Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №359/2668/23 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року

м. Київ

cправа № 359/2668/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

Кролевець О.А. - головуючого, Баранець О.М., Мамалуй О.О.

за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д. А.

та представників:

позивача - Любавська І.Р.

відповідача - Чугаєнко О.М.

третьої особи 1 - Сільченко С.О.

третьої особи 2 - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Державного управління справами та ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2026

(головуючий - Коротун О.М., судді Сулім В.В., Майданевич А.Г.)

у справі №359/2668/23

за позовом Державного управління справами

до Незалежної профспілки авіапрацівників Державного підприємства "Зал офіційних делегацій"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) ОСОБА_1 ; 2) Первинна профспілкова організація Державного підприємства "Зал офіційних делегацій" Професійної спілки авіапрацівників України

про пред`явлення вимоги про розірвання трудового договору з керівником підприємства,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Державне управління справами (далі - ДУС, позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Незалежної профспілки авіапрацівників Державного підприємства "Зал офіційних делегацій" (далі - ДП "Зал офіційних делегацій", відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: 1) ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , третя особа 1), Первинна профспілкова організація Державного підприємства "Зал офіційних делегацій" Професійної спілки авіапрацівників України (далі - Первинна профспілкова організація, третя особа 2), про визнання протиправним та скасування рішення Незалежної профспілки авіапрацівників ДП "Зал офіційних делегацій" про вимогу до ДУС про розірвання трудового договору (контракту) з директором ДП "Зал офіційних делегацій" ОСОБА_1 , оформлене протоколом засідання Ради Незалежної профспілки авіапрацівників ДП "Зал офіційних делегацій" від 27.02.2023 року, на підставі якого направлено відповідну вимогу від 28.02.2023 року № 1-28-02.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим що, в ДП "Зал офіційних делегацій" наявні дві профспілкові організації: Відповідач і третя особа 2, отже, звільнення з роботи директора, за вимогою лише однієї профспілкової організації призведе до порушення прав і інтересів членів іншої профспілкової організації (третьої особи 2), в зв`язку з тим, що така вимога про розірвання трудового договору (контракту) з директором ДП "Зал офіційних делегацій" однієї профспілки не була погоджена з іншою профспілковою організацією.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.12.2024 позов задоволено.

4. Судове рішення мотивовано тим, що за наявності на підприємстві, установі, організації декількох профспілкових організацій, які здійснюють представництво і захист прав та інтересів членів профспілок, їх виборні органи на відповідному рівні договірного регулювання повинні узгоджувати свої дії для досягнення своїх статутних цілей і завдань в питанні захисту інтересів членів своїх профспілок для уникнення можливого прийняття рішення, яке б суперечило правам та інтересам членів іншої профспілкової організації, оскільки за законом профспілки є рівними у своїх правах. Приймаючи рішення суд першої інстанції врахував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №266/4331/17.

5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2026, рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2024 скасовано та прийнято нове рішення про відмову у позові.

6. Постанову мотивовано тим, що єдиною підставою заявленого позову є непогодження пред`явлення вимоги про розірвання трудового договору (контракту) з ДП "Зал офіційних делегацій" однієї профспілки (відповідача) з іншою профспілковою організацією (третьою особою 2). Водночас, оскільки, під час розгляду справи, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.01.2026 у справі № 359/8573/20, відступила від висновків, викладених Верховним Судом в постанові від 11.12.2019 у справі № 266/4331/17, який враховано судом першої інстанції при розгляді справи, отже, суд апеляційної інстанції враховуючи актуальний правовий висновок Верховного Суду вказав на відсутність підстав для задоволення позову, з підстав непогодження профспілками вимоги про розірвання трудового договору. При цьому, суд апеляційної інстанції не досліджував та не надавав оцінку обставинам на які посилається третя особа 1, щодо наявності/відсутності в діях керівника підприємства порушень законодавства, оскільки, такі обставини не були визначені позивачем як підстави позову, а враховуючи положення ст. 269 ГПК України, у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнення їх доводів

7. Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції позивач, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

8. У касаційній скарзі скаржник, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 21.01.2026 у справі № 359/8573/20, тільки щодо наявності декількох первинних профспілкових організацій на одному підприємстві та їх права самостійно звертатися до власника або уповноваженого ним органу з вимогою про розірвання трудового договору з керівником підприємства, відповідно до частини першої статті 45 (пункту 9 частини першої статті 247 КЗпП України, частини першої статті 33, пункту 9 частини першої статті 38 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності").

9. Крім того, скаржник зазначає, що під час прийняття оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, що відповідно є підставою касаційного оскарження передбаченою п. 4 частини другої ст. 287 ГПК України.

10. У своїй касаційній скарзі третя особа 1, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

11. У касаційній скарзі третя особа 1, посилаючись на п. 1 частини другої ст. 287 ГПК України, зазначає, що апеляційним судом неправильно застосовано положення ст. 45 КЗпП України, статті 19, 33 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.01.2026 у справі № 359/8573/20.

Крім того, скаржник зазначає, що апеляційним судом було порушено норми процесуального законодавства, оскільки не досліджено та не встановлено обставин на які вказувала третя особа 1, що унеможливлено встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, що є підставою касаційного оскарження передбаченою п. 4 частини другої ст. 287 ГПК України.

Позиція інших учасників справи

12. Відповідачем подано відзиви на касаційні скарги, у яких відповідач не погоджується з доводами касаційних скарг, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, а тому просить у задоволенні касаційних скарг відмовити, а оскаржувану постанову залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

13. Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, згідно із відомостей із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 24.09.2014 проведено державну реєстрації профспілки - Незалежна профспілка авіапрацівників Державного підприємства "Зал офіційних делегацій" (відповідач) та 14.02.2015 Первинна профспілкова організація Державного підприємства "Зал офіційних делегацій" Професійної спілки авіапрацівників України" (третя особа 2).

14. 27.01.2020 між профспілками (відповідачем та третьою особою 2) укладено угоду, відповідно до п.1 якої останні утворюють спільний представницький орган для проведення колективних переговорів і укладення на підприємстві колективного договору на 2020 - 2022 роки та подальшої співпраці щодо контролю та забезпечення виконання зобов`язань згідно положень колективного договору.

15. 22.02.2021 позивачем укладено з ОСОБА_1 (третя особа 1) контракт №07.2-12-10, на підставі якого останній призначений на посаду директора підприємства на термін з 22.02.2021 по 21.02.2024 та виникли трудові відносини між керівником і органом управління.

16. Наказом директора підприємства №18/11-01/об від 18.11.2022 розпочато консультацію із спільним представницьким органом первинних профспілкових організацій, що діють на підприємстві, з метою розроблення відповідних заходів, спрямованих на пом`якшення наслідків масового вивільнення працівників підприємства на підставі пункту першого ст.40 КЗпП та зменшення чисельності вивільнених працівників шляхом визначення категорій працівників, що мають переважне право залишення на роботі при скороченні або таких, яких заборонено звільняти з ініціативи роботодавця.

17. Директором підприємства 22.11.2022 направлено обом профспілкам повідомлення за вих.№21/11-01-2022 та за вих.№21/11-02-2022 від 21.11.2022 про масове вивільнення працівників із пропозицією провести консультації.

18. Направлення вказаного повідомлення на адресу відповідача підтверджується описом вкладення та чеком поштового відділення №0830106442994.

19. Відповідно до листа підприємства за вих.№26/11-01-2022 від 26.11.2022 станом на 21.11.2022 до складу відповідача входить 28 працівників підприємства та до складу третьої особи 2 входять 49 працівників підприємства, 71 працівник не входить до складу жодної профспілкової організації.

20. Наказом директора підприємства (третьої особи 1) за №22/12-01/од від 22.12.2022 скорочено чисельність та штат працівників підприємства, введено в дію нову організаційно-управлінську структуру та штатний розпис погоджений з позивачем.

21 У відповідь на повідомлення за вих.№21/11-02-2022 від 21.11.2022, відповідач листом за вих.№1-24-12 від 24.12.2022, повідомив директору підприємства свої заперечення щодо вивільнення працівників.

22. Рішенням засідання ради відповідача, оформленого протоколом №Р-27-02 від 27.02.2023, вирішено:

1) враховуючи порушення третьою особою 1 законодавства про працю, а саме: ст.43, 49-2, 49-4 КЗпП України, ст.22, 41 ЗУ "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" та ст. 53-4 ЗУ "Про запобігання корупції" на підставі ст.45 КЗпП України вимагати в позивача розірвати трудовий договір (контракт) з директором підприємства (третьою особою 1);

2) затвердити текст вимоги відповідача, розірвати трудовий договір (контракт) з директором підприємства (третьою особою 1) на підставі ст.45 КЗпП України та направити її позивачу і копію в Офіс Президента України;

3) уповноважити голову відповідача підписати вказану вимогу.

23. Відповідно до вказаного протоколу, всього членів ради відповідача - 5, присутніми на засіданні 27.02.2023 було 4 члена.

24. Як убачається з матеріалів справи, станом на 28.02.2023 чисельність членів третьої особи 2 складала 31 працівник підприємства.

25. 07.03.2023 позивачем отримано вимогу відповідача за вих.№1-28-02 від 28.02.2023 про розірвання трудового договору (контракту) з директором підприємства (третьою особою 1), на підставі ст.45 КЗпП України.

26. Вказана вимога обґрунтована порушенням третьою особою 1 ст.43, 49-2 КЗпП України, ст.41 ЗУ "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", в частині недотримання процедури звільнення найманих працівників та притягнення їх до дисциплінарної відповідальності, які встановлені в рішенні Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13.08.2021 в справі №359/4143/21, ст.49-4 КЗпП України, ст.22 ЗУ "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", в частині скорочення працівників і штату, призупинення трудових договорів з працівниками, в зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, введенням воєнного стану та закриття повітряного простору над Україною, що унеможливлює здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства без урахування думки профспілки. Також третьою особою 1 порушено ст.53-4 ЗУ "Про запобігання корупції", в частині звільнення голови профспілки (відповідача), яка має статус викривача корупції, що підтверджується рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15.11.2021 в справі №359/6000/21.

27. Листом за вих.№17/03-01 від 17.03.2023 третя особа 2 повідомила позивача, що спільного рішення профспілок, які діють на підприємстві, стосовно розірвання трудового договору (контракту) з директором підприємства (третьою особою 1) на підставі ст.45 КЗпП України не приймалось, обговорення на зборах або на засіданнях профспілки питання розірвання трудового договору (контракту) з директором підприємства на підставі ст.45 КЗпП України не проводилось.

Позиція Верховного Суду

28. Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах та відзивах на касаційні скарги, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

29. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

30. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

31. Так самими скаржниками у касаційних скаргах з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржників.

32. Посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України позивач, зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 21.01.2026 у справі № 359/8573/20, тільки щодо питання наявності декількох первинних профспілкових організацій на одному підприємстві та їх права самостійно звертатися до власника або уповноваженого ним органу з вимогою про розірвання трудового договору з керівником підприємства, відповідно до частини першої статті 45 (пункту 9 частини першої статті 247 КЗпП України, частини першої статті 33, пункту 9 частини першої статті 38 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності").

33. В свою чергу, третя особа 1 у касаційній скарзі, також посилається на п. 1 частини другої ст. 287 ГПК України, та зазначає, що апеляційним судом неправильно застосовано положення ст. 45 КЗпП України, статті 19, 33 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.01.2026 у справі № 359/8573/20.

34. Тобто фактично обидві скарги позивача та третьої особи 1 обґрунтовано неврахуванням (неправильним врахуванням) апеляційним судом правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.01.2026 у справі № 359/8573/20.

35. Пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

36. Правовий висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або низки норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору (пункт 18.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2024 у справі № 191/4364/21).

37. Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

38. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).

39. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

40. Проаналізувавши доводи касаційних скарг позивача та третьої особи 1, касаційний суд вказує на безпідставність таких доводів, виходячи з наступного.

41. Відповідно до ст. 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

42. Під предметом позову розуміють певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

43. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такими обставинами є юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки.

44. Предмет і підстави позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права й обов`язку. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 28.01.2026 у справі № 910/6796/23, від 14.01.2025 у справі № 916/5763/23.

45. У справі, що розглядається, позивач звернувся з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Незалежної профспілки авіапрацівників ДП "Зал офіційних делегацій" про вимогу до ДУС про розірвання трудового договору (контракту) з директором ДП "Зал офіційних делегацій" ОСОБА_1 , оформлене протоколом засідання Ради Незалежної профспілки авіапрацівників ДП "Зал офіційних делегацій" від 27.02.2023 року, на підставі якого направлено відповідну вимогу від 28.02.2023 року № 1-28-02.

46. Судом апеляційної інстанції встановлено, що фактично єдиною підставою заявленого позову, який розглядався судом першої інстанції, є непогодження пред`явлення вимоги про розірвання трудового договору (контракту) з директором ДП ?Зал офіційних делегацій?, однієї профспілки (відповідача) з іншою профспілковою організацією (третьою особою 2), таке непогодження вимоги, на думку позивача, є порушенням прав і інтересів членів третьої особи 2.

47. Статтею 36 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об`єднують громадян, пов`язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно цією Конституцією і законами України.

48. Частинами першою та другою статті 4 Закону України ?Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності? передбачено, що законодавство про профспілки складається з Конституції України, Закону України ?Про об`єднання громадян?, цього Закону, Кодексу законів про працю України та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.

49. Відповідно до статті 1 Закону України ?Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності? спілка (профспілка) - це добровільна неприбуткова громадська організація, що об`єднує громадян, пов`язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання).

50. У цій же статті визначено, що первинна організація профспілки - це добровільне об`єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному закладі освіти.

51. Частиною першою статті 243 КЗпП України (в редакції, чинній на дату прийняття рішення профспілкою) визначено, що відповідно до Конституції України та Закону України ?Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності? громадяни України мають право на основі вільного волевиявлення без будь-якого дозволу створювати професійні спілки з метою представництва, здійснення і захисту своїх трудових та соціально-економічних прав та інтересів, вступати до них та виходити з них на умовах і в порядку, визначених їх статутами, брати участь у роботі професійних спілок.

52. Держава визнає професійні спілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів в органах державної влади та місцевого самоврядування, у відносинах з власником або уповноваженим ним органом, а також з іншими об`єднаннями громадян (частина друга статті 243 КЗпП України).

53. Згідно із частиною першою статті 246 КЗпП України первинні профспілкові організації на підприємствах, в установах, організаціях та їх структурних підрозділах представляють інтереси своїх членів і захищають їх трудові, соціально-економічні права та інтереси.

54. Статус первинних мають профспілки чи організації профспілки, які діють на підприємстві, в установі, організації, закладі освіти або об`єднують членів профспілки, які забезпечують себе роботою самостійно чи працюють на різних підприємствах, в установах, організаціях або у фізичних осіб (частина друга статті 11 Закону України ?Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності?).

55. Відповідно до статті 10 Закону України ?Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності? встановлено, що усі профспілки рівні перед законом і мають рівні права щодо здійснення представництва та захисту прав і інтересів членів профспілки.

56. Профспілки самостійно організовують свою діяльність, проводять збори, конференції, з`їзди, засідання утворених ними органів, інші заходи, які не суперечать законодавству (частина друга статті 12 Закону України ?Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності?).

57. Статтею 25 Закону України ?Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності? встановлено, що профспілки представляють права та інтереси працівників у відносинах з роботодавцем в управлінні підприємствами, установами, організаціями.

58. У разі звернення профспілки з вимогою про розірвання трудового договору мова йде про припинення трудового договору з керівником, який одночасно є як органом управління підприємства, так і найманим працівником, права якого захищені законодавством про працю.

59. Суд апеляційної інстанції встановив, що суд першої інстанції приймаючи рішення про задоволення позову врахував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11.12.2019 у справі №266/4331/17, який був актуальним на момент розгляду справи судом першої інстанції, відповідно до вказаного висновку, за наявності на підприємстві, установі, організації декількох профспілкових організацій, які здійснюють представництво і захист прав та інтересів членів профспілок, їх виборні органи на відповідному рівні договірного регулювання повинні узгоджувати свої дії за для досягнення своїх статутних цілей і завдань в питанні захисту інтересів членів своїх профспілок для уникнення можливого прийняття рішення, яке б суперечило правам та інтересам членів іншої профспілкової організації, оскільки за законом профспілки є рівними у своїх правах.

60. Водночас, в наступному, під час апеляційного перегляду судового рішення, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.01.2026 у справі № 359/8573/20, відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 266/4331/17 та зазначила, що якщо на підприємстві діє декілька первинних профспілкових організацій, кожна з них (через виборний орган або профспілкового представника) незалежно від членства у спільному представницькому органі та участі в укладенні колективного договору має право самостійно звертатися до власника або уповноваженого ним органу з вимогою про розірвання трудового договору з керівником підприємства відповідно до частини першої статті 45 КЗпП України (пункту 9 частини першої статті 247 КЗпП України, частини першої статті 33, пункту 9 частини першої статті 38 Закону України ?Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності?).

61. Суд апеляційної інстанції враховуючи, положення ст.ст. 236, 269 ГПК України, зважаючи на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палата Верховного Суду у постанові від 21.01.2026 у справі № 359/8573/20, вказав на те, судом першої інстанції неправильно застосовано частину першу статті 45 (пункт 9 частини першої статті 247 КЗпП України, частину першу статті 33, пункт 9 частини першої статті 38 Закону України ?Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності?), отже, зважаючи на відсутність необхідності узгоджувати свої дії між профспілками, які одночасно діють на підприємстві, та з урахуванням того, що вказане було єдиною підставою позову, визначеною позивачем, суд апеляційної інстанції виснував про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про відмову у позові.

62. Щодо доводів скаржників про неврахування (неправильне врахування) апеляційним судом правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.01.2026 у справі № 359/8573/20, касаційний суд зауважує на наступному,

63. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.01.2026 у справі № 359/8573/20, викладались правові висновки щодо застосування положень КЗпП України та Закону України ?Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності?, які стосуються права профспілкової організації для реалізації вимоги останньої про звільнення керівника підприємства. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду з цього приводу вказала, що відповідно до частини першої статті 45 КЗпП України підставою для прийняття рішення про вимогу до роботодавця розірвати трудовий договір з керівником підприємства, установи або організації є порушення ним законодавства про працю, про колективні договори і угоди, Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Вимога про розірвання трудового договору з керівником має бути обґрунтованою, повинна містити вказівку на конкретні факти порушення керівником законодавства про працю. Профспілка має довести наявність законної підстави для розірвання трудового договору з керівником. Така вимога має ґрунтуватися на істотному порушенні керівником підприємства положень законодавства про працю, про колективні договори і угоди, Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», внаслідок чого відбулося порушення колективних інтересів працівників підприємства.

64. Як вбачається з доводів скарг позивача та третьої особи 1, скаржники вважають, що апеляційний суд врахував правовий висновок із вказаної постанови лише частково, а саме тільки щодо права декількох первинних профспілкових організацій на одному підприємстві самостійно звертатися до власника або уповноваженого ним органу з вимогою про розірвання трудового договору з керівником підприємства. При цьому, скаржники вважають, що судом апеляційної інстанції помилково не враховано правового висновку, викладеного у постанові Велика Палата Верховного Суду від 21.01.2026 у справі № 359/8573/20 щодо інших питань.

65. Водночас, у статті 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4). У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частина 5).

66. Частиною 4 ст. 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

67. Отже, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції з урахуванням предмету, підстав позову, які були визначені позивачем на момент ухвалення рішення судом першої інстанції.

68. Як зазначалось у цій постанові, єдиною підставою позову позивачем вказано непогодження пред`явлення вимоги про розірвання трудового договору (контракту) з директором, однієї профспілки (відповідача) з іншою профспілковою організацією (третьою особою 2). У суді першої інстанції не були предметом розгляду підстави щодо порушення керівником підприємства законодавства. Зважаючи на вищезазначене суд апеляційної інстанції правильно застосувавши положення процесуального законодавства, врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 21.01.2026 у справі № 359/8573/20, прийняв рішення про відмову в позові зважаючи на заявлений предмет та підстави позову.

69. Таким чином, касаційний суд констатує, що доводи скаржників про неправильне (неповне) врахування правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.01.2026 у справі № 359/8573/20, не знайшли свого підтвердження, а тому, безпідставними є доводи скаржників, викладені в обґрунтування п. 1 частини другої ст. 287 ГПК України, отже, відсутні підстави для скасування постанови апеляційного суду.

70. Незгода скаржника з рішенням суду попередньої інстанції або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішенні, не свідчить про їх незаконність.

71. Суд враховує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

72. Так, зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції свідчить про дослідження судом наявних у справі доказів та встановлення обставин, що входять до предмету доказування у цій справі, а доводи скаржників фактично зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судом при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками суду, які покладені в основу оскаржуваного судового рішення у цій справі.

73. Також скаржники, посилаючись на п. 4 частини 2 ст. 287 ГПК України, вказують, що апеляційний суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив обставини справи, що впливають на правильне вирішення спору.

74. Відповідно до частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

75. За змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

76. Проте, як уже зазначалося, підстави касаційного оскарження, наведені скаржниками у касаційних скаргах пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, у цьому випадку, не отримали підтвердження, після відкриття касаційного провадження, у зв`язку з чим, такі доводи як неналежне дослідження зібраних у справі доказів відхиляються судом касаційної інстанції. При цьому, доводи касаційних скарг наведені в обґрунтування підстави касаційного оскарження передбаченої п. 4 частини другої ст. 287 ГПК України, також зводяться до незгоди скаржників із наданою судом оцінкою доказам у справі та переоцінкою обставин справи, що суперечить положенням ст. 300 ГПК України.

77. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів зазначає, що підстави касаційного оскарження передбачені положеннями п.п. 1, 4 ч. другої ст. 287 ГПК України не підтвердилися, отже, касаційні скарги є необґрунтованими, а тому, постанову апеляційного суду необхідно залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

78. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

79. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

80. Звертаючись із касаційними скаргами, скаржники не спростували наведених висновків суду апеляційної інстанції та не довели неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятої у справі постанови.

81. За таких обставин, доводи касаційних скарг, не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, у зв`язку з чим касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова - без змін.

Розподіл судових витрат

82. Враховуючи викладене, судовий збір за розгляд касаційних скарг, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Державного управління справами та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2026 у справі №359/2668/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.А. Кролевець

Судді О.М. Баранець

О.О. Мамалуй