Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №2-о-1352008 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року

м. Київ

справа № 2-о-135 2008

провадження № 61-16588св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого- Луспеника Д. Д.,

суддів:Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявники: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

заінтересовані особи: Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», Львівська обласна рада, ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Львівської обласної ради на ухвалу Львівського апеляційного суду від 24 листопада 2025 року, постановлену в складі колегії суддів: Крайник Н. П., Левика Я. А., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог заяви

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», Львівська обласна рада, ОСОБА_4 .

Заяву ОСОБА_1 мотивовано тим, що починаючи з 2006 року вона була власницею квартири АДРЕСА_1 . Належне їй помешкання розташовувалося на першому поверсі будинку. Під її квартирою у цокольному поверсі містилося помешкання № 19 . Свою квартиру вона придбала у ОСОБА_5 , уклавши з нею договір купівлі-продажу. Згідно з технічним паспортом на вказане житло, квартира складалася з двох кімнат, а її загальна площа становила 50,8 кв. м.

На момент купівлі квартири до вказаного приміщення попередня власниця вже здійснила прибудову, яку з невідомих заявниці причин не було узаконено. Як було відомо ОСОБА_1 зі слів попередньої власниці, у дворі будинку колись розташовувалися капітальні допоміжні приміщення будинку АДРЕСА_3 . Оскільки квартира № 2 містилася на першому поверсі, два вікна з помешкання ОСОБА_1 виходили на одну зі стін цього допоміжного приміщення. Зі слів попередньої власниці ОСОБА_5 , вказані приміщення через тривале невикористання та відсутність будь-яких ремонтних робіт занепали та стали джерелом антисанітарії у дворі будинку.

Оскільки сім`я, яка мешкала у квартирі, розташованій у цокольному поверсі під квартирою ОСОБА_1 , нагально потребувала покращення житлових умов, керівництво житлово-експлуатаційної контори (далі - ЖЕК) дозволило їм приєднати ці допоміжні приміщення до свого помешкання. Зважаючи на те, що стіни допоміжних споруд були вимуровані на висоту першого поверху, приєднання об`єктів у межах цокольного поверху до квартири № 19 надавало можливість і попередній власниці ОСОБА_5 за рахунок цієї ж перебудови покращити власні житлові умови. За словами ОСОБА_5 , у 1999 році ЖЕК-300, за умови дотримання будівельних норм і правил при об`єднанні згаданих приміщень з квартирою № 2 , дозволив їй приєднати ці допоміжні споруди, які розташовувалися на подвір`ї будинку АДРЕСА_3 на рівні її квартири. Зі слів мешканців будинку ОСОБА_1 стало відомо, що ці приміщення були зведені приблизно у 1957 році. До моменту передання попередній власниці вони ніким не орендувалися, не перебували на балансі Управління комунальної власності та не використовувалися іншими мешканцями будинку АДРЕСА_3 .

Після придбання квартири ОСОБА_1 намагалася оформити документи на спірні приміщення. У зв`язку з цим вона неодноразово зверталася до Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» щодо реєстрації вказаних приміщень за своєю квартирою та виготовлення технічної документації. Усі її звернення були залишені без задоволення, оскільки через реорганізацію будинкоуправління рішення, яким попередній власниці було дозволено приєднати до помешкання № 2 ці приміщення, було втрачено, а інших документів стосовно цього майна вона не мала. Жодних претензій з боку владних установ щодо володіння спірним приміщенням до попередньої власниці та до ОСОБА_1 не надходило, як і не висловлювалося вимог звільнити займані приміщення.

Заяву ОСОБА_2 мотивовано тим, що 28 грудня 2000 року вона отримала реєстраційне посвідчення на житловий будинок, загальною площею 83,0 кв. м та гараж із господарськими будівлями, загальною площею 391,3 кв. м, які розташовувалися на АДРЕСА_5 . На той час цими будівлями користувалася Львівська обласна філармонія. Після отримання реєстраційного посвідчення ОСОБА_2 у Львівській обласній раді запевнили, що ця установа переїде і будівлі найближчим часом будуть вивільнені.

Право власності ОСОБА_2 на вказані будівлі, з-поміж іншого, підтверджувалося наявністю в неї технічного паспорта на житловий будинок площею 83,0 кв. м та гараж із господарськими будівлями площею 391,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_5 , який було видано Бюро технічної інвентаризації.

Водночас на усні звернення ОСОБА_2 до Львівської обласної ради та Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» щодо вивільнення житлового будинку для її проживання та членів її сім`ї ніхто не реагував. Такі звернення залишилися без жодного реагування.

У 2008 році вона зверталася до Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» з метою реєстрації права власності на вказаний житловий будинок та гараж із господарськими будівлями, однак її повідомили, що за цією адресою розташоване майно, зареєстроване за Львівською обласною радою. Після цього вона надала копії документів реєстраційної справи, зокрема копію свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 16 серпня 2007 року на побутові приміщення літ. А-1 площею 83,0 кв. м та гараж літ. Б-1 площею 391,3 кв. м, а також копію витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 16 серпня 2007 року № 15616327.

Оскільки вона стала власницею вказаних будівель у 2000 році, а її право власності було зареєстроване на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, вона вважала себе законним володільцем цього житлового будинку та гаража з господарськими будівлями. З метою приведення згаданих об`єктів у відповідність до санітарних вимог для подальшого проживання своєї сім`ї, вона витратила значні кошти на їх ремонт та впорядкування. З огляду на це заявниця вважала, що право власності на ці приміщення належало виключно їй, попри проведення реєстрації права власності на них за Львівською міською радою. Самостійно захистити свої права в позасудовому порядку через таку реєстрацію за міською радою вона не мала змоги.

Заяву ОСОБА_3 мотивовано тим, що у 2001 році вона та ОСОБА_1 перебували на прийомі в голови Львівської обласної ради, під час якого посадовець запропонував їм придбати нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_6 , а саме: господарську будівлю площею 40,9 кв. м, будівлю літ. Б-1 площею 104,8 кв. м, прохідну площею 7 кв. м та будівлю майстерні площею 262,8 кв. м, загальною вартістю 142 000,00 грн.

Вони погодилися на цю пропозицію, і 13 липня 2001 року в присутності голови Львівської обласної ради та начальника управління майном спільної власності Львівської обласної ради вона уклала договір купівлі-продажу нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_6 , а саме: господарської будівлі площею 40,9 кв. м, будівлі літ. Б-1 площею 104,8 кв. м, прохідної площею 7 кв. м та будівлі майстерні площею 262,8 кв. м, загальною вартістю 142 000,00 грн, а також провела оплату.

ОСОБА_3 спільно з ОСОБА_1 провела ремонтні роботи у приміщеннях на АДРЕСА_6 та розширила їх, на що згодом оформила технічні паспорти від 27 січня 2005 року. ОСОБА_3 утримувала вказані приміщення в належному стані й частково використовувала їх упродовж багатьох років.

Однак повною мірою використовувати вказані приміщення ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не мали фізичної можливості, оскільки їх не звільнили сторонні організації. Оригінали документів щодо придбання цих приміщень заявниці втратили. Жодних претензій з боку владних установ стосовно володіння спірним майном до заявниць не надходило.

Також ОСОБА_3 спільно з ОСОБА_2 уклали договір із Львівською обласною радою щодо проведення капітального ремонту нежитлових приміщень на АДРЕСА_7 , загальною площею 567,2 кв. м і вартістю 173 000,00 грн.

Проте за виконані ремонтні роботи із заявницями так і не розрахувалися. Протягом тривалого часу у Львівській міській раді обіцяли передати вказані приміщення в оренду ОСОБА_3 з правом подальшого викупу. Згодом її повідомили, що ці об`єкти ще в травні 1995 року, згідно з рішенням Львівської міської ради від 23 травня 1995 року № 253, було знято з балансу та передано в безоплатне безстрокове користування Львівській геодезичній експедиції № 7 Українського аерогеодезичного підприємства. Через це розрахунок за проведений ремонт не відбувся, як і не було вирішено питання щодо звільнення приміщень та виселення організації, яка на той час перебувала в будівлях і не заперечувала факту виконання заявницями ремонтних робіт. Усі документи стосовно вартості ремонту зберігалися у Львівській геодезичній експедиції №7 та Львівській обласній раді.

Після поліпшення об`єктів нерухомого майна внаслідок капітального ремонту ОСОБА_3 намагалася оформити документи. У зв`язку з цим вона зверталася до Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» та до Львівської обласної ради щодо реєстрації вказаних приміщень, проте її звернення залишилися безрезультатними.

Також вона зазначала, що ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 24 серпня 1988 року № 1-4475 набула права власності на житловий будинок із відповідними господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_8 . Це підтверджувалося інформацією, зазначеною в реєстраційному посвідченні від 17 лютого 2001 року, причому технічний паспорт на цей будинок вона оформила ще в 1990 році.

У 2007 році ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали договір купівлі-продажу житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_8 . На цей об`єкт Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» 03 травня 2007 року оформило технічну документацію. Проте договір не було посвідчено нотаріально через похилий вік та хворобу продавця ОСОБА_4 , хоча грошові кошти за нього були передані в повному обсязі. ОСОБА_4 не мала можливості підписати договір у нотаріуса за станом здоров`я, у зв`язку з чим ОСОБА_3 була вимушена звернутися за захистом свого майнового права до суду, оскільки вже вклала в ремонт вказаного житлового будинку значні кошти.

Оскільки заявниці протягом тривалого часу відкрито володіютьспірними приміщеннями та використовуютьїх для потреб своїх сімей, вони вважають, що набули права власності на зазначене вище майно. Захистити свої очевидні права через відсутність документів ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_2 , ні ОСОБА_3 не мають змоги.

Зазначали, що підставою для державної реєстрації прав, які посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно чи обмеження цих прав, є рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на підставі Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»просили суд:

1. Встановити факт володіння ОСОБА_1 на праві приватної власності нежитловим приміщенням, загальною площею 32,6 кв. м, яке знаходиться на рівні першого поверху будинку АДРЕСА_3 і прилягаєдо помешкання № 2 цього ж будинку.

2. Зобов`язати Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» зареєструвати право приватної власності ОСОБА_1 на нежитловеприміщення, загальною площею 32,6 кв. м, яке знаходиться на рівні першого поверху будинку АДРЕСА_3 і прилягаєдо помешкання

№ 2 цього ж будинку. 3 . Встановити факт володіння ОСОБА_2 на праві приватної власності житловим будинком, загальною площею 83,0 кв. м, та гаражем з господарськими будівлями, загальною площею 391,3 кв. м, які знаходяться на АДРЕСА_5 .

4. Скасувати право власності Львівської обласної ради на побутові приміщення, літ. А-1 площею 83,0 кв. м та гараж літ. Б-1 площею 391,3 кв. м, які знаходяться на АДРЕСА_5 , що посвідчені свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 16 серпня 2007 року та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно16 серпня 2007 року.

5. Зобов`язати Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» зареєструвати право приватної власності ОСОБА_2 на житловий будинок, загальною площею 83,0 кв. м, та гараж з господарськими будівлями, загальною площею 391,3 кв. м, які знаходяться на АДРЕСА_5 .

6. Встановити факт володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на праві приватної власності:

? будівлею прохідної, загальною площею 7,0 кв. м, яка заходиться на АДРЕСА_6 ;

? господарською будівлею, загальною площею 40,9 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_6 ;

? будівлею майстерні, загальною площею 262,8 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_6 ;

? будівлею літ. Б-1, загальною площею 104,8 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_6 .

7. Зобов`язати Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» зареєструвати право приватної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на:

? будівлю прохідної, загальною площею 7,0 кв. м, яка заходиться на АДРЕСА_6 ;

? господарську будівлю, загальною площею 40,9 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_6 ;

? будівлю майстерні, загальною площею 262,8 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_6 ;

? будівлю літ. Б-1, загальною площею 104,8 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_6 .

8. Встановити факт володінняОСОБА_3 та ОСОБА_2 на праві приватної власності будівлею літ. А-3, загальною площею 567,2 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_7 .

9. Зобов`язати Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» зареєструвати право приватної власності ОСОБА_3 таОСОБА_2 на будівлю літ. А-3, загальною площею 567,2 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_7 .

10. Встановити факт володіння ОСОБА_3 на праві приватної власності житловим будинком площею 49,4 кв. м з приналежними господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_8 .

11. Зобов`язати Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» зареєструвати право приватної власності ОСОБА_3 на житловий будинок площею 49,4 кв. м з приналежними господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_8 .

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 05 вересня 2008 року,ухваленим у складі судді Данка В. В.,заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено.

Встановлено факт володіння ОСОБА_1 на праві приватної власності нежитловим приміщенням, загальною площею 32,6 кв. м, яке знаходиться на рівні першого поверху будинку АДРЕСА_3 і прилягаєдо помешкання № 2 цього ж будинку.

Зобов?язано Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки»зареєструвати право приватної власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення, загальною площею 32,6 кв. м, яке знаходиться на рівні першого поверху будинку АДРЕСА_3 і прилягає до помешкання № 2 цього ж будинку.

Встановлено факт володіння ОСОБА_2 на праві приватної власності житловим будинком, загальною площею 83,0 кв. м, та гаражем з господарськими будівлями, загальною площею 391,3 кв. м, які знаходяться на АДРЕСА_5 .

Скасовано право власності Львівської обласної ради на побутові приміщення, літ. А-1 площею 83,0 кв. м та гараж літ. Б-1 площею 391,3 кв. м, які знаходяться на АДРЕСА_5 , що посвідчені свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 16 серпня 2007 року та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 16 серпня 2007 року.

Зобов?язано Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» зареєструвати право приватної власності ОСОБА_2 на житловий будинок, загальною площею 83,0 кв. м, та гараж з господарськими будівлями, загальною площею 391,3 кв. м, які знаходяться на АДРЕСА_5 .

Встановлено факт володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на праві приватної власності: будівлею прохідної, загальною площею 7,0 кв. м, яка заходиться на АДРЕСА_6 ; господарською будівлею, загальною площею 40,9 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_6 ; будівлею майстерні, загальною площею 262,8 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_6 ; будівлею літ. Б-1, загальною площею 104,8 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_6 .

Зобов?язано Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки»зареєструвати право приватної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на: будівлю прохідної, загальною площею 7,0 кв. м, яка заходиться на АДРЕСА_6 ; господарську будівлю, загальною площею 40,9 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_6 ; будівлю майстерні, загальною площею 262,8 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_6 ; будівлю літ. Б-1, загальною площею 104,8 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_6 .

Встановлено факт володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на праві приватної власності будівлею літ. А-3, загальною площею 567,2 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_7 .

Зобов?язано Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки»зареєструвати право приватної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на будівлю літ. А-3, загальною площею 567,2 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_7 .

Встановлено факт володіння ОСОБА_3 на праві приватної власності житловим будинком площею 49,4 кв. м з приналежними господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_8 .

Зобов?язано Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки»зареєструвати право приватної власності ОСОБА_3 на житловий будинок площею 49,4 кв. м з приналежними господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_8 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки заявниці затратили значні кошти на придбання, приведення у відповідний стан нежитлових та житлових приміщень, використовували їх більше дев`яти років, а з інших осіб ніхто не претендував за зазначені приміщення тривалий час, то необхідно встановити факт володіння заявницями на праві приватної власності цими нежитловими та житловими приміщеннями.

При ухваленні рішення суд першої інстанції застосував положення статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Не погоджуючись із вищевказаним судовим рішенням, Львівська обласна рада 30 жовтня 2025 року звернулася до Львівського апеляційного суду з апеляційною скаргою.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 24 листопада 2025 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Львівської обласної ради на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05 вересня 2008 року.

Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що апеляційну скаргу Львівської обласної ради на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05 вересня 2008 року подано через шістнадцять років з часу його ухвалення, тобто після спливу присічного річного строку на апеляційне оскарження. При цьому суд врахував обізнаність обласної ради про розгляд справи, оскільки її представниця ОСОБА_6 брала безпосередню участь у судовому засіданні 05 вересня 2008 року, надавала пояснення та виступала у судових дебатах, а копію рішення було направлено Львівській обласній раді до відома. З огляду на імперативний характер положень статті 297 ЦПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для з`ясування поважності причин пропуску строку, його поновлення та відкриття апеляційного провадження.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

23 грудня 2025 року Львівська обласна рада подала до Верховного Суду засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на ухвалу Львівського апеляційного суду

від 24 листопада 2025 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 грудня 2025 року справу призначено судді-доповідачу Тітову М. Ю., судді, які входять до складу колегії: Зайцев А. Ю., Коротенко Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2026 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків. Вимоги ухвали Верховного Суду від 20 січня 2026 року виконано.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано із суду першої інстанції матеріали цивільної справи № 2-о-135 2008.

19 травня 2026 року матеріали цивільної справи № 2-о-135 2008 надійшли до Верховного Суду.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 травня 2026 року, у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Тітова М. Ю., на підставі службової записки Секретаря Другої судової палати Зайцева А. Ю., справу призначено судді-доповідачу Черняк Ю. В., судді, які входять до складу колегії: Коломієць Г. В., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2026 року справу призначено до судового розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Львівська обласна радапросить ухвалу Львівського апеляційного суду від 24 листопада 2025 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження ухвали Львівського апеляційного суду від 24 листопада 2025 року Львівська обласна рада зазначає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що Львівська обласна рада як орган місцевого самоврядування, уповноважений представляти спільні інтереси територіальних громад області, під час здійснення повноважень з управління об`єктами спільної власності виявила факт незаконного вибуття з комунальної власності обласної ради низки будівель, розташованих у м. Львові.

Львівська обласна рада є належним власником нежитлових будівель та споруд за адресами: АДРЕСА_7 (будівля літ. «А-3» площею 567,2 кв. м); АДРЕСА_6 (майстерня площею 40,9 кв. м, гаражі площею 104,2 кв. м, КПП площею 7 кв. м, майстерня площею 262,8 кв. м) та АДРЕСА_5 (побутове приміщення площею 83 кв. м, гараж площею 391,3 кв. м), які були набуті нею на законних та належних правових підставах.

Як виявилося, вказані приміщення незаконно вибули з комунальної власності Львівської обласної ради та були набуті фізичними особами на підставі рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05 вересня 2008 року.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на нежитлові приміщення було зареєстровано:

07 серпня 2025 року за ОСОБА_2 на підставі рішення Залізничного районного суду м. Львова у справі № 2-0-135 2008 від 05 вересня 2008 року на нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_5 (побутове приміщення площею 83 кв. м, гараж площею 391,3 кв. м);

20 серпня 2025 року за ОСОБА_3 на підставі рішення Залізничного районного суду м. Львова у справі № 2-0-135 2008 від 05 вересня 2008 року на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_7 (будівля літ. «А-3» площею 567,2 кв. м);

09 вересня 2025 року за ТОВ «ВОС-2025» на підставі акта приймання-передачі від ОСОБА_3 на нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_6 (майстерня площею 40,9 кв. м, гаражі площею 104,2 кв. м, КПП площею 7 кв. м, майстерня площею 262,8 кв. м).

Тобто вказані особи після ухвалення оскаржуваного судового рішення у 2008 році лише через 17 років вирішили у 2025 році зареєструвати за собою право приватної власності.

Наголошує, що Львівська обласна рада не брала участі у вказаній судовій справі та не була обізнана про ухвалення Залізничним районним судом м. Львова рішення у справі № 2-о-135 2008 від 05 вересня 2008 року.

08 жовтня 2025 року на адресу Львівської обласної ради надійшла службова записка начальника відділу інвентаризації майна управління майном спільної власності Львівської обласної ради щодо скасування реєстрації нерухомого майна за Львівською обласною радою та реєстрації цього майна за приватними юридичними та фізичними особами.

За результатами розгляду службової записки представник Львівської обласної ради 09 жовтня 2025 року подав до Залізничного районного суду м. Львова клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Цього ж дня представник Львівської обласної ради ознайомився з матеріалами судової справи.

Львівська обласна рада дізналася про наявність оскаржуваного рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05 вересня 2008 року у справі № 2-о-135 2008 лише 09 жовтня 2025 року.

Як стало відомо з матеріалів справи, Львівська обласна рада нібито була залучена до участі у справі як заінтересована особа, і її інтереси представляла Редько І. О. - начальник юридичного відділу.

Проте на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення у Львівській обласній раді на підставі рішення обласної ради № 33 від 23 червня 2006 року було утворено окрему юридичну особу - Управління майном спільної власності Львівської обласної ради (код за ЄДРПОУ 25255072), яке не було уповноважене представляти інтереси Львівської обласної ради у судах. Вказане управління також розташовувалося за адресою: 79008, м. Львів, вул. Винниченка, 18, хоча в матеріалах судової справи всі документи скеровували за адресою: м. Львів, вул. Винниченка, 8.

Львівській обласній раді стало відомо, що вказані обставини щодо незаконного вибуття об`єктів комунальної власності на підставних осіб та оформлення за ними права приватної власності досліджуються правоохоронними органами у межах кримінальних проваджень, зокрема:

кримінального провадження № 42025140000000110 від 05 червня 2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України, яке перебуває у провадженні Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові;

кримінального провадження № 12025141430000818 від 25 жовтня 2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 362 КК України, яке перебуває у провадженні Пустомитівської окружної прокуратури Львівської області;

кримінального провадження № 62025140120001305 від 11 листопада 2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України, яке перебуває у провадженні Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові.

Будучи категорично не згодною з рішенням Залізничного районного суду м. Львова, Львівська обласна рада подала апеляційну скаргу.

Проте 24 листопада 2025 року Львівський апеляційний суд постановив ухвалу, якою відмовив у відкритті апеляційного провадження.

Львівська обласна рада не погоджується з висновками Львівського апеляційного суду та вважає, що під час постановлення ухвали від 24 листопада 2025 року у справі № 2-о-135 2008 суд апеляційної інстанції грубо порушив норми процесуального права.

Обґрунтовуючи свою позицію, заявник зазначає, що правила перегляду судових рішень в апеляційному провадженні на час ухвалення у 2008 році рішення суду першої інстанції у цій справі були визначені ЦПК України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).

Відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Прийняття до розгляду та розгляд апеляційної скарги на рішення, яке набрало законної сили, були можливими лише з дотриманням приписів частини третьої статті 297 ЦПК України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) щодо поновлення строку на апеляційне оскарження.

Розділ ХІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі -ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII) містить норми, які встановлюють особливості введення в дію нової редакції ЦПК України. За своєю правовою природою ці норми є темпоральними й забезпечують належне запровадження та дію в часі нових процесуальних норм задля регулювання відповідних відносин, а з іншого боку - визначають межі дії процесуальних норм у редакції Кодексу, що втратила чинність.

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (частина перша статті 126 ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII).

Згідно з підпунктом 13 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції можна було подати протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подавалася протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишалися без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка їх подала, не знаходив підстав для поновлення строку, про що постановлялася ухвала (частини перша, третя

статті 294 ЦПК України у редакції, чинній на момент ухвалення рішення судом першої інстанції).

Відповідно до частини першої статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Таким чином, для вирішення цього питання слід звертатися до нормативного врегулювання порядку дії закону в часі.

Вважає, що Львівський апеляційний суд ухвалив абсолютно необґрунтоване та незаконне судове рішення з грубими порушеннями норм процесуального права, їх неправильним застосуванням та за умови неповного з`ясування обставин справи.

Посилається на неврахування апеляційним судом висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

23 червня 2026 року ОСОБА_7 - спадкоємець ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Примак Х. Б., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, який не може бути врахованим, оскільки поданий після закінчення строку для подання відзиву, визначеного в ухвалі Верховного Суду від 10 лютого 2026 року.

Інші процесуальні звернення

20 лютого 2026 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_7 - спадкоємець ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Примак Х. Б., у якому вона просить відмовити в задоволенні касаційної скарги Львівської обласної ради на ухвалу Львівського апеляційного суду від 24 листопада 2025 року

У додаткових поясненнях, поданих до Верховного Суду 26 березня 2026 року, Львівська обласна рада просить суд касаційної інстанції врахувати викладені в них доводи під час розгляду цієї справи.

ОСОБА_7 - спадкоємець ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Примак Х. Б., у клопотанні від 20 лютого 2026 року та Львівська обласна рада у клопотанні від 23 квітня 2026 року просили долучити до матеріалів справи копії документів.

З приводу цих клопотань Верховний Суд зазначає таке.

Суд касаційної інстанції при розгляді касаційних скарг діє у порядку та межах, визначених процесуальним законом, його повноваження врегульовано правилами глави 2 розділу V «Касаційне провадження» ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції, переглядаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, здійснює перевірку дотримання судами норм процесуального і матеріального права.

Отже, Верховний Суд не здійснює переоцінку доказів, на підставі яких ухвалені судові рішення, та не здобуває нові на підтвердження чи спростування обставин справи. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Вирішення питання про витребування письмових доказів та/або долучення доказів до матеріалів справи у межах касаційного провадження правилами зазначеної глави ЦПК України не передбачено та до компетенції Верховного Суду не відноситься. Суд касаційної інстанції не може досліджувати нові докази, які стосуються суті спору.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», Львівська обласна рада, ОСОБА_4 .

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 05 вересня 2008 року заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено.

Не погоджуючись із вищевказаним судовим рішенням, Львівська обласна рада 30 жовтня 2025 року звернулася до Львівського апеляційного суду з апеляційною скаргою.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 24 листопада 2025 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Львівської обласної ради на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05 вересня 2008 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга Львівської обласної ради підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).

При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і ґрунтуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) керується тим, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).

Зокрема, ЄСПЛ вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти росії»).

Питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (mutatis mutandis, пункт 27 рішення ЄСПЛ

від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2003 року у справі «Трух проти України»).

У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип «res judicata» (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України»).

Крім того, у рішеннях від 25 липня 2002 року у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» та від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» ЄСПЛ встановив, що існує установча судова практика щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає, серед іншого, і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Згідно з пунктом 13 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі -ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII), судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У пункті 9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Отже, судові рішення, що ухвалені до набрання чинності цією редакцією ЦПК України, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, однак до розгляду таких скарг застосовуються правила, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Подібний правовий висновок викладений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 21 лютого 2019 року у справі № 908/1141/15-г.

При цьому, слід зазначити, що норми ГПК України у цій частині повністю уніфіковані з нормами ЦПК України.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово підтверджувала, зокрема у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), застосування правил, передбачених пунктом 13 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, щодо строків оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, тобто до 15 грудня 2017 року.

Так, у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21) Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 06 лютого 2019 року в справі № 361/161/13-ц, про те, що процедура апеляційного оскарження визначається за процесуальними правилами, які діють на момент подання апеляційної скарги, а не на час ухвалення оскарженого рішення.

Порядок і строки оскарження судового рішення, ухваленого судом першої інстанції до 15 грудня 2017 року, були визначені у частині першій статті 294 й абзаці третьому частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII.

Частини перша та третя статті 294 ЦПК України у редакції, чинній з 01 вересня 2005 року до 02 серпня 2010 року включно, передбачали такі правила: заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення; апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження; заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

3 серпня 2010 року набрав чинності Закон України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». Згідно з цим Законом статтю 294 ЦПК України викладено у новій редакції. Зокрема, у частинах першій і третій статті 294 ЦПК України були передбачені такі правила: апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення; особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення (частина перша; була чинною до 14 грудня 2017 року включно); апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала (частина третя; була чинною до 14 січня 2012 року включно).

15 січня 2012 року набрав чинності Закон України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення

порядку здійснення судочинства» (далі - Закон № 4176-VI). Згідно з цим Законом частину третю статті 294 ЦПК України було виключено, а частину третю

статті 297 ЦПК України викладено у новій редакції, яка діяла до 14 грудня 2017 року включно. Зокрема, в абзаці третьому частини третьої цієї статті у редакції Закону № 4176-VI було передбачено, що незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження апеляційний суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, органу державної влади чи органу місцевого самоврядування подана після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового рішення.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Львівської обласної ради на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05 вересня 2008 року, суд апеляційної інстанції зіслався на імперативний характер положень статті 297 ЦПК України (у редакції до 15 грудня 2017 року). Апеляційний суд зазначив, що незалежно від поважності причин пропуску строку апеляційного оскарження суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, органу державної влади чи органу місцевого самоврядування подана після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового рішення, і що у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для з`ясування поважності причин пропуску строку, його поновлення та відкриття апеляційного провадження.

Верховний Суд не погоджується з вказаними висновками суду апеляційної інстанції з огляду на те, що припис абзацу третього частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції Закону № 4176-VI є незастосовним, оскільки він був відсутній на час ухвалення рішення суду першої інстанції від 05 вересня 2008 року.

Таким чином, не врахувавши правила дії закону в часі та безпідставно зіславшись на преклюзивний річний строк, який не існував у 2008 році, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про відсутність у нього правових підстав для з`ясування поважності причин пропуску строку.

Отже, суд апеляційної інстанції передчасно обмежив право Львівської обласної ради на апеляційне оскарження, не здійснивши належної правової оцінки наведених заявником обставин для поновлення процесуального строку. Такий підхід суду апеляційної інстанції призвів до порушення суті права на справедливий судовий розгляд, гарантованого статтею 55 Конституції України та пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема його ключового елемента - права на доступ до суду.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржувана ухвала апеляційного суду постановлена з порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, оскаржена ухвала апеляційного суду - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргуЛьвівської обласної ради задовольнити.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 24 листопада 2025 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк