Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №750/645/24 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року

м. Київ

справа № 750/645/24

провадження № 51- 4444 км 24

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12023270340004546 від 30 листопада 2023 року за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Харкова, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за касаційними скаргами прокурора ОСОБА_8 , який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, та захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_7 , на вирок Чернігівського апеляційного суду від 05 червня 2025 року.

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 березня 2024 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 190 КК і призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку 2 роки та покладено на нього передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

На підставі ст. 72 КК у строк покарання за цим вироком зараховано ОСОБА_7 строк його тримання під вартою під час досудового розслідування з 30 листопада до 02 грудня 2023 року в співвідношенні: одному дню позбавлення волі відповідають два дні обмеження волі.

Вирішено питання щодо судових витрат, арешту майна, речових доказів. Запобіжний захід - цілодобовий домашній арешт, застосований до ОСОБА_7 , залишено без змін до набрання цим вироком законної сили.

За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.

30 листопада 2023 року приблизно об 11:00 невстановлена слідством особа, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, з метою особистого збагачення, з корисливих мотивів, реалізуючи спільний злочинний умисел на заволодіння чужим майном шляхом обману, за попередньою змовою з ОСОБА_7 здійснила дзвінок на стаціонарний телефон ОСОБА_9 . Під час телефонної розмови невстановлена слідством особа, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, назвавшись лікарем із м. Москви, повідомила, що дочка ОСОБА_9 перебуває в лікарні після автомобільної аварії та потребує негайного лікування, для чого необхідно передати 20 000 дол. США через представника лікарні, який прийде до місця мешкання потерпілого.

Цього ж дня близько 12:00 ОСОБА_7 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою особистого збагачення, з корисливих мотивів, реалізуючи спільний умисел, спрямований на заволодіння майном, прибув до квартири АДРЕСА_2 , де шляхом обману, назвавшись представником лікаря, що не відповідало дійсності, отримав від ОСОБА_9 5000 грн і 1500 дол. США, що еквівалентно 54 652 грн станом на 30 листопада 2023 року відповідно до інформації Національного банку України, після чого залишив квартиру.

Таким чином, ОСОБА_7 за попередньою змовою з невстановленою слідством особою, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, незаконно, шляхом обману потерпілого ОСОБА_9 , заволодів належними йому грошовими коштами на загальну суму 59 652 грн, чим спричинив останньому матеріальну шкоду на вказану суму.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 05 червня 2024 року вирок місцевого щодо ОСОБА_7 залишено без змін.

Постановою Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 13 березня 2025 року касаційну скаргу прокурора задоволено, а ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 05 червня 2024 року щодо ОСОБА_7 скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Вироком Чернігівського апеляційного суду від 05 червня 2025 року апеляційну скаргу прокурора задоволено частково, скасовано вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 березня 2024 року щодо ОСОБА_7 у частині призначеного покарання у зв`язку з необхідністю застосування більш суворого покарання. Визнано ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК, та призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки. Постановлено строк покарання рахувати з моменту приведення вироку до виконання.

На підставі ст. 72 КК у строк покарання зараховано строк тримання ОСОБА_7 під вартою з 30 листопада до 02 грудня 2023 року в співвідношенні - одному дню позбавлення волі відповідають два дні обмеження волі, та строк перебування під цілодобовим домашнім арештом з 02 грудня 2023 року до 05 червня 2024 року з розрахунку - трьом дням цілодобового домашнього арешту відповідають два дні обмеження волі, що складає 368 днів обмеження волі.

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_8 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить змінити вирок Чернігівського апеляційного суду від 05 червня 2025 року та на підставі ст. 72 КК визначити, що в строк покарання ОСОБА_7 необхідно зарахувати строк тримання під вартою в період з 30 листопада до 02 грудня 2023 року в співвідношенні - одному дню позбавлення волі відповідають два дні обмеження волі, що складає 6 днів обмеження волі, та строк перебування під цілодобовим домашнім арештом з 02 грудня 2023 року до 05 червня 2024 року, з розрахунку - трьом дням цілодобового домашнього арешту відповідають два дні обмеження волі, що складає 125 днів обмеження волі.

На обґрунтування своїх вимог прокурор вказує про те, що:

- суд апеляційної інстанції, зробивши помилкові розрахунки щодо зарахування цілодобового домашнього арешту з 02 грудня 2023 року до 05 червня 2024 року, з розрахунку - трьом дням цілодобового домашнього арешту відповідають два дні обмеження волі, зайво зарахувавши значний строк обмеження волі (а саме 368 днів), який не підлягав зарахуванню, допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (ч. 7 ст. 72 КК), що є підставою для зміни вироку на підставі п. 2 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК);

- усупереч вимогам ст. 370, ч. 3 ст. 374, ч. 2 ст. 420 КПК вирок апеляційного суду не містить розрахунків зарахування строків, що є істотним порушенням вимог КПК і перешкодило суду апеляційної інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення та є підставою для його зміни відповідно до ч. 1 ст. 412, п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК.

Проводячи розрахунок з урахуванням ч. 7 ст. 72 КК у співвідношенні трьом дням цілодобового домашнього арешту відповідають два дні обмеження волі, прокурор зазначає, що вказаний період складає 125 днів обмеження волі (грудень 2023 року - 30 днів, січень 2024 року - 31 день, лютий 2024 року - 29 днів, березень 2024 року - 31 день, квітень 2024 року -30 днів, травень 2024 року - 31 день, червень 2024 року - 5 днів, тобто всього 187 днів домашнього арешту /3 = 62,3 дні позбавлення волі, або 62,3 ? 2 = 125 днів обмеження волі), але аж ніяк не 368 днів.

На думку прокурора, виключення зі строку покарання періоду попереднього ув`язнення, зарахованого апеляційним судом помилково, не погіршує становище засудженого, та це можливо зробити шляхом зміни судових рішень (постанова об`єднаної палати Верховного Суду від 24 лютого 2025 року, справа № 359/2693/23).

Захисник ОСОБА_6 у касаційній скарзі посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На підтвердження своїх вимог захисник зазначає обґрунтування про те, що:

- постановлений вирок апеляційного суду, на його думку, підлягає скасуванню у зв`язку з суворістю призначеного ОСОБА_7 покарання, оскільки останній визнав вину в повному обсязі, фактичні обставини в провадженні не заперечував, просив не призначати суворе покарання, при цьому обставинами, які пом`якшують покарання, є його щире каяття, активне сприяння слідству в розкритті злочину, добровільне відшкодування шкоди потерпілому;

? у судовому засіданні представник потерпілого ОСОБА_10 зазначала, що потерпілий просив залишити вирок місцевого суду без змін і не призначати ОСОБА_7 покарання, пов`язане з ізоляцією від суспільства;

- вчинене ОСОБА_7 кримінальне правопорушення є майновим злочином, а отже позиція потерпілого має вирішальне значення при призначенні покарання, на що суд апеляційної інстанції не звернув уваги;

? апеляційний суд не дотримався вимог статей 404, 419 КПК у частині зазначення мотивів щодо обґрунтованості доводів прокурора про неправильне застосування судом першої інстанції положень ст. 75 КК, з якими сторона захисту категорично не погоджується, оскільки, на його думку, потерпілому ОСОБА_9 була в повному обсязі відшкодована обвинуваченим матеріальна шкода;

? неповне врахування наявних обставин у провадженні потягло призначення апеляційним судом покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставинам його вчинення та особі обвинуваченого і є явно несправедливим через суворість.

Крім зазначеного захисник наводить у касаційній скарзі доводи, за змістом яких, у цілому він погоджується з висновками суду першої інстанції в частині вирішення питання щодо міри призначеного ОСОБА_7 покарання у виді обмеження волі в межах санкції ч. 2 ст. 190 КК з урахуванням статей 50, 65 КК (який урахував: вчинення ОСОБА_7 нетяжкого злочину, дані про особу засудженого, стан його здоров`я, що він несудимий, позитивно характеризується, працює, має сталі соціальні зв`язки, мешкає разом з батьками пенсійного віку і здійснює за ними догляд, батько має інвалідність другої групи, пом`якшуючі та обтяжуючі покарання обставини), а також вважає прийняте рішення місцевим судом про звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, таким, що є необхідним і достатнім для його виправлення.

Від учасників касаційного провадження заперечень на касаційні скарги прокурора та захисника не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник ОСОБА_6 та засуджений ОСОБА_7 підтримали вимоги касаційної скарги, просили її задовольнити, вирок суду апеляційної інстанції скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Заперечували щодо задоволення касаційної скарги прокурора.

Прокурор ОСОБА_5 частково підтримав касаційну скаргу прокурора і просив її задовольнити, а вирок суду апеляційної інстанції змінити зарахувавши загальний строк покарання 130 днів у виді обмеження волі. Касаційну скаргу захисника вважав за необхідне залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду в частині призначеного покарання у виді обмеження волі - без зміни, урахувавши правову позицію Верховного Суду.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені в касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню частково, а касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст.190 КК у касаційних скаргах захисника та прокурора не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.

Положеннями ч. 2 ст. 433 КПК регламентовано, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Питання щодо звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням врегульовано розділом ХІІ КК.

Відповідно до ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Таким чином законодавцем чітко визначено, що за наявності вищевказаних підстав, при вирішенні питання щодо застосування положень ст. 75 КК судом враховується: тяжкість кримінального правопорушення, особа винного та інші обставини справи.

Як убачається зі змісту касаційної скарги, захисник ОСОБА_6 наводить обґрунтування про те, що суд першої інстанції, постановивши вирок, вирішив питання щодо визначення обвинуваченому міри покарання у виді обмеження волі в межах санкції ч. 2 ст. 190 КК з урахуванням статей 50, 65 КК, при цьому урахував вчинення ОСОБА_7 нетяжкого злочину, дані про особу засудженого, стан його здоров`я, що він несудимий, позитивно характеризується, працює, має сталі соціальні зв`язки, мешкає разом з батьками пенсійного віку і здійснює за ними догляд, батько має інвалідність другої групи, пом`якшуючі та обтяжуючі покарання обставини, та прийняв рішення про звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, що, на його думку, є необхідним і достатнім для його виправлення.

Водночас, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції у вказаній частині та зазначаючи про те, що сторона захисту не згодна з вироком суду апеляційної інстанції в частині визнання обґрунтованості доводів апеляційної скарги прокурора стосовно неправильного застосування положень ст. 75 КК, захисник не наводить будь-яких обґрунтувань щодо допущення апеляційним судом неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та не заявляє вимог щодо скасування чи зміни судового рішення саме з цієї підстави, тобто у зв`язку з незастосуванням положень, передбачених ст. 75 КК.

При цьому, посилаючись на те, що відповідно до положень ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені докладні мотиви прийнятого рішення, однак суд апеляційної інстанції вказаних вимог недотримався, захисник ОСОБА_6 не наводить у касаційній скарзі обґрунтувань того, у чому саме полягає таке порушення КПК, які саме мотиви не були наведені судом апеляційної інстанції, та чому, на думку сторони захисту порушено положення ст. 419 КПК, при тому, що цим судом було постановлено не ухвалу, а вирок.

Як убачається зі змісту оскаржуваного вироку, суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи своє рішення в частині доводів прокурора про неправильне застосування судом першої інстанції положень ст. 75 КК, урахував:

- вчинення ОСОБА_7 корисливого нетяжкого злочину та заволодіння ним досить значною сумою коштів - 59 652 грн;

- намагання обвинуваченого здобути засоби для існування шляхом вчинення кримінального правопорушення, зокрема через позбавлення коштів потерпілого ОСОБА_9 , який є особою похилого віку;

- те, що відсутність претензій у потерпілого не вказує, що така позиція викликана активними діями ОСОБА_7 .

При цьому апеляційний суд у вироку зазначив, що навіть наявність позитивної характеристики, кількох обставин, що пом`якшують покарання, не можуть бути визнані достатніми підставами для застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК і звільнення його від відбування призначеного покарання.

Скасовуючи вирок місцевого суду, суд апеляційної інстанції, керуючись положеннями ч. 1 ст. 420 КПК і посилаючись на приписи ст. 75 КК, дійшов висновку про те, що виправленняобвинуваченого можливе лише за умови відбування призначеного судом покарання у виді обмеження волі.

З огляду на вказане вище, доводи в касаційній скарзі в зазначеній частині, а також про те, що матеріальна шкода обвинуваченим була відшкодована і потерпілий просив суд не призначати ОСОБА_7 покарання, пов`язане з ізоляцією від суспільства, що підтверджується заявою потерпілого, що позиція потерпілого має вирішальне значення, у цілому не спростовують законності і обґрунтованості вироку суду апеляційної інстанції в цій частині.

Згідно зі ст. 370, ч. 2 ст. 420 КПК вирок суду апеляційної інстанції має відповідати загальним вимогам щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості судового рішення. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.

На переконання колегії суддів суду касаційної інстанції, оскаржуваний вирок відповідає вказаним вимогам кримінального процесуального закону, а посилання захисника на недотримання апеляційним судом вимог ст. 419 КПК є безпідставними.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що постановою Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 13 березня 2025 року скасовано ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 05 червня 2024 року щодо ОСОБА_7 з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, у тому числі в зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність (ст. 75 КК) і недотриманням вимог ст. 419 КПК судом апеляційної інстанції.

Відповідно до положень ст. 439 КПК вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді. При новому розгляді у суді першої чи апеляційної інстанції застосування суворішого покарання або закону про більш тяжке кримінальне правопорушення допускається тільки за умови, що вирок було скасовано у зв`язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання за скаргою прокурора, потерпілого чи його представника.

З урахуванням вказаних обставин, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції дотримався положень зазначеної статті КПК та навів у вироку висновки щодо обґрунтованості доводів прокурора в частині відсутності підстав для застосування положень ст. 75 КК, які є належним чином вмотивованими та обґрунтованими.

Що стосується доводів захисника в касаційній скарзі стосовно невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, то Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.

Питання призначення покарання врегульовані розділом ХІ КК.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 65 КК суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Згідно з ч. 1 ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Таким чином, законодавцем визначено, що явно несправедливим через м`якість або суворість покарання може бути саме за видом чи розміром.

На думку колегії суддів, наведена в касаційній скарзі позиція сторони захисту щодо суворості призначеного засудженому покарання є необґрунтованою.

Так, порушуючи в касаційній скарзі питання щодо невідповідності призначеного судом апеляційної інстанції покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, захисник не наводить жодних належних обґрунтувань про те, в чому саме полягає явна несправедливість призначеного ОСОБА_7 судом апеляційної інстанції покарання з урахуванням його виду та розміру, а саме покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, при тому, що суд першої інстанції (вирок якого сторона захисту вважає обґрунтованим) призначив покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки.

Переконливих аргументів, які би спростовували висновки апеляційного суду та ставили під сумнів законність і обґрунтованість оскаржуваного вироку, сторона захисту в касаційній скарзі не навела, і таких обставин за результатами касаційного перегляду за доводами поданої скарги не вбачається.

З урахуванням вказаного вище, колегія суддів вважає зазначені доводи захисника необґрунтованими, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення вимог касаційної скарги в цій частині.

Що стосується доводів прокурора в касаційній скарзі про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог КПК, то колегія зазначає про таке.

Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

При вирішенні питання про наявність зазначеної підстави суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412, 413 цього Кодексу.

Положеннями ч. 1 ст. 412 КПК встановлено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.

Статтею 370 КПК визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Вмотивованим є рішення, у якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Однак у ході касаційного розгляду колегія суддів установила, що суд апеляційної інстанції наведених вище вимог кримінального процесуального закону не дотримався з огляду на таке.

Відповідно до п. «б» п. 1 ч. 1 ст. 72 КК одному дню позбавлення волі відповідає два дні обмеження волі.

Так, 28 березня 2024 року набув чинності Закон України від 23 серпня 2023 року № 3342-IX «Про внесення змін до Кримінального, Кримінального процесуального кодексів України та інших законодавчих актів України щодо удосконалення видів кримінальних покарань».

Положеннями вказаного Закону ст. 72 КК доповнено ч. 7, відповідно до якої суд зараховує домашній арешт у строк покарання за правилами, передбаченими в ч. 1 цієї статті, у співвідношенні три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.

Згідно із ч. 1 ст. 5 КК закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

З матеріалів кримінального провадження видно, що ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 грудня 2023 року до ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, який вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 березня 2024 року залишено без змін до набрання цим вироком законної сили.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 05 червня 2024 року зазначений вирок місцевого щодо ОСОБА_7 залишено без змін.

Постановою Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 13 березня 2025 року касаційну скаргу прокурора задоволено, а ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 05 червня 2024 року щодо ОСОБА_7 скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Після 05 червня 2024 року вказаний запобіжний захід обвинуваченому не було продовжено та будь-якого іншого запобіжного заходу, який з огляду на положення ст. 72 КК підлягає зарахуванню у строк покарання, не було обрано.

Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи прокурора про те, що, оскільки вирок місцевого суду набрав законної сили після першого апеляційного розгляду, що підтверджується наявним в кримінальному провадженні розпорядженням про виконання судового рішення, яке набрало законної сили (т. 1, а. п. 166), то запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту припинив свою дію 05 червня 2024 року та більше ОСОБА_7 не обирався, навіть після скасування Верховним Судом ухвали апеляційного суду від 05 червня 2024 року.

Проте, постановляючи вирок від 05 червня 2025 року за наслідками другого апеляційного розгляду, суд апеляційної інстанції хоча й зазначив про необхідність зарахування до покарання ОСОБА_7 строку тримання обвинуваченого під вартою з 30 листопада 2023 року до 02 грудня 2023 року та періоду цілодобового домашнього арешту з 02 грудня 2023 року до 05 червня 2024 року, однак у резолютивній частині оскаржуваного вироку допустився помилок стосовно зарахування строку відповідно до ч. 7 ст. 72 КК, зазначивши висновок про зарахування загального строку - 368 днів обмеження волі.

Суд вважає обґрунтованими доводи прокурора в частині зарахування 3 днів тримання під вартою ОСОБА_7 (30 листопада, 01 грудня та 02 грудня 2023 року) з розрахунку - одному дню позбавлення волі відповідають два дні обмеження волі, що складає 6 днів обмеження волі.

Однак з доводами прокурора щодо зарахування в строк покарання ОСОБА_7 на підставі ч. 7 ст. 72 КК періоду цілодобового домашнього арешту саме з 02 грудня 2023 року до 05 червня 2024 року колегія суддів погоджується частково, оскільки, як убачається із зазначеного прокурором розрахунку, 02 грудня 2023 року було зараховано як під час зарахування 3 днів тримання під вартою ОСОБА_7 , так і під час зарахування перебування його під домашнім арештом. Тобто, один і той же день зараховано двічі, що не передбачено чинним положенням ст. 72 КК.

Касаційній кримінальний суд Верховного Суду у своїх рішеннях звертав увагу на необхідність застосування норм кримінального закону в спосіб, більш сприятливий для особи (постанови від 27 лютого 2024 року (справа № 991/1568/23), 19 лютого 2026 року (справа № 344/2364/19).

За таких обставин колегія суддів уважає за необхідне врахувати 02 грудня 2023 року саме відповідно до положень п. «б» ч. 1 ст. 72 КК, оскільки зарахування цього дня відповідно до зазначеної норми є більш сприятливим для ОСОБА_7 способом зарахування строку, ніж спосіб, передбачений положеннями ч. 7 ст. 72 КК.

Отже, зважаючи на вказане вище, Суд вважає обґрунтованим зарахування до строку покарання ОСОБА_7 , на підставі ч. 7 ст. 72 КК, періоду цілодобового домашнього арешту саме з 03 грудня 2023 року до 05 червня 2024 року у співвідношенні:

- трьом дням цілодобового домашнього арешту відповідають два дні обмеження волі, що складає 124 дні обмеження волі (грудень 2023 року - 29 днів, січень 2024 року - 31 день, лютий 2024 року - 29 днів, березень 2024 року - 31 день, квітень 2024 року - 30 днів, травень 2024 року - 31 день, червень 2024 року - 5 днів, тобто всього 186 днів домашнього арешту /3 = 62 дні позбавлення волі, або 62 ? 2 = 124 дні обмеження волі), але аж ніяк не 368 днів.

Ураховуючи правову позицію, зазначену в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 24 лютого 2025 року (справа № 359/2693/23), на яку посилається прокурор у касаційній скарзі, колегія суддів уважає обґрунтованими доводи прокурора про можливість зарахування судом касаційної інстанції, відповідно до вимог частин 1, 7 ст. 72 КК, засудженому ОСОБА_7 у строк покарання періоди попереднього ув`язнення і цілодобового домашнього арешту, які апеляційний суд зарахував на підставі помилкового розрахунку, та доходить висновку про наявність підстав для зміни вироку суду апеляційної інстанції в цій частині.

Не врахувавши наведених вище норм кримінального закону та не провівши відповідного розрахунку при постановленні вироку, з наведенням належних мотивів у вироку, суд апеляційної інстанції допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону (ч. 2 ст. 420, ч. 1 ст. 412 КПК), та, як наслідок, неправильно застосував до обвинуваченого закон України про кримінальну відповідальність, а саме положення, передбачені ч. 7 ст. 72 КК, що, з огляду на п. 4 ч. 1 ст. 436, п. 1 ч. 1 ст. 413, пункти 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК, є підставою для зміни судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів уважає за необхідне касаційну скаргу прокурора задовольнити частково, а вирок суду апеляційної інстанції змінити, на підставі положень частин 1, 7 ст. 72 КК зарахувати у строк покарання попереднє ув`язнення ОСОБА_7 в період з 30 листопада до 02 грудня 2023 року в співвідношенні - одному дню позбавлення волі відповідають два дні обмеження волі, що складає 6 днів обмеження волі, та строк перебування під цілодобовим домашнім арештом з 03 грудня 2023 до 05 червня 2024 року, з розрахунку - трьом дням цілодобового домашнього арешту відповідають два дні обмеження волі, що складає 124 дні обмеження волі.

Керуючись статтями 370, 412, 413, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Чернігівського апеляційного суду від 05 червня 2025 рокустосовно засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 , який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, задовольнити частково.

Вирок Чернігівського апеляційного суду від 05 червня 2025 рокустосовно засудженого ОСОБА_7 змінити.

На підставі частин 1, 7 ст. 72 КК зарахувати засудженому ОСОБА_7 в строк покаранняпопереднє ув`язнення з 30 листопада 2023 року до 02 грудня 2023 року в співвідношенні - одному дню позбавлення волі відповідають два дні обмеження волі, що складає 6 днів обмеження волі, та строк перебування під цілодобовим домашнім арештом з 03 грудня 2023 до 05 червня 2024 року, з розрахунку - трьом дням цілодобового домашнього арешту відповідають два дні обмеження волі, що складає 124 дні обмеження волі.

В іншій частині вирок Чернігівського апеляційного суду від 05 червня 2025 року стосовно засудженого ОСОБА_7 залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3