі руху. Зазначив, що опадів не було, лежав мокрий сніг, але «каші» на дорозі не було. Також вказав, що почув глухий удар і побіг на місце події, де потерпіла говорила: «Він їде на нас, на що чоловік відповідав - він розвернеться». Зауважив, що концентрація уламків на місці ДТП була на смузі руху ближче до його домогосподарства;

- ОСОБА_22 (племінника ОСОБА_13 ), який, серед іншого, пояснив, що приїхав на місце події, де на його запитання щодо обставин події ОСОБА_13 відповів, що інший водій просто їхав йому назустріч по його смузі руху. Також цей свідок вказав, що концентрований осип уламків був на смузі автомобіля ВАЗ. Дорожнє покриття на місці ДТП було неслизьким, хоча де-не-де був сніг;

- ОСОБА_23 (понятого), який, серед іншого, пояснив, що на місці ДТП вибоїн чи ям не бачив. Дорожнє покриття було без снігу, ожеледиці, хоча і мокре. Слідчий зачитував протокол огляду місця події вголос, були зазначені достовірні відомості, зауважень до протоколу ні у кого не було;

- ОСОБА_24 (понятого), який, зокрема, пояснив, що дорога була мокрою. Слідчий описав те, що було на місці ДТП. На дорожньому покритті ям, вибоїн не було, була вибоїна на правому узбіччі. Слідчий прочитав протокол, учасники підписали, зауважень ні у кого не було.

Допитав місцевий суд і експерта ОСОБА_25 , який, серед іншого, пояснив, що показання ОСОБА_26 є технічно неспроможними. Вказав, що наявність осипу скла лівої дверки автомобіля ВАЗ на дорожньому покритті очевидно стало наслідком зіткнення з цим автомобілем, однак зауважив, що неможливо спрогнозувати, чому і як при цьому полетіло скло вікна, а на місці події є набагато більша концентрація осипу скла і уламків. Зазначив, що після зіткнення автомобілів відбулося їх розкручування, при цьому деталі летіли у різні сторони, неможливо спрогнозувати куди саме. Під час визначення місця зіткнення бралася до уваги вся інформація, зокрема, сліди бічного зсуву колеса, концентрація осипу скла та уламків, які прямо вказали на місце зіткнення. Також експерт наголосив, що у результаті контакту транспортних засобів, які рухаються, виникає концентрований осип між ними і цей осип знаходиться у безпосередній близькості від місця зіткнення та ніяк не може бути на значній відстані від нього чи переміщатися. Зауважив, що виявлений на місці події концентрований осип скла та уламків абсолютно точно не міг з`явитися після зіткнення на смузі руху автомобіля Citrоen, оскільки розташований на значній відстані від такої смуги.

Суд першої інстанції дослідив і зібрані у кримінальному провадженні письмові докази, у тому числі дані:

- листа Житомирського ЦГМ від 02 січня 2020 року № 23/105/24-2020, зі змісту якого місцевий суд, серед іншого, установив, що 31 грудня 2019 року станом на 11:00 у Бердичівському районі було малохмарно, температура повітря 4.8°С тепла. Метеорологічна видимість 10 км. Опади та інші атмосферні явища не відмічались;

- протоколу огляду місця ДТП зі схемою, фототаблицею та компакт-диском до нього, зі змісту якого місцевий суд, зокрема, установив, що покриття дороги в районі ДТП мокре. По напрямку до с. Гардишівка та прилеглого до нього узбіччя сконцентровано осипи скла та полімерних матеріалів транспортних засобів, а також на прилеглому узбіччі до смуги руху по напрямку до с. Гардишівка зафіксовано слід бічного зсуву автомобіля ВАЗ, який закінчується безпосередньо перед правим переднім колесом вказаного автомобіля;

- протоколів слідчого експерименту з ОСОБА_7 та потерпілою ОСОБА_8 від 25 січня та 12 лютого 2020 року відповідно зі схемами та фототаблицями до них;

- висновку судової транспортно-трасологічної експертизи від 28 січня 2020 року № 11/2-3, зі змісту якого місцевий суд установив, що з технічної точки зору місце зіткнення автомобіля Citrоen та автомобіля ВАЗ розташоване в межах розташування осипу скла та полімерних уламків транспортних засобів, більш точно вказати місце зіткнення неможливо у зв`язку з відсутністю характерної слідової інформації, на підставі якої можливо надати категоричний висновок;

- висновку судової комплексної комісійної транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи від 17 березня 2020 року № 571/823/20-25/11/2-159, зі змісту якого місцевий суд установив, що з технічної точки зору місце зіткнення автомобілів Citrоen та ВАЗ знаходилось в районі зафіксованих осипу скла та полімерних матеріалів, тобто на смузі руху в напрямку до с. Гардишівка, де праве переднє колесо автомобіля ВАЗ знаходилось на правому узбіччі, на відстані 1,4 м від краю проїзної частини, тобто, враховуючи габаритну ширину автомобіля ВАЗ 1,68 м, можна стверджувати, що автомобіль ВАЗ в момент первинного контакту майже повністю знаходився на правому узбіччі. З технічної точки зору показання потерпілої ОСОБА_8 щодо місця зіткнення не суперечать предметно-слідовій інформації, зафіксованій в ході огляду місця події та схемі до нього. З технічної точки зору показання ОСОБА_7 щодо місця зіткнення є технічно необґрунтованими. З урахуванням вихідних даних та проведеного дослідження причиною створення аварійної обстановки й виникнення цієї ДТП слід вважати невідповідність дій водія ОСОБА_7 вимогам пунктів 10.1, 11.3 ПДР.

Оцінивши в сукупності всі досліджені докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, місцевий суд дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 286 КК, а саме у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили загибель кількох осіб, а також спричинили іншій потерпілій тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Так, суд першої інстанції зазначив, що, незважаючи на невизнання вини ОСОБА_7 , його винуватість повністю підтверджується сукупністю зібраних та досліджених у судовому засіданні доказів.

Зокрема, місцевий суд зауважив, що ні з протоколу, ні зі схеми та фототаблиці, ні під час перегляду відеозапису огляду місця події не вбачається у безпосередній близькості до місця ДТП наявності будь-якої вибоїни на проїзній частині.

При цьому, твердження ОСОБА_7 про те, що ДТП сталася на його смузі руху, він не виїжджав на зустрічну смугу руху, суд першої інстанції розцінив як захисну позицію, спрямовану на уникнення кримінальної відповідальності, а також зауважив, що така позиція суперечить абсолютно усім об`єктивним джерелам доказування.

Так, суд першої інстанції звернув увагу на те, що протоколом огляду місця події зі схемою, фототаблицею та відеозаписом до нього чітко зафіксовано слідову інформацію, на яку учасники жодним чином вплинути не могли, та саме з цієї слідової інформації встановлено об`єктивну картину перебігу подій.

Зокрема, місцевий суд вказав, що на місці ДТП, у тому числі, зафіксовано концентрований осип скла та уламків (виключно на смузі руху автомобіля ВАЗ і узбіччі, що до неї прилягає), і слід бічного зсуву правого переднього колеса цього автомобіля (на правому узбіччі її смуги руху).

Наведені сліди, на переконання суду першої інстанції, беззаперечно вказують, що автомобіль ВАЗ рухався у своїй смузі руху, під час зіткнення правими колесами був на правому узбіччі, а автомобіль Citrоen відповідно був у зустрічній для себе смузі руху.

При цьому місцевий суд зауважив, що:

- за будь-якого іншого перебігу подій поява таких слідів у таких місцях є фізично неможливою, оскільки концентрація осипу відбувається у місці найбільшого прикладання енергії (зіткнення), у той час, як окремі деталі, уламки можуть розлітатися у різних напрямках, у тому числі, внаслідок рикошетів;

- слід бічного зсуву колеса також виникає саме у момент зіткнення у результаті поперечного зсуву транспортного засобу при екстремальному навантаженні і він взагалі ніяк не міг би виникнути на правому узбіччі, якщо б зіткнення було на зустрічній для автомобіля ВАЗ смузі руху.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції вказав, що ці безсумнівні обставини у сукупності з іншими (зокрема, характером пошкоджень транспортних засобів) лягли в основу декількох висновків експертів, а їх висновки про механізм і обстановку ДТП є категоричними.

З висновками місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення погодився і суд апеляційної інстанції.

Перевіряючи вирок суду першої інстанції в порядку апеляційної процедури за апеляційною скаргою сторони захисту, суд апеляційної інстанції, серед іншого, вважав безпідставними посилання захисника на неправильну фіксацію слідової інформації в протоколі огляду місця події, оскільки, як зазначив цей суд:

- як протокол огляду місця події, так і схема підписані всіма учасниками слідчої дії без жодних зауважень та застережень;

- допитані в судовому засіданні поняті підтвердили, що були присутні на місці події при проведенні всіх замірів, знайомилися з протоколом та схемою, підписали їх, тим самим засвідчивши достовірність відображених у протоколі огляду місця події та схемі даних.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважав, що вина ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК, підтверджується сукупністю доказів, оцінених місцевим судом у відповідності до вимог ст. 94 КПК з точки зору належності, допустимості та достовірності.

Вказані вище висновки судів попередніх інстанцій є належним чином обґрунтованими та вмотивованими.

Водночас Верховний Суд ураховує усталену практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами попередніх інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

ЄСПЛ указав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, § 58).

Отже, з огляду на такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій, є безпідставними доводи касаційної скарги захисника про те, що суди попередніх інстанцій:

- допустили порушення ст. 94 КПК, не взяли до уваги доводи сторони захисту, натомість надали перевагу доводам сторони обвинувачення, а висновки цих судів ґрунтуються на припущеннях;

- залишили поза увагою доводи сторони захисту про те, що фактично зіткнення могло бути на смузі руху автомобіля Citrоen, оскільки початок осипу уламків знаходиться саме на смузі руху автомобіля ОСОБА_7 .

Щодо доводів касаційної скарги про неналежність та недопустимість доказів

Відповідно до ч. 1 ст. 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Положеннями ч. 2 цієї статті встановлено, що процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Згідно з ч. 1 ст. 85 КПК належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Частиною 1 ст. 86 цього Кодексу передбачено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

При цьому положеннями вказаної норми процесуального закону визначено перелік діянь, що свідчать про істотні порушення прав людини й основоположних свобод, та підстави для визнання доказів недопустимими.

У касаційній скарзі захисник стверджує, що допущені порушення при складанні схем до протоколу огляду місця події та слідчого експерименту з потерпілою призвели до зазначення недостовірних вихідних даних для проведення експертиз, зазначення нічим не підтверджених і нічим не перевірених вихідних даних щодо характеру руху обох автомобілей, що, на його думку, дає підстави вважати зазначені докази неналежними та недопустимими.

Однак, на переконання колегії суддів, наводячи доводи в цій частині, захисник не зазначає, яким саме чином вказане:

- ураховуючи висновки судів попередніх інстанцій щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 та безпідставність посилань сторони захисту на неправильну фіксацію слідової інформації, з огляду на сукупність усіх здобутих у справі доказів, у тому числі дані протоколу огляду місця події, які під час його складання ніким не оспорювалися, перешкодило судам першої та апеляційної інстанцій ухвалити законні й обґрунтовані рішення;

- відповідно до ст. 87 КПК призвело до допущення істотного порушення прав і свобод ОСОБА_7 .

При цьому, як убачається з матеріалів провадження, доводи сторони захисту щодо неналежності та недопустимості висновків експертиз були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Так, суд апеляційної інстанції вказав, що місцевий суд відповідно до вимог ст. 85 КПК вважав належними висновки експертиз, оскільки вони підтверджували існування обставин, що підлягали доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мали значення для кримінального провадження, а також достовірність та можливість використання інших доказів.

Водночас, вказавши про відсутність порушень вимог процесуального закону під час отримання доказів, суд апеляційної інстанції не вбачав підстав для визнання висновків проведених у цьому кримінальному провадженні експертиз недопустимими доказами.

З огляду на зазначене, а також ураховуючи такі висновки суду апеляційної інстанції, відсутні підстави для висновку про неналежність та недопустимість доказів, у тому числі висновків експертиз, у зв`язку з чим касаційна скарга захисника в цій частині задоволенню не підлягає.

Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що, посилаючись на те, що висновки судової комплексної комісійної транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи від 17 березня 2020 року № 571/823/20-25/11/2-159 ґрунтуються на помилкових вихідних даних, отриманих під час досудового розслідування, які, незважаючи на клопотання сторони захисту, не були перевірені під час судового розгляду, сторона захисту не зазначає, які саме клопотання були заявлені в цій частині, а також не наводить обґрунтувань, що місцевим судом було безпідставно відмовлено у задоволенні таких клопотань.

Висновки Верховного Суду щодо кваліфікації дій засудженого

Беручу до уваги вказане вище, колегія суддів уважає, що кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 286 КК, з урахуванням обсягу висунутого обвинувачення, досліджених місцевим судом доказів та встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, є правильною, а його вина у вчиненні цього кримінального правопорушення - доведеною поза розумним сумнівом.

Щодо клопотання захисника призначення додаткової комісійної комплексної експертизи

У касаційній скарзі захисник посилається на те, що місцевий суд безпідставно відмовив у проведенні додаткової комплексної транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи з урахуванням вихідних даних, які були отримані під час судового розгляду, та яка б, на його думку, могла усунути сумніви щодо дій обох учасників ДТП.

Положеннями кримінального процесуального закону визначено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом (ч. 1 ст. 22 КПК). Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 22 КПК). Захист здійснюється підозрюваним або обвинуваченим, його захисником або законним представником (ч. 5 ст. 22 КПК). Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків (ч. 6 ст. 22 КПК).

Відповідно до ч. 1 ст. 242 КПК (у редакції, чинній на час вирішення клопотання про призначення додаткової комплексної транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи) установлено, що експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, яких залучають сторони кримінального провадження або слідчий суддя за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених ст. 244 цього Кодексу, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Не допускається проведення експертизи для з`ясування питань права.

Положеннями частин 1 - 3 ст. 243 КПК визначено, що експерт залучається у разі наявності підстав для проведення експертизи за дорученням сторони кримінального провадження. Сторона захисту має право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов`язкової. Експерт може бути залучений слідчим суддею за клопотанням сторони захисту у випадках та в порядку, передбачених ст. 244 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 244 КПК передбачено, що сторона захисту має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про проведення експертизи у разі, якщо для вирішення питань, що мають істотне значення для кримінального провадження, необхідне залучення експерта, проте сторона обвинувачення не залучила його або для вирішення залученим стороною обвинувачення експертом поставлені запитання, що не дозволяють дати повний та належний висновок з питань, для з`ясування яких необхідне проведення експертизи, або існують достатні підстави вважати, що залучений стороною обвинувачення експерт внаслідок відсутності у нього необхідних знань, упередженості чи з інших причин надасть або надав неповний чи неправильний висновок.

Згідно з ч. 1 ст. 332 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторін кримінального провадження або потерпілого за наявності підстав, передбачених ст. 242 цього Кодексу, має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам.

Відповідно до ч. 2 ст. 332 КПК суд має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам незалежно від наявності клопотання, якщо: суду надані кілька висновків експертів, які суперечать один одному, а допит експертів не дав змоги усунути виявлені суперечності; під час судового розгляду виникли підстави, передбачені ч. 2 ст. 509 цього Кодексу; існують достатні підстави вважати висновок експерта (експертів) необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає інші обґрунтовані сумніви в його правильності.

Отже, з огляду на наведені вище положення КПК, сторона захисту не позбавлена можливості самостійно залучити експерта або звернутися до слідчого судді чи судді з клопотанням про проведення експертизи. При цьому вирішення питання про призначення повторної експертизи за клопотанням сторони захисту належить до дискреційних повноважень суду.

Як видно з матеріалів провадження, під час судового розгляду в суді першої інстанції стороною захисту було заявлено клопотання про призначення додаткової комплексної транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи, в задоволенні якого місцевим судом було відмовлено.

Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції звернув увагу на те, що у березні 2024 року захисник попросив час для підготовки клопотання про призначення такої експертизи, однак так і не подав такого клопотання, а у серпні відмовився від нього, водночас у наступному судовому засіданні (24 жовтня 2024 року) таке клопотання все ж з`явилося, при цьому з проханням призначити проведення експертизи у найбільш завантаженій експертній установі в Україні, де черга на роки вперед.

За таких обставин місцевий суд, уважаючи клопотання захисника спрямованим на затягування судового розгляду, а також таким, яке за своєю суттю зводилося до оцінки висновків експертів щодо місця зіткнення і постановки питання, чи був би винуватим ОСОБА_7 , якщо б ДТП сталася на його смузі руху, а не до перевірки якихось нових обставин, і взагалі не потребувало якихось нових додаткових спеціальних знань, наголосив, що з наявних висновків експертиз цілком очевидно, що якщо ДТП сталося на смузі руху ОСОБА_7 , то він не винуватий у цій ДТП, однак, як зазначив цей суд, об`єктивна слідова інформація нікуди не зникне, а відповідно до неї ДТП беззаперечно сталася на зустрічній для водія ОСОБА_7 смузі руху.

Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що сторона захисту не була позбавлена можливості повторно реалізувати своє право на звернення до суду з таким клопотанням або самостійно залучити експерта на договірних умовах для проведення експертизи з дотриманням положень чинних нормативно-правових актів, які б, серед іншого, забезпечували дотримання гарантій допустимості таких висновків.

У касаційній скарзі захисник також стверджує, що судовий експерт ОСОБА_25 під час допиту не надавав роз?яснення щодо складеного ним висновку судової транспортно-трасологічної експертизи від 28 січня 2020 року № 11/2-3, у зв`язку з чим, на думку сторони захисту, сумніви не були усунені.

Однак, як видно з матеріалів провадження, судовий експерт ОСОБА_25 за клопотанням сторони захисту був допитаний місцевим судом щодо висновку судової комплексної комісійної транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи від 17 березня 2020 року № 571/823/20-25/11/2-159, складеного судовими експертами ОСОБА_25 та ОСОБА_27 , а, наводячи такі доводи, захисник не вказує, яким чином зазначене перешкодило чи могло перешкодити судам попередніх інстанцій ухвалити законні й обґрунтовані судові рішення з огляду на те, що цей експерт проводив обидві експертизи, а сторона захисту не була позбавлена можливості поставити експерту запитання щодо висновку судової транспортно-трасологічної експертизи від 28 січня 2020 року № 11/2-3.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що зазначені вище доводи касаційної скарги захисника не є такими, що спростовують законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК.

Щодо показань свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_15 .

У касаційній скарзі сторона захисту, серед іншого, посилається на те, що:

- суд першої інстанції залишив поза увагою, що свідок ОСОБА_16 , зокрема, категорично зазначала, що безпосередньо до моменту зіткнення автомобіль Citroen рухався у своїй смузі руху і напрямку руху не змінював;

- суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки у сукупності з іншими доказами показанням свідка ОСОБА_15 , яка, зокрема, пояснила, що пасажир автомобіля ВАЗ по телефону комусь повідомляла, що їх автомобіль викинуло на інший автомобіль.

Як убачається з матеріалів провадження, суд апеляційної інстанції вважав необґрунтованими доводи апеляційної скарги захисника (аналогічні доводам його касаційної скарги) щодо наявності суттєвих розбіжностей в показаннях свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_15 .

Спростовуючи доводи апеляційної скарги захисника в цій частині, суд апеляційної інстанції констатував, що показання вказаних свідків не містять суперечностей з показаннями потерпілої та інших свідків.

Водночас суд апеляційної інстанції зауважив, що свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_15 не були безпосередніми очевидцями ДТП, у зв`язку з чим не можуть повідомити розташування транспортних засобів один відносно одного та відносно елементів на дорозі в момент їх контактування.

Такі висновки судів попередніх інстанцій, на переконання колегії суддів, у цілому є належним чином обґрунтованими та вмотивованими.

Також колегія суддів уважає за необхідне зазначити, що, наводячи вказані вище доводи щодо показань свідка ОСОБА_16 , сторона захисту не зазначає, яким чином показання цього свідка, ураховуючи те, що вона не була безпосереднім очевидцем події та не фіксувала наслідків ДТП, істотно впливають на розгляд справи з огляду на сукупність інших досліджених місцевим судом доказів.

У касаційній скарзі сторона захисту також стверджує, що суд першої інстанції, не зважаючи на клопотання захисника про відкладення судового засідання, допитав свідка ОСОБА_16 за його відсутності, а суд апеляційної інстанції відмовив у перевірці показань цього свідка як шляхом повторного допиту, так і шляхом прослуховування відеозапису судового засідання.

При цьому на обґрунтування своєї позиції в цій частині, захисник посилається на рішення ЄСПЛ у справі «Відал проти Бельгії», в якому, як зазначає сторона захисту, Суд вказав, що відсутність можливості поставити запитання свідкові порушує право обвинуваченого на справедливий суд, і, відповідно, проведення допиту свідка без участі захисника, який подав клопотання про відкладення, має бути розцінено як порушення права на захист, що позбавило захисника поставити питання, які у своїй сукупності могли вплинути на прийняття судом іншого рішення, що є підставою для визнання отриманих доказів недопустимими.

Колегія суддів звертає увагу на те, що посилання сторони захисту на вказане вище рішення ЄСПЛ є нерелевантним, оскільки обставини вказаної захисником справи суттєво відрізняються від обставин у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_7 .

Так, у наведеній захисником справі ЄСПЛ констатував порушення права на справедливий суд у зв`язку з відмовою суду апеляційної інстанції задовольнити клопотання про виклик та допит свідків сторони захисту.

Натомість, у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_7 свідок ОСОБА_16 була допитана.

Водночас, спростовуючи доводи апеляційної скарги захисника щодо порушення, на його думку, права на справедливий суд під час проведення допиту свідка ОСОБА_16 , суд апеляційної інстанції вказав на їх безпідставність, при цьому зауважив, що:

- за наявності клопотання захисника про відкладення судового засідання сам ОСОБА_7 не заперечував проти проведення засідання та допиту свідка;

- стороною захисту не було ініційовано додатковий (повторний) допит свідка ОСОБА_16 з мотивів невідповідності проведеного допиту за відсутності захисника.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що участь захисника у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_7 , з огляду на положення ст. 52 КПК, не є обов`язковою.

Також колегія суддів уважає за необхідне зауважити, що однією з відмінних рис між порядком розгляду кримінального провадження судом першої та судом апеляційної інстанцій є те, що останній не повинен у кожному разі заново досліджувати встановлені у провадженні обставини.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, при наявності клопотання учасників судового провадження та за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Виходячи із засади безпосередності дослідження доказів, закріпленої в п. 16 ч. 1 ст. 7 та ст. 23 КПК, апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж та, яку надав суд першої інстанції, крім випадку, якщо докази, надані сторонами у кримінальному провадженні, були безпосередньо досліджені під час перегляду рішення в суді апеляційної інстанції.

Не погоджуючись із вироком місцевого суду, захисник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою.

Проте, як убачається з матеріалів провадження, захисник не заявляв клопотання в порядку ч. 3 ст. 404 КПК про повторне дослідження доказів та не наводив доводів стосовно того, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.

Як убачається з матеріалів провадження, суд апеляційної інстанції надав оцінку показанням свідка ОСОБА_16 , викладеним у вироку місцевого суду, та які зафіксовані на копії технічного звукозапису судового засідання, у сукупності з іншими зібраними у цьому кримінальному провадженні доказами, зазначивши про відсутність суттєвих розбіжностей у її показаннях.

Також колегія суддів зауважує, що, звертаючись з апеляційною скаргою та наводячи у ній власну версію показань свідка ОСОБА_15 , сторона захисту:

- не зазначала, що суд першої інстанції у вироку невірно виклав показання цього свідка;

- не заявляла клопотання про повторне дослідження доказів з цих підстав;

- не наводила доводів про те, що такі докази досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.

За таких обставин суд апеляційної інстанції, обмежившись у рішенні аналізом доказів, безпосередньо досліджених і сприйнятих місцевим судом, не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду, оскільки, з огляду на зазначене вище, не було встановлено підстав для їх повторного дослідження та іншої оцінки цим доказам, ніж та, яку їм дав суд першої інстанції, апеляційний суд не давав, а своє рішення в цій частині мотивував, у тому числі, з урахуванням сукупності інших здобутих у справі доказів.

Ураховуючи наведене вище, доводи касаційної скарги захисника в цій частині не свідчать про таке істотне порушення вимог кримінального процесуального кодексу, яке перешкодило чи могло перешкодити судам попередніх інстанцій постановити законні й обґрунтовані судові рішення щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 та правильності кваліфікації його дій.

Щодо цивільних позовів

У касаційній скарзі захисник стверджує, що суд першої інстанції ухвалив рішення про стягнення витрат на відшкодування моральної шкоди незаконно, з порушенням вимог процесуального та матеріального права.

Обґрунтовуючи свою позицію в цій частині, захисник посилається на те, що в діях ОСОБА_17 відсутня вина, а вимог щодо відшкодування збитків, в обґрунтуванні яких потерпілі як підставу стягнення завданої шкоди ставили належність йому у володінні і користуванні джерела підвищеної небезпеки, потерпілі не заявляли.

Згідно із ч. 1 ст. 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Частиною 5 цієї статті передбачено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 КПК суд, ухвалюючи, зокрема, обвинувальний вирок, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому залежно від доведеності підстав і розміру позову.

Статтею 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

Положеннями ч. 1 ст. 23 ЦК передбачено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно із ч. 3 ст. 23 ЦК розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У ході касаційного розгляду колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про відшкодування моральної шкоди, зазначені вимоги закону виконав у повному обсязі.

Так, як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, установлюючи розмір відшкодування моральної шкоди (200 000 грн кожному), урахував, що заподіяння потерпілим шкоди і причинний зв`язок її настання з діями ОСОБА_7 доведено разом з висунутим обвинуваченням дослідженими доказами.

При цьому суд першої інстанції урахував характер та обсяг душевних страждань потерпілих, які втратили чоловіка, сина, матір, непоправність такої втрати, а також взяв до уваги, що потерпілі пережили та переживають протягом вкрай тривалого проміжку часу душевні страждання, пов`язані з тим, що вони втратили людей, які були їхньою опорою, при цьому не отримали належної моральної сатисфакції, навіть вибачення з боку ОСОБА_7 , який жодних заходів для відшкодування не вживав і не вживає.

Поряд з цим, урахувавши:

- похилий вік ОСОБА_7 , а також те, що він є пенсіонером та не має значного доходу;

- тривалий термін позбавлення волі, призначений ОСОБА_7 з урахуванням позиції потерпілих;

- те, що злочин було скоєно з необережності,

керуючись принципом розумності і достатності, суд першої інстанції вважав, що визначений розмір відшкодування в сумі 200 000 грн є достатньою справедливою сатисфакцією.

Не погоджуючись із вироком місцевого суду в цій частині, захисник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи вирок місцевого суду в цій частині в порядку апеляційної процедури, вважав безпідставними доводи апеляційної скарги захисника щодо вирішення цивільного позову (які є аналогічними до доводів касаційної скарги сторони захисту).

Так, зазначивши, що саме такий розмір відшкодування моральної шкоди є необхідним і достатнім, суд апеляційної інстанції вказав про обґрунтованість висновків місцевого суду щодо задоволення цивільних позовів в частині відшкодування моральної шкоди потерпілим в розмірі 200 000 грн кожному.

На думку колегії суддів, така позиція судів попередніх інстанцій є обґрунтованою та повною мірою відповідає вимогам ст. 1167 ЦК, а тому доводи касаційної скарги захисника в цій частині задоволенню не підлягають.

Висновки Верховного Суду за результатами касаційного розгляду

У ході касаційного розгляду колегією суддів суду касаційної інстанції встановлено, що суд апеляційної інстанції, переглянувши апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , у цілому дав належну оцінку викладеним у ній доводам і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність залишення її без задоволення. До того ж тих істотних порушень процесуального закону, які би могли бути підставою для скасування вироку місцевого суду, судом апеляційної інстанції установлено не було.

Колегія суддів уважає, що ухвала суду апеляційної інстанції загалом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

З урахуванням наведених вище обставин інші доводи касаційної скарги захисника в цілому не спростовують законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень судів попередніх інстанцій.

Оскільки закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, а тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, не встановлено, відсутні обґрунтовані підстави для задоволення касаційної скарги захисника щодо скасування вироку місцевого суду та ухвали суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_7 .

Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_7 , залишити без задоволення, а вирок Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 19 листопада 2024 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 22 квітня 2025 року стосовно ОСОБА_7 - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3